ДОБРОТА НАШОГО БОГА ОТЦЯ: ВІН ПРИЙМАЄ ДОСКОНАЛЕ І НЕДОСКОНАЛЕ СОКРУШЕННЯ THE GOODNESS OF OUR FATHER GOD: HE ACCEPTS PERFECT AND IMPERFECT CONTRITION

 

Євангельське оповідання про блудного сина є дуже багатим значенням, бо оповідання символічним шляхом описує цілу історію Божої праці між нами.  Проте, воно також описує нашу особисту та індивідуальну спорідненість з Богом нашим Отцем.  Нехай роздумаємо про кілька віршів, які особливо нам несуть значення цієї історії про покаяння, тому що, сьогодні, ми починаємо М’ясопусний Тиждень, останній нормальний тиждень перед Святою Пасхою.

Нехай починаємо роздумуванням над словами молодшого сина. Цей молодший син приходить до його Отця і каже йому- «Тату, дай мені ту частину маєтку, що мені належить.» Іншими словами, цей син каже його батькові- «Тату, я хочу жити, неначе Ви є померлим.» Ми всі знаємо те, що наслідники тільки приймають спадкоємство після смерти попереднього господаря. Цей син каже батькові—«Мені Ви померлий.» Ми можемо бачити дуже ясно жахливість цього сина, особливо заради того, що він тільки хоче його частину маєтку, щоб купити задоволення. 

The gospel story regarding the Prodigal Son is very rich in meaning, since the story, in a symbolic way, describes the whole history of God’s work among us. Nevertheless, it also describes our personal and individual relationship with God our Father. Let us consider a few verses, which especially bring to us the meaning of this story concerning repentance, since, today, we begin Meatfare Week, the last normal week before Holy Pascha. 

Let us begin by considering the words of the younger son. This younger son comes to his father and says to him: “Father, give to me the portion of inheritance that falls to me.” In other words, this son says to his father: “Father, I want to live as if you are dead.” We all know that heirs only receive the inheritance after the death of the previous owner. This son says to his father: “To me, you are dead.” We can see very clearly the cruelty of this son, especially because he only wants his part of the property, in order to purchase pleasure.

Дійсно, коли блудний син залишає і йде до далекого краю, заради задоволення, яке він шукає, там він живе без мисленного відношення до його батька. Для нього, його батько не існує.  Тоді, накінець, страждання па́дає на нього, і він пам’ятає його батька, не як батька, але як чоловіка, який є шедрим і добросердечним, навіть до його наймитів.  Планування сина має базу у особистій вигоді, і не у правдивій любові до батька.  Проте, це навернення є достатнім для батька, який вітає свого сина у його попередньому місці щедрими дарами і великим бенкетом. 

Indeed, when the prodigal son leaves and goes to a far country, in order to purchase the pleasure that he has been seeking, there, he lives without mental reference to his father. To him, his father does not exist. Then, finally, suffering falls upon him, and he remembers his father, not as a father, but as a man, who is generous and kind even to his hired laborers.  The son’s calculation has its basis in personal comfort, and not in true love for the father. Nevertheless, this conversion is enough for the father, who welcomes his son into his former place with generous gifts and a great banquet.

Тут, у словах цього уривку, ми знайдемо дуже важливі навчання Святої Церкви про те, що є найважливішою річчю у людському житті—відпущення гріхів.  Свята Церква навчає нас того, що Христос бажає прощати наші гріхи. В додатку, він хоче те, щоб ми мали досконале сокрушення. Досконале сокрушення є щирим каяттям заради наших гріхів, тому що ми образили Бога. Іншими словами, ми жаліємо за нашими гріхами, тому що ми любимо Бога.  Незважаючи на те, що Христос бажає цього досконалого сокрушення, Він є готовим приймати навіть наше недосконале сокрушення. Недосконале сокрушення є каяттям заради наших гріхів, тому що ми боїмо́ся покарання. Іншими словами, недосконале сокрушення є каяттям, яке має особисту вигоду, як мотив.

Here, in the words of this passage, we find very important teachings of the Church concerning what is most important in human life—the forgiveness of sins.  The Holy Church teaches us that Christ wants to forgive our sins. Furthermore, he wants us to have perfect contrition. Perfect contrition is the sincere sorrow for our sins, because we have offended God. In other words, we sorrow for our sins, because we love God. Despite the fact that Christ wants perfect contrition, He is ready to accept even our imperfect contrition. Imperfect contrition is sorrow for our sins, because we fear punishment. In other words, imperfect contrition is sorrow, which has self-interest as a motive.

Христос бажає нашого досконалого сокрушення, але він є готовим приймати наше недосконале сокрушення, якщо ми просимо за прощення наших гріхів у таїнстві сповіді.  Тим самим способом, батько приймає блудного сина, хоча він повернеться додому батька задля особистої вигоди.  Ми мусимо повернутися додому нашого Отця найкоротшою дорогою—досконалим сокрушенням або недосконалим і таїнством покаяння. Навіть якщо ми не маємо любови до Бога спочатку, поверну́вшись додому Отця задля корисливости, Христос дасть нам благодать, щоб рости у любові так, як, коли блудний син повернеться додому батька, батько йому дає дуже великі мотиви, щоб любити його і бути слухняним Йому.  Тим самим способом, Бог продовжує працю нашого навернення після того, коли ми повернемося до Нього таїнством покаянням.

Christ desires our perfect contrition, but he is ready to accept our imperfect contrition, if we ask for the forgiveness of our sins in the mystery of confession. In the same way, the father receives the prodigal son, although he returns to the house of the father for the sake of personal comfort. We must return to the house of our Father by the very shortest route—perfect contrition or imperfect contrition and the mystery of repentance. Even if we do not have love for God at first, returning to the house of the Father on account of self-interest, Christ will give us the grace to grow in love, just as, when the prodigal son returns to the house of the father, the father gives him very great motives to love him and to be obedient to him. In the same way, God continues the work of our conversion after our return to Him in the mystery of repentance.

Ми повинні пам’ятати те, що ми маємо обов’язок, щоб стати, як Отець, якщо ми очікуємо приймати прощення наших гріхів. Коли ми молимося Господньою Молитвою «Отче наш», ми робимо урочисте узгодження з Богом- «прости нам провини наші, як і ми прощаємо винувацям нашим.» Ми не повинні промовляти ці слова недбайливо, будучи дуже уважними до значення їх, бо Господь Бог вимагає те, що ми прощаємо образи, які ми приймаємо від інших людей, якщо ми хочемо приймати прощення від Нього. Бог Отець, через Його Сина Господа нашого Ісуса Христа, приймає нас, навіть коли наші мотиви є менш чистими від того, що Він заслуговує. Коли ми повернемося до Нього задля страху покарання, особливо покарання у пеклі, Він ще приймає нас. Ми мусимо діяти один до одного тим самим шляхом. Ми мусимо прощати образи інших людей відразу, а не чекаючи на чисте розкая́ння і щирий жаль. 

We should remember that we have an obligation to become like the Father, if we expect to receive the forgiveness of our sins. When we pray the Lord’s Prayer, the Our Father, we make a solemn agreement with God: “Forgive us our trespasses, as we forgive those who trespass against us.” We should not pronounce these words carelessly, being very attentive to the their meaning, since the Lord God demands that we forgive the insults, which we receive from other people, if we want to receive forgiveness from Him. God the Father, through His Son, Our Lord Jesus Christ, receives us even when our motives are less than the pure ones that He deserves. When we return to Him on account of fear of punishment, especially punishment in Hell, He still receives us. We must act towards one another in the same way. We must forgive the insults of other people immediately, and not wait for pure repentance or sincere apology.