ПАПА, ЄПИСКОПИ, СВЯЩЕНИКИ—ІНСТРУМЕНТИ В РУКАХ БОЖИХ THE POPE, THE BISHOPS, THE PRIESTS—INSTRUMENTS IN THE HANDS OF GOD

 

Святий Апостол Павло нам каже, що Христос не розділиться. Він каже це тому, що між коринтянами були фракції, які дали вірність  різним християнським учителям. Павло іменує три учителі, фракції яких наслідували-- Павла самого, Аполлоса і Кифу. Ми повинні нотувати те, що Павло раптом вини́ть тих, хто є його теплими послідовниками, і потім, у третьому розділі, він висмі́ює тих, хто наслідують Аполлоса, але він ніколи не винить тих, хто наслідують Кифу, бо, як католики, ми можемо розуміти те, що Павло вже пізнає апостольський авторитет Святого Верховного Апостола Петра, тобто Кифи. Іншими словами, коли коринтянська Церква розділи́лася на фракції, деякі люди зверталися до центру єдности-- блаженного Апостола Петра. Ця поведінка не була фракційною, тому що Христос подав Апостолові Петрові авторитет над іншими апостолами, щоб підсилювати єднання Церкви у любові.  З Цієї причини, після багатьох років, Святий Ігнатій Богоносець, архиєпископ антіохейський, описував Церкву Риму, яка успадкувала авторитет Святого Петра, як "Церква, яка головує у любові над всіма іншими Церквами."

 

The Holy Apostle Paul says to us that Christ is not divided. He says this, because there were factions among the Corinthians, which were loyal to different Christian teachers. Paul names three such teachers, which the factions followed: Paul himself, Apollos and Cephas. We should note that Paul immediately blames those, who are his ardent followers, and later, in the third chapter, he ridicules those, who follow Apollos, but he never blames those, who follow Cephas, since, as Catholics, we can understand that Paul already recognizes the apostolic authority of the Holy Chief-Apostle Peter, namely Cephas. In other words, when the Corinthian Church split into factions, some people appealed to the center of unity-- the blessed Apostle Peter. This behaviour was not fractious, because Christ gave to the Apostle Peter an authority over the other apostles, in order to confirm the unity of the Church in love. For this reason, after many years, Saint Ignatius the God-bearer, the archbishop of Antioch, described the Church of Rome, which inherited Saint Peter's authority, as "the Church that presides in love over all the other Churches."

 

Єднання, яке ісходить від Святого Апостола Петра, є дуже великим скарбом нашої католицької Церкви, бо через це єднання ми маємо сполучення не тільки з цілою явною Церквою, а також з усіма святими у небі. Це правда, тому що наша Церква має гарантію від Господа Христа Ісуса, щоб завжди мати правдиву віру, бо Він сказав Петрові перед Його стражданням-- "О Симоне! Симоне! Ось Сатана настав, щоб просіяти вас, як пшеницю, та я молився за тебе, щоб віра твоя не послабла." Тож, ми можемо бути абсолютно певними про нашу віру, якщо ми є з'єднаними з наслідником Святого Петра, Римського епископа.

 

The unity, which comes from the Holy Apostle Peter, is a very great treasure of our Catholic Church, since through this unity we have association not only with the visible Church, but also with all the saints in heaven. This is true, because our Church has a guarantee from the Lord Jesus Christ Himself that we will always have the correct faith, for He said to Peter before His Passion: "O Simon! Simon! Satan has asked leave that he might sift you like wheat, but I have prayed for you that your faith may not fail." So, we can be absolutely certain concerning our faith, if we are united with the successor of Saint Peter, the Bishop of Rome.

 

Природно, це не означає, що все, що ми чуємо з Ватикану є дійсним і частиною нашої віри. Протилежно, багато речей з Ватикану можуть бути неправдивими. Ми мусимо могти, щоб вирішити між речами, які є есенціальними до віри, і речами, які є тільки особистими думками. Наприклад, особисті думки Папи Римського про глобальне потепління явно не є частиною нашої віри, але церковне навчання про доктрину і моральні питання-- це є частиною того, в яке ми віримо, і ми мусимо приймати ці речі дуже серйозно. Ми мусимо завжди тримати цю правду у нашому розумі-- коли ми чуємо навчання єпископів, і особливо єпископа Риму, ми чуємо голос Святих Апостолів, і, через них, ми чуємо голос Господа Ісуса, бо Господь Ісус продовжує говорити Його Церквою.

 

Naturally, this does not mean that everything that we hear from the Vatican is true and is a part of our faith. On the contrary, many things from the Vatican can be incorrect. We must be able to discern between the things, which are essential to faith, and those things, which are merely personal opinions. For example, the personal opinions of the Pope of Rome concerning global warming are obviously not part of our faith, but Church teaching concerning doctrine and moral questions-- these things are part of what we believe, and we must accept these things very seriously. We must always keep this truth in our minds: when we hear the teaching of the bishops, and especially the bishop of Rome, we hear the voice of the Holy Apostles, and, through them, we hear the voice of Christ Jesus, since the Lord Jesus continues to speak in His Church.

 

Цей урок дуже сильний у сьогоднішньому Євангелії, бо ми бачимо те, що учні не нагодува́ли п'ять тисяч людей власною силою, а силою Господа Ісуса. Вони пішли до Ісуса з проблемою, і Він чудово створив хліби і риби, щоб прохарчувати людей. Тим самим способом, сила єпископів, щоб харчувати нас, приходить просто від Христа. Отже, ми повинні мати упевненість у Христі і довіряти Йому, тому що Він подає участь у перемозі, яку Він вже переміг на хресті. Там, Він вже відповідав на всі наші молитви і задовольняв всі наші бажання. Ми тільки потребуємо приймати цей скарб доброти Господа. Цей скарб належить Церкві, і вона подає нам через її таїнства і богослужіння.

 

This lesson is very powerful in today's Gospel, since we see that the disciples did not feed the five thousand people by their own power, but by the power of the Lord Jesus. They went to Jesus with a problem, and He miraculously created loaves and fish to feed the people. In the same way, the power of the bishops to feed us comes directly from Christ. Therefore, we should have confidence in Christ and trust in Him, because He grants to us a share in a victory, which He has already won on the cross. There, He already answered all our prayers and satisfied all our longings. We merely need to accept this treasure of the Lord's goodness. This treasure belongs to the Church, and she gives it to us through her Mysteries and divine service.

 

Тож, як марно це є, коли люди припиняють бути у церкві, тому що єпископ, або, навіть менше, священик їм не подобається, бо вони є тільки інструментами, знаряддями у руках Божих. Так, як ви маєте добрі й погані знаряддя, Бог також має добрі й погані знаряддя. Як ви знаєте, погане знаряддя не зменшує властиву майстерність робітника. Тим самим способом, ми також пізнаємо те, що всі ми є інструментами для нашого спасіння і для спасіння інших. Ми мусимо пробувати, щоб бути добрими знаряддями для Бога, навіть коли ми пізнаємо те, що погані знаряддя також можуть бути корисними для нас на шляху до Бога. Навіть більше, ми мусимо пізнати, що кожне погане знаряддя може стати добрим через дію благодаті. З цієї причини, ми молимося за нашого єпископа, Папу Римського, нашого митрополита, нашого патріарха і наших священиків і один одного, тому що вони можуть змінитися так, як ми можемо змінитися. Тим способом, ми поповнюємо нашу роль у спілкуванні Католицької Церкви, і цією нашою частиною, ми підсилюємо це спілкування.

 

So, how senseless it is, when people stop going to church, because they don't like the bishop, or, even less, the priest, since these people are only instruments, tools in the hands of God. Just as you have good tools and poor tools, so too does God have good tools and poor tools. As you know, a bad tool does not diminish the innate skill of the worker. In the same way, we also recognize that all of us are instruments for our salvation and for the salvation of others. We must try to be good tools for God, even as we recognize that bad tools can also be useful for us on the way to God. Even more, we must recognize that every bad tool can become a good one through the action of grace.  For this reason, we pray for our bishop, the Pope, our Metropolitan, our Patriarch and our priests and one another, because they can change, even as we can change. In this way, we fulfill our role in the communion of the Catholic Church, and by our part, we strengthen this communion.