МИ НЕ МОЖЕМО ПОРІВНЮВАТИСЯ З ІНШИМИ ЛЮДЬМИ WE CANNOT COMPARE OURSELVES WITH OTHER PEOPLE

Часто, ми говоримо про те, що помилка фарисея у сьогоднішньому Євангелії була такою, щоб думати про себе, як джерело справедливости, щоб думати про те, що його добрі діла приходили від нього. Ми говоримо, есенціально, що Фарисей стався спасителем для себе через силу його волі. Але, чи це правда? Абсолютно ні! Фарисей виносить все на рахунок Бога. Треба пізнати це, тому що, якщо ні, його слова не мають сенсу, «О Боже, дякую Тобі, що я не такий, як інші люди....»

Often, we say that the mistake of the Pharisee in today’s Gospel was to think of himself as the source of righteousness, to think that his good works came from himself. We say, essentially, that the Pharisee became his own savior through the power of his will.  But, is this true? Absolutely not! The Pharisee ascribes everything to God.  We need to recognize this, because, if we do not, his words don’t make any sense, “O God, I thank You that I am not like other men.”

Тож, якщо помилка фарисея не є само-справедливість, то що це? Має бути порівнянням. Господь Ісус каже те, що ніколи не є дозволеним, аби порівнюватися з іншими людьми.  Святий Йоан Златоустий є навіть яснішим: ми мусимо вважати себе, щоб бути найгіршими грішниками. «Вірую, Господи, і ісповідую, що Ти воістину Христос Син Бога Живого, щоб прийшов у світ грішників, з яких перший я.»  

So, if the error of the Pharisee is not self-righteousness, what is it? It has to be the comparison itself. The Lord Jesus is saying that it is never permissible for us to compare ourselves with other human beings.  St. John Chrysostom is even more explicit: we must consider ourselves the worst of sinners.  “I believe, O Lord, and confess that you are truly Christ, the Son of the Living God, Who came into the world to save sinners, of whom I am the first.”

Яке це може мати сенс? Гріхи є об’єктивно більш або менш серйозні, але наша відповідальність може варіюва́ти між ними.  Мабуть, мій ближній є винним серйозного гріха, а я є винним менш серйозного гріха. Проте, моя відповідальність для мого гріха може бути занадтою, задля мого стану життя і природної і надприродної благодаті, яку я прийняв.

How can this make sense? Sins are objectively more or less serious, but our culpability can vary among them. Perhaps, my neighbor is guilty of a serious sin, and I am guilty of a less serious one. Nevertheless, my culpability for my sin can be far greater, on account of my station in life and the natural and supernatural grace that I have received.

Текст Євангелія нам каже те, що митар «став здалека.» Це означає те, що митар чувся дуже далеким від Бога, хоча ми знаємо те, що він був дійсно дуже близьким. Бог, Який виправдав його, був близьким до нього.  Це дає нам практичні шляхи, в яких ми можемо діяти згідно значення притчі.

The text of the Gospel tells us that the tax collector “stood afar off.” This means that the tax collector felt very far from God, although we know that he was actually very near. God, Who justified him, was near to him.  This gives us practical ways, in which we can act according to the message of the parable.

Перше, ми можемо формувати звичай, щоб вважати інших за кращого від себе. Як Святий Апостол Павло нам каже, «Не робіть нічого під впливом суперечки, чи з марної слави, але вважаючи в покорі один одного за більшого від себе.»

First, we can form the habit of considering others as better than ourselves. As the Holy Apostle Paul tells us, “Do nothing for selfish purposes, but with humility think of others as better than yourselves.”

Друге, ми можемо дозволити іншим, щоб бути лідерами, жертвуючи наше бажання, щоб звершувати лідерство, заради любови до Христа. Якщо громада, або праця дійсно потребує нас, щоб керувати ними, ми тільки тяжко будемо відходити, але ці, хто потребують нас, будуть мобілізувати нас. Тимчасом, ми будемо жити у мирі, шукаючи найнижче місце, як Господь наказав.

Second, we can allow other to lead, sacrificing our desire to exercise leadership, because of our love for Christ. If our community or our work needs us to exercise leadership, we will only escape with difficulty, but those who need us will draft us.  In the meantime, we will live in peace, seeking the lowest place, as the commanded.

Третє, ми можемо подати найкращі речі іншим, а напоглягаючи на найгірших речах для нас (звичайно за́тишним і не показним способом).

Third, we can give the best of things to others, while we insist on the worst for ourselves (of course, in a quiet and unostentatious way).