СВОБІДНІ ВІД СТРАХУ, ЖИВУЧИ ЗГІДНО ЗРАЗКУ БОЖЕСТВЕННОЇ ЛІТУРГІЇ FREE FROM FEAR, LIVING ACCORDING TO THE PATTERN OF THE DIVINE LITURGY

Згідно церковного уставу, в богослужінні ми читаємо всі чотири Євангелії під час одно́го року. Після Пасхи, ми починаємо читати Євангеліє від Святого Йоана, згодом після Неділі Святих ми читаємо Євангеліє Святого Матея до його кінця.  Після, ми читаємо Євангеліє від Святого Луки через решту неділь.  Ми присту́пимо і повторимо частини цього Євангелія для того, щоб завжди починати Євангеліє Святого Марка першої неділі Великого Посту. Минулої неділі Церква скінчила читати Євангеліє від Святого Луки. Сьогодні, вона має спеціяльне читання для нас, яке наші Отці, які чинили наш обряд і його звички, приписували для цієї окремої неділі. Сьогодні, ми маємо роздумувати над дуже великим таїнством, Страшним Судо́м.  Ця неділя називається Неділею Страшного Суду і також М’ясопусною Неділею.

     Коли ми роздумуємо над історією, згідно Євангелія, ми можемо ділити велике земне життя Господа нашого Ісуса Христа на дві частини: Його галилейська служба і Його єрусалимська служба.  Минулої неділі, ми показували засіб, яким малий вхід Божественної Літургії, що репрезентує Господню галилейську службу. Ця галилейська служба скінчилася преображе́нням Господа Ісуса на Таворській Горі́. Господь Ісус скеро́вував Його вибраних апостолів --Петра, Якова і Йоана до верши́ни високої гори, і тоді Він преображався перед ними. Він це зробив, щоб підси́лити їх віру, бо вони б свідчили страшні дії в Єрусалимі. Преображення було другим виявленням Святої Тройці.  Хрещення було першим.  У Преображенні, Син преображався, щоб Його Божественна природа показалася, і Отець сказав учням від хмари: «Цей—улюблений Син...», і затемнена хмара репрезентує присутність Пресвятого Духа. Між нами, ми пам’ятаємо це велике таїнство співанням Трисвятого: «Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас.»

     Коли Ісус зійшов з гори, після Преображення, Він учням сказав: «Ось, тепер ми їдемо до Єрусалиму. Там, Син Чоловічий буде даватися в ру́ки людські.»  Отже, ми поповнюємо співа́ння трисвятого з процесією до Вишнього Місця, площі поза́ду святого престолу.  Там священик і його співслужителі залишаються під час читань Божественної Літургії.  Коли священик починає процесію до Вишнього Місця, він каже: «Благословен хто йде в ім’я Господнє.» Процесія до Вишнього Місця нагадує нам про Ісусову по́дорож до Єрусалиму і його тріумфальний вхід у це місто, отже священик каже це благословення, яке єрусалимські люди промовляли, коли Господь Ісус входив в їх місто.

     Коли Ісус приїхав в Єрусалим для Пасхи, Він не скінчи́в Його навчання і проповідування.  Але, Він починає розмовляти з учнями таємно для того, щоб виявляти їм спеціяльне знання таїнств, які Він коротко буде виконувати. В одному епізоді цієї єрусалимської служби, Господь Ісус скеровував Його учнів до схилу Оливетської Гори. Там Він сиді́в і диви́вся на місто, і сказав учням про кінець світу і його страшні́ випа́дки.  У контексті цієї бе́сіди, Господь розказав притчу, яку ми чули в сьогоднішньому Євангелії.  У нашій Божественній Літургії, читання Апостола і Євангелія репрезентують це інтимне і таємне навчання.  Коли ми чуємо ці читання, ми приймаємо ясне́ і просте́ навчання Господа, яке Він бажає надавати нам Його учням, перед часом, коли Він буде входи́ти містично у його страждання і смерть.

     Опис етичного християнського життя, який ми знаходимо в сьогоднішньому Євангелії, ширший від світового концепту добросердечности та справедливости.  Євангеліє наказує духа самопожертви. Ми потребуємо жити для інших, не для себе, якщо ми дійсно бажаємо наслідувати Євангелія. Тут, в Літургії, ми маємо сам досвід Христового життя, який Святі Апостоли мали, і ми, так як Апостоли, вчимося жити як Христос і статися з’є́днаними з Ним через благодать.

     Коли ми ди́вимося на життя Христове в Божественній Літургії, ми повинні нотувати завжди дуже велику різницю між цим святим життям і сортом життя, яке світ називає «нормальним» і «здоровим.» Недавно, ми нотували потребу «відкладати всяку житейську печаль,» щоб вхо́дити в це життя. Фактично, наша християнська інтуїція—ми люди вирі́шуємо забагато серйозних рі́шень заради фальшивих причи́н. Часто вирі́шуємо на́слідок тривоги і страху́, замість чесно́ти і дбайли́вости за інших. Ісус Христос каже про нашу схи́льність до журби́ у Євангелії від Святого Мате́я: «Отож не турбуйтеся, промовлявши: Що будемо їсти, що пити й у що зодягне́мося? Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладе́ться.» Іншими словами, для учня Христового немає страху́ тому, що Христос його зни́щив, коли Він смерть подола́в.  Свобідні від страху, ми свобідні, щоб жити наше життя, згідно зразку́ Божественної Літургії—добросердечне життя, яке є джерело́м благословення для всіх навколо нас.

Up until last Sunday, the Church was completing her yearly reading of the Gospel According to St. Luke. This Sunday, however, we jump back to St. Matthew’s Gospel, because our Holy Fathers, who framed our rite and its customs over the course of the centuries, have given to us a very special mystery to contemplate on this day.  This Sunday is called the Sunday of the Last Judgment, or Meatfare Sunday. 

     The Lord’s great earthly life can be divided into these two distinct parts: the Galilean Ministry and the Jerusalem Ministry.  Last Sunday we saw the way that the Little Entrance of the Divine Liturgy commemorates and represents the Lord’s ministry in Galilee, recalling the way that He went round to all the various towns and villages preaching and teaching concerning the Kingdom of God, and curing and healing every kind of malady, both corporal and spiritual. 

     The Galilean ministry comes to an end with the Transfiguration.  Jesus takes His specially chosen disciples, Peter, James and John, up the high mountain of Tabor, and is transfigured in front of them.  He does this for the express purpose of strengthening the faith of the disciples in order to prepare them for what is going to happen in Jerusalem.  The transfiguration is the second revelation of the Mystery of the Holy Trinity (the Baptism being the first), for the Son shows forth as much of His Divine Glory as the Apostles are able to behold, while the voice from Heaven reveals the Father, and the overshadowing cloud brings to light the presence of the Divine Spirit. Among us, this great mystery is commemorated in the singing of the Trisagion Hymn: “Holy God, Holy Mighty, Holy Immortal, have mercy on us.”

     As Jesus is coming down the mountain after the Transfiguration, He says to His disciples: “See, we are now going up to Jerusalem. There, the Son of Man will be given into the hands of men.” Thus, we complete the singing of the Trisagion with the procession to the High Place, the place behind the Holy Table, which the clergy will occupy during the readings.  During the procession to the High Place, the priest says: “Blessed is He Who comes in the Name of the Lord,” recalling the fact that the people of Jerusalem shouted the very same thing when He entered into that city in triumph. 

     Jesus, having arrived in Jerusalem for the celebration of the Passover, does not abandon His public teaching, but He begins to speak privately to His Holy Apostles, conveying to them a special knowledge of the mysteries that are about to be revealed.  In one particular episode, Jesus takes His Apostles and ascends the Mount of Olives and sits down on it, looking out over the expanse of the city of Jerusalem. He gathers His disciples around Him and delivers a discourse to them concerning the terrifying circumstances that will accompany the end of the world. It is in the context of this discourse that the lesson of today’s Gospel reading is revealed.  For us, these private and intimate teachings and lessons are represented by the readings of our Divine Liturgy.  As we hear the readings, we receive the special, unmediated teaching of the Lord, which He desires to impart to us His disciples, before mystically entering into His life-giving suffering and death.

     The description of the ethical life of the Christian, which is contained in today’s Gospel, goes well beyond the world’s notion of “being a good person.” What is required according to the Gospel is to be a self-sacrificing person—to live for others, rather than for ourselves. Here, in the Liturgy, we have the same experience of Christ’s life as the Holy Apostles, and we, like the Apostles, learn how to live like the Christ, and to become one with Him through grace. 

      As we behold the life of Christ in the Divine Liturgy, we should always be aware and note how different this life is compared to that which this fallen world calls “normal” or “healthy.” We recently noted the need to “lay aside all earthly cares” in order to enter into this life. In fact, our Christian insight concerning this world is that too many grave decisions are made for the wrong reasons. Too many serious determinations are made on the basis of anxiety and fear, rather than on the basis of virtue and concern for others.  Jesus Christ Himself, in the Sermon on the Mount refers to our propensity to worry. “What shall we eat?” “What shall we drink?” The Lord tells us: “Seek first the Kingdom of God and His justice, and all these things will be given to you besides.”  In other words, for the disciple of Christ there is no fear, because Christ, in conquering Death, has done away with it.  Free from fear, we are free to live a life patterned on the Divine Liturgy—a generous life of sacrifice that is a source of blessing for those around us.