Сьогодні, ми чули частину бесіди, коли Господь наш Ісус
Христос розмовляв з Никодимом про таїнства, заради яких Христос прийшов у світ,
щоб встановити. Це є дуже великою сумою
всіх центральних доктрин християнської релігії, бо розмова включає уроки про
воплочення Слова, жертву Христову і прославлення Господа Ісуса, і також про
таїнство хрещення як шлях спасіння для нас.
Ця розмова нагадує нам про те, що наша віра є багатою у значенні, але
простою також, тому що Бог є простим. Він є чистою дією, але Він виявлявся до
нас через час, мало по мало, аж до поки ми маємо повноту правди, коли ми
входимо в царство Боже, і цей світ минає.
Today, we
heard a part of the conversation, which our Lord Jesus Christ had with
Nicodemus about the Mysteries, which Christ came into the world to
establish. This is a very great summary
of all the central doctrines of the Christian religion, since the conversation
includes lessons about the Incarnation of the Word, the sacrifice of Christ and
the glorification of the Lord Jesus, and also concerning the Mystery of Baptism
as the way of salvation for us. This
conversation reminds us that our faith is rich in meaning, but simple as well,
because God is simple. He is pure act, but He has revealed Himself to us
through time, little by little, until we have the fullness of truth, when we
enter into the Kingdom of God, this world passing away.
Мабуть, найцікавіша частина цієї розмови є відношенням до
змія, якого Мойсей зробив у пустелі, згідно заповіді Бога. Це дуже значний
уривок, тому що тут Господь Бог наказав пророкові Мойсеєві, щоб зробити образ,
і хто-небудь, який подивився на образ, був би зціленим від смертної рани вогне́нних
зміїв. Це не є єдиним містом, в якому Бог наказав Мойсеєві, щоб зробити образ,
але цей образ є іншим на цьому шляху: Це є образом, який рятує людей від смерти. Інші
образи, які Господь Бог наказав Мойсеєві, щоб зробити, були частинами меблів у
святилищі. Відомо, Бог наказав Мойсеєві, щоб зробити два херувими (ангели) для
обкладинки на ківоті. Фактично, святилище було повним образів, згідно заповіді
Бога.
Perhaps, the
most interesting part of this conversation is the reference to the serpent, which
Moses made in the desert, according to the command of God. This is a very
significant passage, because here the Lord God commanded the Prophet Moses to
make an image, and anyone, who looked at the image, would be healed from the
deadly wound of the fiery serpents. This is not the only place, in which God
commanded Moses to make images, but this image is different in this way: This
is an image, which saves people from death.
Other images that the Lord God commanded Moses to make were parts of the
furniture in the sanctuary. Famously, God commanded Moses to make two cherubim
(angels) for the cover of the Ark. Actually, the sanctuary was full of
images, according to the command of God.
Але, цей образ був іншим, бо він рятував людей від
смерти. Щоб бути врятованими, вони мали дивитися на нього з вірою. Тим самим
способом, коли Господь наш Ісус Христос був прославленим на хресті, Він став
джерелом спасіння для всіх, які «дивляться» , з очима їхніх розумів і сердець,
на Ньому з вірою. Тут, ми бачимо корінь нашого богословя образів, бо люди мали
дивитися на змій вірою як знак присутности Бога, їх Спасителя, і для цієї
рації, вони були мати честь до цього святого образу, хоча, природно, вони не
віддали йому поклоніння, яке належить тільки Богові. Замість того, люди
ізраїльські віддали цьому образові і всім образам у святилищі відносну честь.
Бог єдиний заслуговує простої честі, яку ми називаємо божественним поклонінням,
але речі, які є пов’язаними з Богом заслуговують відносну честь, яка є перенесеною
до прототипу—до Бога Самого. Отже, ми поклоняємося вівтаре́ві, але наше
поклоніння не є простим, а відносним, бо наша честь є перенесеною до Бога у
небі.
But, this
image was different, since it saved people from death. In order to be saved,
they had to look on it with faith. In the same way, when our Lord Jesus Christ
was glorified on the cross, He became the source of salvation for all who would
“look” upon Him in faith, with the eyes of their minds and hearts. Here, we see
the root of our theology of images, since people were to look on the serpent
with faith as a sign of the presence of God, their Savior, and, for this
reason, they were to have reverence for this holy image, although, naturally,
they did not give it the worship that is due to God alone. No, instead, the
people of Israel gave this image and all the images in the sanctuary a relative
honor. God alone deserves a direct reverence, which we call divine worship, but
things, which are associated with God deserve a relative honor, which is
transferred to the prototype—to God Himself. Therefore, we bow to the altar,
but our bow is not direct, but relative, since our honor is transferred to God
in heaven.
Заради воплочення Слова, Другої Особи у Пресвятій Тройці,
весь всесвіт є святим, але певні речі є святішими від інших, тому що вони є
ближчими, подібнішими до Бога. Більша частина божественних атрибутів завжди
означає більшу святість. Навіть у
періоді Старого Завіту, Бог ніколи не мав наміру, щоб люди показували зневагу
до образів, які Господь Бог наказав Мойсеєві, щоб зробити, ані Він не мав
наміру, щоб вони ігнорували ними. Ні, образи додали сенсу святости у святилищі,
передаваючи велич присутности Бога.
Отже, вони не заслуговують простого поклоніння, але відносну честь так,
як Господь наш Ісус Христос нам каже про золото храму Господнього. Згідно думки
нашого Спасителя, і храм Господній і золото храму є святими, тому що вони є
видимими знаками присутности Бога. Тож,
Пророк Цар Давид каже у книзі Псалмів, «Я поклонюся перед Твоїм Храмом,
наповнений страху.»
On account
of the Incarnation of the Word, the Second Person of the Most Holy Trinity, the
entire universe is holy, but certain things are more holy than others, because
they are nearer, more similar to God. A greater share in the divine attributes
always means a greater holiness. Even in the period of the Old Testament, God
never intended that people should show contempt to the images, which the Lord
God commanded Moses to make, nor did He intend that they ignore them. No, the images added to the sense of holiness
in the sanctuary, communicating the majesty of the presence of God. Therefore, they did not deserve direct
worship, but a relative honor, just as our Lord Jesus Christ says about the
gold of the Lord’s Temple. According to
the opinion of our Savior, both the Temple of the Lord and the gold of the
Temple are holy, because they are visible signs of the presence of God. Thus,
the Prophet King David tells us in the Book of Psalms: “I bow down before your
holy Temple, filled with awe.”
Відносна честь, яку ми даємо іконам нашого Спасителя,
Пресвятої Богородиці та інших святих, вівтареві, і необхідним приладам святого
вівтаря та іншим святим речам є первинним шляхом, яким ми вживаємо тіло у
поклонінні Божому. Протестанти часто
ствержують те, що католики є винними ідолопоклонства, тому що ми даємо відносну
честь тим речам, але якщо ми винні ідолопоклонства, тоді Цар Давид є винним
також, бо вкінці думка простестантів виключає всі тілесні жести у поклонінні, і
забороняє позначення ніякої матеріальної речі як святої. Іншими словами,
замість того, що все є святим заради втілення Господа Ісуса Христа, ніщо є
святим і гідним честі. Віра стає тотально дуалістичною, в якій матерія є
розділеною від духа, і дух від матерії. Ця думка є видимою у протестантських
дома́х молитви, особливо під час їхніх богослужінь, тому що будинок є порожнім
складом, і вони не показують ніяке шанування, коли входять і виходять.
The relative
honor, which we give to icons of our Savior, the Most Holy Mother of God and
the other saints, to the altar, and to the appurtenances of the holy altar and
to other holy things is the primary way that we use the body in the worship of
God. Protestants often allege that
Catholics are guilty of idolatry, because we give relative honor to these
things, but if we are guilty of idolatry, then the Prophet King David is guilty
of idolatry, since, in the end, the opinion of the Protestants precludes all
bodily gestures in worship, and forbids the designation of any material thing
as holy. In other words, instead of everything being holy on account of the
Incarnation of the Lord Jesus Christ, nothing is holy and worthy of honor. The
faith becomes totally dualist, in which matter is separated from spirit, and
spirit from matter. This attitude is visible in Protestant houses of worship,
especially during their services, because the building is an empty hall, and
they do not show any reverence when they enter and leave.
Ні, відносна честь є переданою до прототипу. Цей факт,
який кожна маленька дитина знає. Якщо я беру образ Президента Обами і я підпалю
його, всі знають те, що це не комплімент. Подібним способом, якщо я шановно цілую
образ моїх батьків, всі знають те, що це є жестом любови до тих, яких образ
репрезентує.
No comments:
Post a Comment