ДРАКОН І ЗВІР ВЖЕ ПРАЦЮЮТЬ У ЦЬОМУ СВІТІ THE DRAGON AND THE BEAST ARE ALREADY AT WORK IN THIS WORLD

Сьогодні, в неділю Святих Праотців, це дуже відповідно, щоб роздумувати над частиною Одкровення Святого Апостола та Євангелиста Йоана Богослова, яка раптом наслідує після переживання небесної жінки, Пресвятої Богородиці, Матері Церкви, від атаки червоного дракона. Дійсно, жінка літає у пустелю до безпечного місця.  Але, незважаючи на те, що жінка є безпечною, третє горе продовжується. Стан світу стає гіршим перед тим, коли буде кращим. Частина про жінку закінчується відношенням до місцеположення дракона, бо ця каже, «Дракон стояв на піску моря.» Це здається як чужа деталь. Чому автор включає цей опис?

Today, on the Sunday of the Holy Forefathers, it is very appropriate to meditate on the portion of the Apocalypse of the Holy Apostle and Evangelist John the Theologian, which immediately follows the rescue of the heavenly woman, the Most Holy Mother of God, the Mother of the Church, from the attack of the red dragon.  Truly, the woman flies into the desert to a safe place. But, even though the woman is safe, the third woe continues. The condition of the world becomes worse, before it becomes better. The section about the woman ends with the reference to the position of the dragon, since it says, “the dragon stood on the sand of the sea.” This seems like an odd detail. Why does the author include this description?

Фактично, місцеположення на піску моря є древнім описом дуже страшної речі. У книзі Буття, Бог обіцяв Авраамові те, що його покоління буде, як небесні зорі й пісок моря. Тож, «пісок моря» став описом Божого народу. Як ми бачили у частині Одкровення про жінку, стоячи на чомусь символізує силу над чимсь, і отже, жінка стоячи на місяці репрезентує її владу над злом, тому що місяць є емблемою зла. Тут, дракон стоїть на піску моря, і це демонструє те, що влада навіть над Божим народом є положеною тимчасово у ру́ках його. Море, у Святому Письмі, нормально репрезентує різні народи світу. З води морської, звір приходить, який є композитивним звіром всіх звірів у пророцтві Даниїла. Цей факт, тобто, він приходить з води морської показує те, що найбільша загроза третього горя має джерело у світській культурі. Тлумачі часто пізнають цього звіра, як Антихриста, тому що Святий Йоан нам каже, «вся земля дивувалася звіром; і поклонилися драконові, бо владу дав звірові, і поклонилися звірові.» Це необхідне, щоб нотувати подібні й паралельні вирази у Одкровенні про Агнця і про цього звіра.

 

Actually, the location on the sand of the seashore is an ancient description of a very terrifying thing. In the Book of Genesis, God promised Abraham that his descendants would be like the stars of heaven and the sand of the seashore. So, “the sand of the seashore” became a description of God’s people. As we saw in the portion of the Apocalypse about the woman, standing on something symbolizes power over something, and therefore, the woman standing on the moon represents her power over evil, because the moon is the emblem of evil.  Here, the dragon stands on the sand of the seashore, and this demonstrates that power even over the people of God is placed temporarily in his hands. The sea, in the Holy Scriptures, usually represents the different peoples of the world.  From the water of the sea, a beast arises, which is a composite beast of all the beasts in the prophecy of Daniel.  This fact, namely that it arises out of the water of the sea, shows that the greatest threat of the third woe has its source in the secular culture. Interpreters often recognize this beast as the Antichrist, because Saint John tells us, “all the earth was amazed at the beast; and they worshiped the dragon, since it gave power to the beast, and they worshiped also the beast itself.” It is necessary to note the similar and parallel expressions in the Apocalypse concerning the Lamb and concerning this beast.

Агнець є описаним, маючи видиму рану, бо Святий Йоан каже, «Агнець стоїть, мов заколений, який має рогів сім і очей сім...» Проте, звір має «десять рогів і сім голі́в, і на рогах його десять діядем...Одна з голів його, мов забита на смерть, і рана смерти її загоєна.» І так, як Божий народ, зібраний навколо престола Божого, хвалить Агнця, світська культура хвалить звіра, кажучи, «Хто подібний до звіра, і хто спроможний воювати з ним?» Цими паралельними виразами, ми бачимо те, що звір мавпує Агнця, пробуючи обманити людей, щоб загубили спасіння.

The Lamb is described as having a visible wound, since Saint John says, “I saw a Lamb standing, as if slain, having seven horns and seven eyes…” Nevertheless, the beast has “ten horns and seven heads, and on his horns, ten diadems… One of his heads had suffered a mortal wound, and the mortal wound had healed.” Just as God’s people, gathered around the throne of God, glorify the Lamb, the secular culture glorifies the beast, saying, “Who is like the beast, and who is able to contend with him?” By these parallel expressions, we see that the beast apes the Lamb, trying to deceive people, so that they lose their salvation.

Нехай пам’ятаємо те, що ця книга є літургійною книгою, описуючи небесну літургію і виявляючи спосіб, в якому наша літургія на землі бере участь у небесній літургії. Ми знаємо те, що Христове таїнство має важливість до всього всесвіту, але мабуть ми не пізнаємо те, що наша літургія є цілою людською історією, і ціла людська історія є нашою літургією. Тотожність святої літургії, як історія спасіння є центральним ключе́м, щоб розуміти природу всесвіту.  Тож, наша Літургія тут на землі є передчуттям того, що прийде.  Тут, ми бачимо перетин з сьогоднішнім євангельським читанням, бо наша Літургія є передчуттям того самого небесного бенкету. Істинно, блаженний він, хто буде їсти хліб у небесному царстві. 

Let us recall that this book is a liturgical book, describing the heavenly liturgy and revealing the manner, in which our liturgy on earth partakes in the heavenly liturgy.  We know that the Mystery of Christ has cosmic importance, but perhaps we do not realize that our liturgy is the whole of human history, and that the whole of human history is our liturgy. The identity of the holy liturgy as the history of salvation is the central key to understanding the nature of the universe. Thus, our Liturgy here on earth is a foretaste of that that is to come. Here, we see an intersection with today’s Gospel reading, since our Liturgy is a foretaste of that selfsame heavenly banquet. Truly, blessed is he, who will eat bread in the Kingdom of God.

Передчуттям, ми вже їмо хліб у небесному царстві. Передчуттям, ми можемо бачити ясно нашу роль у плані спасіння.  У нашій Літургії на землі, ми маємо досвід світла і миру, співання, аромату кадила, репрезентуючи молитви мучеників і всіх святих, і причастя Агнця, Христа нашого Бога. Але, Одкровення виявляє нам те, що це є правдивим, тому що ми є зібраними навколо престола Господнього, так як двадцять чотири старців, і натовп, який ніхто не може рахувати. Одкровення виявляє ясно нам страшні попередження і покарання, які Бог буде нести на землі.  Це попередження і покарання є тепер, значною мірою, неви́димими, але вони є присутніми, бо дракон і звір вже працюють у цьому світі.

By foretaste, we already eat bread in the heavenly Kingdom. By foretaste, we can see clearly our role in the plan of salvation.  In our Liturgy on earth, we experience light and peace, song, the aroma of incense, representing the prayers of the martyrs and all the saints, and communion of the Lamb, Christ our God.  But, the Apocalypse reveals to us that this is true, because we are gathered around the throne of the Lord, just like the twenty-four elders and the crowd that no one can count. The Apocalypse reveals clearly to us the dire warnings and punishments, which God will visit upon the earth. These warnings and punishments are now, largely, invisible, but they are present, since the dragon and the beast are already at work in this world.

Щоб бути безпечними, ми мусимо залишитися, думкою і наміренням, близько до Божого престола. Сімнадцять сот років тому, наш Отець між святими Йоан Златоустий сказав про «Літургію після Літургії,» означаючи ми повинні залишити храм, коли богослужіння закінчується, щоб продовжувати роботу Літургії у світі—думкою і наміренням залишаючись у присутності Бога.

To be safe, we must remain by thought and intention close to the throne of God. Seventeen hundred years ago, our Father Among the Saints, John Chrysostom spoke about “the Liturgy after the Liturgy,” meaning we ought to leave the Church when the Divine Service is completed and continue the work of the Liturgy in the world—by thought and intention remaining in the presence of God.