Два види сліпоти Two Kinds of Blindness

Сьогодні у читанні Євангелія ми спостерігаємо, що Господь Ісус виліковує двох сліпих, витягнувши у них сповідання віри. Звичайно, ми багато говорили про важливість чесноти віри в нашій релігії та вирішальну роль, яку ця чеснота відіграє́ в плані Бога. Проте ми повинні зауважити, що тут, в Євангелії від святого Матея, цей епізод стосується ДВОХ сліпих, тоді як у паралельному уривку в Євангелії від святого Марка ми знаходимо лише одного. Як завжди, коли ми виявляємо подібні розбіжності в Євангеліях, ми маємо можливість поміркува́ти над тим, що Євангелист і Святий Дух повідомляють різницею. Ми знаємо, що в Божому слові немає нічого, що залишається випадковістю. Все важливо і вагомо, бо все говорить про Христа.

In the Gospel reading today, we observe that the Lord Jesus cures two blind men after eliciting from them a profession of faith. We have talked, of course, a great deal about the importance of the virtue of faith in our religion and the crucial role that this virtue plays in the plan of God. Yet, we should notice that here, in the Gospel According to Saint Matthew, this episode concerns TWO blind men, whereas, in the parallel passage in the Gospel According to Saint Mark we find only one. As always, when we find this kind of discrepancy in the Gospels, we have an opportunity to ponder what the Evangelist and the Holy Spirit are communicating by the difference. We know that in the word of God there is nothing that is left to happenstance. Everything is important and weighty, because everything speaks of Christ.

Отже, ми бачимо, що тут є двоє сліпих людей, обоє зцілені вірою в Христа. Тепер ми знаємо, що сліпота - це нездатність, позбавлення належного блага, інвалідність, як ми сказали б сьогоднішньою мовою. Очі були створені нашим Творцем для зору. Це поза нормальним курсом, коли очі не бачать. Таким чином, якщо ми обміркуємо цей уривок, ми можемо легко прийти до розуміння того, що Господь звертається до нас щодо інвалідностей, які виникають у нас внаслідок нашої впалої природи, тоді як, з іншого боку, присутність двох сліпих свідчить про те, що для нас певна подвійність нашої природи.

Thus, we see that here there are two blind men, both cured by faith in Christ. Now, we know that blindness is an inability, a deprivation of a due good, a disability as we would say in today's language. The eyes were designed by our Creator for seeing. It is outside the normal course when eyes cannot see. Thus, if we ponder this passage, we can easily come to the understanding that the Lord is speaking to us concerning disabilities that accrue to us on account of our fallen state, while, on the other hand, the presence of the two blind men suggests to us a certain duality in our nature.

Великою подвійністю в нашій природі є вищі сили нашої душі: наш інтелект, або розум, і наша воля. Інтелект, з одного боку, шукає істину в існуванні. Розум хоче знати, що є правдою. Відповідно, існує подвійне визначення самого поняття істини, залежно від того, чи говоримо ми про істину стосовно нас чи стосовно Бога. Істина стосовно нас - це відповідність нашого розуму на реальність. Істина стосовно Бога - це відповідність Сотворіння на розум Бога.

The great duality in our nature is that of the higher powers of our souls: our intellect, or mind, and our will. The intellect, on the one hand, seeks the truth in existence. The mind wants to know what is true. Correspondingly, there is a dual definition of the very concept of truth, depending on whether we speak of truth in relation to us or in relation to God. Truth in relation to us is the conformity of our mind to reality. Truth in relation to God is the conformity of Creation to the mind of God.

По-друге, є воля, інша вища сила нашої душі. Воля шукає добра. Хоча вона безпомилково шукає блага, як ми помічаємо щодня, вона погано розрізняє добро: менше добро від більшого добра та умовне добро від Кінцевого блага.

Secondly, there is the will, the other higher power of our soul. The will seeks the good. Although it infallibly seeks the good, as we notice on a daily basis, it is not good at distinguishing between goods: lesser goods from greater goods and contingent goods from the Ultimate Good. 

Таким чином, ми можемо бачити, що для нас цілком природно говорити про інвалідність, яка притаманна нашій занепалій людській природі. Ми можемо виділити дві сліпоти. Обидві ці сліпоти повинні бути зцілені, щоб ми повністю відповідали Христу і успадкували Царство Небесне.

Thus, we can see that it is perfectly natural for us to speak about disabilities that are inherent in our fallen human nature. We can identify two blindnesses. Both of these blindnesses must be healed for us to be perfectly conformed to Christ and inherit the Kingdom of Heaven.

По-перше, нам слід говорити про сліпоту нашого розуму. Наш розум засліплюється двома видами неві́гластва. Перший вид невігластва, від якого ми страждаємо, не є навмисним, і ми самі не винні в цьому незнанні. Швидше, ми стаємо винними, коли, незважаючи на своє незнання, ми наполягаємо на тому, що ми обізнані та відмовляємось звертатися до Бога. Про таке незнання говорить Господь, коли каже фарисеям: "Якби ви були сліпими, ви б не мали гріха, але тому, що ви кажете:" бачимо," ваш гріх залишається".

First, we should speak concerning the blindness of our minds. Our minds are blinded by two kinds of ignorance. The first kind of ignorance that we suffer from is not willful, and we are not culpable for this ignorance in itself. Rather, we become guilty, when, despite our ignorance, we insist that we are knowledgeable and refuse to turn to God. This is the kind of ignorance that the Lord is talking about when He tells the Pharisees: "If you were blind, you would not have sin, but because you say, 'we see,' your sin remains."

Другий вид невігластва - це навмисне незнання, коли ми знаємо, що не знаємо про віру та мораль, і, незважаючи на знання про своє невідання, ми не докладаємо зусиль, щоб зростати у знанні та розумінні. Ми потрапляємо в безпліддя, яке не наближує нас до Бога і не допомагає комусь іншому.

The second kind of ignorance is a willful ignorance, in which we know that we are ignorant of faith and morals, and despite our knowledge of our ignorance we do not exert ourselves to grow in knowledge and understanding. We trap ourselves in a fruitlessness, which does not bring us closer to God, nor does it help anyone else.

Тоді ми можемо також говорити про сліпоту нашої волі. Цю тему дуже широко розглядає святий апостол Павло в Посланні до Римлян, оскільки у цілому сьомому розділі описується нездатність занепалої людської волі зробити те, що вона задумала. У цьому ж дискурсі Павло викладає рішення у восьмому розділі листа: Христос. Христос - це джерело зцілення, яке нам потрібно від сліпоти як розуму, так і волі.

Then we can also speak of the blindness of our wills. This subject is treated very extensively by the Holy Apostle Paul in the Epistle to the Romans, since the entire seventh chapter describes the fallen human will's inability to do what it intends. In this same discourse, Paul lays out the solution in the eighth chapter of the letter: Christ. Christ is the source of the healing, which we need of the blindness of both mind and will.

Як ми можемо внести зцілення, яке Христос пропонує нам у наше життя? По-перше, ми зцілюємо наш розум, коли пізнаємо Христа, старанно читаючи Писання та інші духовні книги. Наш розум оновлюється і пристосовується до самого Бога, коли ми читаємо і розмірковуємо над тим, що Бог нам відкрив. Можливо, ми спочатку можемо зрозуміти дуже мало, але з часом ми будемо все більше розуміти і усвідомлюватимемо, що в цьому процесі Христос насправді говорить нам у наших серцях.

How do we bring the healing that Christ offers to us into our lives? First, we bring about the healing of our minds when we learn Christ through the diligent reading of Scripture and other spiritual books. Our minds are renewed and conformed to God Himself, when we read and reflect upon what God has revealed to us. It is possible that we may understand very little at first, but over time we will comprehend more and more, and we will realize that, in the course of the process, Christ is actually speaking to us in our hearts.

Подібним чином ми здійснюємо зцілення нашої волі. Ми довіряємо свої волі Христу. Ми молимось за чесноту, а потім діємо таким чином, щоб показати, що ми віримо, що наші молитви вислухані. Ми віддаємо своє життя в руки Бога, ми довіряємо Богові в усіх обставинах нашого життя. У молитві ми спочиваємо в Бозі, не прагнучи перейти до чогось іншого, але задоволені тим, щоб залишатися в присутності Бога, навіть як дитина задоволена тим, що залишається в обіймах своїх батьків.

We bring about the healing of our wills in a similar way. We entrust our wills to Christ. We pray for virtue and then act in such a way that shows we believe that our prayers are heard. We give our lives over into the hands of God, we trust God in all the circumstances of our life. In prayer, we rest in God, not anxious to move on to something else, but content to stay in the presence of God, even as a child is content to remain in the arms of its parent.