Добровільне прийняття страждань: перевернута логіка Царства Willingly Embracing Suffering: The Upside-Down Logic of the Kingdom

Сьогодні у євангельському читанні ми бачимо, як Закхей, низького зросту, виліз на дерево, щоб побачити Господа Ісуса. Вилізання на дерево – це біблійний образ, який нагадує нам про Самого Господа, Який заради нас піднімається на хрест. Тут Закхей є провіщенням жертви Хреста. Більше того, він є провіщенням того, що кожен з нас повинен робити, щоб слідувати за Ісусом.

Today in the Gospel reading we see Zacchaeus, who is short of stature, climb a tree, in order to see the Lord Jesus. Going up on a tree is a biblical image that reminds us of the Lord Himself, Who goes up on the cross for our sake. Here, Zacchaeus is a foreshadowing of the sacrifice of the Cross. Even more, he is a foreshadowing of what each of us must do, in order to follow Jesus.

Господь Ісус каже нам в іншому місці, що якщо ми хочемо бути Його учнями, ми повинні взяти свій хрест і йти за Ним. Якщо ми хочемо шукати Бога, ми повинні прийняти хрест. Немає шляху до Отця, окрім Сина, Господа Ісуса, і немає шляху до Нього, окрім участі в хресті. Ми всі знаємо, що життя в цьому світі включає страждання. Немає такого поняття, як людське життя без страждань, але не всі страждання – це хрест. Ні, хрест – це страждання, вільно прийняті заради любові до Бога. Хто добровільно прийме страждання? Це не має сенсу. Це не має мирського сенсу. Проте Сам Господь знову і знову нагадує нам, що логіка Небесного Царства дуже відрізняється від логіки цього світу. Нам знову і знову нагадують, що Небесне Царство вимірно відрізняється від того, що є тут і зараз. У багатьох відношеннях Небесне Царство – це перевернутий світ порівняно з тим, у якому ми живемо. Господь Ісус, наприклад, каже нам: «Перші будуть останніми, а останні — першими. Він також каже нам: «Хто підноситься, той буде принижений, а хто принижує себе, той буде піднесений». Він каже нам, що блаженні ті, хто сумує, і що той, хто є найважливішим, повинен бути слугою всім. Нарешті, найстисліше, Він каже нам, що те, що цінується в очах людей, є гидотою в очах Бога. Хто хоче спасти своє життя, той погубить його, а хто погубить своє життя заради Христа та Євангелія, той спасе його. Таким чином, з точки зору Небесного Царства, успіх дуже часто виглядає як невдача, а невдача — як успіх.

The Lord Jesus tells us in another place that if we want to be His disciples, we have to take up our cross and follow Him. If we want to seek God, we must embrace the cross. There is no way to Father except the Son, the Lord Jesus, and there is no way to Him except by participating in the cross. We all know that life in this world involves suffering. There is no such thing as human life without suffering, but all suffering is not the cross. No, the cross is suffering freely embraced for the love of God. Who would willingly embrace suffering? It makes no sense. It makes no worldly sense, that is. Yet we are reminded by the Lord Himself again and again that the logic of the Heavenly Kingdom is very different from the logic of this world. We have reminders again and again that the Heavenly Kingdom is dimensionally different from the here and now. In many ways, the Heavenly Kingdom is an upside-down world to the one in which we live. The Lord Jesus, for example, tells us, “the first will be last and the last first. He also tells us, “He who exalts himself will be humbled, but whoever humbles himself will be exalted.” He tells us that it is those who mourn who are blessed, and that whoever is the most important must be the servant of all. Lastly, most succinctly, He tells us that what is esteemed in the sight of men is an abomination in the eyes of God. Whoever would save his life will lose it, while whoever lose his life for Christ’s sake and the sake of the Gospel will save it. Thus, from the vantage point of the Heavenly Kingdom, success very often looks like failure and failure looks like success.

Усе це може бути дивовижно правдивим, бо наш Бог Всемогутній і Вселюблячий. Єдине, що є великим з точки зору Небесного Царства, – це любов, бо Бог є любов.

All of this can be wonderously true, because our God is All-Powerful and All-Loving. The only thing that is great from the standpoint of the Heavenly Kingdom is love, because God is love.

Минулого тижня, після тижнів святкування свят Різдва Христового та Богоявлення і їхніх передсвят, ми повернулися до співу гімнів Октоїху, восьмигласної книги, написаної переважно нашим святим отцем Йоаном Дамаскином. Відразу ж у середу ввечері ми отримали це цінне розуміння у формі гімну мученикам:

In the previous week, after weeks of celebrating the feasts of Christmas and Theophany and their prefeasts, we went back to singing the hymns of the Octoechos, the Book of the Eight Tones, composed principally by our holy father John of Damascus. Immediately, on Wednesday night, we received this valuable insight in the form of a hymn to the martyrs:

Хрест Твій, Христе, був непереможною зброєю для мучеників, бо, споглядаючи наближення смерті та передбачаючи майбутнє життя, вони зміцнювалися надією, що на Тебе лежить. Їхнім заступництвом помилуй нас!

Your cross, O Christ, has been an invincible weapon for the martyrs, for beholding the approach of death and foreseeing the future life, they were made strong by the hope that lies in You. By their intercession, have mercy on us!

З цієї строфи ми дізнаємося найнадзвичайніші речі щодо Небесного Царства. Перш за все, ми дізнаємося, що зброя в Царстві не є знаряддям заподіяння шкоди іншим. Ні, радше, зброя в Небесному Царстві — це те, що робить її носія сильнішим. Це, звичайно, є частиною нашого розуміння зброї і в цьому світі. Зрештою, меч подовжує руку свого носія більш ніж удвічі, роблячи його набагато сильнішим у бою, набагато ефективнішим. Але в цьому світі сила зброї невіддільна від здатності зброї завдавати шкоди іншим. У Небесному Царстві це не так. Немає великої різниці між зброєю та обладунками стосовно Царства. Зброя робить носія сильнішим у дії, тоді як обладунки роблять носія сильнішим у прийнятті дій. Іншими словами, вся справжня зброя з точки зору Божого Царства є чеснотою, і всі чесноти походять від головної чесноти, любові, і пов'язані з нею. Бог є любов.

We learn the most extraordinary things from this stanza in regard to the Heavenly Kingdom. First of all, we learn that weapons in the Kingdom are not instruments of harm to others. No, rather, a weapon in the Heavenly Kingdom is something that makes its bearer stronger. This, of course, is part of our understanding of weapons in this world too. After all, a sword lengthens its bearer’s arm by more than double, making the bearer far stronger in battle, far more effective. But, in this world, the strength of the weapon is inseparable from the weapon’s ability to do harm to others. In the Heavenly Kingdom, this is not so. There is not much difference between a weapon and an armor in regard to the Kingdom. The weapon makes the bearer stronger in action, while armor makes the bearer stronger in reception. In other words, all true weapons from the standpoint of God’s Kingdom are virtues, and all virtues are derived from and related to the master virtue, love. God is love.

Взяття хреста, тобто добровільне прийняття страждань з любові до Бога, не має жодного сенсу з точки зору цього світу, але так само не має сенсу й уся логіка Небесного Царства. Доказ — у діях. Підтвердження того, що слідування за Христом — це правильний шлях, приходить через щире благоговіння. Це проявляється у відповідях на молитви та чудесах, які неможливо пояснити людиною. Якщо ми справді шукаємо Христа та піднімаємося на дерево, як Закхей, ми побачимо Христа спочатку в наших братах і сестрах, а потім у славі Його Царства.

Taking up the cross, that is, willingly embracing suffering for love of God doesn’t make any sense from the standpoint of this world, but neither does the whole logic of the Heavenly Kingdom. The proof is in the doing. Confirmation that following Christ is the right way comes in the course of sincere commitment. It is evidenced in answers to prayers and miracles beyond human explanation. If we truly seek Christ and go up on the tree, like Zacchaeus, we will see Christ, first in our brothers and sisters, and then in the glory of His Kingdom.