ХРИСТОС: ДЗЕРКАЛО ВСІХ ЧЕСНОТ CHRIST: THE MIRROR OF ALL THE VIRTUES

Святе Письмо нам каже те, що початок мудрости є страхом Божим, і наша Божественна Літургія подібно нам каже те, що наш шлях до Бога є тим самим страхом, бо священик запрошує нас до святого Причастя словами «зі страхом Божим і вірою приступіть.» В усіх речах, Христос є нашою моделлю і нашим зразком, і особливо у чеснотах, навіть у страсі Божому, але чесноти мають іншу мету у нашому житті. Святе Письмо, специфічно послання Святого Апостола Павла до Євреїв нам каже, «Він за днів тілесного життя приніс був молитви й благання з великим голосінням та слізьми до того, який міг його спасти від смерти, і він був вислуханий за богобоязність.» І Апостол продовжує, «хоч був Сином, навчився з того, що витерпів, значення послуху, і, ставши досконалим, спричинився до вічного спасіння всім, які йому слухняні.»

Holy Scripture tells us that the beginning of wisdom is the fear of the Lord, and our Divine Liturgy says similarly that our way to God is that very same fear, since the priest invites us to Holy Communion with the words, “approach with the fear of God and with faith.” In all things, Christ is our model and pattern, and especially in the virtues, even in the fear of God, but the virtues have a different purpose in our life. Holy Scripture, specifically the Letter of the Holy Apostle Paul to the Hebrews tells us, “Who in the days of His flesh, when He had offered up prayers and supplications with strong crying and tears unto Him that was able to save Him from death, and was heard in that He feared.” The Apostle continues, “though He were a Son, yet learned He obedience by the things which He suffered; and being made perfect, He became the author of eternal salvation unto all them that obey Him.”

Тож, це ясно, чесноти Господа нашого є прикладами для нас, бо Христос є нашою моделлю, і ми маємо присвоєння у Його вічному спасінні, коли Його чесноти стають присутніми у нас.  Христос є Вічною Мудрістю, повнотою чесноти, і показування всіх чеснот у Його житті є прикладом для нас, але показування чеснот у наших життях є початком покаяння—повернення до життя у Бозі.  Природно, Христос не потребує покаяння, тому що Він є досконалим Сином, але Він показує чесноти, щоб ми показали б ті самі чесноти, стаючи з’єднаними з Ним покаянням. Аналогічним чином, сонце освітлює, щоб просвічувати місяць, землю і все. Ці речі не мають власного світла, а вони тільки віддають світло сонця. Тож, Господь Ісус Христос, Логос, Друга Особа Пресвятої Тройці є як дзеркало для нас, в якому ми можемо бачити нашу дійсну досконалу природу. Це дзеркало не тільки показує, якими ми повинні бути природно, але навіть те, якими ми можемо стати надприродно через участь Божественної Природи. Ми бачимо досконалість нашої людської природи і неосяжність Божественної Природи тим самим дзеркалом, і чудово обидві є нашою долею.

Thus, it is clear, the virtues of our Lord are examples for us, since Christ is our model, and we have participation in His everlasting salvation when His virtues become present in us. Christ is Eternal Wisdom, the fullness of virtue, and the manifestation of all the virtues in His life is an example for us, but the manifestation of the virtues in our lives is the beginning of repentance—the return to life in God. Naturally, Christ has no need of repentance, because He is the perfect Son, but He shows forth virtues, so we might show forth the same virtues, becoming united to Him through repentance. By analogy, the sun shines to enlighten the moon, the earth and everything. Those things do not have their own light, but they only reflect the light of the sun. So, the Lord Jesus Christ, the Logos, the Second Person of the Most Holy Trinity is like a mirror for us, in which we can see our true, perfect nature. This mirror not only shows what we should be by nature, but it even shows what we can become supernaturally through sharing in the Divine Nature. We see the perfection of our own human nature and the incomprehensibility of the Divine Nature in the same mirror, and, wondrously, they are both our destiny.

Щоб сказати те, що Христос є дзеркалом всіх чеснот для нас, є тим також, щоб сказати, що Христос є досконалою людиною. Дійсно, доктрина вселенського собору Халхедона є тією, що Христос є однією, єдиною Божественною Особою, Який діє двома природами: Божественною і людською. Він є досконалою людиною, тому що є Богом. Іншими словами, досконалість людської природи є тільки у Бозі, бо, генерально, досконалість сотвореної природи є тільки доступною у Нествореній Природі. Сотворені речі не себе зробили. Тим способом, ми можемо бачити ясно богохульство тих, які говорять те, що псевдо-пророк Магомет є досконалою людиною, коли його життя є тільки прикладом жахливости, деградації й перекручення. 

To say that Christ is the mirror of all the virtues for us is the same as to say that Christ is the perfect man.  Truly, the doctrine of the Ecumenical Council of Chalcedon is that Christ is one, single Divine Person, Who subsists in two natures: Divine and human.  He is the perfect man, because He is God. In other words, the perfection of human nature is only in God, since, in general, the perfection of created nature is only available in Uncreated Nature.  Created things did not make themselves.  In this way, we can see clearly the blasphemy of those, who say that the false-prophet Mohammed is the perfect man, when his life is only an example of cruelty, degradation and perversion.

Наша віра нам дає дзеркало, яке істинно виявляє нашу правдиву природу, разом з Божим планом про піднесення тієї природи, щоб мати присвоєння у Божественному Житті. Але, щоб виправляти себе згідно прикладу, який ми бачимо там, ми мусимо заглядати у дзеркало часто, слухаючи попередження Святого Апостола Якова, коли він каже: «Будьте виконавцями слова, а не лише слухача́ми, самі себе обманюючи. Бо хто, лише слухає слово, але його не чинить, той подібний до чоловіка, що розглядає у дзеркалі обличчя, яке має від природи: ледве поглянув на самого себе, відійшов і зараз же забув, який він. Хто ж пильно заглядає в досконалий закон свободи й у ньому перебуває,-- не як слухач-забудько, а як виконавець діла,-- той щасливий у ділі своїм.»

Our faith gives to us a mirror, which truly reveals our true nature, together with God’s plan for the exaltation of that nature, to have a share in the Divine Life.  But, in order to correct ourselves according to the example, which we see there, we must look often into that mirror, heeding the warning of Holy Apostle James, when he says: “Do not deceive yourselves by just listening to his word; instead, put it into practice. If you listen to the word, but do not put it into practice you are like people who look in a mirror and see themselves as they are. They take a good look at themselves and then go away and at once forget what they look like. But if you look closely into the perfect law that sets people free, and keep on paying attention to it and do not simply listen and then forget it, but put it into practice—you will be blessed by God in what you do.”

Як ми дивимося у дзеркало? Слухаючи Його слово у Святому Письмі й Церкві. І ми пам’ятаємо те, що ми бачимо там через роздумування. Тож, ми бачимо чесноти Христа у Його житті, і ми імітуємо ці самі чесноти у нашому житті через покаяння.

How do we look into this mirror? Heeding His word in the Holy Scriptures and in the Church.  And we remember that, which we see there through meditation.  So, we see the virtues of Christ in His life, and we imitate those same virtues in our life through repentance.