Перенесення святих мощей безсрібних лікарів Кіра та Йоана Transfer of the Holy Relics of the Unmercenary Physicians Cyrus and John

 

Сьогодні ми святкуємо перенесення мощей безсрібних лікарів Кіра та Йоана з Канопуса, міста в дельті Нілу, де вони зазнали мученицької смерті, до Менуфіса, сусіднього міста, відомого своїм язичницьким святилищем Ісіди. Це язичницьке святилище створювало велику проблему для християнської Церкви в Єгипті, оскільки християни регулярно ходили туди, забобонно шукаючи зцілення від демона, який займав святиню. Щоб протидіяти впливу демонів у Менуфісі, патріарх Олександрійський, святий Теофіл, встановив святиню Чотирьох Євангелистів через дорогу від язичницького храму. Потім, після його смерті, новому патріарху, святому Кирилу, наснився сон, у якому ангел відкрив йому, що сила демонів у Менуфісі буде зруйнована, якщо він перенесе мощі святих безсрібних лікарів Кіра та Йоана до міста. Кирило, розуміючи, що не може відмовити свій народ від відвідування святині Ісіди, лише попросив їх спочатку відвідати святилище святих Кіра та Йоана. Язичницькі жерці, що служили демону, не допускали до святилища Ісіди нікого, хто відвідав християнське святилище. Таким чином, зрештою, підтримка язичницького святилища повністю вичерпалася.

Today we celebrate the translation of the relics of the Unmercenary Physicians Cyrus and John from Canopus, the town in the Nile delta where they suffered their martyrdom, to Menouthis, the neighboring town, famous for its pagan shrine to Isis. This pagan shrine was causing a great problem for the Christian Church in Egypt, because Christians were routinely going there, superstitiously seeking healing from demon that occupied the shrine. In order to counteract the influence of the demons in Menouthis, the Patriarch of Alexandria, St. Theophilus established a shrine to the Four Evangelists across the street from the pagan temple. Then, after his death, the new Patriarch, St. Cyril, had a dream in which an angel revealed to him that the power of the demons in Menouthis would be broken if he moved the relics of the Holy Unmercenary Physicians Cyrus and John to the city. Cyril, realizing that he could not dissuade his people from visiting the shrine of Isis, only asked them to visit the sanctuary of Ss. Cyrus and John first. The pagan priests in the service of the demon would not admit anyone to the shrine of Isis, who had visited the Christian sanctuary. Thus, eventually, support for the pagan shrine completely dried up.

Як і всі безсрібні лікарі, Кір та Йоан усвідомлювали, що джерелом усіх людських страждань є гріх. Тому вони призначали ліки, але також спонукали своїх пацієнтів до зміни сердець через покаяння та любов до Бога. Вони радили їм, якщо вони не були християнами, охреститися та жити цілісним християнським життям, а якщо вони були християнами, часто та віддано приймати таїнства Церкви.

Like all the Unmercenary Physicians, Cyrus and John recognized that the source of all human suffering was sin. Thus, they dispensed medicine, but they also led their patients to change their hearts through repentance and love for God. They counseled them, if they were not Christians, to be baptized and live an integral Christian life, and, if they were Christians, to receive the sacraments of the Church with frequency and devotion.

Іншими словами, у святих Кірові та Йоані ми бачимо приклад саме того, про що розповідав нам святий апостол Павло в сьогоднішньому посланні. Павло говорить про марність спроб юдеїв встановити власну праведність за допомогою Закону, тоді як насправді їм потрібно покладатися на праведність Самого Бога через віру в Ісуса. Подібним чином, дуже талановиті та обізнані лікарі Кір та Йоан усвідомили, що їхнього таланту та знань недостатньо. Вони також мали покладатися на Христа, Джерело, від Якого походить усе справжнє зцілення.

In other words, in Ss. Cyrus and John, we see an example of just what the Holy Apostle Paul was telling us about in the epistle reading today. Paul speaks of the futility of the Jews trying to establish their own righteousness by means of the Law, while, in truth, they need to rely on the righteousness of God Himself through faith in Jesus. In a similar way, the very talented and knowledgeable physicians Cyrus and John realized that their talent and knowledge were not sufficient. They too had to rely on Christ, the Source from Whom all true healing flows.

Усі ми маємо унікальні таланти, здібності та га́лузі знань, і сам факт того, що це правда, накладає на нас серйозні зобов'язання. По-перше, ми повинні визнати, що всі ці речі є дарами, і ми повинні визнати їхнє справжнє Джерело. Немає нічого, чим ми володіємо, чого б ми не отримали від Бога. Таким чином, було б катастрофічною помилкою з нашого боку покладатися на ці речі. Світська культура навколо нас часто каже нам, що ми повинні мати «гарну самооцінку» і що ми повинні бути «впевненими в собі», «впевненими у своїх здібностях». Ні, радше, ми повинні покладатися на Бога, від Якого походять усі таланти, здібності та знання. Але це невблаганно веде нас до другого і чи не найважливішого пункту. Друге розуміння того, що ми отримали від Бога, полягає в тому, що, оскільки ми отримали це від Бога, це не призначено лише для нас. Це для блага інших, і ми маємо позитивний обов'язок використовувати отримане нами добро на служіння іншим. Єдиний спосіб бути ефективним у цьому — це бути в єдності з Богом через молитву, щоб ми представляли Богові свої потреби та потреби інших, а також дякували Богові за Його дари, оскільки вони є користю для нас, а також джерелом благословення для інших через наше служіння.

All of us have unique talents, abilities and areas of knowledge, and the simple fact that this is true imparts serious obligations to us. First, we have to recognize that all of these things are gifts and we have to acknowledge their true Source. There is nothing that we possess that we have not received from God. Thus, it would be a catastrophic mistake for us to place any reliance on those things. The secular culture around us will frequently tell us that we should have “good self-esteem” and that we should be “self-confident,” “confident in our abilities.” No, rather, we should be reliant on God from Whom all talent, ability and knowledge flows. But this leads us inexorably to the second and almost more important point. The second insight we should have regarding what we have received from God is that, since we have received it from God, it is not intended for us alone. It is for the good of others, and we have a positive obligation to use the good we have received in the service of others. The only way to be effective in this is to be in communion with God through prayer, so that we are presenting our needs and the needs of others to God, but also thanking God for His gifts, both as they are a benefit to us, as well as a source of blessing for others through our service.

Заступницька молитва: Чистота серця та дія Святого Духа Intecessory Prayer: Purity of heart and the action of the Holy Spirit

Розповідь святого Матея про зцілення Господом Ісусом раба сотника є для нас гарним прикладом сили заступницької молитви. З цієї історії ми дуже чітко бачимо, що ефективність заступництва значною мірою залежить від заступника. Заступник повинен бути сильним у вірі, і також допомагає, якщо заступник перевершує себе смиренням, як ми бачимо у сотника.

St. Matthew’s account of the Lord Jesus’ cure of the centurion’s slave is a good example to us of the power of intercessory prayer. We see very clearly from this story that the effectiveness of intercession depends in great degree upon the intercessor. The intercessor has to be strong in faith, and it helps as well if the intercessor excels in humility, as we see that the centurion does.

Перш за все, як нам стати сильними у вірі, щоб наші молитви могли бути ефективними для інших? Єдина можлива відповідь на це питання: через знайомство з Богом. Тільки проводячи час з Богом у молитві, ми можемо мати таку віру, яка, згідно з висловом Господа Ісуса, рухає гори. По-перше, ми повинні усвідомити, що метою нашого життя як людей є Царство Боже. Ми визнаємо, що світ, у якому ми живемо, не є вічним, і це усвідомлення спонукає нас звернути свій погляд на те, що вище, на постійне, на вічне, на Самого Бога, оскільки Він створив нас для Себе. Однак, водночас, ми знаємо, що для досягнення нашої мети ми повинні мати правильну мету. Як і в багатьох сферах нашого життя, є далекі та близькі цілі. Далекій меті, Небесному Царству, служить посередня мета, до якої ми прагнемо. Це дороговказ для нас, тому що ми знаємо, що доки наша мета спрямована на посередню мету, ми на правильному шляху до досягнення далекої та кінцевої мети. Ця найближча мета подібна до стрілки компаса. Стрілка компаса, навіть не сам компас, не є метою, але вона показує справжній напрямок до мети. Отже, що ж це за найближча мета? Це покаяння, спрямоване на чистоту серця.

First of all, how do we become strong in faith, so that our prayers can be effective for others? The only possible answer to this question is: through familiarity with God. Only through spending time with God in prayer can we have the kind of faith that, according to the dictum of the Lord Jesus, moves mountains. First, we should realize that the goal of our lives as human beings is the Kingdom of God. We recognize that the world that we live in is not permanent, and this realization leads us to lift our gaze to what is higher, to the permanent, to the everlasting, to God Himself, since He created us for Himself. Yet, at the same time, we know that in order to reach our goal, we have to take the right aim. Just as in so many areas of our lives, there are distant and proximate goals. The distant goal, the Heavenly Kingdom, is served by a proximate goal toward which we aim. It is a guide for us, because we know as long as we have our aim on the proximate goal, we are on the right path to arrive at the distant and final goal. This proximate goal is like the needle of a compass. The needle of the compass, nor even the compass itself, is the goal, but it shows the true direction towards the goal. So, what is this proximate goal? It is repentance, aimed at purity of heart.

Як каже нам Сам Господь Ісус, лише чисті серцем побачать Бога. Ми повинні спрямувати свої зусилля на покаяння, щоб очистити свої серця. Ця посередня мета нашого внутрішнього життя передбачає, що наша увага зосереджена на охороні наших сердець, на спостереженні за тим, що туди входить. Без уважної пильності ми можемо бути неуважними до того, що відбувається в наших розумах і серцях, і наші думки стають середовищем нестримних пристрастей (гнів, заздрість, ненависть, нетерпіння, похоті). Усьому цьому дозволено гнити та рости у вологому середовищі необережного розуму. Але з увагою та відданістю молитві, особливо молитві за чистоту серця, ми можемо зробити кроки до очищення, оскільки пристрасті більше не можуть ховатися в нас, а все більше піддаються впливу «сонячного світла» Божественної Благодаті.

As the Lord Jesus Himself tells us, only the pure of heart will see God. We have to aim our efforts at repentance, in order to purify our hearts. This proximate goal of our interior life presumes that our attention is fixed on guarding our hearts, keeping watch over what enters there. Without an attentive watchfulness, we can be oblivious to what is going on in our minds and hearts, and our thoughts become an environment of unrestrained passions (anger, envy, hatred, impatience, lust). All are allowed to fester and grow in the damp environment of an unguarded mind. But with attention and commitment to prayer, especially prayer for purity of heart, we can make strides towards purification, since passions can no longer hide within us, but are more and more exposed to the “sunlight” of Divine Grace.

Ефективне заступництво починається з цього очищення. Чим більше очищені наші серця, тим краще ми сприймаємо волю Божу, яка, у свою чергу, веде нас молитися так, як нам слід. Ми можемо бути абсолютно впевнені, що взагалі не змогли б молитися без дії Святого Духа всередині нас, і ми можемо бути впевнені, що саме цей Святий Дух навчає нас, як молитися і про що нам слід молитися. Насправді, святий апостол Павло свідчить, що насправді ми взагалі не молимося, але саме Святий Дух молиться в нас і через нас.

Effective intercession begins with this purification. The more our hearts are purified, the more we perceive the will of God, which, in turn, guides us to pray as we ought. We can have enormous certainty that we would not be able to pray at all without the action of the Holy Spirit within us, and we can be confident that it is this same Holy Spirit Who instructs us how to pray and for what we should pray. In fact, the Holy Apostle Paul testifies that we don’t really pray at all, but it is the Holy Spirit that prays in and through us.

Отже, по-перше, нам слід завжди молитися спочатку про чистоту серця, а потім просити допомоги Святого Духа, щоб Він допоміг нам молитися так, як належить. По-друге, нам слід завжди вести список наших намірів і часто оновлювати його. Ведення списку саме по собі є актом віри в силу Бога та в ефективність заступницької молитви. Фактично, у певних випадках, коли ми дуже втомлені або, можливо, обмаль часу, покладання руки на список або розміщення списку перед іконою може замінити нам необхідність переглядати список намірів один за одним у молитві, якщо ми добре знайомі з нашими молитовними намірами та переглядаємо їх більш детально в інший час.

So, first, we should always pray first for purity of heart, and then ask for the help of the Holy Spirit to aid us to pray as we ought. Then, second, we should always keep a list of our intentions and update the list often. Keeping the list is itself an act of faith in the power of God and in the effectiveness of intercessory prayer. In fact, in certain cases, when we are very tired or perhaps pressed for time, placing our hand on the list or placing the list in front of an icon can replace our having to go through the list of intentions one by one in prayer, as long as we are very familiar with our prayer intentions and review them in more detail at other times. 

Жадібність і робота Avarice and Work

 

Наш Святий Отець Єронім розповідає, що Мамон - ім'я старого сирійського бога багатства та торгівлі. У стародавніх часах, люди, які хотіли благословення на благополуччя, приносили в його храм невеликі приношення з усвідомленням того, що дуже часто бог відтворює малу жертву з великим багатством і достатку. Аналогічним чином, люди сьогодні дуже часто роблять невеликі інвестиції на ф́ондовому ринку, наприклад, сподіваючись, що невеликі інвестиції принесуть велику користь.

Our Holy Father Jerome tells us that Mammon is the name of the old Syrian god of wealth and commerce. In ancient times, people who wanted the blessings of prosperity would bring small offerings to his temple with the knowledge that very often the god would reciprocate the small offering with great wealth and abundance. In a similar way, people today very often make small investments in the stock market, for example, in the hope that the small investment will yield a windfall.

Ми не повинні скласти враження, що служіння мамонові було легким. Як і всі демони, яким древні люди поклонялися під іменем богів, він міг бути безжальним і вимогливим рабом-водієм. Його віддані з однаковою ймовірністю втратили все або здобули бажанe процвітання.

We should not get the impression that serving Mammon was easy. Like all the demons, which the ancients worshiped under the name of gods, he could be a ruthless and exacting slave driver. His devotees were equally likely to lose everything as they were to gain the longed for prosperity.

Це саме те рабство, про яке розповідає наш Святий Отець Йоан Златоустий у своїх Проповідях у Євангелії від святого Матея. Там Златоустий яскраво описує тривогу і неприємність, які часто рабство для багатства спричиняє. Він описує спосіб затьмарення розуму багача, щоб він більше не міг отримувати божественне натхнення, а також не використовувати незліченних благодатей, які йому посилає Бог. Златоустий продовжує розповідати про те, як розум багатія́ вкорінюється у земні речі, щоб речі Божі ставали для нього все більш невиразними і нереальними. Однак Златоустий наполягає на тому, що багатий чоловік може легко зруйнувати своє рабство і поверну́тися з новою любов'ю та відданістю Богові, тому що все, що він повинен зробити, - це визначити в своєму серці зневагу до того, що порожнє і нікчемне.

This is exactly the kind of slavery that Our Holy Father John Chrysostom tells us about in his Homilies on the Gospel According to Saint Matthew. There, Chrysostom describes in vivid terms the anxiety and trouble, which slavery to riches often entails. He describes the way that the mind of the rich man is darkened, so that he can no longer receive divine inspiration, nor make use of the countless graces that are sent to him by God. He goes on to tell about the way that the mind of the rich man becomes rooted to earthly things, so that the things of God become more and more vague and unreal to him. Yet, Chrysostom insists it is an easy thing for the rich man to break his servitude and turn with renewed love and devotion to God, because all he needs to do is determine in his heart to despise that which is empty and worthless in any case.

Багато в чому, світ замани́в нас у пастку, бо наше земне існування потребує того, щоб ми працювали. Насправді Бог заповідає нашій роботі і в Старому Завіті, де Бог говорить про землю, "в по́ті обличчя свого будеш їсти її всі дні свого життя", і в Новому Завіті, де Святий Апостол Павло заповідає: "Хто не працює, той і не повинен їсти". Тим не менш, робота природно призводить до придбання, а придбання, природно, призводить до тривоги, оскільки ми намагаємося набирати все більше і більше. Таким чином, людина стає бага́тою людиною, фактично чи за бажанням. Між цими двома різницями дуже мало, оскільки схильність до контингентних речей залишається однаковою.

In many ways, the world has us caught in a trap, because our earthly existence necessitates that we work. God, in fact, commands our work both in the Old Testament, where God says of the earth, "in the sweat of your face shall you eat of it all the days of your life," and in the New Testament, where the Holy Apostle Paul commands, "he who does not work, neither should he eat." Yet, work naturally leads to acquisition and acquisition naturally leads to anxiety as we try to amass more and more. Thus, man becomes a rich man, either in fact or by desire. There is very little difference between these two, because the inclination towards contingent things remains the same.

Єдиний вихід з цієї пастки - це робити свою роботу в спілкуванні з Богом. Наш Отець серед святих Василій Великий розповідає нам у своєму Трактаті про Християнську Працю: "Вдосконалимо свою роботу молитвою, дякуючи тому, хто дав нашим рука́м силу працювати, а нашому розуму силу збирати знання; і Хто дав нам матеріал нашої роботи, що в інструментах, якими ми користуємось, і на яких ми використовуємо свою майстерність; молимось, щоб робота наших рук була направлена на дого́ду Богу. Таким чином ми творимо душу придатною; ми, в кожному нашому вчинку, просимо Бога, щоб Він благословив нашу роботу, і дякуючи тому, хто дав нам силу працювати, і, як я вже сказав, зберігаючи коли-небудь перед нашим розумом кінець, щоб ра́дувати Його ".

The only way out of this trap is to do our work in communion with God. Our Father Among the Saints Basil the Great tells us in his Treatise on Christian Labor: "Let us perfect our work with prayer, giving thanks to Him Who has given our hands the power to work, and our minds the power to gather knowledge; and Who has given us the material of our work, that in the tools we use, and that on which we use our skill; praying that the work of our hands may be directed to the end of pleasing God. In this way we create within the soul a fitting disposition; for in every act of ours we are both asking God that He may bless our work, and giving thanks to Him Who has given us the power to work; and, as I said, keeping ever before our minds the end of pleasing Him."

Про що тут говорить святий Василій - це виконання нашої роботи в присутності Господа, без тривоги, тому що турбуватися і вимагати собі, позитивно заборо́нено самим Господом Ісусом, коли Він каже нам: "Не хвилюйся за завтра ».

What Saint Basil is talking about here is the performance of our work in the presence of the Lord, without anxiety, because being worried and solicitous for ourselves is positively proscribed by the Lord Jesus Himself, when He tells us: "Do not be solicitous about tomorrow."

Святий Василій продовжує завершувати трактат, розбираючись про належну мету роботи. Він заявляє, що робота повинна бути встановленою на благо інших, а не на нашу користь. Робота - це наша можливість мати ресурси, щоб задовольни́ти сподівання Господа: "Коли я голодував, ти дав мені їжу, коли я мав спрагу, ти дав мені пити ..." Таким чином, ми живемо без тривоги для власних потреб, наша проста віра і довіра до Нього, при цьому ми працюємо з конкретним наміром покращити світ навколо нас в ім'я Христа.

Saint Basil goes on to complete the treatise by dealing with the proper end of work. He states that work should be ordered for the benefit of others rather than our own benefit. Work is our opportunity to have the resources to satisfy the Lord's expectations: "When I was hungry, you gave me food, when I was thirsty, you gave me drink..." Thus, we live without anxiety for our own needs, putting our simple faith and trust in Him, while we work with the specific intention to improve the world around us in the name of Christ.

Взагалі, святі отці показують нам, що якщо ми живемо і працюємо, щоб накопичити речі і прив’язатись до контингентних речей, навіть добрих, наш розум буде затемнений нашими постійними асоціаціями з речами, які нас деградують, бо вони менші за нас. Однак, якщо натомість ми живемо і працюємо в спілкуванні та розмові з Богом, просячи Його благословити нашу працю і дякуючи Йому за нашу працю та доходи від неї, наш розум буде просвітлений, а наше серце буде звільнене від турбот.

In all, the holy fathers show us that if we live and work to amass things and become attached to contingent things, however good, our minds will be darkened by our continuous associations with things that degrade us, because they are less than us. Yet, if, instead, we live and work in communion and conversation with God asking Him to bless our work and giving thanks to Him for our work and the proceeds of it, our minds will be enlightened and our hearts will be freed from cares.

 

Зцілення стосунків через благодать Хрещення The healing of relationships through the grace of Baptism

Оскільки Євангелія – це божественно натхненні розповіді про життя Сина Божого, кожна деталь важлива, кожна деталь містить велике значення для нашого життя. Сьогодні Господь Ісус починає кликати Своїх учнів, членів тісного кола навколо Нього, яке зрештою стане колегією Дванадцяти Апостолів. Ми бачимо, що Він починає з покликання двох груп братів. Це важливо, бо показує, що Господь – це Божественний Лікар, Який починає роботу зцілення людського роду від хвороби гріха та смерті. У далекій передісторії нашого роду стосунки між братами були спотворені та перекручені гріхом. У Старому Завіті, у Першій книзі Мойсея, Книзі Буття, ми знаходимо розповідь про перших дітей Адама та Єви, братів Каїна та Авеля, які обидва намагаються принести жертви Богу. Жертва Каїна відкидається, але жертва Авеля приймається. Через заздрість до привілейованого становища Авеля Каїн вбиває Авеля, таким чином скоюючи перше вбивство людства. Пізніше, в тій самій книзі, ми знаходимо розповідь про зіпсовані стосунки двох братів-близнюків, Якова та Ісава. Яків змовляється зі своєю матір'ю, щоб обманом витіснити Ісава як первістка, тоді як, з іншого боку, Ісав поводиться безбожно та невдячно, зневажаючи всі дари, які дав йому Бог.

Because the Gospels are divinely-inspired accounts of the life of the Son of God, every detail is important, every detail contains great meaning for our lives. Today the Lord Jesus begins to call His disciples, members of the close circle around Him, which will eventually become the college of the Twelve Apostles. We observe that He begins by calling two sets of brothers. This is significant, because it shows that the Lord is the Divine Physician, Who is beginning the work of healing the human race from he disease of sin and death. In the distant prehistory of our race, the relationship between brothers was disfigured and perverted by sin. In the Old Testament, in the First Book of Moses, the Book of Genesis, we find the account of the first children of Adam and Eve, the brothers Cain and Abel, who both endeavor to offer sacrifices to God. Cain’s offering is rejected but Abel’s is accepted. On account of envy of Abel’s privileged position, Cain kills Abel, thus committing mankind’s first murder. Later on, in the same book, we find the account of the damaged relationship of the two twin brothers, Jacob and Esau. Jacob conspires with his mother to supplant Esau’s position as the firstborn by deception, while, on the other hand, we find Esau behaving with impiety and ingratitude, disdaining all the gifts that God had given to him.

Христос Господь, покликавши ці дві пари братів, Петра та Андрія, а також Якова та Івана, розпочинає процес зцілення людського роду. Він почне зцілювати наші стосунки. Це зцілення є центральною темою цієї першої частини Господнього служіння, зосередженого навколо джерела хрещення – Галілейського моря. Він закликає їх стати «ловцями людей». У минулому вони закидали свої сіті та вит́ягували рибу з серця моря, але в майбутньому їх слід називати «ловцями людей», бо вони виведуть людей з джерела хрещення до нового життя Небесного Царства. Цей новий рід людей буде реставрований та оновлений у своїх стосунках, у мирі один з одним, брат з братом, до такої міри, що всі будуть братами та сестрами. Багато років тому на міжєпархіальній зустрічі група наших священиків представляла отця Всеволода Шевчуќа іншим священикам, які його не знали. Вони хором сказали: «Це брат Патріарха». Отець Всеволод сказав усім їм: «Ми всі брати».

Christ the Lord, in calling these two pairs of brothers, Peter and Andrew, and James and John, is beginning the process of the healing of the human race. He is going to begin to heal our relationships. This healing is the central theme for this first part of the Lord’s ministry, centered as it is around the baptismal fount, the Sea of Galilee. He calls them to become “fishers of men.” In the past, they have cast their nets and brought up fish from the heart of the sea, but in the future, they are to be called “fishers of men” because they will bring human beings up from the baptismal fount, into the new life of the Heavenly Kingdom. This new race of human beings will be restored and renewed in their relationships, at peace with one another, brother to brother, to such an extent that all will be brothers and sisters. Many years ago, at an intereparchial meeting, a group of our priests was introducing Father Vsevolod Shevchuk to other priests, who did not know him. They said in unison, “This is the Patriarch’s brother.” Father Vsevolod said to all of them, “We are all brothers.”

Після воскресіння Господа Ісуса, коли святий апостол Петро востаннє пішов на рибалку, він спіймав 153 великі риби, що символізують кількість усіх народів світу. Апостоли та їхні наступники виведуть усі народи світу з джерела хрещення до нового, вічного життя в Небесному Царстві.

After the Lord Jesus’ resurrection, when the Holy Apostle Peter goes fishing one last time, he catches 153 large fish, symbolizing the number of all the nations of the world. The Apostles and their successors will draw all the nations of the world up out of the baptismal fount to new, eternal life in the Heavenly Kingdom.

Життя Господа в Євангелії завжди кидає нам виклик; воно завжди ставить перед нами серйозні запитання, ведучи нас шляхом покаяння, щоб стати більше схожими на Нього, Хто є Первістком. У Божественній Літургії саме Малий Вхід представляє галілейське служіння Господа. Через символізм Євангелія ми бачимо, як Він обходить усі міст́а та с́ела, зібрані навколо хрестильного джерела Галілейського моря, зцілюючи тих, хто потребує зцілення. Як свідки та учасники цього спасительного служіння, ми запитуємо себе: «Яким чином я потребую зцілення? Чи дозволяю я собі бути зціленим?» Ми запитуємо себе щодо наших стосунків: «Чи мої стосунки з іншими зцілені та відновлені, якими вони повинні бути завдяки благодаті мого хрещення? Чи дух Каїна, сповнений гніву та заздрості, все ще живий у мені? Чи рана Якова та Ісава все ще там? Чи я все ще пр́агну використовувати обман та маніпуляції, щоб отримати перевагу над іншими?»

The Lord’s life in the Gospel always challenges us; it always asks serious questions of us, leading us in the way of repentance to become more like Him, Who is the Firstborn. In the Divine Liturgy, it is the Little Entrance that represents that the Lord’s Galilean ministry. Through the symbolism of the Gospel book, we see Him going around to all the cities and towns gathered around the baptismal fount of the Sea of Galilee, healing those who are in need of healing. As we are witnesses and participants of this saving ministry, we ask ourselves, “In what ways am I in need of healing? Am I allowing myself to be healed?” We ask ourselves concerning our relationships, “Are my relationships with others healed and restored, as they should be through the grace of my baptism? Or is the spirit of Cain, full of anger and envy, still alive in me? Or is the wound of Jacob and Esau still there? Do I still seek to use deception and manipulation to get the upper hand over others?

Божа дія в нашому житті: співчутлива та любляча, що робить нас святими God’s Action in Our Lives: Compassionate and Loving, Making Us Saints

Сьогоднішнє євангельське читання присвячене ціні учнівства. Господь попереджає Своїх учнів, а також усіх Своїх майбутніх учнів, що Він — вимогливий Учитель. Ціна за наслідування Його буде справді дуже великою, але винагорода за цю відданість буде безкінечною, бо щедрість Бога не можна порівняти ні з чим іншим. Життя святих, звичайно, підтверджує це. Святі живуть життям великого самозречення та самодисципліни, і їхні великі жертви та страждання ведуть їх до слави, бо завдяки цим жертвам і стражданням вони уподібнюються жертві та стражданням Ісуса Христа, Учителя. Їхній світогляд такий, що страждання мають глибокий сенс: вони роблять їх подібними до Христа; через участь у стражданнях Христа вони обожнюються через спілкування з Ним. Ці ж страждання — це акти любові, які якимось малим чином винагороджують Бога за Його безмежну любов до них.

Today’s Gospel reading is about the cost of discipleship. The Lord is warning His disciples, as well as all His would-be disciples, that He is an exacting Master. The cost for following Him will be very great indeed, but the rewards of that commitment will be infinite, because God’s generosity cannot be compared to any other. The lives of the saints, of course, bear this out. The saints live lives of great self-denial and self-discipline, and their great sacrifices and sufferings lead them to glory, because by means of those sacrifices and sufferings they are conformed to the sacrifice and sufferings of Jesus Christ, the Master. Their worldview is one in which suffering has profound meaning: it makes them like Christ; by means of their sharing in the sufferings of Christ, they are deified through communion with Him. Those same sufferings are acts of love that, in some small way, recompense God for His immense love for them.

Щоб жити таким чином, нам потрібно завжди пам’ятати про кілька речей. По-перше, нам потрібно завжди пам’ятати, що все, що ми переживаємо в нашому житті, є або позитивною, або поблажливою волею Бога. Бог не такий, як ми. Він не просто допускає те, чого не може запобігти. Ні, Він міг би запобігти чому завгодно, але зі Своїх власних люблячих, співчутливих і часто таємничих причин Він допускає певні страждання, які спіткають нас. Усі обставини, всі сили, все в нашому житті є Його слугами. Таким чином, ми можемо не завжди розуміти, що Він робить у нашому житті, але ми повинні мати довіру до Нього та щиро дякувати Йому за все, бо, як каже святий апостол Павло, «Він усе чинить на добре тим, хто любить Його».

In order to live in this manner ourselves, we need to keep a couple of things always in mind. First, we need to always remember that everything that we experience in our lives is either positively or permissively willed by God. God is not like us. He does not merely permit things that He cannot prevent. No, He could prevent anything, but for His own loving, compassionate and often mysterious reasons, he permits certain sufferings to befall us. All circumstances, all forces, all things in our lives are His servants. Thus, we may not always understand what He is doing in our lives, but we should have confidence in Him and sincerely thank Him for everything, because, as the Holy Apostle Paul puts it, “He makes all things work together unto good for those who love Him.”

Друге, що нам потрібно пам’ятати, це те, що навіть демони є Його слугами. Іноді ми підозрюємо, що ми самі, члени нашої родини чи громади є жертвами демонічних атак, і це викликає в нас страх. У такі моменти корисно нагадати собі, що демони, навіть сам Сатана, також є лише слугами. Вони можуть робити лише те, що їм дозволено, і Бог завжди бажає нам добра, дозволяючи їм виконувати їхні дії. Бог допускає спокусу, наприклад, лише до тієї міри, до якої вона може бути для нашого блага (зміцнюючи нас у чесноті, впевненості та любові до Бога). Демони – це лише слуги, але вони завжди є слугами мимоволі. Вони ненавидять те, що повинні служити Богові, Якого вони ненавидять.

The second thing we need to keep in mind is that even the demons are His servants. Sometimes, we suspect that we ourselves or our family members or communities are victims of demonic attacks and this causes us to fear. At times like this, it is useful to remind ourselves that the demons too, even Satan himself, are merely servants. They can only do what they are permitted to do, and God always intends our good by permitting them to perform their actions. God only permits temptation, for example, to the point that it can be for our good (strengthening us in virtue, confidence and love of God). The demons are merely servants, but they are always unwilling servants. They hate the fact that they have to serve God, Whom they hate.

Щоб ми могли жити як святі, ми повинні жити в люблячому прийнятті того, що Бог дає нам, з довірою та впевненістю в тому, що Його мудрість нескінченно більша за нашу. Коли ми реагуємо на обставини в нашому житті з роздратуванням, розчаруванням, образою, сумом чи навіть відчаєм, ми дозволяємо собі поводитися як демони. Ми є мимовільними слугами.

For us to live like the saints, we must live in loving acceptance of what God gives to us, with trusting confidence that His wisdom is infinitely greater than ours. When we respond to circumstances in our lives with annoyance, frustration, resentment, sadness or even despair, we are allowing ourselves to behave like the demons. We are being unwilling servants.

Дія Святого Духа: Очищення і Старанність—тільки доступні у Церкві The Action of the Holy Spirit: Purification and Zeal—only available in the Church

Сьогодні, нехай роздумаємо над словами читання Діянь Святих Апостолів. Ми повинні нотувати образи приходу Святого Духа у цьому читанні, щоб розуміти шлях, яким Святий Дух також творить у нашому житті. Найперше, нехай роздумаємо над фактом, тобто «всі учні Господа Ісуса були вкупі на тім самім місці.» Цей вірш являє те, що є важливим про Церкву. Церква є одним тілом, і єднання Церкви є метою воплочення Господа Ісуса між нами, тому що Господь Ісус прийшов, щоб зцілити рани людського роду, особливо розділення між нами. Церква є одним тілом, яке має одне дихання—Святого Духа. Всі учні Господа Ісуса були вкупі на тім самім місці, репрезентуючи єднання цього тіла.

Today, let us meditate on the words of the reading from the Acts of the Holy Apostles. We should note the images of the coming of the Holy Spirit in this reading, in order to understand the way in which the Holy Spirit also works in our life. First of all, let us meditate on the fact that “all the disciples of the Lord Jesus were gathered together in one place.” This verse reveals something that is very important about the Church. The Church is one body, and the unity of the Church is the purpose of the incarnation of the Lord Jesus among us, because the Lord Jesus came to heal the wounds of the human race, especially the divisions among us. The Church is one body, which has one breath—the Holy Spirit. All the disciples of the Lord Jesus were gathered in one place, representing the unity of this body.

Як християни, ми молимося як індивідуали і разом, як Церква. Обидва сорти молитви є необхідними, але Господь Ісус завжди вислухає Церкву, але не завжди наші особисті молитви, бо ми часто молимося без віри, без доброго наміру і без уваги, і те, що за що ми просимо, часто не є згідно Божої волі.  Але, Христос завжди вислухає молитви Церкви, коли, наприклад, вона молиться у Святих Таїнствах Христових. Служба Божа нотує цю дуже дбайливу увагу Бога до церковних молінь у молитві третього антифона : «Ти, що дарував нам ці спільні й суголосні молитви. Ти, що обіцяв вволити прохання двох або трьох, що згодяться в ім’я Твоє...»

As Christians, we pray as individuals and together as the Church. Both kinds of prayer are necessary, but the Lord Jesus always heeds the Church, but He does not always heed our personal prayers, since we often pray without faith, without a good intention and without attention, and that, which we ask for, is often not according to the will of God. But, Christ always heeds the prayers of the Church, when, for example, she prays in the Holy Mysteries of Christ. The Divine Liturgy makes note of this very caring attention on the part of God to the Church’s prayers in the prayer of the third antiphon: “You have given us the grace to pray together in harmony, and have promised to grant the requests of two or three who join their voices in Your name…”

Ми повинні бути дуже уважними й дбайливими про наші молитви приватно, але навіть більше ми повинні мати ту ж саму дбайливість про церковну молитву разом одним з одним. Фактично, ми повинні пізнати те, що якість нашої приватної молитви повинна допомагати якості церковної молитви. Ми стаємо сильними людьми у молитві, щоб служити Христові, у Його тілі, Церкві.

We should be attentive and careful concerning our prayers privately, but even more should we have the same care about prayer in church with one another. Actually, we should realize that the quality of our private prayer should assist the quality of the Church’s prayer. We become strong people in prayer, in order to serve Christ in His Body, the Church.

Тож, ми приходимо до другої точки, яку ми повинні нотувати про це читання Діянь Святих Апостолів. Явлення Святого Духа перше стається в якості дуже великого буйного вітру. Коли ми читаємо ці слова, ми повинні думати про початок видимого сотворення, бо там, у книзі Буття, наші уми зустрічають Святого Духа як буйний вітер, бо Пророк Мойсей написав, «Дух Божий ширяв над водами.»

So, we come to the second point, which we should consider about this reading from the Acts of the Holy Apostles. The manifestation of the Holy Spirit happens first in the quality of a great, driving wind. When we read these words, we should think about the beginning of the visible creation, since there, in the Book of Genesis, our minds meet the Holy Spirit as a driving wind, just as the Prophet Moses wrote, “The Spirit of God moved over the waters.”

Складене розуміння Святого Письма показує нам те, що вітер є символом чистоти і очищення. Святий Дух є вітром, який очищує світ від гріха і нам дає життя, бо Мойсей також нам каже: «Господь Бог утворив чоловіка з земного пороху та вдихнув йому в ніздрі віддих життя, і чоловік став живою істотою.» Тож, ми бачимо те, що Святий Дух нам дає життя. Ми повинні просити Святого Духа, щоб нам дати досконалу чистоту від гріха і також дати нам Його життя задля Тіла Господа нашого Ісуса Христа—Церкви. Сам Христос звершує це очищення Святим Духом, бо ми читаємо у Євангелії від Святого Луки те, що Святий Йоан Хреститель каже: «Його лопата в руці в нього, щоб вичистити тік свій і зібрати пшеницю свою в клуню, а полову спалити вогнем невгасимим.» Ця лопата є інструментом, щоб продукувати вітер, бо, фактично, оригінальне слово означає віялко, бо тяжка пшениця залишиться, але вітер відкидає легшу полову.

A comprehensive understanding of Holy Scripture shows us that ‘wind’ is a symbol of purity and purification. The Holy Spirit is a wind, which purifies the world from sin and gives us life, since Moses also tells us: “the Lord God made the man from the dust of the earth and breathed into his nostrils the breath of life, and the man became a living being.” So, we see that the Holy Spirit gives us life. We should ask the Holy Spirit to give us perfect purity from sin and also to give us His life for the sake of the Body of our Lord Jesus Christ—the Church. Christ Himself accomplishes this purification by the Holy Spirit, since we read in the Gospel According to St. Luke that St. John the Baptist says: “His winnowing fan is in His hand to clear His threshing floor, to gather His wheat into His barn, but the chaff He will burn in unquenchable fire.” This winnowing fan is an instrument for producing wind, since the heavy wheat stays, but the wind carries away the lighter chaff.

Ми повинні бажати цього очищення через Святого Духа нашим цілим серцем, і ми повинні молитися за те постійно, але інший образ Святого Духа є вогнем, і цей образ також має дуже глибоке значення для нас. Явлення Святого Духа є описуваним як «поділені язики, мов вогонь.» Вогонь є символом завзя́ття і старанности. Ми стаємо, як вогонь, коли ми бажаємо звершення Божої волі. Значення цього читання є тим, що Святий Дух приходить, щоб володіти нами у глибині наших сердець, очищених від гріха дією Його. Він створить нас, як вогонь, наповнених старанности для звершення Божої волі, задля Святої Церкви.   

We should desire this purification through the Holy Spirit with all our hearts, and we should pray for it constantly. But another image of the Holy Spirit is fire, and this image too has very deep meaning for us. The manifestation of the Holy Spirit is described as “distributed tongues, as of fire,” Fire is the symbol of fervor and zeal. We become like fire, when we desire the accomplishment of God’s will. The meaning of this reading is that the Holy Spirit comes to rule us in the depths of our hearts, purified from sin by His action. He makes us like fire, filled with zeal for the accomplishment of God’s will for the sake of the Church.

Отже, ми повинні щиро бажати (дійсно, нашим цілим серцем) «щоб бути вкупі у тім самім місці,» тобто, щоб бути членами Церкви. Це повинна бути наша радість і наше харчування, щоб брати участь у церковній молитві, і ми повинні пробувати, щоб бути святими, посвяченими до молитви, для того, щоб наповнити нашу роль більш досконало у Христовому Тілі. Ми повинні пізнати те, що Церква є нашим єдиним джерелом спасіння і освячення, бо через Церкву Святий Дух очищує нас (як буйний вітер) і наповнює нас старанністю (мов язики вогненні), щоб звершити Божі наміри для нас.

Therefore, we should very sincerely desire (indeed with all our hearts) “to be gathered together in one place,” that is, to be part of the Church. Taking part in the Church’s prayer ought to be our joy and our sustenance, and we should strive to become holy people, dedicated to prayer, in order to fulfill our role more perfectly in Christ’s Body. We should recognize that the Church is our one source of salvation and sanctification, since through the Church the Holy Spirit purifies us (like a mighty wind) and fills us with zeal (like tongues of fire) to accomplish God’s intentions for us.

ЧЕСНОТА ЧИСТОТИ: ВІРНІСТЬ ГОСПОДЕВІ THE VIRTUE OF CHASTITY: FAITHFULNESS TO THE LORD

Брати й сестри у Христі—

Сьогодні, ми читаємо у євангельському читанні про те, що жінка-самарянка мала п’ятьох чоловіків і той, якого вона на той час мала  –не був її чоловіком.  Це самарянка, яка стала великою святою заради зустрічі з Господом Ісусом, є прикладом для нас, щоб навчати нас про специфічну чесноту. Господь Ісус у цьому уривку, закликає нас, щоб роздумувати над чеснотою чистоти. Чеснота чистоти є сюжетом розмови дуже рі́дкісною. Це дуже небезпечно, тому що багато людських душ загине заради дуже небезпечних пороків, які є протилежними до цієї чесноти.  Більше того, наша культура постійно пробує запалити хтивість у нас, щоб бути засобом реклами, творячи небезпеку особливо для наших молодих людей. 

Today, we read in the Gospel reading that the Samaritan Woman had five husbands and that that one, whom she then had, was not her husband.  This Samaritan Woman, who became a great saint on account of her meeting with the Lord Jesus, is an example for us, in order to learn about a specific virtue.  The Lord Jesus in this passage challenges us to meditate on the virtue of chastity. The virtue of chastity is the subject of conversation very rarely.  This is very unfortunate, because a lot of people are losing their souls on account of the dangerous vices, which are contrary to this virtue.  Further, our culture constantly tries to enflame lust in us, in order to use it as a vehicle of advertising, creating a danger especially for our young people. 

Буквальним сенсом, чистота означає те, щоб мати чистий розум, і чисте серце і тіло від думок і діл, які шоста і дев’ята заповіді забороняють. Ці заповіді забороняють всю сексуальну поведінку, крім того, що між чоловіком і жінкою, які є вінчаними. Сексуальні дії мають бути «відкритими до життя.» Тож, ми є нечистими у наших діях, коли ми чинимо ці заборонені поведінки, гріхи чужоложу, розпусти, мастурбату, і так далі.  Тоді, ми є нечистими у наших думках, коли ми або дозволимо вхід цих думок в наш розум, і більш серйозно, коли ми розважаємо над ними. 

In the literal sense, chastity means having a pure mind, heart and body from thoughts and deeds, which the sixth and ninth commandments forbid.  These commandments forbid all sexual behavior, except that between a man and a woman, who are married to one another.  Further, sexual acts have to be “open to life.” So, we are unchaste in our deeds when we commit these forbidden behaviors, the sins of adultery, fornication, masturbation and so forth.  Then, we are impure in our thoughts when we either admit these thoughts into our minds, or, more seriously, when we entertain them. 

Тож, ми бачимо те, що навчання Церкви про уживання сексуальної здатности є дуже суворим і обмеженим. Проте, Церква також дуже реалістична. Вона знає те, що ці гріхи є найменшими серйозними між категоріями серйозних гріхів, заради сильних пристрастей, які супроводять спокуси і тоді діла. Також, вона пізнає те, що сила звичаю є часто аспектом у історії боротьби індивідуального християнина з цими гріхами. Отже, Церква робить примирення з Богом і з нею, щоб бути легким. Ми тільки потребуємо ненавидіти наші гріхи і сповідати їх, щоб прийняти стан, який є навіть кращим від того, який ми мали перед тим, коли ми грішили.

Therefore, we see that the teaching of the Church concerning the use of the sexual faculty is very severe and restrictive.  Nevertheless, the Church is also very realistic.  She knows that these sins are the least serious among the categories of serious sins, on account of the strong passion, which accompany the temptations and then the acts.  Also, she is aware that the strength of habit is often a factor in the history of the struggle of an individual Christian with these sins. Therefore, the Church makes reconciliation with God and with her easy.  We only need to hate our sins and confess them, in order to receive a condition that is even better than before we sinned.

Глибшим способом, чеснота чистоти є про нашу спорідненість з Господом Богом. Так як ми читаємо у Святому Письмі, Божий народ часто описаний як нечиста жінка, навіть блудниця, і щоб ілюструвати цю спорідненість Пророк Осій був наказаний одружитися з блудницею. Тож, глибше значення чистоти є вірністю до Господа Бога. Уживаючи інший опис нашої споріднености з Богом від Святих Писань, ми можемо подумати про нашу душу як сад, в який Господь тільки має дозвіл, щоб входити. Там, ми маємо обов’язок виростити прекрасні речі, думки наповнені чеснот, і не пороків, тому що наш сад є підготовленим до нашого Господа, нашого Улюбленого. Дальше, ми також маємо обов’язок ви́корінити всі речі, неподобні й неналежні, які образили б нашого Пана.

In a deeper way, the virtue of chastity is about our relationship with the Lord God. Just as we read in the Holy Scriptures, God’s people often are described as an unchaste woman, even a whore, and, in order to illustrate this relationship, the Prophet Hosea is commanded to marry a whore. So, the deeper meaning of chastity is faithfulness to the Lord God. Using another description of our relationship with God from the Holy Scriptures, we can think about our soul as a garden, into which the Lord alone has permission to enter.  There, we have an obligation to grow beautiful things, thoughts filled with virtue, and not vice, because our garden is prepared for our Lord, our Beloved. Further, we also have an obligation to uproot all things, ugly and unseemly, which might offend our Master.

Це дуже корисний опис, тому що сади́ (добрі наповені водою місця на землі) були дуже важливими від початку нашого роду. Якщо ми роздумаємо над цим прецінним описуванням, ми пізнаємо те, що у центрі са́ду нашої душі є джерелом води живої, про яке Господь наш Ісус Христос розказав нам у сьогоднішньому євангелії. Таїнство нашого хрещення залишиться у нас після обряду нашого хрещення. Воно стало цим джерелом води живої. Вода є благодаттю Божою, як цілющий дощ—джерело всього життя.  Це є водою, яку ми уживаємо у саді нашої душі, щоб виростити прекрасні речі для Господа, так як ми читаємо у Святому Письмі: «З Едему ж виходила ріка, щоб зро́шувати сад.» Нашою співпрацею, джерелом нашого хрещення стало рікою, «розділялась вона на чотири течії,» чотири течії репрезентуючи ціле життя чесноти, особливо чистоти.

This is a very useful image, because gardens (well-watered places on the earth) have been very important since the beginning of our race. If we reflect on this precious image, we realize that, in the center of the garden of our soul, is the spring of living water, about which our Lord Jesus Christ told us in today’s Gospel.  The mystery of our Baptism remains in us after the rite of our Baptism. It becomes this source of living water. The water is the grace of God, as a life-giving rain—the source of all life.  This is the water, which we use in the garden of our soul to grow beautiful things for the Lord, just as we read in Holy Scripture: “From Eden a river arose to water the garden.” With our cooperation, the spring of our Baptism becomes a river, “that divided into four streams,” the four streams representing the whole life of virtue, especially chastity.

Бог задумав воду як засіб нашого спасіння God intended water to be the means of our salvation

 

Сьогоднішнє читання Святого Євангелія від Івана повертає нас до дива, яке сталося в Пробатиці, Овечій купелі, в Єрусалимі, що прилягає до Храму, де в давнину, за століття до земного життя Господа Ісуса, обмивали жертви, принесені в Храмі. У період земного життя Господа купальня тепер зведена до окраси, прекрасної частини Храмового комплексу, яка стала безкоштовною лікарнею, місцем, куди можна приводити хворих і де їх можна лікувати. Нам також розповідають, що час від часу ангел спускається, щоб доторкнутися до води купелі, і через воду відбуваються чудесні зцілення.

Today the Church’s reading of the Holy Gospel According to Saint John brings us back to the miracle worked at the Probatica, the Sheep Pool, in Jerusalem, adjacent to the Temple, where, in ancient times, centuries before the earthly life of the Lord Jesus, the sacrifices offered in the Temple were washed. In the period of the Lord’s earthly life, the pool is now reduced to an ornament, a beautiful section of the Temple complex, which has become a free hospital, a place where the sick can be brought and where they can be tended. We are told as well that from time to time an angel descends to touch the water of the pool, and miraculous cures are worked through the water.

Розповідь про це диво є продовженням дуже довгої історії пов'язаних тем у всій Біблії. Центральною темою є вода. Бог обрав істоту з води, щоб вона була засобом спасіння людства. Навіть у контексті Євангелія від Івана ми бачимо розвиток цієї теми в усіх розділах, які ми вже читали. Це диво приходить до нас на початку п'ятого розділу, але ми згадуємо вже в третьому розділі, як святий Никодим, учитель Ізраїлю, справжній шукач істини, прийшов до Господа вночі, щоб обговорити з Ним Його вчення, щоб краще зрозуміти те, що говорив і робив Господь Ісус. З цієї нагоди Господь Ісус каже Никодиму: «Треба вам народитися згори від води та Духа». Никодим не одразу розуміє вчення Господа Ісуса щодо Таїнства Хрещення, але Церква, просвітлена Святим Духом, згадала численні події протягом історії спасіння, які вказували на це відродження через воду та Духа. Церква згадала про Наамана Сирійця за часів пророка Єлисея, який сім разів купався в річці Йордан, і в результаті цього купання його хвора плоть оновилася і «стала як плоть малої дитини». Так само Церква згадала, що світ був врятований від зла за часів Ноя, тому що Великий потоп затопив усе зло світу, але Ной та його родина були в безпеці в Ковчезі. Церква також згадала, як Божий народ був врятований від рабства, пройшовши через води Червоного моря. Церква також згадала, як за Законом Мойсея існувало багато-багато заповідей очищення, які наказували людям повністю занурювати свої тіла у воду. Наприклад, кожен, хто контактував з мертвим тілом, повинен був зануритися у воду, щоб очиститися.

The account of this miracle is the continuation of a very long history of related themes throughout the entirety of the Bible. The central theme is water. God has chosen the creature of water to be a means of salvation for mankind. Even within the context of the Gospel According to Saint John, we see the development of this theme in all the sections that we have already read. This miracle comes to us at the beginning of the fifth chapter, but we recall, already in the third chapter, St. Nicodemus, the teacher of Israel, a genuine seeker after truth, came to the Lord during the night, in order to discuss His teaching with Him, so as to better understand the things that the Lord Jesus was saying and doing. On that occasion, the Lord Jesus tells Nicodemus, “You must be born from above through water and the Spirit.” Nicodemus doesn’t immediately understand the Lord Jesus’ teaching regarding the Mystery of Baptism, but the Church, enlightened by the Holy Spirit, recalled the many events throughout salvation history that pointed to this rebirth through water and the Spirit. The Church recalled Naaman the Syrian, in the time of the Prophet Eliseus, who bathed in the Jordan River seven times, and, as a result of his bathing, his diseased flesh was renewed and “became like the flesh of a little child.” In the same way, the Church recalled that the world was saved from evil in the time of Noah, because the Great Flood inundated all the wickedness of the world, but Noah and his family were kept safe in the Ark. The Church also recalled the way that God’s people were saved from slavery by passing through the water of the Red Sea. The Church recalled too how, under the Law of Moses, there were many, many commandments of purification directing the people to immerse their bodies completely in water. For example, anyone who came into contact with a dead body had to immerse himself in water, in order to be purified.

Фактично, саме ці очищення Старого Закону представляє собою Ставок Пробатики. Ми бачимо, що священний ставок оточений п'ятьма портиками, так само, як сама чистота за Старим Законом була оточена та визначена П'ятикнижжям Мойсея, так само, як святий апостол Яків нагадує нам щодо Старого Закону: «Хто порушить одну з заповідей, той винний у порушенні їх усіх». З цієї ж причини святий апостол Петро свідчить, що «Закон — це тягар, який ми та наші предки не могли нести». Він, звичайно, має на увазі «прокляття Закону», дане нам у книзі Повторення Закону: «Проклятий, хто не виконує слів цього Закону».

In fact, it is these purifications of the Old Law that the Pool of the Probatica represents. We see that the sacred pool is surrounded by five porticoes, in the same way that purity itself under the Old Law was surrounded and defined by the Five Books of Moses, just as the Holy Apostle James reminds us regarding the Old Law, “whoever offends against any of the commandments is guilty of breaking them all.” For this same reason, the Holy Apostle Peter testifies that “the Law is a burden that we and our ancestors have been unable to bear.” What he is referring to is, of course, “the curse of the Law” given to us in the Book of Deuteronomy: “Cursed is he who does not put the words of this Law into practice.”

Хрещення, однак, очищення, здійснене Новим Законом, нічим не обмежене. Чистота та спілкування з Богом, яке з неї походить, безкоштовні, якщо про це попросити. Сьогодні в Євангельському читанні ми бачимо, що Господь Ісус зцілює паралітика, не згадуючи Овечу Ставню. Ангел, який час від часу спускається і торкається води Овечої Ставні, є Його слугою, але Він є Рятівною Водою Життя, так само, як ми почуємо, як Він каже святій Фотині, самарянці, в Євангельському читанні наступного тижня: «Хто п'є воду, яку Я дам йому, той більше ніколи не буде прагнути». Далі Він каже їй, що вода стане джерелом усередині нас, що б'є до вічного життя. Коли ми охрестилися у Христа, ми отримали цю життєдайну воду. Ми ніколи більше не зможемо охреститися, бо вода життя вже в нас. Вона стала тим життєдайним джерелом, яке вирує всередині нас і дає нам життя, а також дає життя світові навколо нас. Через наші гріхи це життєдайне джерело може замутитися та засмітитися. Саме за цих обставин ми повинні сповідати свої гріхи та прийняти Таїнство Покаяння, бо це знову очищує життєдайне джерело.

Baptism, however, the purification wrought by the New Law, is not hemmed about by anything. Purity and the communion with God that comes from it is free for the asking. We see today in the Gospel reading that the Lord Jesus cures the paralytic without reference to the Sheep Pool. The angel that descends from time to time and touches the water of the Sheep Pool is His servant, but He is the Saving Water of Life, just as we will hear Him tell St. Photini, the Samaritan woman, in the Gospel reading next week, “whoever drinks the water I will give will never thirst again.” He goes on to tell her that the water will become a spring within us, welling up to life everlasting. When we were baptized into Christ we received this life-giving water. We cannot ever be baptized again, because the water of life is already in us. It has become that life-giving spring that bubbles up within us and gives us life and also gives life to the world around us. Due to our sins, this life-giving spring can become muddied and obstructed. It is in these circumstances that we must confess our sins and receive the Mystery of Repentance, for this purifies again the life-giving spring .

ЧОМУ МИРОНОСИЦІ ВТЕКЛИ ВІД ГРОБУ ІЗ ЖАХОМ І ТРЕПЕТОМ? WHY DID THE MYRRHBEARING WOMEN FLEE FROM THE TOMB IN FEAR?

 

Браття і сестри у Христі—

Коли ми роздумаємо над таїнством Христового Воскресіння, ми потребуємо пам’ятати збентеження апостолів після смерти Господа Ісуса. Можна розуміти це збентеження, якщо ми пам’ятаємо цілу історію життя, яке апостоли жили з Христом.

 

When we meditate on the mystery of Christ’s Resurrection, we need to remember especially the confusion of the apostles after the arrest and death of the Lord Jesus. We are able to understand this confusion, if we remember the whole story of their life with the Lord.

 

Вперше, коли кожний індівідуальний апостол був покликаним і зустрічав Божественного Владику, він пізнав одразу, що Господь Ісус Христос був дуже спеціяльним чоловіком. Дійсно, Він створив дуже великі чуда́ і оздоровляв багато людей, але прибавливість апостолів булa глибшoю від  цих чудових зна́ків.  Мудрість доктрини Господа Ісуса доторкнулася ученикі́в від початку, але цей чоловік був більшим від цілости оздоровлень і доктрин. У Нього дуже велике співчуття, яке показало Його глибоку любов до людського роду. Він завжди страждав дуже велику протилежність заради заздрости Його ворогів, але Він показав терпеливість, гідність і величність, які пророк Ісая пророкував: «Господь Бог відтули́в мені вухо, і я не спротивився, назад не сахнувся. Плечі мої відда́в я тим, які мене били; щоки мої тим, які бороду в мене рвали; обличчя мого не відвертав я від плювків та глузування. Та Господь Бог мені допомагає, тому я не осоромлюся. Тому й тримаю моє обличчя, мов кремінь; я знаю, що не застидаюся.»

 

In the first place, we need to realize that when each individual apostle was called by their Divine Master, he recognized immediately that the Lord Jesus Christ was a very special man. In fact, in the presence of all the disciples, the Lord worked countless miracles and signs and cures, but the attraction, which the disciples felt towards this man, was deeper than all of those wondrous signs.  The wisdom of the Lord’s teachings touched all their hearts right from the very beginning, but this man, they felt, was greater even than the sum total of all the cures and teachings. They recognized in the Lord a very great compassion, such as they had never experienced, which showed the Lord’s deep love for the human race. They witnessed Him suffering incredible opposition and hatred on account of the envy of his enemies, but He showed patience, dignity and majesty, just as the Prophet Isaiah had foretold: “The Lord God has opened my ear, and I was not rebellious. I turned not backward. I gave my back to the smiters, and my cheeks to those who pulled out my beard; I hid not my face from shame and spitting. For the Lord God helps me; therefore I have not been confounded; therefore I have set my face like a flint, and I know that I shall not be put to shame; He Who vindicates me is near.”

 

Не тільки Його слова́, але Його всі діла були натхненними—кожний аспект Його поведінки. Під час трьох років, яких вони жили з Господом, вони ніколи не свідчили, що Він пристрастю зробив. Замість цього, вони постійно чулися Його святістю. Він несе страждання людей, але тайно і містично Він здався бути над цим стражданням. Хоча Він дивував учнів Його з чудами і знаками, проте Його смиренність була правдивим чудом також, бо Він оцінював Його мету замість привілеїв і стану Його, так як Святий Апостол Павло сказав: «Він існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини.»

 

Not only His words, but also all of His actions, every aspect of His behaviour, were inspiring. During the three years in which they lived with the Lord, they never witnessed Him acting from passion. Instead, they constantly felt His holiness. He bore the suffering of the people in Himself, but mysteriously and mystically He seemed to be above suffering. Although He amazed His disciples with signs and wonders, nevertheless His great humility was a true miracle in itself, for He valued His mission instead of His privileges and His status, just as the Holy Apostle Paul said of Him: “Although He was God by nature, He did not deem equality with God something to be grasped, but instead He emptied Himself, taking the form of a slave, becoming like unto men.”

 

Заради великої гідности і благодаті у присутності страждання, учні починали розуміти, що цей чоловік мав спеціяльну спорідненість з Богом. Святий Петро промовляв про Нього «Ти—Христос—Син Бога живого.»

 

On account of His great dignity and grace in the face of suffering, the disciples began to understand, that this man had a special relationship with God. The Holy Apostle Peter proclaimed his belief concerning this relationship, when they all were together at Caesarea Philippi. He said: “You are the Christ—the Son of the Living God.”

 

Через три роки, кожне діло Ісуса нагадувало учням про слова Святого Письма. Більше і більше, вони сталися натхненними, як бачили поповнювання біблійного пророцтва. Їх радість і здивування росли, коли наближалися ближче і ближче до Єрусалиму, де вірили, що люди щоб промовляли їх Владика буде царем.

 

Throughout those three years, each deed of Jesus also reminded the disciples about the words of the Divine Scriptures. More and more, they became inspired as they saw biblical prophecy being fulfilled right before their eyes. Their joy and wonder grew as they got closer and closer to Jerusalem, the Holy City, where they anticipated that the people would take the Lord Jesus and proclaim Him king.

 

Але коли вони прийшли в Єрусалим, була катастрофа. Владика був заарештованим, так як Він просвітив. Він їм розказав: «Ось надходить година—і тепер вона,-- коли то ви розсієтеся кожен у свій бік, а мене самого полишите.» Коли вони бачили Його померлого, їх горе і деморалізація були повні. Їх надія була знищена.

 

But when they came to Jerusalem, there was a catastrophe. The Master was arrested, just as He had foretold. He had told them: “Behold, the hour is coming—and is now here—when you will all be scattered, each to his own place, and you will leave Me quite alone.” Then, when they saw Him dead, their desolation and demoralization were complete. Their hope had been destroyed.

 

У цьому контексті, можна розуміти поведінку жінок мироносиць. Вони пішли до гробу, щоб пома́зати померле тіло. Цим способом, вони поповнювали велику функцію жінок у всіх традиційних громадах—виража́ти сором. Чоловіки не могли це робити тому, що в древніх культурах не могли показати слабкість. Для безпечности і виживання цілої громади, чоловіки постійно потребува́ли виражати силу без компромісу. Отже, жінки потребували звільнити великий тиск, який трагічні випадки людського життя створювали, через ви́раження сорому. Але коли вони приходили до гробу, і чули землетрус і бачили ангела, їх збентеження сталося глибшим, бо доручення своє—культурна необхідність—сталося непотрібним. Христос смертю смерть подолав—не було місця для сорому. Вони втекли від гробу, бо жах і тре́пет огорнув їх.

 

In this context, it is possible to understand the behaviour of the myrrh-bearing women. They came to the tomb to anoint a dead body. In this simple way, they intended to fulfill the great function of women in every traditional society—to enact shame. Men are not able to do this, because in ancient cultures they were not able to show weakness. For the safety and survival of the whole society, men constantly needed to express and convey the notion of strength without compromise.  Therefore, women were needed to release the enormous societal pressure, which the tragic circumstances of human life generate. They accomplished this through enacting shame. But, when they came to the tomb, and they felt the earthquake and saw the angel, their confusion was deepened, for their errand, which in ancient societies was a cultural necessity, had suddenly become unnecessary. Christ had conquered death by death. There was now no place for shame. Thus, they fled from the tomb, because fear and trembling seized them.

НОВА ЛЮДИНА, ЯКА МОЖЕ УСПАДКУВАТИ ЦАРСТВО THE NEW MAN, WHO IS ABLE TO INHERIT THE KINGDOM

 

Брати й сестри у Христі—

Христос Воскрес!

Тепер, ми стоїмо у повному світлі воскресіння Христового, бо ми приходимо до цього місця у нашій роковій згадці великої роботи нашого спасіння. Сьогодні, ми наближаємося до животворного гробу Господнього. Коли ми дивимося на цей гріб, ми знайдемо його порожнім, але життя ісходить від нього, як вода тече із джерела́. Коли ми дивимося на цей гріб, ми повинні пізнати те, що дивимося у своє серце, і там свідчимо про велике чудо, яке Бог зробив, бо наше серце було гробом повним гріха і смерти, і там Бог був помер, але Його силою, Він воскрес, і Він робить наше серця джерелом життя.  Він створив це дуже велике реверсування не нашим постом, не нашими ділами, а Його простим вибором так, як напочатку Він промовляв «нехай буде світло» і світло було. Святий Апостол Павло нам каже: «Бог, який сказав: ‘Нехай із темряви світло засяє’, --він освітл́ив серця наші, щоб у них засяяло знання Божої слави, що на обличчі Ісуса Христа.» Нехай роздумаємо над цією промовою, бо вона навчає нас про значення таїнства воскресіння. 

Now we stand in the full light of the resurrection of Christ, since we come to this place in our yearly commemoration of the great work of our salvation.  Today, we approach the life-giving tomb of the Lord. When we look upon this tomb, we find it empty, but life proceeds from it like water flowing from a spring. When we look into this tomb, we should recognize that we are looking into our heart, and there we witness the great miracle, which God has accomplished, for our heart was a tomb full of sin and death, and there God was dead, but by His own power, He arose, and He makes our heart a spring of life. He worked this very great reversal not by our fasting, not by our deeds, but by His simple determination, just as, in the beginning, He proclaimed, “Let there be light” and there was light. The Holy Apostle Paul tells us: “God, Who said: “Let light shine out of darkness,” has shone in our hearts to bring to light the knowledge of the glory of God on the face of Jesus Christ.” Let us meditate on this pronouncement, since it teaches us concerning the meaning of the mystery of the resurrection.

У цьому уривку, є два дивні вирази, перше «знання Божої слави,» і друге «обличчя Ісуса Христа.» Перш за все, у воскресінні Христовому, Бог освітлив серця наші, тобто Він відкривав наш розум до знання нової людини, яка може успадковувати царство Боже.  Згідно навчання Апостола Павла, це знання сяяло на обличчі Ісуса Христа, яке означає те, що знання сяяло через Особу Господа Ісуса, бо по-грецьки слово «просопон» означає обличчя та особу водночас. Це тлумачення цього уривку від творів Святого Преподобного нашого отця Ісаака Сирійського є корисним:

In this passage, there are two strange expressions, first “the knowledge of God’s glory,” and second “the face of Jesus Christ.” First of all, in the resurrection of Christ, God shined in our hearts, that is, he opened our mind to the knowledge of the new man, who is able to inherit the Kingdom of God. According to the teaching of the Apostle Paul, this knowledge shined on the face of Jesus Christ, which means that the knowledge shined through the Person of the Lord Jesus, since in Greek the word “prosopon” means both face and person.  The following interpretation of this passage from the works of our venerable father Isaac of Nineveh is helpful:

Коли Апостол сказав, «Бог, який сказав: ‘Нехай із темряви світло засяє’, --він освітлив серця наші світлом воскресіння, показав це воскресіння, щоб бути виходом зі старого стану, який у подобі Шеолу ув’язнює людину, щоб євангельське світло не могло тайно просвітити її. Це дихання життя через надію воскресіння. Тим диханням, новий ранок Божественної Мудрости освітлює у її серці, щоб вповні ́відновити людину, не маючи нічого від старої людини.  Це пророк також каже: Їм дасть нове серце і новий дух. Тоді, образ Христа є формованим у нас через Духа Мудрости і виявлення Його знання.

When the Apostle said, “God, who said: “Let light shine out of darkness,” has shone in our hearts the light of the resurrection, he showed this resurrection to be the exodus from the old state, which, in the likeness of Sheol, incarcerated the human being, so that the light of the Gospel could not mystically enlighten him.  This is the breath of life through hope in the resurrection. By this breath, a new dawn of the Divine Wisdom shines in his heart, to renew the human being completely, preserving nothing of the old man. The Prophet also says: “I will give them a new heart and a new spirit.” Then, the image of Christ is formed in us through the Spirit of Wisdom and revelation of His knowledge.

Іншими словами, Христос дає нам участь у Його воскресінні вже у цьому житті. Ця участь є нашим трансформуванням до людини, яка може успадкувати небесне царство. Це трансформування конформує нас до Христа, роблячи нас вповні новими людьми так, як Святий Ісаак сказав: не маючи нічого від старої людини, тобто нова людина не має участі у грісі й смерті, тому що нова людина існує у спілкуванні Особи Господа Ісуса, Слова Божого.  Христос є Бог-людиною, і отже у Ньому є примиренням протилежних. У Ньому, наша природа є постійно сполучена з Божественною Природою, у Христі благодаттю єднання та у нас благодаттю, яка освячує.

In other words, Christ gives us a share in His resurrection already in this life. This share is our transformation into a new person, who is able to inherit the heavenly Kingdom. This transformation conforms us to Christ, making us completely new persons, just as Saint Isaac said: “preserving nothing of the old man,” that is, the new man does not have a share in sin and death, because the new man exists in communion with the Person of the Lord Jesus, the Word of God. Christ is the God-Man, and therefore in Him there is the reconciliation of opposites. In Him, our nature is permanently joined with the Divine Nature, in Christ by the grace of union, and in us by the grace, which sanctifies us.

Отже, ми повинні бути упевненими, особливо коли люди переслідують нас, засмучують нас фальшивими до́казами і  зловживають нас несправедливо, бо тоді ми беремо участь у тотожності Господа нашого заради нашого хрещення, і беручи участь у стражданні Христа, ми також беремо участь у Його воскресінні. Ми живемо у Ньому, тому що ми вмираємо у Ньому, і ця смерть є смертю для самого себе. 

Therefore, we ought to be confident, especially when people persecute us, oppress us with false accusations and abuse us unjustly, since then we partake in the identity of our Lord on account of our Baptism, and taking part in the suffering of Christ, we also partake in His resurrection. We live in Him, because we die in Him, and this death is a death to ourselves.  

Бог використовує птахів, щоб навчити нас істині Воскресіння God uses birds to teach us the truth of the Resurrection

 

Коли один дуже щедрий парафіянин, понад десять років тому, подарував нам ст́атую Богоматері Фатімської, яка стоїть у притворі, Я помітив, що фігура статуї містила трьох білих голубів біля її ніг статуї. Спочатку присутність цих голубів мене дещо дратувала, бо з самого початку вони здавались випадковістю, яка мала статися. Я міг легко зрозуміти, що цих голубів можна пошкодити або повністю зламати. Пізніший досвід довів мою правоту. Голуби кілька разів пошкоджувалися та ремонтувалися, але завдяки дуже вмілим майстр́ам у нашій громаді статуя все ще гарна, і пошкодження непомітні. Голуби були для мене ще одним джерелом роздратування, бо я був досить добре знайомий з історією чудесного явлення Пресвятої Богородиці у Фатімі, і я знав, що голуби не фігур́ують у цій історії.

When a very generous parishioner, now more than a decade ago, gave us our statue of Our Lady of Fatima, which stands in the narthex, I noticed that its design contained the figures of three white doves at the statue’s feet. Initially, the presence of these doves was the source of some annoyance for me, because, right from the beginning, they seemed to be an accident waiting to happen. I could see that, very easily, these doves could be damaged or broken off completely. Later experience proved me right. The doves were damaged and repaired several times, but thanks to very able craftsmen among our community, the statue is still beautiful and the damage is not noticeable. The doves were a further source of annoyance for me, because I was fairly familiar with the story of the miraculous appearance of the Most Holy Mother of God at Fatima, and I knew that doves did not figure into the story.

Лише нещодавно я дізнався, що помилявся. Насправді це голуби Бомбаралу. Їхня присутність нагадує про вражаюче диво, яке сталося в 1946 році, диво, яке продовжує мати наслідки та відгук навіть донині. У грудні 1946 року чудотворний образ Пресвятої Богородиці був пронесений процесією з Фатіми до собору в Лісабоні, на відстань близько дев'яноста миль, щоб образ міг бути коронований як «Королева Португалії». Ближче до початку дев'яностомильної подорожі процесія мала пройти через село Бомбарал. В якийсь момент під час офіційного прийому статуї в селі дві дівчини вийшли перед статуєю з дерев'яною скринькою та випустили п'ять білих голубів. Дві гол́убки одразу полетіли, але решта три полетіли прямо до образу Божої Матері, приземлившись біля її ніг. Незважаючи на зусилля догл́ядачів статуї, голуби вперто відмовлялися летіти. Фактично, голуби залишалися біля ніг статуї протягом усього її тижневого перебування в Лісабоні, протягом церемоній у соборі та перенесення статуї до різних церков столиці. Голуби Бомбарала не покид́али статую, доки вона не повернулася на своє місце у святилищі у Фатімі. Протягом цього часу голуби не їли, не пили, не спали і не залишали своїх відходів біля основи статуї, як поб́оювалися доглядачі. Після тижня, проведеного зі статуєю, вони полетіли, зовсім неушкоджені своїм тривалим утриманням.

Only recently, I learned that I was wrong. These are, in fact, the doves of Bombaral. Their presence commemorates an astounding miracle that took place in 1946, a miracle that continues to have consequences and repercussions even to this day. In December of 1946, the miraculous image of the Most Holy Mother of God was carried in procession from Fatima to the cathedral in Lisbon, a distance of about ninety miles, so that the image could be crowned as “Queen of Portugal.” Near the beginning of the ninety-mile journey, the procession had to pass through the village of Bombaral. At one point in the statue’s official reception in the village, two girls walked out in front of the statue with a wooden box and released five white doves. Two of the doves immediately flew away, but the remaining three flew directly to the Mother of God’s image, landing at its feet. Despite efforts by the statue’s caretakers, the doves steadfastly refused to leave. In fact, the doves remained at the feet of the statue throughout its week-long stay in Lisbon, throughout the ceremonies at the cathedral and the transfer of the statue to various churches in the capital. The doves of Bombaral did not leave the statue until its return to its place in the shrine at Fatima. During this time, the doves did not eat or drink, nor sleep, nor did they leave their waste on the base of statue, as the caretakers had feared. After their week with the statue, they flew away, completely unharmed by their prolonged abstinence.

У попередньому році світ з жахом спостерігав, як десятки тисяч людей миттєво гинули від вибухів ́атомних бомб у Хіросімі та Нагасакі. У відповідь на безпрецедентну, винайдену людиною ефективність смерті та руйнування, Бог Небесний дав світові живий знак Життя, яке Він хоче дати кожному з нас. Той самий Бог, Який у Нагірній проповіді сказав нам вчитися у «птахів небесних», вирішив показати нам проблиск Свого Царства через птахів небесних. У проповіді Він сказав нам: «Подивіться на птахів: вони не сіють насіння, не збирають урожай і не складають його в комори, а ваш Небесний Отець піклується про них. Хіба ви не набагато цінніші за птахів?» У голубах Бомбарала Бог показав нам життя Воскресіння, життя настільки сильне та непереможне, що його єдина потреба — це Сам Бог. У Воскресінні нам не буде потрібно ні їжі, ні пиття, ні сну, ні чогось іншого. Сам Бог досконало задовольнить усі наші потреби, бо Він є Джерелом усього життя та буття. Тому ми можемо бути впевнені, що Він забезпечить нас усім необхідним, поки ми ще подорожуємо цим світом. За будь-яких обставин нашого життя ми не повинні боятися сказати: «Хай буде воля Твоя». З вірою та лагідністю ми знаємо, що Бог використовує навіть болісні та нещасні речі для добрих ц́ілей, які приносять нам користь і роблять нас досконалішими.

In the previous year, the world had looked on with horror as tens of thousands of human beings were instantly killed by the explosion of the atomic bombs at Hiroshima and Nagasaki. In reply to the unprecedented man-invented efficiency of death and destruction, the God of Heaven gave the world a living sign of the Life He wants to give each one of us. The same God, Who told us in the Sermon on the Mount to learn from “the birds of the air,” decided to show us a glimpse of His Kingdom through birds of the air. In the Sermon, He told us, “Look at the birds, they do not plant seeds, gather a harvest and put it in barns, yet your Father in Heaven takes care of them. Aren’t you worth much more than birds?” In the doves of Bombaral, God showed us the life of the Resurrection, a life so strong and invincible that its only necessity is God Himself. In the Resurrection, we will have no need for food or drink or sleep or anything else. God Himself will perfectly satisfy all our needs, for He is the Source of all life and being. Therefore, we can be confident that He will provide everything necessary while we still journey in this world.  In all the circumstances of our lives, we should have no fear in saying, “Thy will be done.” In faith and meekness, we know that God uses even painful and unfortunate things for good purposes that benefit us and make us more perfect.

Роздуми про те, що є істинним, почесним, справедливим, чистим і прекрасним: план Небес змінити хід людської історії, змінивши кожне серце Meditation on what is true, honorable, just, pure and lovely: Heaven’s plan to change the course of human history by changing each heart

 

Сьогоднішнє читання з послання святого апостола Павла до Филип'ян нагадує нам про те, що ми повинні робити, щоб мати духа Бога миру з нами, в нас і серед нас. Прагнення мати «Бога миру» з нами починається в наших думках, бо саме наші думки безпосередньо впливають на наші серця. По-перше, святий апостол каже нам, що ми повинні палко молитися, а по-друге, він каже нам думати про те, що є істинним, чесним, справедливим, чистим, милим і благодатним. Вищезгадані якості є описом істин нашої віри. Саме про це ми повинні думати. Ми повинні наповнювати свої розуми Богом і Божими речами.

Today’s reading from the epistle of the Holy Apostle Paul to the Philippians reminds us of what we must do, in order to have the spirit of the God of peace with us, in us and among us. The striving to have the “God of peace” with us begins in our thoughts, because it is our thoughts that directly influence our hearts. First, the Holy Apostle tells us we must earnestly pray, and, second, he tells us to think about what is true, honorable, just, pure, lovely and gracious. The abovementioned qualities are a description of the truths of our faith. It is about these things that we must think. We must fill our minds with God and the things of God.

Варто зазначити, наскільки відрізняється рецепт миру, запропонований апостолом, від звичайних рецептів миру у світі. Зручно, що світові уявлення про мир все ще залишають місце для нестриманості, похоті та жадібності – звичайних залежностей людського серця. Навчання Павла, навпаки, викорінюють ці речі в корені, в наших думках. Зовсім не дивно, що той самий апостол, який закликає нас постійно молитися, закликає нас невпинно розмірковувати про те, що є добрим, істинним і прекрасним, про Самого Ісуса Христа. Також не дивно, що шлях до миру в нашому світі лежить у нашому серці, бо ми знову і знову бачимо урочисту істину, що шляхи Небесні не схожі на наші шляхи тут, на землі. Небеса працюють не так, як великі починання впливають на землю. Часто ми думаємо про Небеса, які працюють повільно, як вода, що стирає скелю, але якщо ми подивимося на шляхи Небес у наш останній час, ми побачимо, що його чудеса відбуваються навіть не дуже повільно. Ні, не повільно, а смиренно, і саме цю смиренність нашому розуму так важко зрозуміти. Велика ініціатива Небес проти глобального, атеїстичного комунізму була простим посланням про покаяння, довіреним трьом бідним дітям у дуже віддаленому, глухому місці Португалії. Протягом останнього століття це послання зробило величезні кроки у відновленні віри, хоча через людську непохитність ще багато чого потрібно реалізувати. Робота Небес з реформування людської культури була б дуже знайома святому апостолу Павлу, який каже нам, що Бог обирає слабких і нерозумних цього світу, щоб засоромити сильних. Для Божих ворогів важливою є пихатість величезних міжнародних рухів, ідеологій та війн. Однак Божа мета — тихо та смиренно змінити кожне людське серце, починаючи з нашого.

It is worth noting how different the Apostle’s recipe for peace is from the world’s usual prescriptions for peace. Conveniently, the world’s notions regarding peace still leave room for intemperance, lust and greed, the usual addictions of the human heart. Paul’s instructions, on the other hand, eradicate these things at their root, in our thoughts. It is not surprising at all that the very same Apostle, who gives us the admonition to pray constantly, is advocating that we meditate ceaselessly on what is good, true and beautiful, Jesus Christ Himself. Nor is it surprising that the path to peace in our world lies in our heart, for we behold again and again the solemn truth that the ways of Heaven are not like our ways here on earth. Heaven does not work in the same way that great initiatives are affected on earth. Often we think of Heaven as working slowly, like water wearing down a rock, but if we look at the ways of Heaven in our own recent times, we can see its wonders proceeding not even terribly slowly. No, not slowly, but humbly, and it is this humility that our minds have such difficulty understanding. Heaven’s great initiative against global, atheistic Communism was a simple message about repentance entrusted to three poor children in a very remote, out-of-the-way place in Portugal. In the course of the last century, that message has made enormous strides to reestablish faith, although, due to human intransigence, there is still much more to be realized. Heaven’s work of reforming human culture would be very familiar to the Holy Apostle Paul, who tells us that God chooses the weak and the foolish of this world to shame the strong. To God’s enemies, the important thing is the bombast of enormous international movements, ideologies and wars. Yet, God’s aim is to change each human heart quietly and humbly, beginning with ours.

У центрі ініціативи Небес щодо виправлення курсу людської культури у дев'ятнадцятому та двадцятому століттях і аж до наших днів знаходиться молитва Вервиці . Пресвята Богородиця закликала до цієї молитви щоразу, коли Вона являлася протягом останніх двохсот років. Не випадково Вервиця — це саме можливість роздумувати над тим, що є істинним, почесним, справедливим, чистим, прекрасним і благодатним. Це форма молитви, яка є водночас простою та доступною, а її глибокий вплив на перетворення наших сердець є кумулятивним. Чим більше ми використовуємо цей інструмент, тим більший ефект він чинить на нас.

At the center of Heaven’s initiative to correct the course of human culture in the nineteenth and twentieth century and down to our own day is the devotion to the Rosary. The Most Holy Mother of God has advocated this devotion on every occasion that she has appeared in the last two hundred years. It is no coincidence that the Rosary is precisely an opportunity to meditate on what is true, honorable, just, pure, lovely and gracious. It is a form of prayer that is both simple and accessible, and its profound effect on reforming our hearts is cumulative. The more we use this tool, the greater the effect it works in us.