Роздуми про те, що є істинним, почесним, справедливим, чистим і прекрасним: план Небес змінити хід людської історії, змінивши кожне серце Meditation on what is true, honorable, just, pure and lovely: Heaven’s plan to change the course of human history by changing each heart

 

Сьогоднішнє читання з послання святого апостола Павла до Филип'ян нагадує нам про те, що ми повинні робити, щоб мати духа Бога миру з нами, в нас і серед нас. Прагнення мати «Бога миру» з нами починається в наших думках, бо саме наші думки безпосередньо впливають на наші серця. По-перше, святий апостол каже нам, що ми повинні палко молитися, а по-друге, він каже нам думати про те, що є істинним, чесним, справедливим, чистим, милим і благодатним. Вищезгадані якості є описом істин нашої віри. Саме про це ми повинні думати. Ми повинні наповнювати свої розуми Богом і Божими речами.

Today’s reading from the epistle of the Holy Apostle Paul to the Philippians reminds us of what we must do, in order to have the spirit of the God of peace with us, in us and among us. The striving to have the “God of peace” with us begins in our thoughts, because it is our thoughts that directly influence our hearts. First, the Holy Apostle tells us we must earnestly pray, and, second, he tells us to think about what is true, honorable, just, pure, lovely and gracious. The abovementioned qualities are a description of the truths of our faith. It is about these things that we must think. We must fill our minds with God and the things of God.

Варто зазначити, наскільки відрізняється рецепт миру, запропонований апостолом, від звичайних рецептів миру у світі. Зручно, що світові уявлення про мир все ще залишають місце для нестриманості, похоті та жадібності – звичайних залежностей людського серця. Навчання Павла, навпаки, викорінюють ці речі в корені, в наших думках. Зовсім не дивно, що той самий апостол, який закликає нас постійно молитися, закликає нас невпинно розмірковувати про те, що є добрим, істинним і прекрасним, про Самого Ісуса Христа. Також не дивно, що шлях до миру в нашому світі лежить у нашому серці, бо ми знову і знову бачимо урочисту істину, що шляхи Небесні не схожі на наші шляхи тут, на землі. Небеса працюють не так, як великі починання впливають на землю. Часто ми думаємо про Небеса, які працюють повільно, як вода, що стирає скелю, але якщо ми подивимося на шляхи Небес у наш останній час, ми побачимо, що його чудеса відбуваються навіть не дуже повільно. Ні, не повільно, а смиренно, і саме цю смиренність нашому розуму так важко зрозуміти. Велика ініціатива Небес проти глобального, атеїстичного комунізму була простим посланням про покаяння, довіреним трьом бідним дітям у дуже віддаленому, глухому місці Португалії. Протягом останнього століття це послання зробило величезні кроки у відновленні віри, хоча через людську непохитність ще багато чого потрібно реалізувати. Робота Небес з реформування людської культури була б дуже знайома святому апостолу Павлу, який каже нам, що Бог обирає слабких і нерозумних цього світу, щоб засоромити сильних. Для Божих ворогів важливою є пихатість величезних міжнародних рухів, ідеологій та війн. Однак Божа мета — тихо та смиренно змінити кожне людське серце, починаючи з нашого.

It is worth noting how different the Apostle’s recipe for peace is from the world’s usual prescriptions for peace. Conveniently, the world’s notions regarding peace still leave room for intemperance, lust and greed, the usual addictions of the human heart. Paul’s instructions, on the other hand, eradicate these things at their root, in our thoughts. It is not surprising at all that the very same Apostle, who gives us the admonition to pray constantly, is advocating that we meditate ceaselessly on what is good, true and beautiful, Jesus Christ Himself. Nor is it surprising that the path to peace in our world lies in our heart, for we behold again and again the solemn truth that the ways of Heaven are not like our ways here on earth. Heaven does not work in the same way that great initiatives are affected on earth. Often we think of Heaven as working slowly, like water wearing down a rock, but if we look at the ways of Heaven in our own recent times, we can see its wonders proceeding not even terribly slowly. No, not slowly, but humbly, and it is this humility that our minds have such difficulty understanding. Heaven’s great initiative against global, atheistic Communism was a simple message about repentance entrusted to three poor children in a very remote, out-of-the-way place in Portugal. In the course of the last century, that message has made enormous strides to reestablish faith, although, due to human intransigence, there is still much more to be realized. Heaven’s work of reforming human culture would be very familiar to the Holy Apostle Paul, who tells us that God chooses the weak and the foolish of this world to shame the strong. To God’s enemies, the important thing is the bombast of enormous international movements, ideologies and wars. Yet, God’s aim is to change each human heart quietly and humbly, beginning with ours.

У центрі ініціативи Небес щодо виправлення курсу людської культури у дев'ятнадцятому та двадцятому століттях і аж до наших днів знаходиться молитва Вервиці . Пресвята Богородиця закликала до цієї молитви щоразу, коли Вона являлася протягом останніх двохсот років. Не випадково Вервиця — це саме можливість роздумувати над тим, що є істинним, почесним, справедливим, чистим, прекрасним і благодатним. Це форма молитви, яка є водночас простою та доступною, а її глибокий вплив на перетворення наших сердець є кумулятивним. Чим більше ми використовуємо цей інструмент, тим більший ефект він чинить на нас.

At the center of Heaven’s initiative to correct the course of human culture in the nineteenth and twentieth century and down to our own day is the devotion to the Rosary. The Most Holy Mother of God has advocated this devotion on every occasion that she has appeared in the last two hundred years. It is no coincidence that the Rosary is precisely an opportunity to meditate on what is true, honorable, just, pure, lovely and gracious. It is a form of prayer that is both simple and accessible, and its profound effect on reforming our hearts is cumulative. The more we use this tool, the greater the effect it works in us.

The key to humility: Remembrance of God

Сьогоднішній визначний урок, який ми отримуємо з євангельського читання, стосується чесноти смирення. Суть смирення, як ми знаємо, полягає в усвідомленні нашого місця в прекрасному порядку, створеному Богом, не занадто піднесеного і не занадто низького, але саме того місця, де Бог створив нас для процвітання. Природно, оскільки наша гріхова природа полягає в тому, щоб підносити себе, ми постійно виявлятимемо необхідність опускатися до того місця, яке Бог призначив для нас. З одного боку, цей безперервний процес самовиправлення може здатися виснажливим і гнітючим, але ми можемо бути впевнені, що це станеться само собою, якщо ми справді шукатимемо Бога.

Today the outstanding lesson that we have from the Gospel reading is about the virtue of humility. The essence of humility, we know, is knowing our place within the beautiful order that God has created, neither too exalted nor too lowly, but that precise place wherein God has created us to flourish. Naturally, because it is our fallen nature to exalt ourselves, we will continuously find that it is necessary to lower ourselves to the place that God intended for us. On the one hand, this continuous process of self-correction might sound exhausting and depressing, but we can be confident that it will happen by itself if we truly seek God.

Як же нам знати, чи справді ми шукаємо Бога? Ключ простий: пам'ять про Бога. Через наше гріхопадіння нам важко пам'ятати про Бога, для Якого ми були спочатку створені. Ми живемо серед метушні, розчарувань, роздратування, сум'яття та гніву, знаходячи багато речей, які не відповідають нашим бажанням. За всіх цих обставин нам слід зупинитися та запитати себе: чи шукаю я Бога, чи шукаю себе (своєї власної слави, своєї досконалості)? Якщо я шукаю Бога, то з якої причини ці обставини мені неприємні?

How, then, do we know if we are truly seeking God? The key is simple: remembrance of God. Because of our fall into sin, it is difficult for us to remember God, for Whom we were originally created. We live our lives amid busyness, frustration, annoyance, turmoil and anger, finding many things that are not according to our desires. In all these circumstances, we should pause to ask ourselves: Am I seeking God, or am I seeking myself (my own glory, my own perfection)? If I am seeking God, then for what reason are these circumstances displeasing to me?

Як і святі апостоли Яків та Іван у сьогоднішньому євангельському читанні, ми повинні прагнути піднесеного місця в Небесному Царстві. Так, це бажання гідне захоплення, якщо воно заради Бога. Якщо з любові до Бога ми хочемо бути поруч з Богом, що в цьому може бути поганого? Хто не хоче бути поруч з тим, кого любить? Ні, той, хто любить, зробить усе необхідне, щоб бути в присутності того, кого любить. Але якщо піднесене місце в Небесному Царстві призначене для нашого власного прославлення, то це не має нічого спільного з Богом. Ми шукаємо себе, а не Бога, Якому ми завдячуємо своїм існуванням. Бог не винагороджує і не благословляє егоїзм, і так само, як і з цим найбільшим бажанням, так само і з усіма іншими шляхами, проектами та досягненнями нашого життя загалом. Так само, як святі апостоли Яків та Іван, коли ми забуваємо про Бога, ми звертаємося до руйнівних порівнянь та змагань з іншими, бо шукаємо лише себе, власної досконалості, а не слави Божої.

Like the Holy Apostles James and John in the Gospel reading today, we should desire an exalted place in the Heavenly Kingdom. Yes, the desire is admirable if it is for God’s sake. If for love of God we want to be near God, what could possibly be wrong with that? Who doesn’t want to be near the one he loves? No, one who loves will do whatever is necessary to be in the presence of the one he loves. But if the exalted place in the Heavenly Kingdom is for our own aggrandizement, then it has nothing to do with God. We are seeking ourselves not the God to Whom we owe our being. God does not reward or bless self-seeking, and just as it is with this greatest of desires, so too is it the same with all the other pathways, projects and accomplishments of our life generally. Just like the Holy Apostles James and John, when we forget God, we turn to destructive comparisons and contests with others, because we are seeking only ourselves, our own perfection, rather than the glory of God.

Так, ключем до чесноти смирення, ключем до пізнання прекрасного місця, яке ми маємо у створеному Богом порядку, є пам'ять про Бога. Немає святості без цієї пам'яті. Як часто ми повинні пам'ятати про Бога? Завжди найкраще, але, загалом, чим більше ми пам'ятаємо про Бога в різних обставинах нашого життя, тим здоровішими ми будемо в духовному сенсі; тим спокійнішими ми будемо в психологічному сенсі. Спокій, який здається безглуздим в очах світу, є відмінною рисою тих, хто шукає Бога (а не себе) завдяки своїй впевненості в Богові, Чия воля керує всім і Який змушує все працювати разом на благо тих, хто любить Його.

Yes, the key to the virtue of humility, the key to knowing the beautiful position that we have in God’s created order is remembrance of God. There is no holiness without this remembrance. How often must we remember God? Always is best, but, generally, the more we remember God in the various circumstances of our lives, the healthier we will be in a spiritual sense; the more at peace we will be in a psychological sense. A calmness that appears nonsensical in the sight of the world is the hallmark of those who seek God (and not themselves) due to their confidence in God, Whose will governs all things and Who makes all things work together for the good of those who love Him.

Участь у Пасхальному таїнстві Христа через молитву та піст Sharing in Christ’s Paschal Mystery through Prayer and Fasting

У сьогоднішньому євангельському читанні, після того, як Господь Ісус вигнав німого демона, хлопчик здається мертвим, але Господь Ісус підходить до нього, піднімає його, і хлопчик встає. Пізніше учні запитують Господа Ісуса, чому вони не змогли вигнати демона, і Господь відповідає: «Цей рід ніяк не може вийти, як тільки молитвою та постом».

In the Gospel reading today, after the Lord Jesus casts out the mute demon, the boy appears to be dead, but the Lord Jesus goes to him, raises him up and the boy gets up. Later, the disciples ask the Lord Jesus why it was that they were not able to cast out the demon, and the Lord replies, “This race is in no wise able to come out, except in prayer and fasting.”

Нам надзвичайно варто дослідити, якими саме словами святий Марко описав цей епізод. Коли Господь Ісус піднімає хлопчика [із землі], святий Марко каже нам: «каі анесті» («і він воскрес»), використовуючи те саме слово, яким він описує повернення Господа Ісуса з мертвих до життя. Насправді, багато хто впізнає традиційне пасхальне вітання грецькою мовою: «Христос анесті!» (Христос воскрес!). Це не випадковість. Це також те саме слово, яке використовували натхненні перекладачі Старого Завіту на грецьку мову чотириста років тому, коли в книзі Повторення Закону Мойсей сказав людям: «Пророка поставить після мене Бог з-поміж ваших братів. Його ви повинні слухатися» (Повторення Закону 18:15). Ще цікавіше те, що це те саме пророцтво, на яке прямо посилаються в синоптичних розповідях про Преображення, коли Отця чують учні, Петро, ​​Яків та Іван, який каже: «Це Син Мій Улюблений. Його слухайте!» У Преображенні учням дається передчуття Воскресіння, що дозволяє їм побачити проблиск слави, яка має прийти. Під час видіння старші пророки, Мойсей та Ілля, приходять з аду, щоб поговорити з Господом Ісусом про Його вихід, який Він збирається здійснити в Єрусалимі. Вихід -- це слово вже було добре пов’язане з Другою книгою Мойсея, яка розповідає історію про те, як народ Ізраїлю вийшов з єгипетського рабства. В кінці видіння Преображення Отець чітко каже їм, що Господь Ісус – це пророк, про якого передвіщав Мойсей, якого Бог воскресить [з мертвих], коли Він каже учням: «Слухайте Його!»

It is extremely worthwhile for us to examine the actual words by which St. Mark described this episode. When the Lord Jesus raises the boy [from the ground], St. Mark tells us, “kai anesti” (“and he arose”), using the same word by which he describes the Lord Jesus’ return from death to life. In fact, many will recognize the traditional Pascha greeting in Greek, “Khrystos anesti!” (Christ is risen!) This is not happenstance. This is also the same word employed by the inspired translators of the Old Testament into Greek four hundred years earlier, when, in the Book of Deuteronomy, Moses told the people, “God will raise up a prophet after me from among your brethren. Him you must heed.”(Deuteronomy 18:15) Even more interestingly, this is the same prophecy, which is being explicitly referred to in the synoptic accounts of the Transfiguration, when the Father is heard by the disciples, Peter, James and John, saying: “This is my beloved Son. Hear Him!”  In the Transfiguration, the disciples are given a foretaste of the Resurrection, allowing them to see a glimpse of the glory that is to come. During the vision, the elder prophets, Moses and Elijah come from Hades, in order to speak with the Lord Jesus about His exodus, which He is about to accomplish in Jerusalem. An exodus is a “going out, a leaving.” This word was already well-associated with the Second Book of Moses, which tells the story of how the people of Israel left slavery in Egypt. At the end of the vision of the Transfiguration, the Father tells them clearly that the Lord Jesus is the prophet foretold by Moses, Whom God will raise up [from the dead], when He tells the disciples, “Hear Him!”

У розповіді про Преображення Господнє святий Марко знайомить нас з концепцією виходу Господа Ісуса. Його вихід не з тимчасового, політичного рабства; це з самої Смерті. Саме через цей вихід Господь Ісус буде «воскресений», показуючи Його як Тим, про кого передвіщав Мойсей, Кого ми повинні слухатися. Однак тут, у цій розповіді про екзорцизм цього хлопчика, Христос показує Свій намір «воскресити» всіх тих, хто є полоненими дияволом, бо уривок говорить нам, що Христос підійшов до хлопчика, «воскресив його», і «хлопчик встав». Воскресіння Христа призначене для всього людського роду, разом у Ньому. Останній рядок уривку буквально говорить: «Цей рід ніяк не може вийти, хіба що молитвою та постом». Більшість читачів розуміють, що коментар Господа стосується певного виду демона, якого можна «вигнати» лише молитвою та постом. Проблема з цим поясненням полягає в тому, що коментар прямо стосується того, що демон здатний зробити. Неминучим є висновок, що демон не може вийти, але він зміг би це зробити, якби молився та постився. Це справді дуже своєрідне твердження.

In the account of the Transfiguration, St. Mark introduces us to the concept of the exodus of the Lord Jesus. His exodus is not from a temporal, political slavery; it is from Death itself. It is by this exodus that the Lord Jesus will be “raised up,” showing Him to be the One foretold by Moses, Whom we must heed. Yet, here in this account of the exorcism of this boy, Christ shows His intent to “raise up” all those, who are captives to the Devil, for the passage tells us that Christ went to the boy, “raised him up,” and “the boy arose.” The resurrection of Christ is for the whole human race, together in Him.  The last line in the passage says literally, “This race is in no wise able to come out, except in prayer and fasting.” Most readers understand the Lord’s comment to be referring to a particular kind of demon, which can only be “driven out” by prayer and fasting. The problem with this explanation is that the comment is explicitly referring to what the demon is able to do. The inescapable inference is that the demon is not able to come out, but it would be able to do so if it prayed and fasted. This is a very peculiar statement indeed.

Але, можливо, останній коментар Господа в цьому епізоді взагалі не стосується типу демона. Можливо, «цей рід» стосується натомість нашого роду, синів Адама, а «вихід» – до виходу Господа, Його перемоги над смертю. Таким чином, цей останній коментар означає: «Рід людський не може вийти [з рабства гріха та смерті], окрім як у молитві та пості». Наше спасіння відбувається через Пасхальну Таїнство Христа, Його життєдайні страждання, смерть і Воскресіння, але наш єдиний спосіб брати в ньому участь – це молитва та піст, прийняття обожнюючих таїнств Церкви та покаяння за наші гріхи.

But, perhaps the Lord’s last comment in the episode is not about the type of demon at all. Perhaps “this race” refers instead to our race, the sons of Adam, and the “coming out” refers back to the Lord’s exodus, His victory over Death. Thus, this last comment means, “The human race cannot come out [from slavery in sin and death] except in prayer and fasting.”  Our salvation is through the Paschal Mystery of Christ, His life-giving suffering, death and Resurrection, but our only way to share in it is through prayer and fasting, receiving the Church’s deifying sacraments and doing penance for our sins. 

Етика Царства Небесного відрізняється від етики світу The Ethics of the Kingdom of Heaven Are Different Than the Ethics of the World

 

У Раю було безліч дерев, але посеред с́аду стояли два: Дерево Життя та Дерево Пізнання Добра і Зла. Наші прабатьќи мали необмежений доступ до Дерева Життя, але їм було заборонено їсти плоди з Дерева Пізнання Добра і Зла. Ця основоположна історія є парадигмою нашого життя в цьому світі. Так само, як наші предки вирішили їсти плоди з Дерева Пізнання Добра і Зла, зневажаючи свій доступ до Дерева Життя, так і ми, люди, постійно обмінюємо життя, справжнє життя, на знання, порожнє та егоїстичне прагнення самоактуалізації.

There were myriads of trees in Paradise, but two stood in the middle of the Garden: the Tree of Life and the Tree of the Knowledge of Good and Evil. Our first parents had unrestricted access to the Tree of Life, but were forbidden to eat of the Tree of the Knowledge of Good and Evil. This foundational story is the paradigm of our lives in this world. Just as our forebears chose to eat of the Tree of the Knowledge of Good and Evil, scorning their access to the Tree of Life, so too do we human beings continually trade life, real life, for knowledge, the empty and selfish pursuit of self-actualization.

Для нас важливо усвідомити, чим знання в цьому сенсі не є. Знання – це не мудрість, так само очевидно, як інтернет є джерелом знань; це не джерело мудрості. Певні види знань можуть бути допомогою для здобуття мудрості, але не знання заради себе. Кожна ідеологія самовдосконалення базується на якійсь формі знань, але жодна з них не веде до мудрості. В основі проблеми лежить те, що знання (особливо знання, спрямовані на самовдосконалення) ведуть до розширення особистості, проте християнство як філософія вчить, що шлях до людського процвітання є прямо протилежним. Філософія спрямована на щастя, людське процвітання. А що таке щастя? Тривале володіння Добром, Істиною та Красою.

It’s important for us to realize what knowledge in this sense is not. Knowledge isn’t wisdom, just as clearly as the internet is a source of knowledge; It’s not a source of wisdom. Certain kinds of knowledge can be a help to acquiring wisdom, but not knowledge for its own sake. Every ideology of self-improvement is based in some form of knowledge, but none of them leads to wisdom. At the heart of it, the problem is that knowledge (especially knowledge aimed at self-improvement) leads to the expansion of the self, yet Christianity as a philosophy teaches that the way to human flourishing is the exact opposite. Philosophy is aimed at happiness, human flourishing. And what is happiness? The enduring possession of the Good, the True and the Beautiful.

У християнській симв́оліці Хрест Христовий – це Дерево Життя, повернене нам. Дійсно, споживання плоду цього Дерева (Божественної Євхаристії) дає нам вічне життя. Однак зауважте, що Хрест є знаряддям смертної кари, як уже було передбачено в Торі Мойсея («проклятий кожен, хто висить на дереві»). Доступ до справжнього Дерева Життя – це вхід у світ зі значною мірою перевернутими цінностями для сучасного віку. Господь Ісус каже нам: «хто хоче спасти своє життя, той його погубить», і «останні будуть першими, а перші останніми», і «хто підноситься, той буде принижений, а хто принижує себе, той буде піднесений». Справжнє життя, справжній людський розквіт досягається через етику, яка прямо суперечить цінностям цього світу. Ми можемо знайти виклад філософії Господа Ісуса на початку п'ятого розділу Євангелія від Матея. Там Господь дає нам Вісім Заповідей Блаженств. Ця форма афоризму була добре відома в працях філ́ософів стародавнього світу. Афоризми – це короткі, легко запам’ятовувані твердження про те, що певна філософська школа вважає суттєвими елементами людського процвітання, і тому вони завжди починаються з грецьким словом макаріос (блаженний/щасливий той, хто…). Зверніть увагу, наскільки відрізняється Господній шлях до людського процвітання від усіх різноманітних шляхів, запропон́ованих світом. «Блаженні ті, хто сумує». По суті, якщо ви хочете бути повноцінною людиною, у всіх сенсах, для яких ви були сотворені, тоді зробіть себе малим. Чого б світ від вас не очікував, робіть навпаки заради Бога та любові.

In Christian symbology, the Cross of Christ is the Tree of Life restored to us. Indeed, eating of the fruit of this Tree (the Divine Eucharist) gives us everlasting life. Yet, observe that the Cross is an instrument of capital punishment, as already foretold in the Torah of Moses (“cursed is any man who hangs on a tree.”). Access to the true Tree of Life is the entrée into a world with largely inverted values to the present age. The Lord Jesus tells us, “those who would save their lives, will lose them,” and “the last will be first and the first last,” and “whoever exalts himself will be humbled, but whoever humbles himself will be exalted.” True life, true human flourishing is achieved through an ethics that is directly contrary to the values of this world. We can find an epitome of the philosophy of the Lord Jesus right at the beginning of the fifth chapter of the Gospel According to Saint Matthew. There, the Lord gives us the Eight Beatitudes. This form of aphorism was well-known in the works of philosophers of the ancient world. The aphorisms are short, memorizable statements of what a certain school of philosophy considers to be the essential elements to human flourishing, and, thus, they always begin with makarios (blessed/happy is the one who…). Notice how different the Lord’s way to human flourishing is from all the various ways proposed by the world. “Blessed are those who mourn.” Basically, if you want to be fully a human being, in every sense that you were created to be, then make yourself small. Whatever the world expects of you, do the opposite for sake of God and love.