ФУНДАМЕНТАЛЬНИЙ ШЛЯХ ДУХОВНОГО ЖИТТЯ—ПРОНИКЛИВІСТЬ МІЖ СПОСОБАМИ Й МЕТАМИ THE FUNDAMENTAL WAY OF THE SPIRITUAL LIFE—DISCERNMENT BETWEEN MEANS AND ENDS

 

Брати й сестри у Христі—

Сьогодні, Євангеліє від Святого Марка нам каже про два різні хрещення- Йоанове хрещення у воді, і Христове хрещення у Святому Дусі. Ясно, хрещення Святого Йоана є абсолютно негативне, тобто воно є у воді, і вода очищує, видаляє зотління і всяку скверну, але вода не додає нічого. Хрещення Святого Йоана було для прощення гріхів. Воно було знаком перед Богом жалю заради гріха, і, з цієї причини, джерело його було божественним так, як Господь Ісус сказав, але його мета була тільки як приготовлення до майбутньої благодаті. Коротко, Бог зволив Йоанове хрещення, щоб приготовляти народ  до приходу повноти благодаті, створюючи щирий жаль для гріха і глибоке бажання наверну́тися від шляху гріха. Тоді, Бог послав Його Сина на світ, щоб хрестити у Святому Дусі—хрещенні, яке не тільки видаляє скверну гріха, а дає повноту Божественного Життя.

Today, the Gospel According to St. Mark tells us about two baptisms: the baptism of John in water, and the Baptism of Christ in the Holy Spirit. Clearly, the baptism of St. John is purely negative, namely, it is in water, and water purifies, it takes away corruption and every stain, but water adds nothing. The baptism of St. John was for the forgiveness of sins. It was a sign before of God of sorrow for sin, and, for this reason, its source was divine, just as the Lord Jesus said, but its purpose was merely as a preparation for the grace that was to come. Briefly, God willed the baptism of John to prepare the people for the coming of the fullness of grace, creating a sincere sorrow for sin and a deep desire to turn from the way of sin. Then, God sent His Son into the world to baptize in the Holy Spirit—a Baptism, which not only takes away sin, but gives the fullness of Divine Life.

Так як хрещення Йоанове було тільки приготовленням до майбутньої благодаті, служба і пророцтво Святого Йоана Хрестителя були також тільки тимчасовими, приготовляючи до праці Господа Ісуса. Цей дуже важливий факт, тому що багато учнів Святого Йоана відмовляли пізнавати тимчасову природу його ролі як Предтечі, хоча навіть Святий Йоан сповідав багато разів, «Я не Христос.» До кінця його життя, Святий Йоан пробував показати цю правду до всіх його учнів. Він посилав емісарів до Ісуса, щоб запитати, «Ти той, що має прийти, чи іншого маємо чекати?» Йоан не запитав це, тому що він не знав, що Ісус був Христом. Він запитав це, тому що він хотів запевняти його учнів, які ще сумнівалися. Ми знаємо з історії те, що Святий Йоан не міг запевняти всіх, бо навіть сьогодні, учні Святого Йоана Хрестителя, які називаються мандеями, ще вірують в те, що Йоан був Христом.

Just as the baptism of John was only a preparation for the grace that was to come, the service and prophethood of St. John was also only temporary, preparing for the work of the Lord Jesus. This is a very important fact, because a lot of the disciples of St. John refused to recognize the temporary nature of his role as Forerunner, although even St. John confessed many times, “I am not the Christ.” Until the end of his life, St. John tried to show this truth to all his disciples. He sent emissaries to Jesus to ask, “Are you the One, Who is to come, or should we look for another?” John did not ask this question, because he did not know that Jesus was the Christ. He asked this, because he wanted to convince his disciples, who still doubted. We know from history that St. John could not convince everyone, since even today there are disciples of St. John the Baptist, called Mandaeans, who still believe that John was the Christ.

У нашому житті й фізичному і духовному, існують тимчасові речі, які допомають нам, щоб рости ближче до Бога. Ці речі тільки приготовляють нас до більших речей. Дуже серйозна проблема—стати прихильними до цих тимчасових, і отже ілюзорних речей, тому що, коли ми стаємо прихильними до них, наш ріст є зупиненим. Звичайно, це дійсно, коли ми вважаємо матеріальні речі, але це також дійсно у духовних речах. Прихильність до певних речей може стати перешкодою для нашого росту.

In our life, both physical and spiritual, there are temporary things, which help us to grow closer to God. These things only prepare us for greater things. It is a very serious problem to become attached to these temporary, and therefore, illusory things, because, when we become attached to them, our growth is halted. Naturally, this is true, when we consider material things, but it is also true in spiritual things. Attachment to certain things can become an obstacle to our growth.

Ми знаємо, тому що ми чуємо часто у Євангелії й церковній літературі, те, що багатство матеріальних речей може стати перешкодою до нашої споріднености з Богом. Але, ця ідея, тобто, духовні речі також можуть стати проблематичними, є менш фаміліарною. Проте, це дійсно—ми мусимо бути мудрими про довір’я, яке ми даємо створеним речам, навіть у духовному житті. Ми мусимо пізнати дуже ясно те, що певні речі є способами а не метами.  Наприклад, піст у духовному житті є способом, який нам допомагає, щоб приходити до певної мети, але не є метою. Подібним способом, прихильність до певних молитв може бути знищеною нашим зусиллям, замість того, щоб бути допоміжною. Наприклад, я пізнав чоловіка, котрий молився самі й ті ж молитви, кожного ранку, сорок років. Це не необхідно погане, але у його стані, ці молитви стали рабством, бо він молився тотально за звичаєм, без думки про слова, які він казав. Проте, він відчував примус, щоб продовжувати його практику, неначе його життя залежить від цих речей, як мусульманські молитви, які вони моляться п’ять разів, кожного дня, без розуміння слів.

We know, because we hear often in the Gospel and in Church literature that a wealth of material things can become an obstacle to our relationship with God. But, this idea that spiritual things also can become problematic is less familiar.  Nevertheless, it is true that we must be prudent about the confidence, which we place in created things, even in the spiritual life. We must recognize very clearly that certain things are means and not ends. For example, fasting in the spiritual life is a means, which helps us to arrive at a certain end, but it is not an end. In a similar way, attachment to certain prayers can be destructive of our efforts, instead of being helpful. For example, I knew a man, who prayed the same prayers every morning for forty years. This is not necessarily bad, but in his case, these prayers became a slavery, since he prayed totally according to habit, without thought concerning the words, which he was saying. Nevertheless, he felt a compulsion to continue his practice as if his life depended on these things, like Muslim prayer, which they recite five times daily, without understanding the words.

Успіх у духовному житті залежить від дбайливої проникливости між способами і метами. Мета християнського життя є єднанням з Богом, спадкоємством небесного царства, і ми ніколи не мусимо вважати спо́соби як мету. Все має служити меті, і якщо певні речі не служать меті, ми мусимо відкидати їх, навіть якщо вони є дуже дорогоцінними для нас. Ми мусимо визнавати нашу мету за кращу від нашої вигідности, наших звичок. Генерально, молитва є єднанням з Богом. Вона є нашою метою. Але, певні молитви є тільки способами. Подібним способом, досконала любов до Бога і до ближніх є нашою метою. Але специфічні милосердні діла є способами і деякі є відповідними до нас а інші не відповідні.

Success in the spiritual life depends on our careful discernment between means and ends. The end of the Christian life is union with God, inheritance of the heavenly Kingdom, and we must never regard means as ends. Everything has to serve the end, and if certain things do not serve the end, we must discard them, even if they are very dear to us. We must prefer our end to our comfort, our habits. Generally, prayer is union with God. It is our end. But specific prayers are only means. In a similar way, perfect love of God and neighbor is our end. But, specific works of mercy are means, and some are appropriate for us, and others not.