ЧЕСНОТИ, ЯКІ НЕСУТЬ НАС ДО БОГА THE VIRTUES THAT BRING US TO GOD

Брати й сестри у Христі—

Нехай зосереджуємось на перших чотирьох віршах цього євангельського читання, бо там ми знайдемо дуже великий скарб інших значень, які є корисними для нашого життя.  Перш за все, читання нам каже, що Господь Ісус називає село Капернаум Його домом, «Коли ж Він по кількох днях прийшов знов до Капернауму, то чутка пішла, що Він удома.» Тут ми маємо вираз таїнства, яке ми бачимо також у Євангелії від Святого Йоана, «І Слово сталося тілом, і перебувало між нами.» Це таїнство, яке Пророк Ісая виражає, коли він нам каже, що ім’я Месії є «Еммануїл», що означає «З нами Бог.» Бог робить Його дім між нами, і, якщо ми не бачимо цього факту, це заради наших гріхів, бо гріх творить сліпоту, яка нам не дозволить бачити нічого за межами світу почуття. Бог є завжди недалеким від нас, але ми можемо бути дуже далекими від Бога. 

Let us focus on the first four verses of this Gospel reading, since there we find a very great treasure of different meanings, which are profitable for our life.  First of all, the reading tells us that the Lord Jesus calls the village of Capernaum His home, “After a few days, He came again to Capernaum, and the rumour was spread about that He was at home.” Here we have an expression of the mystery, which we see also in the Gospel according to St. John, “and the Word was made flesh and dwelt among us.” This mystery is the very same that the Prophet Isaiah expresses, when he tells us that the name of the Messiah is “Emmanuel,” which means “God with us.” God makes His home among us, and, if we do not see this fact, it is because of our sins, since sin creates a blindness that does not allow us to see anything beyond the world of the senses.  God is always near to us, but we can be very far from God. 

Тому що ми є людьми, в нас прагнення до Бога, навіть якщо ми не є свідомими цієї правди.  Так, як Святий Августин нам каже: «Наші серця були створеними для Тебе, О Господи, і вони без спочинку від часу, коли спочивають у Тобі.»  Отже, присутність Бога зібрала нас так, як читання нам каже: «І зібралось багато.» Це опис Святої Церкви, бо у Одкровенні Святого Апостола Йоана Богослова ми читаємо: «Потому я гля́нув,-- і ось натовп великий, що його порахувати не може ніхто, з усякого люду, і племен, і народів, і язиків, стояв перед престолом і перед Агнцем, зодягнений в білу одежу, а в їхніх руках було пальмове віття.» Фактично, термін «церква», по-грецьки «екклесі́а» відноситься до концепту зібрання людей. Бог збирає нас так, як диявол розділить нас, бо «діаволос» означає джерелом розділення. Тож, текст Євангелії нам каже, що «аж вони не вміщалися навіть при дверях.» Не було достатньо місця для всіх тих, які хотіли слухати Ісуса. Як можливо не достатньо місця у Святій Церкві, у Тілі Христовім? Ці стіни і перешкоди є штучними, і вони є свідченням гріха, навіть у церковному житті. Часто, люди стають віддаленими від Святої Церкви, тому що їхні гріхи або гріхи громади роблять їх, щоб бути неба́жаними.  Ми знайдемо цю тему у інших місцях також. Наприклад, у Євангелії від Святого Луки, ми читаємо, «І сталось, як були вони у Вифлеємі, то настав їй день народити. І породила вона свого Первенця Сина, і Його сповила́, і до ясел покла́ла Його—бо в заї́зді місця не стало для них.» Не було місцем у серцях людей для Месії, Сина Божого.  Так, як чоловіки, які носили розслабленого до Ісуса, ми потребуємо знищити стіни і перешкоди між нами і Богом—стіни і перешкоди, які ми збудували. 

Since we are human beings, our aspiration is to God, even if we are not aware of this truth. Just as Saint Augustine tells us: “Our hearts were made for You, O Lord, and they are restless until they rest in You.” Therefore, the presence of God has gathered us, just as the reading tells us: “And many people were gathered together.” This is a description of the Holy Church, for, in the Apocalypse of the Holy Apostle John the Theologian, we read: “Then I looked, and there was a great crowd that no one could count, from every people, tribe, nation and tongue, standing before the throne and before the Lamb, clothed in white garments, and in their right hands were palm fronds.” In fact, the term “church,” in Greek “ekklesía” refers to the concept of the gathering of people. God gathers us, just as the devil divides us, for “diavolos” means the source of division.  So, the text of the Gospel tells us that “there was no room in the house, even around the door.” There was not enough room for all those, who wanted to hear Jesus. How is it possible that there would not be enough room in the Holy Church, in the Body of Christ? These walls and obstacles are man-made, and they are evidence of sin, even in the life of the Church. Often, people become alienated from the Church, because their sins or the sins of the community make them unwelcome.  We find this theme in other places as well. For example, in the Gospel of St. Luke, we read, “And it happened that while they were in Bethlehem, the day of her delivery arrived. She bore her first-born Son, and wrapped Him in swaddling clothes, and laid Him in a manger—since there was no room for them in the place where travelers lodge.” There was no room in the hearts of human beings for the Messiah, the Son of God. Just like the men, who carried the paralytic to Jesus, we need to destroy the walls and obstacles between us and God—walls and obstacles that we have built.

Як ми починаємо нищити ці стіни і перешкоди? Через практику певних чеснот. Розслаблений вноситься чотирьма чоловіками, і ця деталь не є шансом. Чотири чоловіки нагадують нам про чотири чесноти, які вдосконалюють наше природне життя у цьому світі: мудрість, справедливість, мужність і поміркованість.  Ми чуємо назви цих чеснот дуже часто, щоб вони стали спеціальними приятелями і допоміжниками.  І це добре, тому що кожна чеснота є аспектом нашого Бога.  Мудрість є присутньою всюди у сотворенні, тому що ми оглядаємо приємний задум, яким Він сотворив все. Справедливість Бога є також гарною річчю, заради її перфектности—добрі є перфектно нагородженими, і злі є перфектно пока́раними. Фактично, ми спостерігаємо ці всі чесноти у житті Господа Ісуса, і, задля цієї причини, ми повинні роздумувати над Євангелієм, щоб стало нашим шляхом життя.  Важливість інших двох чеснот у житті Господньому і у нашому житті повинна бути наголошеною, бо чеснота мужности нам допомагає контролювати наш гнів, але чеснота поміркованости навчає нас контролювати наше бажання для задоволення.  Обидві чесноти є есенціальними для здорового людського життя.  Тут знову, ми бачимо багато прикладів святих чеснот у житті Господньому. Мужність є дуже присутньою у тексті Євангелія.  У Його стражданні, Господь Ісус терпів многотерпінням. Він не обра́зився на Його ворогів, але приймав Його біль самовладанням.  Подібним способом, чеснота поміркованости. У певних часах, Господь Ісус молився всю ніч, практику́ючи самозречення.

How do we begin to destroy these walls and obstacles? Through the practice of certain virtues. The paralytic was carried by four men, and this detail is not by chance. The four men remind us concerning the four virtues that perfect our natural life in this world: prudence, justice, fortitude and temperance. We hear the names of these virtues so often that they become special friends and helpers.  This is good, because each virtue is an aspect of our God. Wisdom is present everywhere in Creation, because we observe the pleasant design by which He created everything.  The justice of God is also a beautiful thing, on account of its perfection—the good are perfectly rewarded, while the wicked are perfectly punished.  In fact, we observe all these virtues in the life of the Lord Jesus, and, for this reason, we should meditate on the Gospel, so that it becomes our way of life.  The importance of the other two virtues in the life of the Lord and in our life ought to be emphasized, since the virtue of fortitude helps us to control our anger, but the virtue of temperance teaches us to control our desire for pleasure.  Both virtues are essential to the healthy, human life. Here again, we see a lot of examples of the holy virtues in the Lord’s life.  Fortitude is very present in the text of the Gospel. In His suffering, the Lord Jesus endured by great long-suffering. He did not give insult to His enemies, but accepted His pain with equanimity.  In a similar way, there is the virtue of temperance. At certain times, the Lord Jesus prayed the whole night, practicing self-denial.

Отож, ми можемо молитися: Господи Ісусе, я приходжу до Тебе розслаблений у моїх гріхах, дай мені участь у всіх цих чеснотах. Допомагай мені, щоб читати Євангелія з розумінням і імітувати те, що є там, бо, дійсно, чесноти, які я практикую у моєму житті, є живим текстом Євангелія. Нехай ці чесноти стають моїми спеціальними допоміжниками у знищенні всіх стін і перешкод у мені. Нехай вони носять мене до Тебе, щоб приймати зцілення і вічне життя.

Thus, we can pray: Lord Jesus, I come to You a paralytic in my sins. Grant me a share in all these virtues. Help me to read the Gospel with understanding and imitate that which is there, since, truly, the virtues that I practice in my life are the living text of the Gospel. Let these virtues become my special helpers in the destruction of all the walls and obstacles in me.  Let them carry me to You, so that I can receive healing and eternal life.

НАГАЛЬНІСТЬ НАШОГО ЖИТТЯ У БОЗІ THE URGENCY OF OUR LIFE IN GOD

 

Євангеліє починається, «Наступного дня, захотів Він піти в Галилею.» Ми бачимо, що було сенсом нагальности у житті Господа Ісуса. Його дуже велике бажання було, щоб робити волю Його Отця. Отже, Він бажав починати Його роботу для спасіння всіх людей. Тож, нагально, Він планував йти назад до того району, де Бог зволив Йому служити Його службу.  Ми бачимо цю нагальність у інших місцях у Євангелії від Святого Луки. Господь Ісус нам каже: «Я прийшов огонь кинути на землю, -- і як Я пра́гну, щоб він уже запалав!» Ми повинні мати подібну нагальність у нашій власній роботі, роботі нашого освячення, тому що, заради нашого  хрещення, ми беремо участь у тотожності Христа Ісуса, і, отже, наша робота з’єднується до Його великої роботи нашого викуплення. Ми мусимо мати щире бажання стати досконалими, нe наступного тижня, нe завтра, а сьогодні і тепер. Часто, ми пізнаємо аспекти нашого життя, які ми потребуємо виправдати, і ми вирішуємо, «я буду починати завтра, або після Пасхи, або коли я буду мати більш свобідний час. Але, ми не знаємо те, що завтра буде. Ні, ми не повинні засмутити Святого Духа через цей сорт безглуздя, але ми повинні приймати Його надхнення вже, коли ми по-перше стаємо свідомими його нака́зу. Якщо ми знайдемо лінивість і сла́бкість у наших душах, тоді ми повинні молитися: Дай мені, Господи, духа нагальности, щоб ефективно виправдати недобрі аспекти мого життя і рости до досконалости через Твою благодать.

The Gospel begins, “On the next day, He desired to set out for Galilee.” We see that there was a sense of urgency in the life of the Lord Jesus. It was His very great desire to do the will of His Father. Therefore, He wanted to begin His work for the salvation of all people. So, urgently, He planned to go back to that region where God willed that His ministry would begin. We see this urgency in other places in the Gospel. For example, in the Gospel According to Saint Luke, the Lord Jesus says to us: “I have come to cast fire upon the earth, and how I yearn that it were already ignited.” We ought to have a similar urgency in our own work, the work of our sanctification, because, on account of our baptism, we take part in the identity of Christ Jesus, and therefore, our work is joined to His great work of our redemption.  We must have a sincere desire to become perfect, not next week, not tomorrow, but today and now.  Often, we recognize aspects of our life that we must correct, and we decide, “I will begin tomorrow, or after Pascha, or when I have more free time.” But we do not know that there will be a tomorrow. No, we should not grieve the Holy Spirit by this sort of nonsense. We should accept His inspiration at once, when we first become aware of His command. If we find laziness and weakness in our souls, then we should pray: “Grant me, Lord, a spirit of urgency to effectively correct the evil aspects of my life, and to grow to perfection through Your grace.

Господь Ісус повний сенсом цієї нагальности «знайшов Пилипа.» Тут Євангеліє нам показує, що коли ми повні дбанням робити Господню волю, нічого не стається згідно шансу, а Бог або дозволено, або позитивно творить всі речі і всі випадки. Бог дозволить кожну зустріч з кожною особою у нашому житті. Кожне знайомство Бог планував. Господь Ісус знайшов Пилипа. Це означає те, що Пилип потребував знайти́ся. Він буде як блудний син і загублена вівця. Тут, Святий Апостол Пилип репрезентує кожного з нас. Господь знайшов нас. Яка чудова річ є тою, щоб Богом знаходитися! Бо незважаючи на те, що ми заслуговуємо вічне покарання у пеклі заради наших гріхів, проте Бог знаходить нас, і з’єднує нас зі Собою через запрошення брати участь у Його Житті так, як ми бачимо те, що Він запрошує Апостола Пилипа. Він каже: «Йди за Мною.» Якого сорту це запрошення? Це запрошення до Пасхального Таїнства, бо Він промовляє у іншому місці, «Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й за Мною йде.» Іншими словами, Господнє запрошення до досконалости через віру у Христа Бога, і життя страждання і спокуси. Страждання і спокуса, тобто хрест, є потрібні, тому що без них немає зростання і прогресу на шляху чесноти. Люди, хто вірують в Бога стають багатими через чесноту, а не через матеріальні речі, які гинуть. Чесноти є тільки скарбом, який ми можемо вин́осити від цього життя так, як Святе Письмо нам каже у Одкровенні Святого Апостола Йоана Богослова: «Блаженні ті мертві, хто з цього часу вмирає в Господі! Так, каже Дух,-- вони від праць своїх заспокояться, бо їхні діла йдуть за ними слідом.» Ми повинні молитися: «Дай мені, Господи, чесноту над всіма речами, чесноту, що трансформує, зцілює і дає життя.» Отже, ми бачимо як величне і чудове це запрошення і чому Господь так нагально хоче дати його нам. Це запрошення до Пасхального Таїнства називається «Добрими Новинами.» Як життя страждання і спокуси є «добрими новинами»? Просто, ця участь у Пасхальному Таїнстві нам дає радість, яку світ не може розуміти так, як Господь обіцяє нам: «Зоставляю мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ.»

The Lord Jesus, full of this sense of urgency, “found Philip.” Here, the Gospel shows us that when we are full with concern to do the Lord’s will, nothing happens by chance, but God either permissively or positively arranges all our circumstances. God wills each meeting with each person in our life. Every acquaintance is planned by God. The Lord Jesus found Philip. This means that Philip needed to be found. He was like the prodigal son and the lost sheep. Here, the Holy Apostle Philip represents each one of us. The Lord Jesus found us. What a wonderful thing it is to be found by God! For, despite the fact that we deserve everlasting punishment in Hell on account of our sins, nevertheless, God finds us and unites us with Himself through an invitation to share His Life, just as we see Him invite the Apostle St. Philip. He says, “Follow me.” What sort of invitation is this? This is an invitation to the Paschal Mystery, for He proclaims in another place: “If anyone wants to come after Me, let Him deny himself, take up his cross and follow Me.” In other words, the Lord’s invitation is to perfection through faith in Christ our God and a life of suffering and temptation. Suffering and temptation, namely the cross, are necessary, because without them there is no growth and progress in virtue. People, who believe in God, become rich in virtue, not in material things, which decay.  Virtue is the only treasure that we can take away from this life, just as Holy Scripture, in the Apocalypse of St. John the Theologian, tells us: “Blessed are those dead, from this time, who die in the Lord. They rest from their labours, for their deeds follow them.” We should pray: “Grant me, Lord, virtue above all other things, virtue, which transforms, heals and gives life.” Thus, we see how great and wonderful this invitation is, and why the Lord so urgently wants to give it to us.  This invitation to the Paschal Mystery is called “the Good News.” How is an invitation to a life of temptation and suffering “good news?” Simple. This participation in the Paschal Mystery gives us a joy that the world is not able to understand, just as the Lord promises us: “I leave you peace, my peace I give you. Not as the world gives, do I give!”

Святий Дух включає цю маленьку деталь, «Пилип з Вифсаїди похо́див, із міста Андрія й Петра.» Чому Дух вважав це важливим? Бо у Святому Письмі, все важливе. Він нам каже це, тому що Пилип репрезентує кожного з нас. Пилип походив з Вифсаїди, показуючи нам, що ми потребуємо єднатися з традицією апостолів у спілкуванні Святої Церкви. Наше спасіння залежить від фаміліарности з цією традицією, бо ми не є собі тлумача́ми, а Свята Церква (тобто, ми всі католицькі християни разом з єпископами і особливо єпископом Риму, всі керовані Святим Духом) є нашим тлумачем Святого Письма, бо вона єдина розуміє його. 

І тепер, ми повинні нотувати те, що Святий Апостол Пилип робить, коли він покликаний Господом Ісусом і підтвердженим спілкуванням святих інших апостолів. Євангеліє нам каже: «Він знайшов Нафаниїла.» Це найчудо́віша річ! Бо, покликані Господом, ми стаємо інструментами Ісуса Христа для спасіння наших ближніх,навіть наших ворогів, щоб приводити їх до Христа. Кожен з них є особисто покликаним Господом так, як ми, а ми є тільки інструментами його благодаті.  У цій меті, щоб проводити інших до Господа, ми повинні імітувати нагальність Христа, яку ми бачимо у Євангелії.  Нехай молимося за благодать, щоб пізнавати у собі спеціальне покликання Господа Ісуса, щоб брати участь у Його Пасхальному Таїнстві (Його стражданні, смерті й воскресінні). Утверджені у апостольській традиції, нехай імітуємо нагальність Господа Ісуса для спасіння світу, щоб проводити інших, наших ближніх, до Бога.

The Holy Spirit includes this small detail: “Philip was from Bethsaida, the village of Andrew and Peter.” Why does the Spirit consider this important? For, in the Scripture, everything is important. He tells us this, because Philip represents each one of us. Philip was from Bethsaida, showing us that we need to be united with the Tradition of the Apostles in the communion of the Church. Our salvation depends on our familiarity with this Tradition, since we are not our own interpreters, but the Holy Church (namely, all of us Catholic Christians together with the bishops, and especially the Bishop of Rome, all directed by the Holy Spirit) is our interpreter of the Holy Scripture, since she alone understands it.

Now, we should note what the Holy Apostle Philip does, when he has been called by the Lord Jesus and confirmed in the communion of the other Holy Apostles. The Gospel tells us: “He found Nathaniel.” This is the most wonderful thing of all! For, having been called by the Lord, we become instruments of Jesus Christ for the salvation of our neighbours, even our enemies, to lead them to Christ. Each one of them is personally called by the Lord, even as we are, for we are only instruments of His grace. In this mission to lead others to the Lord, we should imitate the urgency of Christ that we see in the Gospel. Let us pray for grace to recognize in ourselves the special vocation of the Lord Jesus to take part in His Paschal Mystery (His suffering, death and resurrection). Confirmed in the Apostolic Tradition, let us imitate the urgency of the Lord Jesus for the salvation of the world, to bring others, our neighbours, to God.

Дотримання Великого посту з досконалою любов'ю Observing the Great Fast with perfect love

 

Певним чином, прикро, що читання послання починається саме там, де воно перериває заклик, який святий апостол Павло дає Римській Церкві. Читання починається зі слів: «Браття, робіть це, бо знаєте час», але оскільки ми починаємо з цього речення, ми не знаємо, до чого відноситься «це». Що ж нам робити, бо знаємо час? Якщо ми повернемося на кілька віршів, то побачимо, що Павло говорить про велику заповідь: «Люби ближнього свого, як самого себе». Саме до виконання цієї заповіді Павло закликає нас з такою наполегливістю. Ми повинні особливо серйозно ставитися до виконання великої заповіді, бо ніч ось-ось закінчиться, а день ось-ось почне́ться. Ніч – це символічний опис, який зустрічається в багатьох місцях Біблії, для цього світу, тоді як день – це символ майбутнього світу, вічного Небесного Царства. Павло нагадує нам, що досконала любов до Бога та ближнього – це універсальний і найвищий закон. Усі інші заповіді зводяться до нього.

In a way, it is a shame that the epistle reading begins in the place where it does, because it interrupts an exhortation that the Holy Apostle Paul is giving to the Church at Rome. The reading begins with, “Brethren, do this because you know the time,” but because we begin with this sentence, we do not know what “this” refers to. What are we supposed to do, because we know the time? If we back up a few verses, we see that Paul is talking about the great commandment, “You shall love your neighbor as yourself.” It is fulfilling this commandment that Paul exhorts us to with such urgency. We are to be especially serious about fulfilling the great commandment because the night is about to end and the day is about to begin. The night is the symbolic description found in many places in the Bible for this world, while the day is the symbol of the world to come, the everlasting Heavenly Kingdom. Paul is reminding us that perfect love of God and neighbor is the universal and preeminent law. All other commandments are reducible to it.

І як нам належним чином відповісти на це нагальне закликання? Як нам зробити особливий акцент на нашому обов'язку вдосконалювати любов зараз, коли часу мало? Відкладаючи справи темряви та одягаючись у зброю світла. «Зброя світла» – це наслідування Самого Христа, як пояснює текст у наступному рядку́. Ми «одягаємося в Господа Ісуса Христа», тобто наслідуємо Його в Його безгрішному житті, особливо в Його стражданнях. Якість нашого наслідування достатньо чітко виражена в заповіді «не піклуйтеся про пожадливості плоті». Зверніть увагу, чого там не сказано. Там не сказано: «не піклуйтеся незаконно про пожадливості плоті». Ні. Там сказано: «не піклуйтеся». Чи закликає нас Святий Апостол утримуватися від незаконних бажань? Безперечно, так. Тим не менш, він також закликає нас утримуватися від законних задоволень, оскільки саме через утримання від них ми досягаємо певного ступеня самовладання. Замість того, щоб бути рабами задоволень, ми стаємо вільними синами та дочками Бога, для яких Бога достатньо. «Не піклуючись про пожадливості плоті», ми позбавляємося всіх спокус ідолопоклонства, бо доки ми можемо сказати: «Так, мені потрібен Бог, але мені також потрібно щось інше», ми є рабами ідолів. Якими можуть бути ці ідоли? Можливо, для кожного з нас вони будуть різними. Для одних – їжа, для інших – соціальні мер́ежі, для інших – надмірна прив’язаність до роботи та супутнє бажання завершити свої справи, коли ми повинні знаходити час для молитви. Для ще інших, можливо, це буде надмірна прив’язаність до сімейних стосунків, які мають той самий результат: відокремлюють нас від поглиблення стосунків з нашим Творцем, або прив’язаність до влади та контролю над іншими. Нам слід молитися про благодать визнати всіх наших ідолів, щоб ми могли скинути їх, «зодягнувшись у Христа та не піклуючись про пожадливості плоті».

And how do we respond appropriately to this urgent exhortation? How do we put special emphasis on our obligation to perfect love now that the time is short? By putting off the deeds of darkness and putting on the armor of light. The “armor of light” is the imitation of Christ Himself, as the text makes clear in the next line. We “put on the Lord Jesus Christ,” that is, we imitate Him in His sinless life, especially in His sufferings. The quality of our imitation is made sufficiently clear in the precept “make no provision for the desires of the flesh.” Notice what it doesn’t say. It doesn’t say, “make no unlawful provision for the desires of the flesh.” No. It says “make no provision.” Is the Holy Apostle calling us to abstain  from desires that are illegitimate? Most assuredly, yes. Nevertheless, he is also calling us to abstain from legitimate pleasures too, since it is through abstention from them that we gain a degree of self-mastery. Rather than being slaves of pleasure, we become free sons and daughters of God for whom God is enough. By “making no provision for the desires of the flesh” we put away all the temptations of idolatry, because as long as we can say “Yes, I need God, but I also need something else,” we are slaves to idols. What might those idols be? Perhaps for each of us they will be different. For some, food, for others, social media, for others an inordinate attachment to work and the accompanying lust for finishing our tasks when we should be making time for prayer. For still others, perhaps it would be an inordinate attachment to family relationships, which have the same result of separating us from a deepening relationship with our Creator, or an attachment to power and control over others. We should pray for the grace to recognize all our idols, so that we can cast them down by “putting on Christ, and not making any provision for the desires of the flesh.”

Зрештою, святий апостол закликає нас бути особливо уважними до слабких. Ми повинні молитися про ревність, щоб ми могли бути сповнені ревності для дотримання посту якомога повн́іше. Ми повинні присвятити цьому всі наші особисті зусилля. Ми не повинні не робити нічого невиконаного, що ми можемо зробити. Ми повинні напружуватися більше, ніж нам зручно. Водночас, однак, ми не повинні дивитися зверхньо на тих, хто не постить так, як ми. Ми повинні постійно пам’ятати життя святих. У минулому, протягом усієї історії Церкви, не обов’язково ті, хто постив найбільше, творили великі чудеса, але ті, хто робив те, що міг, з великою любов’ю.

Lastly, the Holy Apostle calls us to be especially considerate to the weak. We should pray for fervor, so that we can be full of zeal for observing the Fast in the fullest way we can. We should devote all our personal effort to it. We should leave nothing undone that we are able to do. We should stretch ourselves beyond the point that we are comfortable. At the same time, however, we should not look down on those who do not fast as we do. We should keep constantly in mind the lives of the saints. In the past, throughout the history of the Church, it was not necessarily those who fasted the most who worked great miracles, but those who did what they were able to do with very great love.

Неділя Страшного Суду-- Sunday of the Last Judgment

 

Сього́дні, бра́ття й се́стри, на́ша Це́рква нам дає́ глибо́ке розмірко́вування над Страшни́м Су́дом, бо М’ясопу́сна Неді́ля та́кож назива́ється Неді́лею Страшно́го Су́ду. Ми вже приготовля́ємося до Вели́кого По́сту. Згі́дно ду́мки на́ших святи́х отці́в, вели́ких вчителі́в на́шої украї́нської Це́ркви, Вели́кий Піст є о́бразом на́шого ці́лого життя́ у сві́ті. Це час «сві́тлого сму́тку», бо ми горю́ємо над на́шими гріха́ми, але зна́ємо, що Бог бі́льший від на́ших гріхі́в, і Він мо́же зміни́ти нас і зно́ву сформува́ти нас згі́дно о́бразу Його́ Си́на. Не до́сить сказа́ти «Він мо́же,» або Він хо́че, Він щи́ро бажа́є це роби́ти. Щоб ма́ти ко́ристь від Вели́кого По́сту, нам тре́ба розумі́ти Бо́жу любо́в. Ми пови́нні вважа́ти, що Вели́кий Піст так, як це життя́, є шко́лою Бо́жої любо́ви.

 

Бог—Найліпший Батько

 

     Ми лю́ди стражда́ємо че́рез турбо́ту, хворо́бу і жаль, і ду́маємо, що ми на самоті́. Наш ро́зум затьма́рений печа́ллю й кло́потами цього́ сві́ту, але́ Бог там у турбо́ті, хворо́бі й жалі́. Він найлі́пший ба́тько, Яки́й підси́лює нас і утіша́є.  Зауважте, коли́ мале́нька дити́на хво́ра гаря́чкою, ці́ла роди́на стурбо́вана, і світла́ у ха́ті горя́ть ці́лу ніч. Батьки́ не ма́ють і́ншої печа́лі, по́ки їх дити́на—поза́ небезпе́кою. Аналогі́чним чи́ном, наш Бог подба́є про нас че́рез турбо́ту і стражда́ння цього́ сві́ту. Ча́сто ми не пізнає́мо Його́ лю́блячу прису́тність так, як мале́нька хво́ра дити́на не пізнає́ кло́пітну прису́тність ї́хніх батькі́в. Бог обійма́є ко́жного з нас лю́блячими рука́ми, і кроку́є туди́ й наза́д че́рез ніч цього́ сві́ту. Він не ма́є і́ншої печа́лі, по́ки Його́ дити́на в небезпе́ці. Зре́штою, мо́жна ду́мати, що ми більш доскона́лі від Ньо́го. Якщо́ ми ма́ємо співчуття́, Його́ співчуття́ пови́нне бу́ти бі́льшим.

 

Панахида: Що чуття Бога?

 

     Панахи́да ча́сто несе́ сльо́зи й сму́ток тому́, що ми ніко́ли вже не бу́демо ба́чити на́ших ро́дичів і при́ятелів до Ца́рства Бо́жого. Але́, вважай́те на чуття́ Бо́га. Він ба́чить Його́ о́браз, яки́й Він лю́бить, рва́ний на́впіл. Яки́й ба́тько мо́же диви́тися на дити́ну так? Він ба́чить ті́ло того́, яко́го Він сотвори́в, щоб володі́ти над всім матерія́льним сотво́ренням, відки́нене так, як сміття́, а Він ба́чить людську́ ду́шу ви́зуту ви́раження і свідо́мости. Це Він ніко́ли не хоті́в. Він хоті́в, щоб ми лю́ди люби́ли Його́ свобі́дно. Таки́м чи́ном, зловжива́ння свобо́ди—по́хотів трагі́чне.

     У Єва́нгелії сього́дні, Бо́жий гнів ду́же я́сний, але́ мо́жна чу́ти це чита́ння рі́зним спо́собом. Коли́ ми чу́ємо те, що Госпо́дь ка́же відпуска́ючи тих на ліво́руч, нам тре́ба чу́ти глибо́кий жаль, яки́й му́сить бу́ти там. У любо́ві, Він сотвори́в їх, але́ тепе́р Він му́сить відпусти́ти їх наві́ки, які́ відмовля́ємо, щоб люби́ти Його́ так, як ті батьки́ догляда́ючи хво́ру дити́ну. І ті́льки пе́ред світа́нком, вони́ розумі́ють, що не мо́жуть врятува́ти її́. Сльоза́ми вони́ обійма́ли дити́ну, коли́ її́ душа́ відліта́є з мале́нького ті́ла, і потопає в мовча́нні.

The Sunday of the Last Judgment

 

Today, brothers and sisters in Christ, our Church gives to us a deep reflection on the Last Judgment, since Meatfare Sunday is also called the Sunday of the Last Judgment.  We are already preparing for Great Lent, and according to the thought of our holy fathers, the great teachers of our Ukrainian Church, the Great Fast is the image of our whole life in this world.  It is a time of “bright sadness,” since we mourn over our sins, but we know that God is greater than our sins, and He is able to change us and form us anew after the image of His Son.  It is not enough for us to say “He is able,” but rather, “He wants, He fervently desires to do this.  In order for us to take profit in Great Lent, we need to begin to understand the love of God.  We need to begin to consider that Great Lent, just like our whole life in this world, is the school in which we learn the love of God.

 

God—the Best of Fathers

 

     We human beings suffer various kinds of trouble, sickness and sorrow, and we think that we are alone.  Our understanding is darkened by the cares and anxieties of this life.  But God is present is all our trouble, sickness and sorrow.  He is the best of fathers, Who strengthens us and consoles us.  Just think, when a little child is sick with a fever, the whole household is disturbed, and the lights in the house burn through the night.  The child’s parents have no other care than getting their child out of danger.  In a similar way, our God looks after us through the trouble and sufferings of this life.  Often we do not recognize His loving presence, just as the little child does not recognize the anxious presence of her parents.  Yet, God takes us in His loving arms and paces up and down through the night of this world.  He has no other concern than to save His child from danger.  After all, is it possible to think that we are more perfect than Him? If we have compassion, then His compassion must be so much greater.

 

How does God feel?

 

     A Panachyda often brings with it tears and sadness, on account of the fact that we recognize that we will not see our relatives and friends again until the Heavenly Kingdom.  But, consider how God must feel.  He sees His image, which He loves, torn in two.  What father is able to see such a thing happen to his child? He sees the body of the one, whom He created to rule the whole material creation, thrown away like garbage, while seeing the human soul deprived of expression and sense.  He never wanted that.  He wanted us human beings to love Him freely.  Thus, the abuse of freedom is all the more tragic. 

     In the Gospel today, God’s anger is very clear, but it is possible to hear this reading in a different way.  When we hear what the Lord says to those on His left, we need to hear the deep regret that must be there.  In love He created them, but now He must dismiss them forever, for they refuse to love Him.  It is not so different with those parents looking after their sick child, when, just before dawn, they come to understand that they cannot save her.  With tears they hold her to themselves as her soul leaves her little body and goes down into silence.