Божа дія в нашому житті: співчутлива та любляча, що робить нас святими God’s Action in Our Lives: Compassionate and Loving, Making Us Saints

Сьогоднішнє євангельське читання присвячене ціні учнівства. Господь попереджає Своїх учнів, а також усіх Своїх майбутніх учнів, що Він — вимогливий Учитель. Ціна за наслідування Його буде справді дуже великою, але винагорода за цю відданість буде безкінечною, бо щедрість Бога не можна порівняти ні з чим іншим. Життя святих, звичайно, підтверджує це. Святі живуть життям великого самозречення та самодисципліни, і їхні великі жертви та страждання ведуть їх до слави, бо завдяки цим жертвам і стражданням вони уподібнюються жертві та стражданням Ісуса Христа, Учителя. Їхній світогляд такий, що страждання мають глибокий сенс: вони роблять їх подібними до Христа; через участь у стражданнях Христа вони обожнюються через спілкування з Ним. Ці ж страждання — це акти любові, які якимось малим чином винагороджують Бога за Його безмежну любов до них.

Today’s Gospel reading is about the cost of discipleship. The Lord is warning His disciples, as well as all His would-be disciples, that He is an exacting Master. The cost for following Him will be very great indeed, but the rewards of that commitment will be infinite, because God’s generosity cannot be compared to any other. The lives of the saints, of course, bear this out. The saints live lives of great self-denial and self-discipline, and their great sacrifices and sufferings lead them to glory, because by means of those sacrifices and sufferings they are conformed to the sacrifice and sufferings of Jesus Christ, the Master. Their worldview is one in which suffering has profound meaning: it makes them like Christ; by means of their sharing in the sufferings of Christ, they are deified through communion with Him. Those same sufferings are acts of love that, in some small way, recompense God for His immense love for them.

Щоб жити таким чином, нам потрібно завжди пам’ятати про кілька речей. По-перше, нам потрібно завжди пам’ятати, що все, що ми переживаємо в нашому житті, є або позитивною, або поблажливою волею Бога. Бог не такий, як ми. Він не просто допускає те, чого не може запобігти. Ні, Він міг би запобігти чому завгодно, але зі Своїх власних люблячих, співчутливих і часто таємничих причин Він допускає певні страждання, які спіткають нас. Усі обставини, всі сили, все в нашому житті є Його слугами. Таким чином, ми можемо не завжди розуміти, що Він робить у нашому житті, але ми повинні мати довіру до Нього та щиро дякувати Йому за все, бо, як каже святий апостол Павло, «Він усе чинить на добре тим, хто любить Його».

In order to live in this manner ourselves, we need to keep a couple of things always in mind. First, we need to always remember that everything that we experience in our lives is either positively or permissively willed by God. God is not like us. He does not merely permit things that He cannot prevent. No, He could prevent anything, but for His own loving, compassionate and often mysterious reasons, he permits certain sufferings to befall us. All circumstances, all forces, all things in our lives are His servants. Thus, we may not always understand what He is doing in our lives, but we should have confidence in Him and sincerely thank Him for everything, because, as the Holy Apostle Paul puts it, “He makes all things work together unto good for those who love Him.”

Друге, що нам потрібно пам’ятати, це те, що навіть демони є Його слугами. Іноді ми підозрюємо, що ми самі, члени нашої родини чи громади є жертвами демонічних атак, і це викликає в нас страх. У такі моменти корисно нагадати собі, що демони, навіть сам Сатана, також є лише слугами. Вони можуть робити лише те, що їм дозволено, і Бог завжди бажає нам добра, дозволяючи їм виконувати їхні дії. Бог допускає спокусу, наприклад, лише до тієї міри, до якої вона може бути для нашого блага (зміцнюючи нас у чесноті, впевненості та любові до Бога). Демони – це лише слуги, але вони завжди є слугами мимоволі. Вони ненавидять те, що повинні служити Богові, Якого вони ненавидять.

The second thing we need to keep in mind is that even the demons are His servants. Sometimes, we suspect that we ourselves or our family members or communities are victims of demonic attacks and this causes us to fear. At times like this, it is useful to remind ourselves that the demons too, even Satan himself, are merely servants. They can only do what they are permitted to do, and God always intends our good by permitting them to perform their actions. God only permits temptation, for example, to the point that it can be for our good (strengthening us in virtue, confidence and love of God). The demons are merely servants, but they are always unwilling servants. They hate the fact that they have to serve God, Whom they hate.

Щоб ми могли жити як святі, ми повинні жити в люблячому прийнятті того, що Бог дає нам, з довірою та впевненістю в тому, що Його мудрість нескінченно більша за нашу. Коли ми реагуємо на обставини в нашому житті з роздратуванням, розчаруванням, образою, сумом чи навіть відчаєм, ми дозволяємо собі поводитися як демони. Ми є мимовільними слугами.

For us to live like the saints, we must live in loving acceptance of what God gives to us, with trusting confidence that His wisdom is infinitely greater than ours. When we respond to circumstances in our lives with annoyance, frustration, resentment, sadness or even despair, we are allowing ourselves to behave like the demons. We are being unwilling servants.

Дія Святого Духа: Очищення і Старанність—тільки доступні у Церкві The Action of the Holy Spirit: Purification and Zeal—only available in the Church

Сьогодні, нехай роздумаємо над словами читання Діянь Святих Апостолів. Ми повинні нотувати образи приходу Святого Духа у цьому читанні, щоб розуміти шлях, яким Святий Дух також творить у нашому житті. Найперше, нехай роздумаємо над фактом, тобто «всі учні Господа Ісуса були вкупі на тім самім місці.» Цей вірш являє те, що є важливим про Церкву. Церква є одним тілом, і єднання Церкви є метою воплочення Господа Ісуса між нами, тому що Господь Ісус прийшов, щоб зцілити рани людського роду, особливо розділення між нами. Церква є одним тілом, яке має одне дихання—Святого Духа. Всі учні Господа Ісуса були вкупі на тім самім місці, репрезентуючи єднання цього тіла.

Today, let us meditate on the words of the reading from the Acts of the Holy Apostles. We should note the images of the coming of the Holy Spirit in this reading, in order to understand the way in which the Holy Spirit also works in our life. First of all, let us meditate on the fact that “all the disciples of the Lord Jesus were gathered together in one place.” This verse reveals something that is very important about the Church. The Church is one body, and the unity of the Church is the purpose of the incarnation of the Lord Jesus among us, because the Lord Jesus came to heal the wounds of the human race, especially the divisions among us. The Church is one body, which has one breath—the Holy Spirit. All the disciples of the Lord Jesus were gathered in one place, representing the unity of this body.

Як християни, ми молимося як індивідуали і разом, як Церква. Обидва сорти молитви є необхідними, але Господь Ісус завжди вислухає Церкву, але не завжди наші особисті молитви, бо ми часто молимося без віри, без доброго наміру і без уваги, і те, що за що ми просимо, часто не є згідно Божої волі.  Але, Христос завжди вислухає молитви Церкви, коли, наприклад, вона молиться у Святих Таїнствах Христових. Служба Божа нотує цю дуже дбайливу увагу Бога до церковних молінь у молитві третього антифона : «Ти, що дарував нам ці спільні й суголосні молитви. Ти, що обіцяв вволити прохання двох або трьох, що згодяться в ім’я Твоє...»

As Christians, we pray as individuals and together as the Church. Both kinds of prayer are necessary, but the Lord Jesus always heeds the Church, but He does not always heed our personal prayers, since we often pray without faith, without a good intention and without attention, and that, which we ask for, is often not according to the will of God. But, Christ always heeds the prayers of the Church, when, for example, she prays in the Holy Mysteries of Christ. The Divine Liturgy makes note of this very caring attention on the part of God to the Church’s prayers in the prayer of the third antiphon: “You have given us the grace to pray together in harmony, and have promised to grant the requests of two or three who join their voices in Your name…”

Ми повинні бути дуже уважними й дбайливими про наші молитви приватно, але навіть більше ми повинні мати ту ж саму дбайливість про церковну молитву разом одним з одним. Фактично, ми повинні пізнати те, що якість нашої приватної молитви повинна допомагати якості церковної молитви. Ми стаємо сильними людьми у молитві, щоб служити Христові, у Його тілі, Церкві.

We should be attentive and careful concerning our prayers privately, but even more should we have the same care about prayer in church with one another. Actually, we should realize that the quality of our private prayer should assist the quality of the Church’s prayer. We become strong people in prayer, in order to serve Christ in His Body, the Church.

Тож, ми приходимо до другої точки, яку ми повинні нотувати про це читання Діянь Святих Апостолів. Явлення Святого Духа перше стається в якості дуже великого буйного вітру. Коли ми читаємо ці слова, ми повинні думати про початок видимого сотворення, бо там, у книзі Буття, наші уми зустрічають Святого Духа як буйний вітер, бо Пророк Мойсей написав, «Дух Божий ширяв над водами.»

So, we come to the second point, which we should consider about this reading from the Acts of the Holy Apostles. The manifestation of the Holy Spirit happens first in the quality of a great, driving wind. When we read these words, we should think about the beginning of the visible creation, since there, in the Book of Genesis, our minds meet the Holy Spirit as a driving wind, just as the Prophet Moses wrote, “The Spirit of God moved over the waters.”

Складене розуміння Святого Письма показує нам те, що вітер є символом чистоти і очищення. Святий Дух є вітром, який очищує світ від гріха і нам дає життя, бо Мойсей також нам каже: «Господь Бог утворив чоловіка з земного пороху та вдихнув йому в ніздрі віддих життя, і чоловік став живою істотою.» Тож, ми бачимо те, що Святий Дух нам дає життя. Ми повинні просити Святого Духа, щоб нам дати досконалу чистоту від гріха і також дати нам Його життя задля Тіла Господа нашого Ісуса Христа—Церкви. Сам Христос звершує це очищення Святим Духом, бо ми читаємо у Євангелії від Святого Луки те, що Святий Йоан Хреститель каже: «Його лопата в руці в нього, щоб вичистити тік свій і зібрати пшеницю свою в клуню, а полову спалити вогнем невгасимим.» Ця лопата є інструментом, щоб продукувати вітер, бо, фактично, оригінальне слово означає віялко, бо тяжка пшениця залишиться, але вітер відкидає легшу полову.

A comprehensive understanding of Holy Scripture shows us that ‘wind’ is a symbol of purity and purification. The Holy Spirit is a wind, which purifies the world from sin and gives us life, since Moses also tells us: “the Lord God made the man from the dust of the earth and breathed into his nostrils the breath of life, and the man became a living being.” So, we see that the Holy Spirit gives us life. We should ask the Holy Spirit to give us perfect purity from sin and also to give us His life for the sake of the Body of our Lord Jesus Christ—the Church. Christ Himself accomplishes this purification by the Holy Spirit, since we read in the Gospel According to St. Luke that St. John the Baptist says: “His winnowing fan is in His hand to clear His threshing floor, to gather His wheat into His barn, but the chaff He will burn in unquenchable fire.” This winnowing fan is an instrument for producing wind, since the heavy wheat stays, but the wind carries away the lighter chaff.

Ми повинні бажати цього очищення через Святого Духа нашим цілим серцем, і ми повинні молитися за те постійно, але інший образ Святого Духа є вогнем, і цей образ також має дуже глибоке значення для нас. Явлення Святого Духа є описуваним як «поділені язики, мов вогонь.» Вогонь є символом завзя́ття і старанности. Ми стаємо, як вогонь, коли ми бажаємо звершення Божої волі. Значення цього читання є тим, що Святий Дух приходить, щоб володіти нами у глибині наших сердець, очищених від гріха дією Його. Він створить нас, як вогонь, наповнених старанности для звершення Божої волі, задля Святої Церкви.   

We should desire this purification through the Holy Spirit with all our hearts, and we should pray for it constantly. But another image of the Holy Spirit is fire, and this image too has very deep meaning for us. The manifestation of the Holy Spirit is described as “distributed tongues, as of fire,” Fire is the symbol of fervor and zeal. We become like fire, when we desire the accomplishment of God’s will. The meaning of this reading is that the Holy Spirit comes to rule us in the depths of our hearts, purified from sin by His action. He makes us like fire, filled with zeal for the accomplishment of God’s will for the sake of the Church.

Отже, ми повинні щиро бажати (дійсно, нашим цілим серцем) «щоб бути вкупі у тім самім місці,» тобто, щоб бути членами Церкви. Це повинна бути наша радість і наше харчування, щоб брати участь у церковній молитві, і ми повинні пробувати, щоб бути святими, посвяченими до молитви, для того, щоб наповнити нашу роль більш досконало у Христовому Тілі. Ми повинні пізнати те, що Церква є нашим єдиним джерелом спасіння і освячення, бо через Церкву Святий Дух очищує нас (як буйний вітер) і наповнює нас старанністю (мов язики вогненні), щоб звершити Божі наміри для нас.

Therefore, we should very sincerely desire (indeed with all our hearts) “to be gathered together in one place,” that is, to be part of the Church. Taking part in the Church’s prayer ought to be our joy and our sustenance, and we should strive to become holy people, dedicated to prayer, in order to fulfill our role more perfectly in Christ’s Body. We should recognize that the Church is our one source of salvation and sanctification, since through the Church the Holy Spirit purifies us (like a mighty wind) and fills us with zeal (like tongues of fire) to accomplish God’s intentions for us.

ЧЕСНОТА ЧИСТОТИ: ВІРНІСТЬ ГОСПОДЕВІ THE VIRTUE OF CHASTITY: FAITHFULNESS TO THE LORD

Брати й сестри у Христі—

Сьогодні, ми читаємо у євангельському читанні про те, що жінка-самарянка мала п’ятьох чоловіків і той, якого вона на той час мала  –не був її чоловіком.  Це самарянка, яка стала великою святою заради зустрічі з Господом Ісусом, є прикладом для нас, щоб навчати нас про специфічну чесноту. Господь Ісус у цьому уривку, закликає нас, щоб роздумувати над чеснотою чистоти. Чеснота чистоти є сюжетом розмови дуже рі́дкісною. Це дуже небезпечно, тому що багато людських душ загине заради дуже небезпечних пороків, які є протилежними до цієї чесноти.  Більше того, наша культура постійно пробує запалити хтивість у нас, щоб бути засобом реклами, творячи небезпеку особливо для наших молодих людей. 

Today, we read in the Gospel reading that the Samaritan Woman had five husbands and that that one, whom she then had, was not her husband.  This Samaritan Woman, who became a great saint on account of her meeting with the Lord Jesus, is an example for us, in order to learn about a specific virtue.  The Lord Jesus in this passage challenges us to meditate on the virtue of chastity. The virtue of chastity is the subject of conversation very rarely.  This is very unfortunate, because a lot of people are losing their souls on account of the dangerous vices, which are contrary to this virtue.  Further, our culture constantly tries to enflame lust in us, in order to use it as a vehicle of advertising, creating a danger especially for our young people. 

Буквальним сенсом, чистота означає те, щоб мати чистий розум, і чисте серце і тіло від думок і діл, які шоста і дев’ята заповіді забороняють. Ці заповіді забороняють всю сексуальну поведінку, крім того, що між чоловіком і жінкою, які є вінчаними. Сексуальні дії мають бути «відкритими до життя.» Тож, ми є нечистими у наших діях, коли ми чинимо ці заборонені поведінки, гріхи чужоложу, розпусти, мастурбату, і так далі.  Тоді, ми є нечистими у наших думках, коли ми або дозволимо вхід цих думок в наш розум, і більш серйозно, коли ми розважаємо над ними. 

In the literal sense, chastity means having a pure mind, heart and body from thoughts and deeds, which the sixth and ninth commandments forbid.  These commandments forbid all sexual behavior, except that between a man and a woman, who are married to one another.  Further, sexual acts have to be “open to life.” So, we are unchaste in our deeds when we commit these forbidden behaviors, the sins of adultery, fornication, masturbation and so forth.  Then, we are impure in our thoughts when we either admit these thoughts into our minds, or, more seriously, when we entertain them. 

Тож, ми бачимо те, що навчання Церкви про уживання сексуальної здатности є дуже суворим і обмеженим. Проте, Церква також дуже реалістична. Вона знає те, що ці гріхи є найменшими серйозними між категоріями серйозних гріхів, заради сильних пристрастей, які супроводять спокуси і тоді діла. Також, вона пізнає те, що сила звичаю є часто аспектом у історії боротьби індивідуального християнина з цими гріхами. Отже, Церква робить примирення з Богом і з нею, щоб бути легким. Ми тільки потребуємо ненавидіти наші гріхи і сповідати їх, щоб прийняти стан, який є навіть кращим від того, який ми мали перед тим, коли ми грішили.

Therefore, we see that the teaching of the Church concerning the use of the sexual faculty is very severe and restrictive.  Nevertheless, the Church is also very realistic.  She knows that these sins are the least serious among the categories of serious sins, on account of the strong passion, which accompany the temptations and then the acts.  Also, she is aware that the strength of habit is often a factor in the history of the struggle of an individual Christian with these sins. Therefore, the Church makes reconciliation with God and with her easy.  We only need to hate our sins and confess them, in order to receive a condition that is even better than before we sinned.

Глибшим способом, чеснота чистоти є про нашу спорідненість з Господом Богом. Так як ми читаємо у Святому Письмі, Божий народ часто описаний як нечиста жінка, навіть блудниця, і щоб ілюструвати цю спорідненість Пророк Осій був наказаний одружитися з блудницею. Тож, глибше значення чистоти є вірністю до Господа Бога. Уживаючи інший опис нашої споріднености з Богом від Святих Писань, ми можемо подумати про нашу душу як сад, в який Господь тільки має дозвіл, щоб входити. Там, ми маємо обов’язок виростити прекрасні речі, думки наповнені чеснот, і не пороків, тому що наш сад є підготовленим до нашого Господа, нашого Улюбленого. Дальше, ми також маємо обов’язок ви́корінити всі речі, неподобні й неналежні, які образили б нашого Пана.

In a deeper way, the virtue of chastity is about our relationship with the Lord God. Just as we read in the Holy Scriptures, God’s people often are described as an unchaste woman, even a whore, and, in order to illustrate this relationship, the Prophet Hosea is commanded to marry a whore. So, the deeper meaning of chastity is faithfulness to the Lord God. Using another description of our relationship with God from the Holy Scriptures, we can think about our soul as a garden, into which the Lord alone has permission to enter.  There, we have an obligation to grow beautiful things, thoughts filled with virtue, and not vice, because our garden is prepared for our Lord, our Beloved. Further, we also have an obligation to uproot all things, ugly and unseemly, which might offend our Master.

Це дуже корисний опис, тому що сади́ (добрі наповені водою місця на землі) були дуже важливими від початку нашого роду. Якщо ми роздумаємо над цим прецінним описуванням, ми пізнаємо те, що у центрі са́ду нашої душі є джерелом води живої, про яке Господь наш Ісус Христос розказав нам у сьогоднішньому євангелії. Таїнство нашого хрещення залишиться у нас після обряду нашого хрещення. Воно стало цим джерелом води живої. Вода є благодаттю Божою, як цілющий дощ—джерело всього життя.  Це є водою, яку ми уживаємо у саді нашої душі, щоб виростити прекрасні речі для Господа, так як ми читаємо у Святому Письмі: «З Едему ж виходила ріка, щоб зро́шувати сад.» Нашою співпрацею, джерелом нашого хрещення стало рікою, «розділялась вона на чотири течії,» чотири течії репрезентуючи ціле життя чесноти, особливо чистоти.

This is a very useful image, because gardens (well-watered places on the earth) have been very important since the beginning of our race. If we reflect on this precious image, we realize that, in the center of the garden of our soul, is the spring of living water, about which our Lord Jesus Christ told us in today’s Gospel.  The mystery of our Baptism remains in us after the rite of our Baptism. It becomes this source of living water. The water is the grace of God, as a life-giving rain—the source of all life.  This is the water, which we use in the garden of our soul to grow beautiful things for the Lord, just as we read in Holy Scripture: “From Eden a river arose to water the garden.” With our cooperation, the spring of our Baptism becomes a river, “that divided into four streams,” the four streams representing the whole life of virtue, especially chastity.