ПРИКЛАД СВЯТИХ МУЧЕНИКІВ: НАВЧАЮЧИСЬ САМОЗРЕЧЕННЮ THE EXAMPLE OF THE HOLY MARTYRS: LEARNING SELF-DENIAL

Кожного тижня, ми святкуємо багато празників святих мучеників. Наприклад, минулого тижня, ми згадували святих сінайських преподобних мучеників, монахів, які померли в шостому столітті, коли араби атакували їхні монастирі́.  Ми повинні мати дуже ясну ідею про значення християнського мучеництва, бо воно є есенцією і досконалістю цілого християнського життя.

Коли ми думаємо про життя і свідчення святих мучеників, ми найчастіше думаємо про один момент, коли вони мали жертвувати їхні життя Христа ради, і це є правильним. Мучеництво є плодом одного вирішення, чи бути свідком Христа, чи відкидати Його. Але, ми повинні зважати на цю ідею мучеництва з різних перспектив. Це одне вирішення не було б можливим, або воно було б рідко можливим, без приготовлення, і самозречення і співпраці з благодаттю Божою мають бути дуже великою частиною у цьому приготовленні. 

Each week, we celebrate many feast days of martyrs. For example, last week, we commemorated the venerable martyrs of Sinai, monks, who died in the sixth century, when Arabs attacked their monasteries.  We should have a very clear idea about the meaning of Christian martyrdom, since it is the essence and perfection of the entire Christian life.

When we think about the life and witness of the holy martyrs, we most often think about the one moment, when they had to sacrifice their lives for the sake of Christ, and this is correct. Martyrdom is the fruit of one decision, either to be a witness to Christ, or to deny Him. But, we should consider this idea of martyrdom from a different perspective. This one decision would not be possible, or it would rarely be possible, without preparation, and self-denial and cooperation with the grace of God have to be a very large part in that preparation.

Фактично, му́ченицька смерть—найсильніше свідчення Господа нашого Ісуса Христа—є результатом, найчастіше, багатьох маленьких мучеництв, тому що через співпрацю з благодаттю Божою, мученики звикалися до жертви, і дисциплінували їх волю. Природно, мученики не планували те, щоб вмерти за віру, але практика чесноти приготовляла їх. Серія маленьких жертв приготовляла їх до найбільшої особистої жертви. Ми наголосимо «особисту», коли ми говоримо про цю жертву, тому що найбільша жертва є стражданням і смертю Господа нашого Ісуса Христа, тобто Євхаристією, бо ми пам’ятаємо те, що історична жертва Христа і Євхаристія є ідентичними. Страждання і смерть християнського мученика імітує цю жертву і спілкується з нею. Через імітування Христа, жертва мученика приймає силу.

In fact, the martyr’s death—the most powerful witness to our Lord Jesus Christ—is the result, most often, of a lot of small martyrdoms, because, through cooperation with the grace of God, the martyrs accustomed themselves to sacrifice and disciplined their will. Naturally, the martyrs did not plan to die for the Faith, but the practice of virtue prepared them. A series of small sacrifices prepared them for the greatest personal sacrifice. We emphasize “personal,” when we speak concerning this sacrifice, because the greatest sacrifice is the suffering and death of our Lord Jesus Christ, that is, the Eucharist, since, we remember, the historical sacrifice of Christ and the Eucharist are identical. The suffering and death of the Christian martyr imitates this sacrifice and communes with it. Through the imitation of Christ, the sacrifice of the martyr derives power.

Досвід святих мучеників має життя Господа Ісуса як фундамент, бо Він є моделлю мучеників. Безсумнівно, Господь Ісус є «мучеником,» тому що, як Він сказав Пилатові, «Я пішов у світ, щоб свідчити правду. Хто-небудь є у правді вислухає мій голос.» Отже, Христова смерть свідчить правду, як смерть мучеників. Природно, смерть Христа звершує багато більше, але тут ми тільки хочемо показати подібність до смерти мучеників. 

The experience of the holy martyrs has the life of the Lord Jesus as a foundation, since He is the model of the martyrs. Undoubtedly, the Lord Jesus is a “martyr,” because, as He said to Pilate, “I came into the world to testify to the truth. Anyone who is in the truth listens to my voice.” Therefore, Christ’s death testifies to the truth, like the death of the martyrs. Naturally, the death of Christ accomplishes much more, but here we only to demonstrate its likeness to the death of the martyrs.

Тож, наше щоденне життя є комбінацією багатьох маленьких мучеництв—жертв, які ми принесемо Богові у спілкуванні з Христом.  Це дуже важливо—пам’ятати те, що Господь Бог не обіцяв нам радість у цьому світі, але у майбутньому. Фактично, наш Господь Ісус Христос нам сказав протилежне- «У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо подолав світ.» З цієї причини, ми повинні очікувати страждання у кожному християнському покликанні, тому що Господь Ісус показує нам те, що єдиний шлях до досконалости є хрестом. Хрестом ми входимо в царство Боже.  Церква навчає нас цієї правди у відправі вінчання, коли ми співаємо тропар святих мучеників- «Святі мученики, ви славно страждали і вінчалися, тож моліться до Господа, щоб помилував душі наші.» Той же самий тропар співається у поставленні священика, бо у християнському покликанні, ми вінчалися вінком небесного царства заради страждання. Знову, тут ми бачимо фальшивість доктрини оправдання через віру єдину, бо слова Господа Ісуса є дуже ясними. Він каже- «Не кожний, хто промовляє до мене, ‘Господи, Господи!’ –ввійде в Царство Небесне, лише той, хто чинить волю Отця мого, що на небі.»

So, our everyday life is the combination of many small martyrdoms—sacrifices, which we offer to God in communion with Christ. It is very important to remember that the Lord God has not promised us happiness in this world, but in the next. Actually, our Lord Jesus Christ told us the opposite: “In the world you will have suffering. But be of good courage! I have overcome the world.” For this reason, we should expect suffering in every Christian vocation, because the Lord Jesus shows us that the only way to perfection is the Cross. Through the Cross we enter into the Kingdom of God. The Church teaches us this truth in the wedding service, when we sing the tropar of the holy martyrs: “Holy Martyrs, you suffered gloriously and have been crowned. Therefore, beseech the Lord to have mercy on our souls.” This very same tropar is also sung in the ordination of a priest, since, in a Christian vocation, we are crowned with the crown of the Kingdom of Heaven on account of suffering. Here again we see the falsehood of the doctrine of justification by faith alone, since the words of the Lord Jesus are very clear. He says: “Not everyone who calls to me, ‘Lord, Lord!’ will enter the Kingdom of Heaven, but only the one who does the will of my Father, Who is in Heaven.”

Нам треба захоплювати маленькі страждання нашого життя пра́ктикою самозречення, щоб підготовляти до більших жертв, які наше вдосконалення у любові до Бога будуть потребува́ти. Ми маємо навчати нашу волю, щоб бажати Божої присутности над усіма речами згідно прикладу святих мучеників. Проблема зна́тного у сьогоднішньому євангелії є тим, що його воля є забагато слабкою, щоб розрізнити між Останнім Добром і іншими добрими речами, які були частинами його багатства. Нам треба бути приготовленими, щоб не впада́ти у подібну проблему.  Духовний лік цієї проблеми є самозреченням задля любови до Бога. Ми навіть потребуємо шукати нагоди, щоб зректися від маленьких шляхів, щоб мати силу для більших виборів у майбутньому.

We need to embrace the small sufferings of our life through the practice of self-denial, in order to prepare for bigger sacrifices, which our perfection in the love of God will require. We have to train our will to desire the presence of God over all things, according to the example of the holy martyrs. The ruler’s problem in today’s Gospel is that his will is too weak to distinguish between the Ultimate Good and the various good things, which were a part of his wealth. We need to be prepared, so that we do not fall into a similar problem. The spiritual remedy of this problem is self-denial for the sake of the love of God. We even need to seek opportunities to deny ourselves in little ways, in order to have the strength for greater choices in the future.