Різдво Христове-- Christmas

Ціле християнське таїнство є включеним у одному єврейському слові «Еммануїл,» яке означає «Бог з нами,» як ми знаємо. Заради воплочення Господа нашого Ісуса Христа, ми живемо у присутності Бога завжди, бо Він входив в Його сотворенні, і залишився у ньому через Його Церкву і таїнства, які Він дав Церкві.

Вечірня цього великого празника нам каже-

«Прийдіть і радіймо з Господом, розповідаючи про оце таїнство: перегороду від раю знищено, вогняний меч зникає, херувим відступає від дерева життя і ми, про́гнані з раю задля непослуху, причащаємося райської поживи. Незмінний образ Отця і відблиск його істоти приймає вигляд слуги; прийшовши від Пречистої Матері, він не зазнав жодної зміни. Бувши правдивим Богом, він зостався тим, чим був, і приймає те, чим не був, ставши людиною заради чоловіколюбства. Тому до нього закличмо: Народжений з Діви, помилуй нас.»

Тут, Святе Богослужіння нотує паралелі між народженням Господа нашого, і гріхопадінням наших перших батьків у Едемському саді. Воно нам каже те, що Божий суд проти нас є тепер зворотним. Тепер, заради воплочення Ісуса Христа, ми маємо знову доступ до присутности Бога, яку Святе Письмо називає «раєм.» І дерево життя, про яке ми читаємо тут, це є Христом, Який є одним джерелом життя, бо, так як дерево злучає небо і землю, воплочений Христос сформує міст для нас, щоб підніматися до Отця.

Воплочення Господа нашого має дуже великі результати для нас, бо Господь Ісус з’єднав людську природу до Його божественної природи у єдності Його Особи. Це означає те, що ми мусимо піклуватися про кожну людину, навіть як Він. Дійсно, гідність людської істоти ісходить від образу Божого. Кожна людина є образом Божим, і цей величезний ста́тус не може бути загубленим. Образ Божий є вдосконаленим у воплоченні Ісуса Христа, бо Він є перфектним образом Отця. Отже, ми мусимо ніколи не зловживати або ма́ніпулювати іншою людиною, бо те, яке ми чинимо для неї, чинимо для Христа у Його людській природі.  Дальше, ми мусимо прощати один одного, тому що Христос примирив нас через єдність Його Особи.

Дуже різне це навчання про гідність людської істоти від навчань всіх інших релігій, бо інші релігії не мають віри у воплоченого Бога. Фактично, одна релігія відверто відрікає Святу Тройцю і Воплочення. Це є релігією Антихриста, так як Святий Йоан Богослов нам каже, «Це дух Анти́христа, що відрікає Отця й Сина.» Ця сама релігія навчає того, що її вірні є «найкращими людьми,» але ті, хто не вірують, є «найгіршими створеними істотами.» Іншими словами, згідно навчання релігії Антихриста, гідність людської істоти ісходить від того, маючи правдиву віру. Якщо ви маєте правдиві ідеї, ви є найкращими людьми, але якщо ви маєте неправильні ідеї, ви є найгіршими створеними істотами. Але, згідно Христа, наша гідність, як образ Божий, є постійним статусом. Навіть найзліша людина має гідність образу Божого.

Отже, ми мусимо ніколи не сумніватися в тому, що наш Бог має велику любов до грішників, і Він не бажає їх знищення, але бажає їх повернення до Життя. Якщо деколи ми суміваємося в Його доброті, ми тільки потребуємо пам’ятати одне слово, яке досконало описує Його співчуття для нас і для всіх—Єммануїл (Бог з нами). Він з нами, як Він завжди хотів.

This long-awaited feast of the Nativity of our Lord, God and Savior Jesus Christ gives us an opportunity to meditate upon a whole host of virtues, all of which play a role in God’s plan of salvation for us, but I would like to reflect upon one, particular virtue that shows us in a very special and deep way “the power of God and the wisdom of God” in His dealings with us human beings. That virtue is poverty.

What makes poverty so special is that, before the event that we celebrate today, it was not even a virtue. It was a crushing misfortune, a terrible human tragedy, something to be hated, avoided, shunned. It would never be embraced intentionally and voluntarily. But in this is the wonder of God, for He has made in this cold night something that was loathsome into something that is valuable. A thing that formerly only dealt death to the body, has now dealt life to the souls of countless human beings. What is the reason for this great reversal? Only the inexplicable action of God, Who decided for reasons beyond our understanding to renew and restore His creation by the odd means of entering into it.

This Person that we have come to know through His self-revelation as the Word of God was present and active under the Old Law. In fact, He often appeared to the Patriarchs in the form of a man. It was thus that He appeared to our father Abraham at the Oak of Mamre, foretelling the miraculous birth of Isaac and providing a glimpse of future revelation in its fullness—the Mysteries of the Trinity and Incarnation. It was thus, as well, that He appeared to Jacob at Peniel, and wrestled with him throughout the entire night, finally giving to him the new name, by which he would be known from that time on—Israel, “he who struggles with God.”

Yet, there is a world of difference between appearing to us in the form of a man, and actually becoming a man for our sake. No, in the Incarnation, something more wonderful is happening. In the Incarnation, God is actually taking human nature, deifying human nature, making human life one with His Life. He takes upon Himself every aspect of human experience. It was Our Holy Father Athanasius of Alexandria, who summarized the consequences of this great mystery in one pithy phrase: “that, which is not assumed, is not saved.”

St. Paul tells us all about the Incarnation. He tells us that the Lord Jesus was in the morphe of God before the Incarnation, but that He emptied Himself and took the morphe of a slave, being born in the likeness of men. Well, morphe means “form,” but, of course, God does not have a form. No, Paul is seeking to express in the inexpressible. When he refers to morphe, later generations of Christians would use the word “nature” for the same concept. The Lord Jesus, the Word, had the same nature as God, but He “emptied” Himself, taking the nature of a slave (that is, taking human nature). His self-emptying does not mean that He stopped being God, for God is always God by nature, but His condescension was in relation to us, not in relation to God. In other words, from God’s standpoint, He remained the same, but from our standpoint, He became a human being like any other, for the express purpose of “raising us to the His glory.”

As St. Athanasius of Alexandria elsewhere reminds us, “He became man for our sake, so that we can become God,” in other words, share the same life with God, becoming deified by grace. In doing this, He is also an example to us, and that bring us back to the discussion of this particular virtue: poverty. The virtue of poverty is otherwise known as poverty of spirit, and the Lord Himself declares it “blessed,” when He says, “Blessed are the poor in spirit.” This concept is easily understood by way of analogy. The poor among us are so-called, because they have few things. It follows that the poorest among us would have only ONE thing. Thus, the goal of poverty of spirit is to have only ONE thing: God Himself. Naturally, if we are really poor in spirit, possessing only God, we will also possess all things, because, as St. John tells us, “all things were made by Him, and without Him was not made anything that was made.”

Our poverty of spirit demands detachment from created things. It demands that we empty ourselves like Christ, and take the form of a servant. It demands that we make ourselves small like a little child, so as to squeeze through the narrow door into the Kingdom that God has always wanted to give to us. I always think of physical weight loss as an analogy to this. Making ourselves small is not easy. It requires self-denial, will power and a clear understanding of the goal. In the spiritual life, it also requires grace. Without God’s help we cannot accomplish it. Fortunately, He is with us. He is Emmanuel.