Бог задумав воду як засіб нашого спасіння God intended water to be the means of our salvation

 

Сьогоднішнє читання Святого Євангелія від Івана повертає нас до дива, яке сталося в Пробатиці, Овечій купелі, в Єрусалимі, що прилягає до Храму, де в давнину, за століття до земного життя Господа Ісуса, обмивали жертви, принесені в Храмі. У період земного життя Господа купальня тепер зведена до окраси, прекрасної частини Храмового комплексу, яка стала безкоштовною лікарнею, місцем, куди можна приводити хворих і де їх можна лікувати. Нам також розповідають, що час від часу ангел спускається, щоб доторкнутися до води купелі, і через воду відбуваються чудесні зцілення.

Today the Church’s reading of the Holy Gospel According to Saint John brings us back to the miracle worked at the Probatica, the Sheep Pool, in Jerusalem, adjacent to the Temple, where, in ancient times, centuries before the earthly life of the Lord Jesus, the sacrifices offered in the Temple were washed. In the period of the Lord’s earthly life, the pool is now reduced to an ornament, a beautiful section of the Temple complex, which has become a free hospital, a place where the sick can be brought and where they can be tended. We are told as well that from time to time an angel descends to touch the water of the pool, and miraculous cures are worked through the water.

Розповідь про це диво є продовженням дуже довгої історії пов'язаних тем у всій Біблії. Центральною темою є вода. Бог обрав істоту з води, щоб вона була засобом спасіння людства. Навіть у контексті Євангелія від Івана ми бачимо розвиток цієї теми в усіх розділах, які ми вже читали. Це диво приходить до нас на початку п'ятого розділу, але ми згадуємо вже в третьому розділі, як святий Никодим, учитель Ізраїлю, справжній шукач істини, прийшов до Господа вночі, щоб обговорити з Ним Його вчення, щоб краще зрозуміти те, що говорив і робив Господь Ісус. З цієї нагоди Господь Ісус каже Никодиму: «Треба вам народитися згори від води та Духа». Никодим не одразу розуміє вчення Господа Ісуса щодо Таїнства Хрещення, але Церква, просвітлена Святим Духом, згадала численні події протягом історії спасіння, які вказували на це відродження через воду та Духа. Церква згадала про Наамана Сирійця за часів пророка Єлисея, який сім разів купався в річці Йордан, і в результаті цього купання його хвора плоть оновилася і «стала як плоть малої дитини». Так само Церква згадала, що світ був врятований від зла за часів Ноя, тому що Великий потоп затопив усе зло світу, але Ной та його родина були в безпеці в Ковчезі. Церква також згадала, як Божий народ був врятований від рабства, пройшовши через води Червоного моря. Церква також згадала, як за Законом Мойсея існувало багато-багато заповідей очищення, які наказували людям повністю занурювати свої тіла у воду. Наприклад, кожен, хто контактував з мертвим тілом, повинен був зануритися у воду, щоб очиститися.

The account of this miracle is the continuation of a very long history of related themes throughout the entirety of the Bible. The central theme is water. God has chosen the creature of water to be a means of salvation for mankind. Even within the context of the Gospel According to Saint John, we see the development of this theme in all the sections that we have already read. This miracle comes to us at the beginning of the fifth chapter, but we recall, already in the third chapter, St. Nicodemus, the teacher of Israel, a genuine seeker after truth, came to the Lord during the night, in order to discuss His teaching with Him, so as to better understand the things that the Lord Jesus was saying and doing. On that occasion, the Lord Jesus tells Nicodemus, “You must be born from above through water and the Spirit.” Nicodemus doesn’t immediately understand the Lord Jesus’ teaching regarding the Mystery of Baptism, but the Church, enlightened by the Holy Spirit, recalled the many events throughout salvation history that pointed to this rebirth through water and the Spirit. The Church recalled Naaman the Syrian, in the time of the Prophet Eliseus, who bathed in the Jordan River seven times, and, as a result of his bathing, his diseased flesh was renewed and “became like the flesh of a little child.” In the same way, the Church recalled that the world was saved from evil in the time of Noah, because the Great Flood inundated all the wickedness of the world, but Noah and his family were kept safe in the Ark. The Church also recalled the way that God’s people were saved from slavery by passing through the water of the Red Sea. The Church recalled too how, under the Law of Moses, there were many, many commandments of purification directing the people to immerse their bodies completely in water. For example, anyone who came into contact with a dead body had to immerse himself in water, in order to be purified.

Фактично, саме ці очищення Старого Закону представляє собою Ставок Пробатики. Ми бачимо, що священний ставок оточений п'ятьма портиками, так само, як сама чистота за Старим Законом була оточена та визначена П'ятикнижжям Мойсея, так само, як святий апостол Яків нагадує нам щодо Старого Закону: «Хто порушить одну з заповідей, той винний у порушенні їх усіх». З цієї ж причини святий апостол Петро свідчить, що «Закон — це тягар, який ми та наші предки не могли нести». Він, звичайно, має на увазі «прокляття Закону», дане нам у книзі Повторення Закону: «Проклятий, хто не виконує слів цього Закону».

In fact, it is these purifications of the Old Law that the Pool of the Probatica represents. We see that the sacred pool is surrounded by five porticoes, in the same way that purity itself under the Old Law was surrounded and defined by the Five Books of Moses, just as the Holy Apostle James reminds us regarding the Old Law, “whoever offends against any of the commandments is guilty of breaking them all.” For this same reason, the Holy Apostle Peter testifies that “the Law is a burden that we and our ancestors have been unable to bear.” What he is referring to is, of course, “the curse of the Law” given to us in the Book of Deuteronomy: “Cursed is he who does not put the words of this Law into practice.”

Хрещення, однак, очищення, здійснене Новим Законом, нічим не обмежене. Чистота та спілкування з Богом, яке з неї походить, безкоштовні, якщо про це попросити. Сьогодні в Євангельському читанні ми бачимо, що Господь Ісус зцілює паралітика, не згадуючи Овечу Ставню. Ангел, який час від часу спускається і торкається води Овечої Ставні, є Його слугою, але Він є Рятівною Водою Життя, так само, як ми почуємо, як Він каже святій Фотині, самарянці, в Євангельському читанні наступного тижня: «Хто п'є воду, яку Я дам йому, той більше ніколи не буде прагнути». Далі Він каже їй, що вода стане джерелом усередині нас, що б'є до вічного життя. Коли ми охрестилися у Христа, ми отримали цю життєдайну воду. Ми ніколи більше не зможемо охреститися, бо вода життя вже в нас. Вона стала тим життєдайним джерелом, яке вирує всередині нас і дає нам життя, а також дає життя світові навколо нас. Через наші гріхи це життєдайне джерело може замутитися та засмітитися. Саме за цих обставин ми повинні сповідати свої гріхи та прийняти Таїнство Покаяння, бо це знову очищує життєдайне джерело.

Baptism, however, the purification wrought by the New Law, is not hemmed about by anything. Purity and the communion with God that comes from it is free for the asking. We see today in the Gospel reading that the Lord Jesus cures the paralytic without reference to the Sheep Pool. The angel that descends from time to time and touches the water of the Sheep Pool is His servant, but He is the Saving Water of Life, just as we will hear Him tell St. Photini, the Samaritan woman, in the Gospel reading next week, “whoever drinks the water I will give will never thirst again.” He goes on to tell her that the water will become a spring within us, welling up to life everlasting. When we were baptized into Christ we received this life-giving water. We cannot ever be baptized again, because the water of life is already in us. It has become that life-giving spring that bubbles up within us and gives us life and also gives life to the world around us. Due to our sins, this life-giving spring can become muddied and obstructed. It is in these circumstances that we must confess our sins and receive the Mystery of Repentance, for this purifies again the life-giving spring .

ЧОМУ МИРОНОСИЦІ ВТЕКЛИ ВІД ГРОБУ ІЗ ЖАХОМ І ТРЕПЕТОМ? WHY DID THE MYRRHBEARING WOMEN FLEE FROM THE TOMB IN FEAR?

 

Браття і сестри у Христі—

Коли ми роздумаємо над таїнством Христового Воскресіння, ми потребуємо пам’ятати збентеження апостолів після смерти Господа Ісуса. Можна розуміти це збентеження, якщо ми пам’ятаємо цілу історію життя, яке апостоли жили з Христом.

 

When we meditate on the mystery of Christ’s Resurrection, we need to remember especially the confusion of the apostles after the arrest and death of the Lord Jesus. We are able to understand this confusion, if we remember the whole story of their life with the Lord.

 

Вперше, коли кожний індівідуальний апостол був покликаним і зустрічав Божественного Владику, він пізнав одразу, що Господь Ісус Христос був дуже спеціяльним чоловіком. Дійсно, Він створив дуже великі чуда́ і оздоровляв багато людей, але прибавливість апостолів булa глибшoю від  цих чудових зна́ків.  Мудрість доктрини Господа Ісуса доторкнулася ученикі́в від початку, але цей чоловік був більшим від цілости оздоровлень і доктрин. У Нього дуже велике співчуття, яке показало Його глибоку любов до людського роду. Він завжди страждав дуже велику протилежність заради заздрости Його ворогів, але Він показав терпеливість, гідність і величність, які пророк Ісая пророкував: «Господь Бог відтули́в мені вухо, і я не спротивився, назад не сахнувся. Плечі мої відда́в я тим, які мене били; щоки мої тим, які бороду в мене рвали; обличчя мого не відвертав я від плювків та глузування. Та Господь Бог мені допомагає, тому я не осоромлюся. Тому й тримаю моє обличчя, мов кремінь; я знаю, що не застидаюся.»

 

In the first place, we need to realize that when each individual apostle was called by their Divine Master, he recognized immediately that the Lord Jesus Christ was a very special man. In fact, in the presence of all the disciples, the Lord worked countless miracles and signs and cures, but the attraction, which the disciples felt towards this man, was deeper than all of those wondrous signs.  The wisdom of the Lord’s teachings touched all their hearts right from the very beginning, but this man, they felt, was greater even than the sum total of all the cures and teachings. They recognized in the Lord a very great compassion, such as they had never experienced, which showed the Lord’s deep love for the human race. They witnessed Him suffering incredible opposition and hatred on account of the envy of his enemies, but He showed patience, dignity and majesty, just as the Prophet Isaiah had foretold: “The Lord God has opened my ear, and I was not rebellious. I turned not backward. I gave my back to the smiters, and my cheeks to those who pulled out my beard; I hid not my face from shame and spitting. For the Lord God helps me; therefore I have not been confounded; therefore I have set my face like a flint, and I know that I shall not be put to shame; He Who vindicates me is near.”

 

Не тільки Його слова́, але Його всі діла були натхненними—кожний аспект Його поведінки. Під час трьох років, яких вони жили з Господом, вони ніколи не свідчили, що Він пристрастю зробив. Замість цього, вони постійно чулися Його святістю. Він несе страждання людей, але тайно і містично Він здався бути над цим стражданням. Хоча Він дивував учнів Його з чудами і знаками, проте Його смиренність була правдивим чудом також, бо Він оцінював Його мету замість привілеїв і стану Його, так як Святий Апостол Павло сказав: «Він існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини.»

 

Not only His words, but also all of His actions, every aspect of His behaviour, were inspiring. During the three years in which they lived with the Lord, they never witnessed Him acting from passion. Instead, they constantly felt His holiness. He bore the suffering of the people in Himself, but mysteriously and mystically He seemed to be above suffering. Although He amazed His disciples with signs and wonders, nevertheless His great humility was a true miracle in itself, for He valued His mission instead of His privileges and His status, just as the Holy Apostle Paul said of Him: “Although He was God by nature, He did not deem equality with God something to be grasped, but instead He emptied Himself, taking the form of a slave, becoming like unto men.”

 

Заради великої гідности і благодаті у присутності страждання, учні починали розуміти, що цей чоловік мав спеціяльну спорідненість з Богом. Святий Петро промовляв про Нього «Ти—Христос—Син Бога живого.»

 

On account of His great dignity and grace in the face of suffering, the disciples began to understand, that this man had a special relationship with God. The Holy Apostle Peter proclaimed his belief concerning this relationship, when they all were together at Caesarea Philippi. He said: “You are the Christ—the Son of the Living God.”

 

Через три роки, кожне діло Ісуса нагадувало учням про слова Святого Письма. Більше і більше, вони сталися натхненними, як бачили поповнювання біблійного пророцтва. Їх радість і здивування росли, коли наближалися ближче і ближче до Єрусалиму, де вірили, що люди щоб промовляли їх Владика буде царем.

 

Throughout those three years, each deed of Jesus also reminded the disciples about the words of the Divine Scriptures. More and more, they became inspired as they saw biblical prophecy being fulfilled right before their eyes. Their joy and wonder grew as they got closer and closer to Jerusalem, the Holy City, where they anticipated that the people would take the Lord Jesus and proclaim Him king.

 

Але коли вони прийшли в Єрусалим, була катастрофа. Владика був заарештованим, так як Він просвітив. Він їм розказав: «Ось надходить година—і тепер вона,-- коли то ви розсієтеся кожен у свій бік, а мене самого полишите.» Коли вони бачили Його померлого, їх горе і деморалізація були повні. Їх надія була знищена.

 

But when they came to Jerusalem, there was a catastrophe. The Master was arrested, just as He had foretold. He had told them: “Behold, the hour is coming—and is now here—when you will all be scattered, each to his own place, and you will leave Me quite alone.” Then, when they saw Him dead, their desolation and demoralization were complete. Their hope had been destroyed.

 

У цьому контексті, можна розуміти поведінку жінок мироносиць. Вони пішли до гробу, щоб пома́зати померле тіло. Цим способом, вони поповнювали велику функцію жінок у всіх традиційних громадах—виража́ти сором. Чоловіки не могли це робити тому, що в древніх культурах не могли показати слабкість. Для безпечности і виживання цілої громади, чоловіки постійно потребува́ли виражати силу без компромісу. Отже, жінки потребували звільнити великий тиск, який трагічні випадки людського життя створювали, через ви́раження сорому. Але коли вони приходили до гробу, і чули землетрус і бачили ангела, їх збентеження сталося глибшим, бо доручення своє—культурна необхідність—сталося непотрібним. Христос смертю смерть подолав—не було місця для сорому. Вони втекли від гробу, бо жах і тре́пет огорнув їх.

 

In this context, it is possible to understand the behaviour of the myrrh-bearing women. They came to the tomb to anoint a dead body. In this simple way, they intended to fulfill the great function of women in every traditional society—to enact shame. Men are not able to do this, because in ancient cultures they were not able to show weakness. For the safety and survival of the whole society, men constantly needed to express and convey the notion of strength without compromise.  Therefore, women were needed to release the enormous societal pressure, which the tragic circumstances of human life generate. They accomplished this through enacting shame. But, when they came to the tomb, and they felt the earthquake and saw the angel, their confusion was deepened, for their errand, which in ancient societies was a cultural necessity, had suddenly become unnecessary. Christ had conquered death by death. There was now no place for shame. Thus, they fled from the tomb, because fear and trembling seized them.

НОВА ЛЮДИНА, ЯКА МОЖЕ УСПАДКУВАТИ ЦАРСТВО THE NEW MAN, WHO IS ABLE TO INHERIT THE KINGDOM

 

Брати й сестри у Христі—

Христос Воскрес!

Тепер, ми стоїмо у повному світлі воскресіння Христового, бо ми приходимо до цього місця у нашій роковій згадці великої роботи нашого спасіння. Сьогодні, ми наближаємося до животворного гробу Господнього. Коли ми дивимося на цей гріб, ми знайдемо його порожнім, але життя ісходить від нього, як вода тече із джерела́. Коли ми дивимося на цей гріб, ми повинні пізнати те, що дивимося у своє серце, і там свідчимо про велике чудо, яке Бог зробив, бо наше серце було гробом повним гріха і смерти, і там Бог був помер, але Його силою, Він воскрес, і Він робить наше серця джерелом життя.  Він створив це дуже велике реверсування не нашим постом, не нашими ділами, а Його простим вибором так, як напочатку Він промовляв «нехай буде світло» і світло було. Святий Апостол Павло нам каже: «Бог, який сказав: ‘Нехай із темряви світло засяє’, --він освітл́ив серця наші, щоб у них засяяло знання Божої слави, що на обличчі Ісуса Христа.» Нехай роздумаємо над цією промовою, бо вона навчає нас про значення таїнства воскресіння. 

Now we stand in the full light of the resurrection of Christ, since we come to this place in our yearly commemoration of the great work of our salvation.  Today, we approach the life-giving tomb of the Lord. When we look upon this tomb, we find it empty, but life proceeds from it like water flowing from a spring. When we look into this tomb, we should recognize that we are looking into our heart, and there we witness the great miracle, which God has accomplished, for our heart was a tomb full of sin and death, and there God was dead, but by His own power, He arose, and He makes our heart a spring of life. He worked this very great reversal not by our fasting, not by our deeds, but by His simple determination, just as, in the beginning, He proclaimed, “Let there be light” and there was light. The Holy Apostle Paul tells us: “God, Who said: “Let light shine out of darkness,” has shone in our hearts to bring to light the knowledge of the glory of God on the face of Jesus Christ.” Let us meditate on this pronouncement, since it teaches us concerning the meaning of the mystery of the resurrection.

У цьому уривку, є два дивні вирази, перше «знання Божої слави,» і друге «обличчя Ісуса Христа.» Перш за все, у воскресінні Христовому, Бог освітлив серця наші, тобто Він відкривав наш розум до знання нової людини, яка може успадковувати царство Боже.  Згідно навчання Апостола Павла, це знання сяяло на обличчі Ісуса Христа, яке означає те, що знання сяяло через Особу Господа Ісуса, бо по-грецьки слово «просопон» означає обличчя та особу водночас. Це тлумачення цього уривку від творів Святого Преподобного нашого отця Ісаака Сирійського є корисним:

In this passage, there are two strange expressions, first “the knowledge of God’s glory,” and second “the face of Jesus Christ.” First of all, in the resurrection of Christ, God shined in our hearts, that is, he opened our mind to the knowledge of the new man, who is able to inherit the Kingdom of God. According to the teaching of the Apostle Paul, this knowledge shined on the face of Jesus Christ, which means that the knowledge shined through the Person of the Lord Jesus, since in Greek the word “prosopon” means both face and person.  The following interpretation of this passage from the works of our venerable father Isaac of Nineveh is helpful:

Коли Апостол сказав, «Бог, який сказав: ‘Нехай із темряви світло засяє’, --він освітлив серця наші світлом воскресіння, показав це воскресіння, щоб бути виходом зі старого стану, який у подобі Шеолу ув’язнює людину, щоб євангельське світло не могло тайно просвітити її. Це дихання життя через надію воскресіння. Тим диханням, новий ранок Божественної Мудрости освітлює у її серці, щоб вповні ́відновити людину, не маючи нічого від старої людини.  Це пророк також каже: Їм дасть нове серце і новий дух. Тоді, образ Христа є формованим у нас через Духа Мудрости і виявлення Його знання.

When the Apostle said, “God, who said: “Let light shine out of darkness,” has shone in our hearts the light of the resurrection, he showed this resurrection to be the exodus from the old state, which, in the likeness of Sheol, incarcerated the human being, so that the light of the Gospel could not mystically enlighten him.  This is the breath of life through hope in the resurrection. By this breath, a new dawn of the Divine Wisdom shines in his heart, to renew the human being completely, preserving nothing of the old man. The Prophet also says: “I will give them a new heart and a new spirit.” Then, the image of Christ is formed in us through the Spirit of Wisdom and revelation of His knowledge.

Іншими словами, Христос дає нам участь у Його воскресінні вже у цьому житті. Ця участь є нашим трансформуванням до людини, яка може успадкувати небесне царство. Це трансформування конформує нас до Христа, роблячи нас вповні новими людьми так, як Святий Ісаак сказав: не маючи нічого від старої людини, тобто нова людина не має участі у грісі й смерті, тому що нова людина існує у спілкуванні Особи Господа Ісуса, Слова Божого.  Христос є Бог-людиною, і отже у Ньому є примиренням протилежних. У Ньому, наша природа є постійно сполучена з Божественною Природою, у Христі благодаттю єднання та у нас благодаттю, яка освячує.

In other words, Christ gives us a share in His resurrection already in this life. This share is our transformation into a new person, who is able to inherit the heavenly Kingdom. This transformation conforms us to Christ, making us completely new persons, just as Saint Isaac said: “preserving nothing of the old man,” that is, the new man does not have a share in sin and death, because the new man exists in communion with the Person of the Lord Jesus, the Word of God. Christ is the God-Man, and therefore in Him there is the reconciliation of opposites. In Him, our nature is permanently joined with the Divine Nature, in Christ by the grace of union, and in us by the grace, which sanctifies us.

Отже, ми повинні бути упевненими, особливо коли люди переслідують нас, засмучують нас фальшивими до́казами і  зловживають нас несправедливо, бо тоді ми беремо участь у тотожності Господа нашого заради нашого хрещення, і беручи участь у стражданні Христа, ми також беремо участь у Його воскресінні. Ми живемо у Ньому, тому що ми вмираємо у Ньому, і ця смерть є смертю для самого себе. 

Therefore, we ought to be confident, especially when people persecute us, oppress us with false accusations and abuse us unjustly, since then we partake in the identity of our Lord on account of our Baptism, and taking part in the suffering of Christ, we also partake in His resurrection. We live in Him, because we die in Him, and this death is a death to ourselves.  

Бог використовує птахів, щоб навчити нас істині Воскресіння God uses birds to teach us the truth of the Resurrection

 

Коли один дуже щедрий парафіянин, понад десять років тому, подарував нам ст́атую Богоматері Фатімської, яка стоїть у притворі, Я помітив, що фігура статуї містила трьох білих голубів біля її ніг статуї. Спочатку присутність цих голубів мене дещо дратувала, бо з самого початку вони здавались випадковістю, яка мала статися. Я міг легко зрозуміти, що цих голубів можна пошкодити або повністю зламати. Пізніший досвід довів мою правоту. Голуби кілька разів пошкоджувалися та ремонтувалися, але завдяки дуже вмілим майстр́ам у нашій громаді статуя все ще гарна, і пошкодження непомітні. Голуби були для мене ще одним джерелом роздратування, бо я був досить добре знайомий з історією чудесного явлення Пресвятої Богородиці у Фатімі, і я знав, що голуби не фігур́ують у цій історії.

When a very generous parishioner, now more than a decade ago, gave us our statue of Our Lady of Fatima, which stands in the narthex, I noticed that its design contained the figures of three white doves at the statue’s feet. Initially, the presence of these doves was the source of some annoyance for me, because, right from the beginning, they seemed to be an accident waiting to happen. I could see that, very easily, these doves could be damaged or broken off completely. Later experience proved me right. The doves were damaged and repaired several times, but thanks to very able craftsmen among our community, the statue is still beautiful and the damage is not noticeable. The doves were a further source of annoyance for me, because I was fairly familiar with the story of the miraculous appearance of the Most Holy Mother of God at Fatima, and I knew that doves did not figure into the story.

Лише нещодавно я дізнався, що помилявся. Насправді це голуби Бомбаралу. Їхня присутність нагадує про вражаюче диво, яке сталося в 1946 році, диво, яке продовжує мати наслідки та відгук навіть донині. У грудні 1946 року чудотворний образ Пресвятої Богородиці був пронесений процесією з Фатіми до собору в Лісабоні, на відстань близько дев'яноста миль, щоб образ міг бути коронований як «Королева Португалії». Ближче до початку дев'яностомильної подорожі процесія мала пройти через село Бомбарал. В якийсь момент під час офіційного прийому статуї в селі дві дівчини вийшли перед статуєю з дерев'яною скринькою та випустили п'ять білих голубів. Дві гол́убки одразу полетіли, але решта три полетіли прямо до образу Божої Матері, приземлившись біля її ніг. Незважаючи на зусилля догл́ядачів статуї, голуби вперто відмовлялися летіти. Фактично, голуби залишалися біля ніг статуї протягом усього її тижневого перебування в Лісабоні, протягом церемоній у соборі та перенесення статуї до різних церков столиці. Голуби Бомбарала не покид́али статую, доки вона не повернулася на своє місце у святилищі у Фатімі. Протягом цього часу голуби не їли, не пили, не спали і не залишали своїх відходів біля основи статуї, як поб́оювалися доглядачі. Після тижня, проведеного зі статуєю, вони полетіли, зовсім неушкоджені своїм тривалим утриманням.

Only recently, I learned that I was wrong. These are, in fact, the doves of Bombaral. Their presence commemorates an astounding miracle that took place in 1946, a miracle that continues to have consequences and repercussions even to this day. In December of 1946, the miraculous image of the Most Holy Mother of God was carried in procession from Fatima to the cathedral in Lisbon, a distance of about ninety miles, so that the image could be crowned as “Queen of Portugal.” Near the beginning of the ninety-mile journey, the procession had to pass through the village of Bombaral. At one point in the statue’s official reception in the village, two girls walked out in front of the statue with a wooden box and released five white doves. Two of the doves immediately flew away, but the remaining three flew directly to the Mother of God’s image, landing at its feet. Despite efforts by the statue’s caretakers, the doves steadfastly refused to leave. In fact, the doves remained at the feet of the statue throughout its week-long stay in Lisbon, throughout the ceremonies at the cathedral and the transfer of the statue to various churches in the capital. The doves of Bombaral did not leave the statue until its return to its place in the shrine at Fatima. During this time, the doves did not eat or drink, nor sleep, nor did they leave their waste on the base of statue, as the caretakers had feared. After their week with the statue, they flew away, completely unharmed by their prolonged abstinence.

У попередньому році світ з жахом спостерігав, як десятки тисяч людей миттєво гинули від вибухів ́атомних бомб у Хіросімі та Нагасакі. У відповідь на безпрецедентну, винайдену людиною ефективність смерті та руйнування, Бог Небесний дав світові живий знак Життя, яке Він хоче дати кожному з нас. Той самий Бог, Який у Нагірній проповіді сказав нам вчитися у «птахів небесних», вирішив показати нам проблиск Свого Царства через птахів небесних. У проповіді Він сказав нам: «Подивіться на птахів: вони не сіють насіння, не збирають урожай і не складають його в комори, а ваш Небесний Отець піклується про них. Хіба ви не набагато цінніші за птахів?» У голубах Бомбарала Бог показав нам життя Воскресіння, життя настільки сильне та непереможне, що його єдина потреба — це Сам Бог. У Воскресінні нам не буде потрібно ні їжі, ні пиття, ні сну, ні чогось іншого. Сам Бог досконало задовольнить усі наші потреби, бо Він є Джерелом усього життя та буття. Тому ми можемо бути впевнені, що Він забезпечить нас усім необхідним, поки ми ще подорожуємо цим світом. За будь-яких обставин нашого життя ми не повинні боятися сказати: «Хай буде воля Твоя». З вірою та лагідністю ми знаємо, що Бог використовує навіть болісні та нещасні речі для добрих ц́ілей, які приносять нам користь і роблять нас досконалішими.

In the previous year, the world had looked on with horror as tens of thousands of human beings were instantly killed by the explosion of the atomic bombs at Hiroshima and Nagasaki. In reply to the unprecedented man-invented efficiency of death and destruction, the God of Heaven gave the world a living sign of the Life He wants to give each one of us. The same God, Who told us in the Sermon on the Mount to learn from “the birds of the air,” decided to show us a glimpse of His Kingdom through birds of the air. In the Sermon, He told us, “Look at the birds, they do not plant seeds, gather a harvest and put it in barns, yet your Father in Heaven takes care of them. Aren’t you worth much more than birds?” In the doves of Bombaral, God showed us the life of the Resurrection, a life so strong and invincible that its only necessity is God Himself. In the Resurrection, we will have no need for food or drink or sleep or anything else. God Himself will perfectly satisfy all our needs, for He is the Source of all life and being. Therefore, we can be confident that He will provide everything necessary while we still journey in this world.  In all the circumstances of our lives, we should have no fear in saying, “Thy will be done.” In faith and meekness, we know that God uses even painful and unfortunate things for good purposes that benefit us and make us more perfect.