ГОСПОДНІЙ ХРАМ—МІСЦЕ ПОДЯКИ І ПОКАЯННЯ THE LORD’S TEMPLE—A PLACE OF THANKSGIVING AND REPENTANCE

Сьогодні, в неділю Ми́таря і Фарисея, коли ми роздумаємо над написаним у Святому Євангелії, зрозуміло ми думаємо про смиренність митаря або гордість Фарисея, і ми уживаємо митаря, як приклад доброї поведінки, але життя Фарисея ми уживаємо, як приклад такої поведінки, яку ми мусимо відкидати. Таке роздумування є дуже прецінним, але сьогодні, мабуть, ми повинні роздумувати над іншим пунктом.  Сьогодні, нехай роздумаємо про місце, в якому це євангельське оповідання стається—Святим Храмом Господнім. 

Today, on the Sunday of the Publican and the Pharisee, when we meditate on the message of the Holy Gospel, we normally think about the humility of the publican or the pride of the Pharisee, and we use the publican as a model of good behavior, but the life of the Pharisee we use as an example of the sort of behavior, which we must reject.  Such a meditation is extremely valuable, but today, perhaps we should meditate on a different point. Today, let us consider the place, in which this gospel story takes place—the Lord’s Holy Temple.

Найбільший богослов нашої Церкви, Святий Максим Ісповідник нам каже, що храм є моделлю цілого сотворення, тому що храм є розділеним на дві частини: неф і святилище. Неф репрезентує матеріальний світ, але святилище репрезентує духовний світ.  Людські істоти належать обидвам світа́м, бо ми маємо матеріальні тіла, і ми також маємо безсмертні душі.  В додатку, людська істота є храмом, тому що вона є маленьким всесвітом, маючи у собі духовний і матеріальний світ.

The greatest theologian of our Church, St. Maximus the Confessor tells us that the temple is a model of the entire universe, because it is divided in two parts: the nave and the sanctuary. The nave represents the material world, while the sanctuary represents the spiritual world. The human being belongs to both worlds, since we have material bodies, but also immortal souls.  Further, the human being is a temple, because he is a little universe, having in himself the spiritual and the material world.

Наша істота є храмом, святим місцем, в якому Бог мешкає, і отже ми повинні мати дуже велику дбайливість про чистоту нашого розуму, нашої душі і нашого тіла. Бог буде мешкати у хаті спустошеній, але тільки якщо це є згідно Його плану так, як Він зволив мешкати у вертепі між тваринами. Проте, ми не повинні бажати те, щоб Бог осоромлювався через бідність Його храму. Замість того, ми повинні бажати почитання Богові, заради всіх речей, які Він зробив для нас.  Це бажання для честі Бога приведе нас, щоб шукати вдосконалення нашої душі через ріст у чесноті так, як, коли ми маємо гостей, ми пробуємо робити все вигідним і досконалим для того, щоб їх час з нами буде приємним.

Our very being is a temple, a holy place, in which God dwells, and therefore, we ought to have a very great concern about the purity of our mind, of our soul and of our body. God will live in a desolate house, but only if such is according to His plan, just as He willed to dwell in a stable among animals. Nevertheless, we should not desire that God be dishonored through the poverty of His house. Instead, we should desire the honor of God, because of all the things that He has done for us. This desire for the honor of God leads us to seek the perfection of our soul through growth in virtue, just as, when we have guests, we try to make everything comfortable and perfect, so that their time with us will be pleasant.

Прибирання і прикрашання цього храму нашої істоти залежать від наших внутрішніх діл, бо добрі внутрішні діла роблять душу кра́сною, але злі діла мають протилежний ефект.  З цієї причини, кожна думка є важливою, щоб будувати цілу простоту розуму до Бога, або до інших змінених речей. У нашому цілому житті, ми потребуємо положити наголос на внутрішніх ділах, тому що ці діла є вже добрими або злими перед тим, коли ми дійсно чинимо діла фізично. 

The ordering and decoration of this temple of our very being depends on our interior acts, since good interior acts make the soul beautiful, while evil acts have the opposite effect.  For this reason, each thought is important in determining the whole direction of the mind, either towards God, or towards other, contingent things.  In our entire life, we need to place emphasis on interior acts, because these acts are already good or evil, before we actually, physically commit the deeds.

Євангеліє, сьогодні, навчає нас того, що два внутрішні діла є особливо важливими у моральному житті.  Перше, подяка є есенціальною частиною життя у молитві. Ми часто забудемо це, тому що ми є самолюбивими людьми, які роблять дуже велике зусилля у прощенні, коли ми молимося, і тоді Бог Господь відповідає на наше прощення, і ми забудемо дякувати Йому.  Ні, замість того, ми знову повернемося до Нього  з більшими прощеннями. У сьогоднішньому євангелії, Фарисей дякує Богові фальшиво і помилково, але його нахил до подяки є правдивим і корисним.  Перший рух нашої молитви повинен бути до подяки і прославлення так, як ми бачимо у нашій модельній молитві «Отче наш,» в якій ми хвалимо Бога перед тим, коли ми положимо наші прощення перед Ним. 

The Gospel today teaches us that two works are especially important in the moral life. First, thanksgiving is an essential part of life in prayer.  We often forget this, because we are selfish people, who make great efforts in petitions, when we pray, and then God answers our petition, and we forget to thank Him.  No, instead of this, we return to Him again with more petitions.  In today’s gospel, the Pharisee thanks God falsely and wrongly, but his inclination towards thanksgiving is correct and profitable.  The first movement of our prayer should be towards thanksgiving and glorification, just as we see in our model prayer, “the Our Father,” in which we praise God before we place our petitions before Him.

Друге есенціальне діло нашого морального життя є покаянням.  Сьогодні, митар нам дає дуже великий приклад цієї чесноти, і його молитва стала базою популярної Ісусової Молитви у практиці Східної Церкви. Через покаяння, ми пізнаємо наше приниження перед Богом, і нашою покірністю, ми приймаємо Божу благодать, щоб змінити наше життя від шляхів гріха до дороги спасіння.  Тим способом, покаяння є чудовим і чудотворним, тому що воно несе нас від смерти до життя у єдиному моменті. 

The second essential work of our moral life is repentance. Today, the tax collector gives us a very good example of this virtue, and his prayer has become the basis for the popular Prayer of Jesus in the practice of the Eastern Church.  Through repentance, we recognize our lowliness before God, and, by our humility, we receive God’s grace to change our lives from the ways of sin to the road of salvation.  In this way, repentance is marvelous and wonderworking, because it brings us from death to life in a single moment.

Наша істота, яка є храмом Бога Живого, має бути повною подяки і покаяння, бо це є нашою головною службою Бога.  Ти́жнями наперед, ми повинні планувати специфічні і конкретні шляхи, у яких ми будемо в змозі, щоб включати подяку і покаяння у оновленому житті молитви, щоб освячувати Господній Храм, нашу істоту.

Our being, which is the temple of the Living God, has to be filled with thanksgiving and repentance, since this is our primary service to God.  In the weeks ahead, we should plan specific and concrete ways, in which we can include thanksgiving and repentance in a renewed life of prayer, in order to sanctify the Lord’s Temple, our very selves.