Добрий і праведний чоловік A Good and Righteous Man

У першому абзаці сьогоднішнього євангельського читання ми знову зустрічаємо фігуру святого Йосифа з Аріматеї. Тут, у Євангелії від святого Марка, його називають шанованим членом Ради. Рада, про яку тут йдеться, - це, звичайно, Великий синедріон, рада, яка консультувала і допомагала Первосвященику та була укладена окупаційним римським урядом з певними адміністративними функціями. Фігура Йосифа з Аріматеї з'являється в усіх чотирьох Євангеліях у зв'язку з похованням Ісуса. Два з цих Євангелій визначають його, як таємного учня Ісуса. Окрім того, що його описують, як він знаходиться у Євангелії від Марка, "шанованого члена ради", його також в інших місцях називають "добрим і праведним чоловіком, який сподівався на Царство Боже".

In the first paragraph of today's Gospel reading we meet, once again, the figure of Saint Joseph of Arimathea. Here, in the Gospel According to Saint Mark, he is described as a respected member of the Council. The council that is here referred to is, of course, the Great Sanhedrin, the council that advised and assisted the High Priest and was invested by the occupying Roman government with certain administrative functions. The figure of Joseph of Arimathea appears in all four of the Gospels in connection to the burial of Jesus. Two of those Gospels identify him as a secret disciple of Jesus. In addition to being described as he is here in Mark's Gospel, "a respected member of the council," he is also described elsewhere as "a good and righteous man, who was looking forward to the Kingdom of God."

Значення Праведності

The Meaning of Righteousness

Коли Святе Письмо говорить нам, що хтось є «доброю і праведною людиною», ми можемо бути впевнені, що Бог тримає цю людину за нашу емуляцію. Ми повинні поставити під сумнів зміст цих чеснот, які Писання приписує благородному Йосифові. Слово "праведний" або "справедливий" - це грецький переклад єврейського терміна, який надзвичайно важливий у іудаїзмі. Термін "справедливий" (цадік) - прикметник, який означає, що в особі, якій віднесений прикметник, бунт проти Бога припинився. У житті праведного чи справедливої людини пристрасті були завойовані життям віри, молитви та мордування.

When the Scripture tells us that someone is "a good and righteous man," we can be sure that God is holding that person up for our emulation. We should question concerning the content of these virtues, which Scripture credits to the noble Joseph. The word "righteous" or "just" is the Greek translation of a Hebrew term that is extraordinarily important in Judaism. The term "just" (tsaddiq) is an adjective that means that, in the individual to which the adjective is attributed, rebellion against God has ceased. In the life of a righteous or just man, the passions have been conquered through a life of faith, prayer and mortification.

У святому Йосифі, ця якість "справедливості" або "праведності" схиляла його визнавати Господа Ісуса довгоочікуваним Месією, тоді як інші члени ради, ще раби різних рід пороків і гріхів, були засліплені своїми пристрастями , і через їх заздрість не бажали впізнавати Месію, коли Він стояв прямо перед ними.

In Saint Joseph, this quality of "justice" or "righteousness" predisposed him to recognize the Lord Jesus as the long-awaited Messiah, while other members of the council, still slaves to all kinds of vice and sin, were blinded by their passions, and, because of their envy were unwilling to recognize Messiah as He stood right in front of them.

Непостійна природа праведності та частота гріха—свідчення Святого Письма та святих Отців

The Intermittent Nature of Righteousness and the Frequency of Sin–The Testimony of Scripture and the Holy Fathers

Тим не менш, Святе Письмо постійно і одноголосно говорить нам, що праведність або справедливість в нас не є тривалими, а перерваними. Наприклад, цар Соломон у «Книзі приповідок» говорить нам: «Справедлива людина падає сім разів і знову піднімається». Той самий автор у своїй старості писав у Книзі Еклезіястовій: "Не існує справедливої людини на землі, яка робить добро і не грішить". Так само ми сповідуємось у молитві, яку ми часто говоримо за померлих: "Немає людини, що жила і не згрішила б. Ти бо єдиний без гріха, правда Твоя—правда на віки, і слово Твоє –істина".

Nevertheless, the Scriptures continuously and unanimously tell us that righteousness or justice in us is not enduring but intermittent. For example, King Solomon in the Book of Proverbs tells us: "A just man falls seven times, and rises up again." The same author, in his old age, wrote in the Book of Ecclesiastes: "there is not a just man upon earth that does good and does not sin." Similarly, we confess in the prayer, which we say often for the dead: "No one will live and not sin. You alone are sinless. Your righteousness is everlasting righteousness, and Your word is truth."

Святі отці, інтерпретуючи Святе Письмо, також пролили багато світла на цю концепцію "праведної людини". Особливо проникливими є їх коментарі до вищезгаданого уривку з Книги Приповідок (24:16). Святий Іван Касіян каже нам: "Не буде кінця покаяння за ті маленькі правопорушення, через які" праведник впаде сім разів ", як написано, "і знову встає ". Бо ми робимо це часто щодня, не бажаючи чи охоче, через незнання чи забудькуватість, чи думки, чи слова, чи несподіванку, чи необхідність, чи слабкість плоті. Враховуючи це, Давид просить Господа в молитві за очищення та прощення, кажучи: "Хто розуміє його гріхи? Від моїх прихованих гріхів очисти мене, а від тих інших пощади твого слугу ". А апостол каже:" Доброго, що я хочу, я не роблю, а зла, якого я не хочу, це я і роблю ".

The holy fathers, interpreting the Scriptures, also shed a great deal of light on this concept of the "just man." Particularly insightful are their comments on the aforementioned passage from the Book of Proverbs (24:16). Saint John Cassian tells us: "There will be no end of penance for those little offenses by which "the righteous person falls seven times," as it is written, "and gets up again." For we commit these frequently every day, unwillingly or willingly, whether through ignorance or forgetfulness or thought or word or surprise or necessity or weakness of the flesh. On account of these, David asks the Lord in prayer for purification and forgiveness, saying, "Who understands his sins? From my hidden sins cleanse me, and from those others spare your servant." And the apostle says, "The good that I want, I do not do, but the evil that I do not want, this I do." 

Так само святий Цезарій Арльський говорить: "З Божою допомогою ми можемо і повинні бути без серйозних злочинів, але жодна справедлива людина ніколи не була і ніколи не зможе жити без дрібних гріхів. Нас ці постійно турбують і мучать, як мухи гудуть навколо нас… Дуже часто гріхи повзуть на нас через думки чи бажання, чи промову, чи дію, як результат необхідності, через слабкість чи забудькуватість. Якщо людина думає лише про серйозні гріхи і прагне протистояти лише цим, але мало турбується про дрібні гріхи, він не несе меншу небезпеку, ніж якщо він вчинив більш серйозні напади. Тому, нехай не будемо мало думати про наші гріхи, тому що вони невеликі, але давайте боятися їх, тому що їх багато. Краплі дощу мало, але оскільки їх дуже багато, вони наповнюють річки і занурюють будинки, а іноді своєю силою вони навіть виносять гори ».

Similarly, Saint Caesarius of Arles says: "With God's help, we both can and should be without serious offenses, but no just person ever was or ever will be able to live without small sins. We are continuously troubled and tormented by these as by flies buzzing around.... Very often sins creep up on us through thoughts or desires or speech or action, as the result of necessity, through weakness or out of forgetfulness. If a person thinks only of serious sins and strives to resist only these but has little or no care about small sins, he incurs no less danger than if he committed more serious offenses. Therefore, let us not think little of our sins because they are slight, but let us fear them because they are many. Drops of rain are small, but because they are very many, they fill rivers and submerge houses, and sometimes by their force they even carry off mountains."

Продовжуваним наверненням є ключ праведності

Continual Conversion is the Key to Righteousness

Отже, праведність у святому Йосифі з Аріматеї означає, що він був подібний до нас, якщо ми дуже часто потрапляємо в гріх, але завжди встаємо. Ми визнаємо свою помилку, звертаємось до Бога з вірою і твердо вирішуємо змінити своє серце. Те, що ніколи не змінюється, - це наша любов до Бога.

So, righteousness in Saint Joseph of Arimathea means that he was just like us, if we fall very often into sin, but we always get up. We admit our wrong, we turn to God in faith and firmly resolve to change our hearts. What never changes is our love for God.

Оскільки ми грішимо дуже часто, навіть у малих справах, праведність для нас означає постійне навернення, постійне повернення до Бога. Нам потрібно скористатися всією можливістю, щоб екзаменувати свою совість і вирішити змінити наше життя і серця, виходячи з того, що ми там знаходимо.

Because we sin very often, even in small matters, righteousness for us means continual conversion, continual turning back to God. We need to take every opportunity to examine our consciences and resolve to change our lives and hearts based on what we find there.

Літургійні елементи євангельського читання Liturgical Elements of the Gospel Reading

Святий Кирило Олександрійський вказує, що подія, записана в сьогоднішньому читанні Євангелія, відбулася «на восьмий день», тобто через тиждень після Воскресіння Христа. З цієї причини Церква природно привласнює це читання сьогодні, щоб ми могли духовно переживати ті самі речі, які фізично переживали апостоли.

Saint Cyril of Alexandria points out that the event recorded in today's gospel reading took place "on the eighth day," that is, a week after the resurrection of Christ. For this reason, the Church naturally assigns this reading to today, so that we can experience spiritually the same things that the Apostles experienced physically.

Святий Кирило звертає увагу на те, що, як і апостоли, ми збираємось на восьмий день, щоб відзначити воскресіння Господа з мертвих. Центральним для нашого щотижневого згадування воскресіння Господа є святкування Євхаристії, в якому Христос дозволяє нам торкнутися і прийняти Його священне Тіло і дорогоцінну Кров, а наша віра відновлюється завдяки нашому досвіду Воскреслого Христа.

Saint Cyril calls attention to the fact that, just like the Apostles, we gather together on the eighth day to commemorate the Lord's resurrection from the dead. Central to our weekly commemoration of the Lord's resurrection is the celebration of the Eucharist, in which Christ allows us to touch and receive His sacred Body and precious Blood, and our faith is restored and renewed through our experience of the Risen Christ.

Негайність єврейського "згадування"

The Immediacy of Jewish "Commemoration"

Коли ми говоримо "згадування", ми повинні бути впевнені, що ми точно розуміємо поняття, як це слово вибране для передачі. В українській мові слово "згадування" має сильні асоціації, що передбачають відстань та відсутність. З іншого боку, його єврейський еквівалент "зікарон" говорить про протилежне: близькість і присутність. Класичний приклад єврейського зікарону - це щорічне святкування Пасхи, коли кожне покоління ізраїльтян після Виходу повинно вважати себе частиною того покоління, яке фактично покинуло Єгипет, звільнившись Богом через вбивство єгипетського первістка. Зікарон - це сакраментальне згадування, адже саме спомин робить насправді запам'ятовувані події присутніми тут і зараз.

When we say "commemoration," we must be sure that we understand accurately the concept that this word is chosen to convey. In English, the word "commemoration" has strong associations suggesting distance and absence. Its Hebrew equivalent, on the other hand, "zikaron" suggests the opposite: nearness and presence. The classical example of Hebrew zikaron is the annual celebration of the Passover, in which every generation of Israelites after the Exodus were to consider themselves part of that generation that actually left Egypt, being liberated by God through the slaying of the Egyptian firstborn. Zikaron is a sacramental commemoration, because it is remembrance that actually makes the remembered events present here and now.

Зікарон однаково ставиться до виконання Пасхи в Євхаристії. У святкуванні Божественної Літургії саме Зікарон - наша «пам’ять», завдяки якій Христос справді присутній як священик, вівтар та Агнець жертви.

Zikaron applies equally to the Passover's fulfillment in the Eucharist. In the celebration of the Divine Liturgy, it is zikaron, our "remembrance," which makes Christ really present as the priest, the altar and the Lamb of sacrifice.

Пасха (та інші фестивалі) були символічними для всього життя

The Passover (And the Other Festivals) Were Symbolic of All of Life

Старозавітне святкування Пасхи разом з іншими фестивалями Старого Закону були символічними. Ці фестивалі по-різному символізували все наше життя в цьому світі. Зікароном, події формувального періоду історії ізраїльської нації були представлені кожному наступному поколінню, щоб воно могло їх особисто пережити. Але в той же час зрозуміло, що зікарон повинен практикуватися ВСІ ЧАСИ, щоб Бог постійно і безперешкодно був присутнім у житті Свого народу.

The Old Testament celebration of the Passover, along with the other festivals of the Old Law, was symbolic. These festivals, in different ways, symbolized our whole life in this world. By zikaron, the events of the formative period of the history of the Israelite nation were made present to every successive generation, so that they could personally experience them. Yet, at the same time, it is clear that zikaron was to be practiced AT ALL TIMES, so that God would be present in the life of His People constantly and seamlessly.

У книгах Мойсея людям знову і знову казали, що вони повинні постійно розмірковувати над Законом Божим у всьому, що вони роблять. Поетичні вислови цієї пам’яті (зікарону) були настільки чіткими та переконливими, що наступні покоління вирішили сприймати їх усіх буквально, розмістивши на своїх дверях невеликі пергаменти, що містять уривки із Закону, та надягнувши на чоло та руки крихітні уривки Закону .

The people were told again and again in the books of Moses that they were to meditate on God's Law constantly in everything that they were doing. The poetic expressions of this remembrance (zikaron) were so clear and compelling that subsequent generations decided to take all of them literally, placing small parchments containing excerpts from the Law on their doorposts, and wearing tiny pieces of the Law on their foreheads and their arms.

Наша пам’ять про Христа у Божественній Літургії приносить Христа, Бога нашого, насправді серед нас при освяченні священних дарів. Аналогічним чином, наша пам’ять про Христа у будь-яких обставинах нашого життя приносить присутність Христа у наше життя у справжньому можливому сенсі. Безумовно, правда, що ми часто думаємо про тих, кого любимо. Люди, які дуже люблячі один до одного, не можуть перестати думати про люблячого. Таким же чином ми повинні постійно думати про Бога, нашого Творця, Викупителя та Постійника. Ми маємо можливість пропонувати Христу все, що ми робимо, починаючи з першої думки щоранку. Само собою зрозуміло, що така відповідність волі Христа надзвичайно приємна Йому.

Our remembrance of Christ in the Divine Liturgy brings Christ our God actually among us in the consecration of the sacred gifts. In a similar way, our remembrance of Christ in all the circumstances of our life brings the presence of Christ into our lives in the truest possible sense. It is certainly true that we think often of those we love. People who are deeply in love cannot stop thinking about their beloved. In the same way, we should think constantly about God our Creator, Redeemer and Sustainer. We have the ability to offer Christ everything that we do, beginning with our first thought every morning. It goes without saying that such correspondence with the will of Christ is extremely pleasing to Him.

Звичайно, ніщо з цього не говорить про те, що ми завжди будемо відчувати любов до Бога, навіть під час особливих молитовних часів. Ми можемо з розумом очікувати, що молитва - це дія, яку, часто, можливо, ми мусимо змусити себе робити, оскільки сухість вторгується в наші серця стосовно Бога та речей Божих. Якщо ми будемо терпіти таку сухість і наполегливо виконувати обов’язки наших відносин з Богом, незважаючи на те, що ми не відчуваємо люблячих настроїв, то виявимо, що така витривалість є набагато приємнішою для Христа. Витримати будь-які страждання заради Христа є більшим свідченням любові, ніж будь-яка кількість виражених прихильностей.

Of course, none of this suggests that we will always feel loving towards God, even during our special times of prayer. We can reasonably expect that prayer is something that we often may have to force ourselves to do, because a dryness invades our hearts in relation to God and the things of God. If we endure this kind of dryness and persevere in fulfilling the responsibilities of our relationship with God despite the fact that we do not feel loving sentiments, we will find that this kind of endurance is far more pleasing to Christ. Enduring any suffering for the sake of Christ is greater evidence of love than any number of expressed affections.

Учні досконалої любові Disciples of Perfect Love

Сьогодні, Христос воскрес із мертвих. Ми чуємо цей вираз так часто, що він навряд чи справляє на нас враження. Тим не менш, це було і залишається важливим сповіщенням для світу, адже в кожному віці правда залишається однаковою: ніхто не повертається з мертвих. Незважаючи на те, що єврейські Писання наповнені посиланнями на майбутнє воскресіння наприкінці світу, навіть євреї далеко не очікували, що хтось воскресне з мертвих протягом свого життя. Наприклад, цар Давид постив і молився за життя свого сина, поки дитина ще жила, але як тільки дитина померла, то він піднявся із землі і вмився, зняв одяг покаяння і скорботи. Коли його попросили пояснити свою поведінку, цар сказав: "Більше я нічого не можу зробити. Я піду до нього, але він не повернеться до мене ».

Today, Christ is risen from the dead. We hear that expression so often that it hardly makes any impression on us at all. Nevertheless, it was and remains a momentous announcement to the world, because in every age the truth remains the same: Nobody returns from the dead. Even though the Hebrew scriptures are filled with references to the coming resurrection at the end of the world, even the Jews were far from expecting someone to rise from the dead in their own lifetimes. King David, for example, fasted and prayed for the life of his son, while the baby was still living, but as soon as the baby had died, then he rose from the ground and washed and took off the clothes of penance and mourning. When he was asked to explain his behavior, the king said, “There is nothing more that I can do. I will go to him, but he will not return to me.”

В іншому місці Сам Христос розповідає нам про велич чесноти любові. Він каже: «Досконала любов виганяє страх». Чому досконалість любові повинна усунути страх із нашого життя? Тому що досконала любов наповнена вірою у воскресіння. Страх смерті - основний страх. Ті, хто не боїться смерті через славу воскресіння, вільно люблять Бога та своїх ближніх. Насправді Лист до Євреїв говорить нам, що такі віруючі в Христа можуть робити героїчні жертви з єдиною метою - збільшити свою славу у воскресінні.

In another place, Christ Himself tells us concerning the greatness of the virtue of charity. He says, “Perfect love casts out fear.” Why should the perfection of charity eliminate fear from our lives? Because perfect charity is filled with faith in the resurrection. Fear of death is the basic fear. Those who do not fear death, because of the glory of the resurrection, are free to love God and their neighbors perfectly. In fact, the Letter to the Hebrews tells us that such believers in Christ can make heroic sacrifices for the sole purpose of increasing their glory in the resurrection.

Досконала любов виганяє страх, а досконала любов - це не абстрактна ідея. Досконала любов - це Особа, Особа, Яка, як досконала любов, містить і всі інші чесноти. Сьогодні ми поклоняємося Досконалій Любові, що виходить із гробу, так само, як цар Соломон в Пісні пісень сказав нам: «Любов сильніша за смерть». Ми бачили, як Досконала Любов творить світ, входить у світ як один із нас, стає спокутною жертвою для нас, і, якщо ми будемо вірні, ми побачимо, що Досконала Любов буде возвеличена королем у велике свято в кінці світу.

Perfect love casts out fear, and perfect love is not an abstract idea. Perfect love is a Person, a Person, Who, as perfect love, contains all the other virtues as well. Today we worship Perfect Love, emerging from the tomb, just as King Solomon told us He would, when, in the Song of Songs, he told us, “Love is stronger than death.” We have seen Perfect Love create the world, enter the world as one of us, become the atoning sacrifice for us, and, if we are faithful, we shall see Perfect Love enthroned as king in the great feast at the end of the world.

Досконала Любов наказала апостолам "зробити учнями всіх народів". Що може означати бути учнем досконалої любові, окрім як дотримуватися Його вчень і досконало любити Бога і ближнього, як навіть Спаситель сказав нам в іншому місці: "Будь досконалий, як досконалий твій Отець на Небі?" Якщо ми є студентами досконалої любові, ми повинні прийняти вчення Любові та втілити його у життя завдяки увазі до нашого Вчителя та наслідування Йому. Навчає нас досконала любов, і, отже, коли ми слухаємо Його вчення, ми повинні відчувати себе досконало люблячими, а коли наслідуємо Його, ми повинні боятися, щоб ми не любили недосконало. Але хто може любити досконало? Досконала Любов може любити досконало, і Він може робити це в нас і через нас, якщо ми в усьому погоджуємося з Його волею.

Perfect Love commanded the Apostles to “make disciples of all nations.” What can it mean to be a student of Perfect Love, except to adhere to His teachings and love God and neighbor perfectly, even as the Savior told us in another place: “Be perfect as your Father in Heaven is perfect?” If we are students of Perfect Love, we must accept Love’s teachings and put them into practice through attention to our Teacher and emulation of Him. It is Perfect Love Who teaches us, and, therefore, when we attend to His teachings we should feel perfectly loved, and when we emulate Him, we should fear lest we love imperfectly. But who can love perfectly? Perfect Love can love perfectly, and He can do so in us and through us, if we consent in all things to His will.

Всі ми знаємо, як бути студентами. Ми всі знаємо, як навчатися. По-перше, ми слухаємо вчителя. По-друге, ми запитуємо вчителя стосовно будь-яких речей, що викликають сумніви. По-третє, ми втілюємо навчання на практиці, виконуючи завдання, які нам дано, прагнучи вдосконалюватись з кожним завданням все більше і більше. Так само ми поводимось як студенти досконалої любові. Ми повинні визнати своє життя проявом Його волі. Наші завдання від Нього - це щоденні обставини, які ми з любов'ю приймаємо та виконуємо. Тим не менш, наша здатність до цього абсолютно залежить від того, щоб слухати та питати нашого Вчителя.

We all know how to be students. We all know how to learn. First, we listen to the teacher. Second, we question the teacher concerning any things that are in doubt. Third, we put the teachings into practice by fulfilling the assignments that are given to us, striving to improve more and more with each passing task. In just the same way, we behave as students of Perfect Love. We must recognize our lives as manifestations of His will. Our assignments from Him are our day to day circumstances, which we lovingly accept and fulfill. Nevertheless, our ability to do so depends absolutely on listening and questioning our Teacher.

Пасха - це ще одне свято «Нового року», оскільки воно відкриває абсолютно нове сотворіння. З цієї причини, отці Церкви назвали неділю «восьмим днем». З нагоди нашого відродження у Христі, воскреслому з мертвих, нам потрібно зосередити свою увагу на способах стати досконалими учнями досконалої любові. Існують прості та практичні способи, за допомогою яких ми можемо посвятити себе до прослуховування нашого Вчителя, розпитуючи Його про речі, які є невизначеними, і застосовуємо себе до виконання Його волі у наших щоденних обставинах. Кожному з нас потрібен час, щоб прочитати Слово Боже, бо в цьому Він говорить нам. Нам потрібен час для молитви, бо в цьому ми говоримо з Ним, розпитуючи Його, щоб краще пізнати Його шляхи. Нарешті, нам потрібно підтримувати відчуття Його Присутності протягом нашого дня, в усіх наших обставинах, тому що присутність люблячого Вчителя постійно змушує нас змінювати своє серце на добро.

Pascha is another “New Year” celebration in a sense, since it inaugurates an entirely new creation. This is the reason the Fathers of the Church called Sunday “the Eighth Day.” On the occasion of our re-creation in Christ, risen from the dead, we need to focus our attention on ways to become perfect disciples of Perfect Love. There are simple and practical ways that we can rededicate ourselves to listening to our Teacher, questioning Him regarding things that are uncertain and applying ourselves to fulfilling His will in our daily circumstances. Each of us needs a time to read the Word of God, for in this He speaks to us. We need a time for prayer, for in this we speak to Him, questioning Him so as to better learn His ways. Finally, we need to maintain a sense of His Presence throughout our day, in all our circumstances, because the presence of the loving Teacher continually moves us to change our hearts to the good.

Нехай вільно та радісно входимо в те, що Бог нам посилає Let Us Freely and Joyfully Enter Into Whatever God Sends Us

Сьогодні Церква святкує тріумфальний вхід Господа нашого Ісуса Христа в Святе місто Єрусалим, яке відбулося за шість днів до Пасхи, чотирнадцятого дня єврейського місяця Нісана, коли Він був забитим. Сьогодні ми роздумуємо над важливістю поняття «вхід» у нашій християнській духовності. Два центральні таїнства християнської релігії мають "вхід", як ключову тему.

Today the Church celebrates the triumphal entry of our Lord Jesus Christ into the Holy City of Jerusalem, which occurred six days before the Passover, the fourteenth day of the Hebrew month of Nisan, when He was to be put to death. Today we reflect upon the importance of the concept of “entrance” in our Christian spirituality. The two central mysteries of the Christian religion have “entrance” as a key theme.

Перш за все, розглянемо поняття входу стосовно таїнства Святої Тройці. Центральною рисою православного розуміння трьох Божественних Осіб, Хто є одним Богом, оскільки всі вони поділяють одну і ту ж Божественну Сутність, - це ідея перихоре́зу. Це слово, яке походить від давньогрецької хореографії, і воно позначає своєрідний хоровод, у якому танцюристи кружляють навколо один одного. Таким чином, слово використовується як образ того, як Три Божественні Особи поєднуються одна з о́дною, подібно до того, як Господь Ісус говорить в Євангелії від святого Йоана: «Чи не вірите ви, що я в Отці та Отець в Мені? " Ця велика взаємність між Трьома Божественними Особами набуває для нас великого значення, коли ми звертаємо свою увагу на традиційну ікону Пресвятої Тройці, яка зображує трьох ангелів, які відвідали Патріарха Авраама, коли він розбив свій намет у теребінті Мамре поблизу Геброн. Якщо ми уважно, справді з любов’ю дивимось на цю ікону, ми помічаємо, що передня частина Святого столу відкрита, щоб ми могли підійти. Нас запрошують увійти до причастя трьох Божественних Осіб, поділитися Їх столом, тобто Їхнім Життям. Про це говорить Святий апостол Петро у своєму другому посланні: «Його божественна сила дала нам усе, що стосується життя і благочестя, завдяки пізнанню того, хто закликав нас до власної слави та досконалості, якою він дав нам свої дорогоцінні і дуже великі обіцянки, що через них ви можете врятуватися від розбещення, яке є у світі через пристрасть, і стати причасниками божественної природи ».

First of all, let us consider the concept of entrance in relation to the mystery of the Holy Trinity. A central feature of the orthodox understanding of the Three Divine Persons, Who are One God, because they all share one and the same Divine Essence is the idea of perichoresis. This is a word, which comes from ancient Greek choreography and it designates a kind of circular dance in which the dancers whirl around one another. Thus, the word is used as an image of the way that the Three Divine Persons co-inhere in one another, just as the Lord Jesus says in the Gospel According to Saint John: “Do you not believe that I am in the Father and the Father is in Me?” This great mutuality among the Three Divine Persons attains great importance for us, when we turn our attention to the traditional icon of the Holy Trinity, which depicts the three angels that visited the Patriarch Abraham when he had pitched his tent at the terebinth of Mamre near Hebron. If we gaze attentively, in fact lovingly, at this icon, we notice that the front of the Holy Table is open, so that we can approach. We are being invited to enter the communion of the Three Divine Persons, to share Their table, that is, Their Life. This is what the Holy Apostle Peter is talking about in his second epistle: “His divine Power has granted to us all things that pertain to life and godliness, through the knowledge of him who called us to his own glory and excellence, by which he has granted to us his precious and very great promises, that through these you may escape from the corruption that is in the world because of passion, and become partakers of the divine nature.”

По-друге, “вхід” є ще важливішим, якщо ми розглянемо його на тлі другого великого таїнства нашої Віри, Воплочення, бо ми віримо, що Бог, Своєю великою милістю та любов’ю до нас, увійшов у світ, щоб ми могли увійти в Небесне Царство. Він вступив у страждання та смерть, щоб ми могли через Нього увійти у Воскресіння. Він вступив у страждання та смерть, щоб ми могли вступити в те саме Пасхальне Таїнство через хрещення. Він вільно вступав у покарання за гріх (навіть якщо Він не чинив гріх), щоб ми могли мати силу увійти в життя чесноти.

Secondly, “entrance” is even more important when considered against the background of the second great mystery of our Faith, the Incarnation, for we believe that God, in His great mercy and love for us, entered the world, so that we can enter into the heavenly Kingdom. He entered into suffering and death, so that we can enter through Him into the Resurrection. He entered into suffering and death, so that we can enter into the same Paschal Mystery through the baptismal fount. He freely entered into the punishment of sin (even though He had committed no sin), so that we could have the power to enter into the life of virtue.

Коли ми дивимось на вхід нашого Господа у Святе місто, ми швидко усвідомлюємо, що це не те, що здається. Це виявиться, як тріумф Господа, Месії, царя Ізраїля. Тільки сам наш Господь знає, що Він дійсно входить у Свої страждання та смерть. У цьому ми чітко бачимо запрошення сприймати обставини нашого життя як частку в Його житті. Нам корисно усвідомити, що наші «добрі часи» можуть бути не такими, якими вони здаються. Таким же чином наші "погані часи", наші страждання, спокуси тощо можуть бути не такими, якими вони здаються. Дійсно, наші «погані часи» можуть сприяти більшому вічному спасінню, ніж усі наші добрі роки́ разом. Ми повинні чіплятися за це розуміння в надії, тому що тільки напопегливість в надії веде до радості.

When we look upon the entrance of our Lord into the Holy City, we quickly realize it is not what it appears to be. It looks like the triumph of the Lord, Messiah, King of Israel. Only our Lord Himself knows that He is really entering into His suffering and death. In this we can clearly see the invitation to perceive the circumstances of our lives as a share in His life. It is helpful for us to realize that our “good times” may not be what they seem to be. In the same way, our “bad times,” our sufferings, temptations, etc. may not be what they seem to be either. Indeed, our “bad times” may contribute more to our eternal salvation than all our good years put together. We must cling to that understanding in hope, because only endurance in hope leads to joy.

Таким чином, ми можемо прийняти велике рішення, щоб вільно і радісно входити в те, що Бог нам посилає, знаючи, що Бог буде нас підтримувати. Ця резолюція є не менш ніж рішенням, щоб моделювати себе на Господа Ісуса і жити за Його волею. Давай́те ввійде́мо до Небесного Царства, радісно ввівши все, що Бог нам посилає.

Thus, we can make a great resolution to freely and joyfully enter into whatever God sends us, knowing that God will sustain us. This resolution is nothing less than a decision to pattern ourselves on the Lord Jesus and live in His will. Let us enter into the Heavenly Kingdom by joyfully entering whatever God sends us.