БОГ ЧАСТО ПОВТОРЮЄ ЙОГО СЛОВА GOD OFTEN REPEATS HIMSELF

Коли ми продовжуємо роздумувати над Одкровенням Святого Апостола Йоана Богослова, ми бачимо більше і більше те, що ця книга є літургійною. Фактично, через це роздумування ми стали свідками небесної Літургії, якої наша Служба Божа є образом, неначе у дзеркалі.  У описі відкривання шостої і сьомої печатки, виявлення Євангелії Святого Агнця несло справедливість до всесвіту, бо злочинці побігли від обличчя Агнця, але справедливі, які увірували у Христа, були опечатаними печаткою Бога Живого.  Святий Апостол Йоан тоді побачив тих разом нагромаджених, які були вибраними від всіх племен ізраїльських і тих, які вийшли з язических народів, радіючи перед престолом Бога і перед Агнцем.  Це є кінцем людської історії й наповненням всіх Божих обіцянок.

As we continue to reflect on the Apocalypse of the Holy Apostle John the Theologian, we see, again and again, that this book is liturgical. In fact, through this contemplation, we have become witnesses of the Heavenly Liturgy, of which our Divine Liturgy is an image, as if in a mirror.  In the description of the opening of the sixth and seventh seal, the revelation of the Gospel of the Holy Lamb brought justice to the universe, since the evildoers fled from the face of the Lamb, but the just, who believed in Christ, were sealed with the seal of the Living God.  The Holy Apostle John then saw gathered together those, who were chosen from all the tribes of Israel and those, who came out of the Gentile nations, rejoicing before the throne of God and before the Lamb. This is the end of human history and the fulfillment of all God’s promises.

Ми повинні нотувати шлях, яким цей світ є описаним у цій частині Одкровення. Святий Апостол Йоан бачить натовп численний, перелічити який ніхто не міг «від усякого народу і племен.» Старший каже йому, «це ті, що прийшли від горя великого, і обмили одежі свої, і ви́білили їх у крові Агнця.» Цей світ є описаним, як «велике горе,» тобто «велике страждання,» в якому справедливі мали можливість обмити їх душі у Житті Христа Ісуса, тобто стати конформованими до Христа через Його таїнства, самозречення і страждання у єднанні з Ним.  Заради цієї причини, церковні пісні часами описують цей світ, як «долину ридання.»

We should note the way in which this world is described in this part of the Apocalypse. The Holy Apostle John sees a crowd so numerous that no one can count them “from every people and tribe.” An elder says to him, “These are they, who have come out of the great tribulation, and they have washed their robes, making them white in the blood of the Lamb.” This world is described as “the great tribulation,” in which the just have had the opportunity to wash their souls in the life of Christ Jesus, namely, to become conformed to Christ through His Mysteries, self-denial and suffering in union with Him. For this reason, Church hymns sometimes describe this world as “a valley of tears.”

Протестанське тлумачення, яке вірує в те, що «велике горе» є специфічним періодом майбутнього часу є неправильним у двох шляхах. Перше, воно ігнору́є літургійний контекст книги, і, друге, це зменшує страждання християн для імені Христа через всю історію, неначе страждання певних християн у певному періоду історії є ціннішим від страждання апостолів, мучеників, ісповідників у всій історії світу. Ні, Одкровення Апостола Йоана є літургійною книгою, і ми не можемо розуміти її лінійним способом, неначе одна річ необхідно слідує за іншою. Замість того, ті ж самі ідеї часто є повтореними. Ми розуміємо це, тому що ми маємо досвід святої літургії. Протестанти не мають літургії, і отже вони не розуміють.

The Protestant interpretation, which believes that “the Great Tribulation” is a specific period in future time is incorrect in two ways.  First, it ignores the liturgical context of the book, and, second, it diminishes the suffering of Christians for the name of Christ through all of history, as if the suffering of certain Christians in a certain period of history is more valuable than the sufferings of the Apostles, the martyrs and the confessors in the whole history of the world.  No, the Apocalypse of the Apostle John is a liturgical book, and we cannot understand it in a linear way, as if one thing necessarily follows after another. Instead, the very same ideas are often repeated. We understand this, because we have experience of holy liturgy. Protestants do not have liturgy, and, therefore, they do not understand.

Ми вже бачили те, що святі мученики взивають до Бога з-під вівтаря, і Бог утішав їх і подав їм білі одежі, і тоді, тут, ми бачили тих самих людей, стоячи перед престолом. Це дуже важливе, ми потребуємо розуміти дуже добре повторенну природу цього розказу, щоб відміняти помилки всіх сортів.  Ми вже бачили цілу історію людського роду у розказі про запечатану книгу і розла́мування її печаток, але ми бачитимемо цю історію повторену знову у розказі про сім сурм, і далі інше повторення у розказі про сім кар. Ці різні розкази кажуть ту саму історію, але з іншими на́голосами, додаючи інформацію кожним повторенням.  Цей концепт повинен бути дуже фаміліарним для нас, тому що у Божественній Літургії, ми чуємо Добрі Новини у читанні євангельському, і тоді ми чуємо ті самі Добрі Новини у проповіді, і тоді ми маємо досвід тих самих Добрих Новин таїнством Святої Євхаристії. Цікаво, ми кажемо, «Сповнім молитву нашу Господеві,» але Літургія продовжується через додатковий період сорок п’ять хвилин.

We have already seen the holy martyrs call out to God from under the altar, and God consoled them and gave to them white robes, and then, here, we have seen the very same people, standing before the throne. This is very important. We need to understand very well the repeating nature of this narrative, to avoid errors of all sorts. We have already seen the entire history of the human race in the narrative concerning the sealed book and the breaking open of its seals, but we will see this history repeated again in the narrative about the seven trumpets, and then yet another repetition in the narrative concerning the seven plagues.  These different narratives tell the same story, but with different emphases, adding information with each repetition. This concept should be very familiar to us, because, in the Divine Liturgy, we hear the Good News in the reading of the Gospel, and then we hear the very same Good News in the homily, and then we experience the very same Good News in the Mystery of the Eucharist. Curiously, we say, “Let us complete our prayer to the Lord,” but the Liturgy continues for another forty-five minutes.

Повторення є шляхом Господнім, бо Його виявлення включає серію завітів, і кожен завіт є повні́шим від попереднього. Щоб цілко́м приймати шлях Господній, ми мусимо стати, як маленькі діти, бо діти люблять повторення.  Діти часто люблять вислу́хувати ту саму казку знову і знову.  Тим самим способом, наше бажання і наша радість повинні бути у таїнствах Христових, бо Христове життя є безконечним джерелом допомоги для нас у всіх випадках, і його уроки мають вічну придатність і доречність.  Бог часто повторює Його слова, і ці повторення є Його найважливішими уроками.

Repetition is the way of the Lord, since His Revelation comprises a series of covenants, and each covenant is more complete than the previous one. In order to embrace the way of the Lord, we must become like little children, since children love repetition.  Children often love to listen to the same story again and again. In the same way, our desire and our joy ought to be in the Mysteries of Christ, since Christ’s life is an endless source of help for us in all circumstances, and its lessons have eternal validity and relevance. God often repeats Himself, and these repetitions are His most important lessons.

РОЗЛАМУВАННЯ ПЕЧАТОК—НАШЕ ЖИТТЯ ЗАВЖДИ ВКЛЮЧАТИМЕ СТРАЖДАННЯ І ТУРБОТУ THE BREAKING OPEN OF THE SEALS—OUR LIFE WILL ALWAYS INCLUDE SUFFERING AND TROUBLE

У Одкровенні Святого Апостола Йоана Богослова, час євангельського читання приходить зі з’явою Божого престолу, запечатаної книги й Агнця, Який є гідним, щоб відкрити і прочитати книгу.  Агнець бере книгу з руки Бога Отця, сидячи на престолі, і всі небесні мешканці співають похвальні пісні до Агнця, бо Він є дійсним виявленням Божим, і Його достойність приходить від безгрішного життя, яке Він проживав у людській природі.  Тепер, Він починає розкривати книгу і розрівати її печаті.

In the Apocalypse of the Holy Apostle John the Theologian, the time of the Gospel reading comes with the vision of God’s throne, the sealed book and the Lamb, Who is worthy to open and to read the book.  The Lamb takes the book from the hand of God the Father, sitting on the throne, and all the inhabitants of Heaven sing hymns of praise to the Lamb, since He is the true Revelation of God, and His worthiness comes from the sinless life, which He lived in His human nature.  Now, He begins to open the book and to break open its seals.

Раптом, коли Агнець розкриває першу печать, ми мабуть сумніваємося в тому, що це є Добрими Новинами.  Чому? Тому що, розламуванням кожної печаті, кольорований кінь і його вершник являють, провіщаючи нову катастрофу. Перше, білий кінь приходить з вершником, беручи лук, і йому дано вінець. Його мета є такою, щоб нести завоюва́ння над цілою землею.  Тоді, Агнець відкриє другу печать, і з’являється огнистий кінь, і його вершник має силу, щоб взяти мир від землі. Відповідно, дано йому великий меч. Розламування третьої печаті несе вороно́го коня́, і його вершник має вагівницю в руці своїй. Його мета є, щоб нести голод над землею.  Тоді, Агнець відкриє четверту печать, з’являється жовтоблідний кінь, і «хто сидів на ньому, ім’я того—смерть, і ад ішов слідом за ним; дано їм владу над четвертою частиною землі—убивати мече́м, голодом, мором, і звірами земними.»

Suddenly, when the Lamb breaks open the first seal, we perhaps doubt that this is Good News after all. Why? Because, with the breaking open of each seal, a colored horse and its rider appear, portending a new disaster. First, a white horse comes with a rider, bearing a bow, and a crown is given to him. His purpose is to bring conquest over the whole earth.  Then, the Lamb opens the second seal, and a fiery horse appears, and its rider has the power to take peace from the earth. Appropriately, a huge sword is given to him. The breaking open of the third seal brings a black horse, and its rider has a scale in its hand. His purpose is to bring famine over the earth.  Then, the Lamb opens the fourth seal, and a pale-yellow horse appears, “its rider’s name was “death,” and hell followed him; power was given to him over a quarter of the earth, to kill with the sword and with famine and with pestilence and by wild beasts of the earth.”

З’ява цих ко́ней є нагадуванням того, що ці злі (завоювання, вбивство, голод і смерть) є частиною нашого життя у цьому гріхопаденному світі.  Господь наш Ісус Христос нам дає те ж саме нагадування у багатьох місцях у Євангелії, бо нам каже про те, що ми мусимо терпіти переслідування задля імені Христа.  Добрі Новини є тими, що Бог, Господь наш Ісус Христос подолав світ. Тож, ми терпимо страждання задля злих цього світу, але терпимо добровільно, навіть радісно, тому що, вірою ми знаємо те, що наш Бог цей світ подолав.

The vision of these horses is a reminder that these evils (war, slaughter, famine and death) are part of our life in this fallen world. Our Lord Jesus Christ gives us the very same reminder in many places in the Gospel, since He tells us that we must endure persecution for the sake of the name of Christ. The Good News is that God, our Lord Jesus Christ has overcome the world. So, we endure suffering, because of the evils of this world, but we endure them willingly, even joyfully, because by faith we know that our God has overcome this world.

Неприємні речі завжди будуть частиною нашого досвіду у цьому світі. Бог не має наміру, щоб відкидати їх, тому що вони навчають нас, щоб поглядати за межами цього світу на Нього. Цей світ постійної змі́ни повинен керувати нами, щоб шукати те, що є незмінним. Для цієї причини, Бог ніколи не хотів би відміняти всі неприємні речі у цьому світі, тому що ми, люди, сталися б дуже скоро загубленими у лабірінті задоволень, забуваючи нашу долю –вічне життя з Богом.

Unpleasant things will always be a part of our experience in this world, and God has no intention of eliminating them, because they teach us to look beyond this world to Him.  This world of constant change should lead us to seek that which is changeless. For this reason, God would never want to abolish all unpleasant things in this world, because we human beings would very quickly become lost in the labyrinth of pleasure, forgetting our destiny—eternal life with God.

Це єдине значення цих чотирьох печаток: страждання, голод, завоювання завжди будуть присутніми у наших життях. Ми мусимо приймати їх, і пам’ятати те, що ці речі мають мету у Божому плані.  Тож, це є значення п’ятої печатки, бо, коли Агнець відкриє п’яту печатку, голос святих мучеників, які страждали задля імені Христа, ісходить з-під вівтаря.  Голос каже, «Доки, Владико святий і правдивий, не судиш і не мстиш за кров нашу—тим, що живуть на землі?» І Бог утішає їх, і «дано їм кожну одежу білу і приречено їм, нехай спочиють іще на час малий, поки не доповнять числа співслужники їхні і брати їхні, що мають бути убиті, як і вони.» Іншими словами, незважаючи на те, що страждання буде завжди присутнім, Божа утіха і Боже заохочення будуть присутніми також, і Бог даватиме передчуття Його обіця́нок вже у цьому світі.

This is the only meaning of the first four seals: suffering, famine, war will always be present in our lives. We must accept them, and remember that these things have a purpose in the plan of God.  Thus, this is meaning of the fifth seal, since, when the Lamb opens the fifth seal, the voice of the holy martyrs, who suffered for the sake of the name of Christ, comes forth from under the altar.  The voice says, “O Sovereign Lord, holy and true, how long before you will judge and avenge our blood on those who dwell upon the earth? Then they were each given a white robe and told to rest a little longer, until the number of their fellow servants and their brethren should be complete, who were to be killed as they themselves had been.” In other words, even though suffering will always be present, God’s consolation and encouragement will always be present as well, and God will give us a foretaste of His promises already in this world.

 Розла́мування шостої печатки показує нам різницю між тими, які жили у грісі, і тими, які з’єднуються з Христом у вірі, бо ті, які жили у грісі, біжать від Бога і Агнця, кажучи до гір і до скель, «Упадіть на нас і закрийте нас від обличчя того, хто сидить на престолі, і від гніву Агнця, бо прийшов день великий гніву їхнього; і хто може устояти?» Але, як ми побачимо, блаженні, які з’єднуються з Христом у вірі, є врятованими від шкоди, аж допоки, коли ангел опеча́тає їх печаткою Бога Живого. Тим самим способом, наше членство́ у Святій Цекрві вчи́нить нас несприйнятливими до шкоди, бо через хрещення і миропомазання злі речі цього світу не можуть доторкнутися нас.

The breaking open of the sixth seal shows us the difference between those, who lived in sin, and those, who united themselves with Christ in faith, since those, who lived in sin, flee from God and the Lamb, saying to the mountains and to the rocks, “Fall on us and cover us from the face of the One, Who sits on the throne, and from the wrath of the Lamb, since the day of their great wrath has come, and who will be able to stand?” But, as we will see, the blessed, who united themselves with Christ in faith, are saved from harm, until an angel seals them with the seal of the Living God.  In the same way, our membership in the Church makes us impervious to harm, since through baptism and chrismation, the evil things of this world cannot touch us.

ЗАПЕЧАТАНА КНИГА БОЖОГО ПЛАНУ—ТІЛЬКИ АГНЕЦЬ МОЖЕ ВИЯВИТИ ЇЇ THE SEALED SCROLL OF GOD’S PLAN—ONLY THE LAMB CAN REVEAL IT

Так, як у нашій Божественній Літургії тут на землі, після читання Апостола, приходить час євангельського читання, у небесній Літургії, яку Святий Апостол Йоан Богослов свідчить, кінець диктації листів до сімох Церков Асії сигналізує прихід Добрих Новин.  Ми, мабуть, забуваємо те, що це друге читання Божественної Літургії є Добрими Новинами, тому що ми звичайно використовуємо грецьке слово «євангеліє», щоб описувати його.  Але, у небесній Літургії, ідентичність цього читання, щодо Добрих Новин є досконало ясне, бо, перше, цей момент включає цілу змі́ну сцени так, як у драматичній виставі. З’ява сімох світилькиків і Ісуса Христа, Архиєрея, щезає, і нова з’ява починається. Центральна річ цієї нової з’яви є небесним престолом, згідно опису фаміліарного з пророцтва Пророка Єзекиїла, показуючи Бога у людській формі, але, неначе зробленого з прецінних камінів. Основа престолу є чотирьма живими істотами, маючи вигляд чоловіка, лева, вола́ і орла́. Престіл є захопленим двадцять чотирьма престолами, і сидячи на цих престолах є старшини, репрезентуючи дванадцять патріархів Старого Завіту і дванадцять апостолів Нового Завіту.

Just as, in our Divine Liturgy here on earth, after the reading of the Epistle, the time of the Gospel reading arrives, in the heavenly Liturgy, which the Holy Apostle John the Theologian witnesses, the end of the dictation of the letters to the seven Churches of Asia signals the arrival of Good News. We, perhaps, forget that this second reading of the Divine Liturgy is “Good News,” because we usually use the Old English word “Gospel” to describe it. But, in the heavenly Liturgy, the identity of this reading, in relation to the Good News is perfectly clear, since, first, this moment entails a complete change of scenery, just like in a dramatic performance.  The vision of the seven lampstands and of Jesus Christ the High Priest vanishes, and a new vision begins. The central object of this new vision is the heavenly throne, according to the description familiar from the prophecy of Ezekiel, showing God in human form, but, as if made of precious stones. The foundation of the throne is four living creatures, having the appearance of a man, a lion, an ox and an eagle. The throne is surrounded by twenty-four thrones, and sitting on these thrones are elders, representing the twelve patriarchs of the Old Testament and the twelve apostles of the New Testament.

Бог, сидячи на престолі небесному, тримає книгу запечатану сімома печатями. Дальше, книга є написаною всередині і назовні. Ця книга репрезентує всеосяжний Божий план спасіння, і вона є написаною всередині і назовні, тому що не має місця для чого-небудь іншого, але план є досконалим, перфектним і цілим. Але, книга є також запечатаною, тому що тільки Бог знає план спасіння, який Він зволив від заснування всесвіту. Книга є Добрими Новинами, а тільки коли ми люди можемо слухати її зміст, бо, коли вона залишається запечатаною, була би каталогом чисел телефону або підручником холодильнику. Слухаючи її зміст, ми навчаємося її есенціального характеру. Навчаємося того, хто є Бог, і дальше навчаємося що Бог зробив для нас, і чого Бог хоче для нас у майбутньому.

God, sitting on the throne of Heaven, holds a scroll, sealed with seven seals. Further, the scroll is written on the inside and the outside. This scroll represents the comprehensive plan of God for salvation, and it is written on both sides, because there is no space for anything else, but the plan is perfect and complete. However, the scroll is sealed, because only God knows the plan of salvation, which He willed from the foundation of the universe. The scroll is “Good News,” but only if we human beings can hear its contents, since, if it remains sealed, it might be the telephone directory or the manual of the refrigerator. Listening to its contents, we learn its essential character. We learn Who God is, and, further, we learn what God has done for us, and what God wants for us in the future.

Тільки правдиве виявлення може відкрити печатану книгу Божого плану, і єдине правдиве виявлення є воплоченням Господа нашого Ісуса Христа. Кожна інша річ, яка називається виявленням є тільки фактично обіцянкою виявлення, бо тільки у Христі, Бог приходить між нами і говорить просто нам, навіть доторкає нас, але пророки тільки передбачили це, і засвідчили правду Його обіця́нок.

Only true revelation can open the sealed scroll of God’s plan, and the only true revelation is the Incarnation of our Lord Jesus Christ. Every other thing that we call “revelation” is only the promise of revelation, since only in Christ does God come among us and speak directly to us, and even touch us, but the prophets only foresaw this, and witnessed to the truth of His promises.

Реальність воплочення Бога є ключем, який дає значення всьому сотворенню, бо у Його Особі, Він виявляє цілий план Божий, щоб вдосконалити Його образ у людині, стаючи з’єднаним з цим образом у найвищому виразі Своєї любови. Христос Агнець має право тлума́чити людську історію, тому що Він є «Божою силою і мудрістю.» Документ Другого Ватиканського Собору про Боже Виявлення нам каже про унікальну роль Христа Господа у історії й плані Божому:  «У Святому Письмі, правда й святість Бога завжди залишаючись ненарушеними, чудове приниження предвічної мудрости ясно показується, щоб ми могли навчатися лагідної Божої добросердечности, яку слова не можуть виражати, і навчатися також великих Божих зусиль, щоб перемінити Його мову розумною дбайливістю для нашої, слабкої людської природи. Бо, Божі слова, виражені людською мовою, стають як людська розмова так, як Слово Предвічного Отця, беручи на Собі плоть людської слабкости, усіма способами стався чоловіком.»

The reality of the incarnation of God is the key, which gives meaning to the whole creation, since, in His Person, He reveals the whole plan of God to perfect His image in the human being, becoming united with that image in the highest expression of His love. Christ the Lamb has the right to interpret human history, because He is “the power of God and the Wisdom of God.” The Constitution on Divine Revelation of the Second Vatican Council tells us about the unique role of Christ the Lord in the history and plan of God: “In Sacred Scripture, therefore, while the truth and holiness of God always remains intact, the marvelous “condescension” of eternal wisdom is clearly shown, “that we may learn the gentle kindness of God, which words cannot express, and how far He has gone in adapting His language with thoughtful concern for our weak human nature.” For the words of God, expressed in human language, have been made like human discourse, just as the Word of the eternal Father, when He took to Himself the flesh of human weakness, was in every way made like men.”

Тож, після великої невпевнености і ридання у небі заради того, що ніхто не може відкрити або читати книгу, агнець приходить, щоб брати книгу від руки Отця, сидячи на престолі.  Агнець тепер виявлятиме Добрі Новини, план Божий. Це спеціальний агнець, бо Він був жертвою, Він помер, але знову живе. Іншими словами, Він взяв цілий людський досвід на Себе, і отже, Він викупив той досвід. Він стоїть перед престолом як Господь історії, рівний до Бога Отця.
Thus, after great uncertainty and mourning in Heaven, because no one can open or read the scroll, a lamb arrives to take the scroll from the hand of the Father, sitting on the throne. The lamb will now reveal the Good News, the plan of God. This is a special lamb, because He was a sacrifice, He died, but He lives anew. In other words, He took the entire human condition on Himself, and thus, He redeemed that condition. He stands before the throne as the Lord of history, equal to God the Father.

БОГ МАЄ ЧУДОВІ ОБІЦЯНКИ ДЛЯ НАС, КОЛИ МИ ВИКОНУЄМО ЗАВІТ GOD HAS MARVELOUS PROMISES FOR US, IF WE FULFILL THE COVENANT

У Одкровенні Святого Апостола Йоана Богослова, сім уривків починаються словами «Переможному дам...».  Ці уривки є обіцянками Божими для тих, хто показує наполегливість у турботах і стражданнях життя заради правди, тобто Христа і Євангелія.  Така обіцянка є частиною кожного з листів до сімох Церков Асії, які Христос наказує Апостолові, щоб написати. Знову, ми бачимо це число́, «сім», як символ цілісности і досконалости.  Разом, ці викази є описом спасіння, досконалої перемоги над супротивниками людського роду: світом, плоттю і дияволом. Всі ці уривки включають образи ра́ю, як ідеальний і блаженний стан, існуючи як нагорода для тих, хто жили згідно Божого завіту.

In the Apocalypse of the Holy Apostle John the Theologian, there are seven passages that begin with the words: “To the one who conquers, I will give….” These passages are promises of God to those, who show perseverance in the troubles and sufferings of life, on account of the truth, namely Christ and the Gospel.  Such a promise is a part of each letter to the seven Churches of Asia, which Christ commands the Apostle to write.  Again, we see this number “seven” as the symbol of integrity and perfection. Together, these sayings are a description of salvation, the perfect victory over the enemies of mankind: the world, the flesh and the devil.  All these passages include images of paradise as an ideal and blessed state, existing as a reward for those, who lived according to the covenant of God.

«Переможному дам споживати від дерева життя, що в Божому раю.» Перший уривок обіцяє причастя дерева життя. Цей вірш використовує образ, який знаходиться у книзі Буття—опис Едемського саду, дому наших предків перед гріхопадінням. Причастя дерева життя дає безсмертя причасникам. Це дуже важливо, щоб нотувати те, що Святий Йоан тут описує хрест Господній. У Євангелії, написаній тим же самим Апостолом, Господь Ісус Себе називає «життям», «Я – дорога, правда і життя». Тож, дерево, яке несе життя тільки може бути таїнством хреста, тобто вічне життя через спілкування зі стражданням Спасителя. Іншими словами, ця обіцянка говорить про Святе Причастя, яке нам дає участь у воскреслому тілі Господа нашого, конформуючи нас до пасхального таїнства—Господнього страждання, смерті, і воскресіння до вічного життя.

“To the one who conquers, I will grant to eat from the Tree of Life, which is in the paradise of God.” This first passage promises communion of the tree of life. This verse uses an image, which is found in the Book of Genesis—a description of the Garden of Eden, the home of our first parents, before their fall into sin.  The communion of the Tree of Life gives immortality to the communicants.  It is very important that we note that Saint John describes here the Cross of the Lord. In the Gospel written by the same Apostle, the Lord Jesus calls Himself “the Life,” “I am the Way, the Truth and the Life.” So, the tree, which bears the Life can only be the mystery of the Cross, namely eternal life though communion with the suffering of the Savior.  In the same way, this promise speaks about Holy Communion, which gives us participation in the risen Body of our Lord, conforming us to the Paschal Mystery—the Lord’s suffering, death, and resurrection to eternal life.

«Будь вірний до смерти, і дам тобі вінець життя... Переможний не ушкодиться від смерти другої.» Ця обіцянка, яку ми знаходимо в кінці послання до Церкви Смірни, описує спілкування у самому вічному житті через весільний образ. Читачі, оригінально, раптом пам’ятали б подібний уривок у пророцтві Ісаї: «Я веселюся в Господі, душа моя радіє в моїм Бозі, бо він зодягнув мене в шати спасіння, окри́в мене плащем справедливости, немов той молодий, що себе вінцем прикрашає, неначе молода, що дорогоцінностями себе оздоблює.» Той же самий образ є більше ясним у наступному розділі: «Блискучою короною в руці́ Господній будеш, царським вінце́м у руці́ Бога твого. Не зватимуть більше тебе покинутою, не зватимуть твою землю полишеною, а зватимуть тебе: «Моя у ній утіха», а твою землю: «Заміжня́», бо Господь тебе уподо́бав, і земля твоя матиме мужа. І як одружується хлопець з дівчиною, так твій будівничий одружиться з тобою. Як молодий радіє молодою, так Бог твій радітиме тобою.» Іншими словами, наше вічне спілкування з Богом є описаним так, як спорідненість молодого і молодої. Це наше спадкоємство, якщо ми є вірними. Наше життя є боротьбою, і ми мусимо бути переможними, або наше спадкоємство буде другою смертю, яку Святий Йоан описує пізніше, як вогне́нне озеро.

“Be faithful unto death, and I will give to you the crown of life… The one who conquers will not be harmed by the second death.”  This promise, which we find at the end of the letter to the Church of Smyrna, describes communion in the same everlasting life by means of a wedding image.  Readers, originally, would have immediately remembered the similar passage in the prophecy of Isaiah: “I will greatly rejoice in the Lord, my soul shall exult in my God; for he has clothed me with the garments of salvation, he has covered me with the robe of righteousness, as a bridegroom decks himself with a garland, and a bride adorns herself with her jewels.” This very same image is more explicit in the following chapter: “You shall be a crown of beauty in the hand of the Lord, and a royal diadem in the hand of your God. You shall no more be termed Forsaken, and your land will no more be termed Desolate; but you shall be called My delight is in her, and your land Married; for the Lord delights in you, and your land shall be married. For as a young man marries a virgin, so shall your children dwell in you, and as the bridegroom rejoices over the bride, so shall your God rejoice over you.” In other words, our eternal communion with God is described as the relationship of a bridegroom and a bride. This is our inheritance if we are faithful. Our life is a battle, and we must be victorious, or our inheritance will be the second death, which Saint John describes later as a lake of fire.

«Переможному дам манни сокровенної, і дам йому камі́нчик білий і на камінчику—ім’я нове написане, незнане нікому, крім того, хто приймає.» Ця обіцянка знову включає відношення до Євхаристії, яка є дійсним хлібом небесним, але уривок описує цілий процес християнського втаємничення, бо через таїнство хрещення і причастя тіла і крови Господа, ми маємо відпущення наших гріхів. У Христі, ми приймаємо нову тотожність—тотожність Христа Самого. У цьому контексті, відношення до білого камінчика має сенс, тому що, у древньому Близько́му Сході, білий камінчик був знаком виправдання. Христос, живучи у нас, творить нас новою людиною, невинною минулих гріхів. Проте, нова наша тотожність є тільки знаною нам, бо наш зовнішній вигляд не змінюється. Християнське втаємничення стається у певному моменті нашого життя, але плоди цього втаємничення є тільки видимими потім, якщо ми були вірними до Христа через наші випадки.

“To the one who conquers, I will give some of the hidden manna, and I will give to him a white stone and on the stone a new name, known only to him, who receives it.” This promise again contains a reference to the Eucharist, which is the true heavenly bread, but the passage describes the entire process of Christian initiation, since through the mystery of baptism and communion in the body and blood of the Lord, we have the remission of our sins. In Christ, we receive a new identity—the identity of Christ Himself.  In this context, the reference to a white stone makes sense, because, in the ancient Near East, a white stone was a sign of acquittal. Christ, living in us, makes us a new person, innocent of our past sins. Nevertheless, our new identity is only known to us, since our exterior appearance is not changed.  Christian initiation happens at a certain moment of our life, but the fruits of that initiation are only apparent later, if we are faithful to Christ through our circumstances.  

Обіцянки Бога є дійсно чудовими, і через чесноту надії, ми очікуємо приймати їх, коли ми виконуємо завіт. Ми стаємо спадкоємцями цього завіту християнським втаємниченням, але ці таїнства, які несуть нас в Божий завіт, є початком наших обов’язків, щоб бути наполегливими у любові до Бога і ближніх. Ця наполегливість є боротьбою смерти і життя, і Бог дасть його обіцяні добра тільки переможним.

The promises of God are truly marvelous, and, through the virtue of hope, we expect to receive them, if we fulfill the covenant. We become inheritors of this covenant through Christian initiation, but these mysteries, which bring us into God’s covenant, are the beginning of our obligations to persevere in the love of God and neighbor. This perseverance is a battle of death and life, and God will give His promised goods only to those who have conquered.