Неділя Страшного Суду-- Sunday of the Last Judgment

 

Сього́дні, бра́ття й се́стри, на́ша Це́рква нам дає́ глибо́ке розмірко́вування над Страшни́м Су́дом, бо М’ясопу́сна Неді́ля та́кож назива́ється Неді́лею Страшно́го Су́ду. Ми вже приготовля́ємося до Вели́кого По́сту. Згі́дно ду́мки на́ших святи́х отці́в, вели́ких вчителі́в на́шої украї́нської Це́ркви, Вели́кий Піст є о́бразом на́шого ці́лого життя́ у сві́ті. Це час «сві́тлого сму́тку», бо ми горю́ємо над на́шими гріха́ми, але зна́ємо, що Бог бі́льший від на́ших гріхі́в, і Він мо́же зміни́ти нас і зно́ву сформува́ти нас згі́дно о́бразу Його́ Си́на. Не до́сить сказа́ти «Він мо́же,» або Він хо́че, Він щи́ро бажа́є це роби́ти. Щоб ма́ти ко́ристь від Вели́кого По́сту, нам тре́ба розумі́ти Бо́жу любо́в. Ми пови́нні вважа́ти, що Вели́кий Піст так, як це життя́, є шко́лою Бо́жої любо́ви.

 

Бог—Найліпший Батько

 

     Ми лю́ди стражда́ємо че́рез турбо́ту, хворо́бу і жаль, і ду́маємо, що ми на самоті́. Наш ро́зум затьма́рений печа́ллю й кло́потами цього́ сві́ту, але́ Бог там у турбо́ті, хворо́бі й жалі́. Він найлі́пший ба́тько, Яки́й підси́лює нас і утіша́є.  Зауважте, коли́ мале́нька дити́на хво́ра гаря́чкою, ці́ла роди́на стурбо́вана, і світла́ у ха́ті горя́ть ці́лу ніч. Батьки́ не ма́ють і́ншої печа́лі, по́ки їх дити́на—поза́ небезпе́кою. Аналогі́чним чи́ном, наш Бог подба́є про нас че́рез турбо́ту і стражда́ння цього́ сві́ту. Ча́сто ми не пізнає́мо Його́ лю́блячу прису́тність так, як мале́нька хво́ра дити́на не пізнає́ кло́пітну прису́тність ї́хніх батькі́в. Бог обійма́є ко́жного з нас лю́блячими рука́ми, і кроку́є туди́ й наза́д че́рез ніч цього́ сві́ту. Він не ма́є і́ншої печа́лі, по́ки Його́ дити́на в небезпе́ці. Зре́штою, мо́жна ду́мати, що ми більш доскона́лі від Ньо́го. Якщо́ ми ма́ємо співчуття́, Його́ співчуття́ пови́нне бу́ти бі́льшим.

 

Панахида: Що чуття Бога?

 

     Панахи́да ча́сто несе́ сльо́зи й сму́ток тому́, що ми ніко́ли вже не бу́демо ба́чити на́ших ро́дичів і при́ятелів до Ца́рства Бо́жого. Але́, вважай́те на чуття́ Бо́га. Він ба́чить Його́ о́браз, яки́й Він лю́бить, рва́ний на́впіл. Яки́й ба́тько мо́же диви́тися на дити́ну так? Він ба́чить ті́ло того́, яко́го Він сотвори́в, щоб володі́ти над всім матерія́льним сотво́ренням, відки́нене так, як сміття́, а Він ба́чить людську́ ду́шу ви́зуту ви́раження і свідо́мости. Це Він ніко́ли не хоті́в. Він хоті́в, щоб ми лю́ди люби́ли Його́ свобі́дно. Таки́м чи́ном, зловжива́ння свобо́ди—по́хотів трагі́чне.

     У Єва́нгелії сього́дні, Бо́жий гнів ду́же я́сний, але́ мо́жна чу́ти це чита́ння рі́зним спо́собом. Коли́ ми чу́ємо те, що Госпо́дь ка́же відпуска́ючи тих на ліво́руч, нам тре́ба чу́ти глибо́кий жаль, яки́й му́сить бу́ти там. У любо́ві, Він сотвори́в їх, але́ тепе́р Він му́сить відпусти́ти їх наві́ки, які́ відмовля́ємо, щоб люби́ти Його́ так, як ті батьки́ догляда́ючи хво́ру дити́ну. І ті́льки пе́ред світа́нком, вони́ розумі́ють, що не мо́жуть врятува́ти її́. Сльоза́ми вони́ обійма́ли дити́ну, коли́ її́ душа́ відліта́є з мале́нького ті́ла, і потопає в мовча́нні.

The Sunday of the Last Judgment

 

Today, brothers and sisters in Christ, our Church gives to us a deep reflection on the Last Judgment, since Meatfare Sunday is also called the Sunday of the Last Judgment.  We are already preparing for Great Lent, and according to the thought of our holy fathers, the great teachers of our Ukrainian Church, the Great Fast is the image of our whole life in this world.  It is a time of “bright sadness,” since we mourn over our sins, but we know that God is greater than our sins, and He is able to change us and form us anew after the image of His Son.  It is not enough for us to say “He is able,” but rather, “He wants, He fervently desires to do this.  In order for us to take profit in Great Lent, we need to begin to understand the love of God.  We need to begin to consider that Great Lent, just like our whole life in this world, is the school in which we learn the love of God.

 

God—the Best of Fathers

 

     We human beings suffer various kinds of trouble, sickness and sorrow, and we think that we are alone.  Our understanding is darkened by the cares and anxieties of this life.  But God is present is all our trouble, sickness and sorrow.  He is the best of fathers, Who strengthens us and consoles us.  Just think, when a little child is sick with a fever, the whole household is disturbed, and the lights in the house burn through the night.  The child’s parents have no other care than getting their child out of danger.  In a similar way, our God looks after us through the trouble and sufferings of this life.  Often we do not recognize His loving presence, just as the little child does not recognize the anxious presence of her parents.  Yet, God takes us in His loving arms and paces up and down through the night of this world.  He has no other concern than to save His child from danger.  After all, is it possible to think that we are more perfect than Him? If we have compassion, then His compassion must be so much greater.

 

How does God feel?

 

     A Panachyda often brings with it tears and sadness, on account of the fact that we recognize that we will not see our relatives and friends again until the Heavenly Kingdom.  But, consider how God must feel.  He sees His image, which He loves, torn in two.  What father is able to see such a thing happen to his child? He sees the body of the one, whom He created to rule the whole material creation, thrown away like garbage, while seeing the human soul deprived of expression and sense.  He never wanted that.  He wanted us human beings to love Him freely.  Thus, the abuse of freedom is all the more tragic. 

     In the Gospel today, God’s anger is very clear, but it is possible to hear this reading in a different way.  When we hear what the Lord says to those on His left, we need to hear the deep regret that must be there.  In love He created them, but now He must dismiss them forever, for they refuse to love Him.  It is not so different with those parents looking after their sick child, when, just before dawn, they come to understand that they cannot save her.  With tears they hold her to themselves as her soul leaves her little body and goes down into silence.