Єдиний кінець людських дій The Unified End of Human Actions

Збіг Неділі Закхея та свята Трьох Святителів є гарною нагодою для нас поміркува́ти над темами гріха та відкуплення, «недостатності» згідно з Божими стандартами. Ми звикли чути універсальну істину про те, що всі люди є грішниками, за ви́нятком людської природи Самого Господа Ісуса та Марії, Пресвятої Богородиці. Крім цих винятків, усі люди згрішили, і переважна більшість з них серйозно згрішили. Ті, хто не вчинив серйозний гріх, знову ж таки, це короткий список виняткових персонажів. Хоча ми приймаємо цю універсальну істину, ми також повинні зрозуміти поняття гріха відповідно до його початкового значення. Зрештою, «гріх» — це наш переклад грецького терміну гамарті́а, що означає «пропускаючи ціль». Іншими словами, дія схожа на стрілу́, спрямовану до певної мети, і в людей ці стріли постійно пропускають цілі, для яких вони справді призначені. Природно, ці цілі, цілі дій, встановлені Богом, а не нами. Саме Бог створив людину та всі її здібності. Належні цілі цих здібностей встановлені Богом, але через те, що наші предки впадають у гріх, наші дії зазвичай не досягають належних ці́лей.

The correspondence of Sunday of Zacchaeus and the Feast of the Three Holy Hierarchs is good opportunity for us to reflect on the themes of sin and redemption, “falling short” according to the standards of God. We are used to hearing the universal truth that all human beings are sinners with the exceptions of the human nature of the Lord Jesus Himself and Mary, the Most Holy Mother of God. Beyond those exceptions, all human beings have sinned and the great majority of them have seriously sinned. Those who have not committed serious sin are, again, a short list of exceptional characters. While we accept this universal truth, we must also try to understand the concept of sin according to its original meaning. After all, “sin” is our translation of the Greek term hamartia, which means “missing the mark.” In other words, an action is like an arrow directed towards a particular target, and, in human beings, those arrows continually miss the targets for which they are truly intended. Naturally, those targets, the ends of actions, have been established by God, not by us. It was God who created the human being and all his faculties. The proper ends of those faculties are established by God, but because of our ancestors fall into sin, our actions habitually do not reach their proper ends.

Подібно до того, як сучасна наука має Теорему Єдиного По́ля, віра також стверджує «Єдиний кінець людських дій». Коли ми розглядаємо широкий спектр діяльності, яку ми вико́нуємо протягом наших днів, нам важко уявити, що існує «єдиний кінець» для всіх цих різноманітних речей. Але, тим не менш, це так. Єдиною метою людської діяльності є любов до Бога. Коли вчинки людини здійснюються з інших причин, вони більш-менш серйозно пропускають ціль.

In the same way that modern science has a Unified Field Theorem, so too does faith posit a “Unified End of Human Actions.” When we consider the wide range of activities, which we perform in the course of our days, it is hard for us to imagine that there is a “unified end” for all these various things. But, nevertheless, that is so. The unified end of human action is the love of God. When human action is performed for other reasons, it misses the mark either more or less seriously.

Якщо ми врахуємо той факт, що ми постійно пропускаємо ціль у виконанні наших дій, ми можемо знайти цю істину дещо гнітюче. Тим не менш, використовуючи загальну картину, ми також можемо побачити, що бути грішником, гамартоло́с (той, хто пропускає ціль), насправді є перевагою для нас. Навпаки, демони не є грішниками. Це правда, що вони згрішили, але вони прокляті. Люди є грішниками, тому що ми живемо в часі і виконуємо безперервний ланцюг дій у часі. Ці дії повертають нашу волю так чи інакше. Ангели, включно з демонами, не живуть у часі. Для них був лише один поворот волі до Бога або від нього. Люди, оскільки ми живемо в часі, мають можливість рости та вдосконалюватися через покаяння.

When we consider the fact that we continually miss the mark in the performance of our actions, we might find this truth somewhat depressing. Nevertheless, with the benefit of the big picture, we can also see that being a sinner, hamartolos (one who misses the mark), is actually an asset for us. By contrast, demons are not sinners. It is true that they sinned, but they are damned. Human beings are sinners because we live in time and we perform a continuous chain of actions in time. These actions turn our wills either this way or that. Angelic beings, demons included, don’t live in time. For them, there was only one turning of the will either towards or away from God. Human beings, because we live in time have the opportunity to grow and improve through repentance.

Ми називаємо початок життя в покаянні «наверненням». Нам потрібно пам’ятати, що звернення до Бога є лише початком шляху, який веде назад до Нього. Навернення Закхея – це те, про що ми чуємо в читанні Євангелія сьогодні, але також чуємо про життя покаяння, яке Закхей зобов’язується здійснити відто́ді. Він обіцяє: «Половину свого майна я віддам бідним, і якщо я когось обдурю, то поверну йому цю суму вчетверо». Як завжди, ми бачимо, що Євангеліє говорить нам більше, ніж ми думаємо. Чому вчетверо? Чому не вдвічі чи в сто разів? «Вчетверо» явно посилаються на чотири кардинальні чесноти. Закхей зобов’язується жити розва́жливо, справедливо, мужньо і помірно в новому покаянні.

We refer to the beginning of a life of repentance as “conversion.” We need to keep in mind that that turning towards God is only the beginning of the journey that leads back to Him. The conversion of Zacchaeus is what we hear about in the Gospel reading today, but also hear about the life of repentance that Zacchaeus commits himself to undertake from then on. He promises, “half my property I will give to the poor, and if I have defrauded anyone, I will give him the amount back fourfold.” As usual, we can see that the Gospel is telling us more than we might think. Why fourfold? Why not twofold or a hundredfold? The fourfold is explicitly referring to the four cardinal virtues. Zacchaeus is committing himself to live prudently, justly, courageously and moderately in a new life of repentance.

Незважаючи на стрес, який завдає нам повсякденне життя, кожен з нас потребує такої самої відданості. Це зобов’язання бути «у Христі», уподібнюватися до Христа в Його чеснотах, які ніколи не будуть нашими по-справжньому, навіть якщо вони можуть стати звичними в нас через дію Його благодаті та нашого прагнення. Коли ми прагнемо стати уподібненими до Христа в Його чеснотах, ми повинні очікувати, що станемо об’єктом особливих спокус. Адже, намагаючись жити розважливо, справедливо, мужньо і помірковано, спонукані любов’ю Христа Бога нашого, ми побачимо, що наші вороги, вороги Христа і Його Церкви, роблять протилежне. Оскільки наші вороги, здається, збільшуються, ми можемо задатися питанням: який сенс моїх зусиль? Але безпека буття у Христі є власною нагородою, тому що благодать Христа піднімає нас і опускає нас в оновлений світ, в якому єдине справжнє нещастя, небезпека і шкода – це гріх, пропускаючи ціль, нездатність співпрацювати з добротою, що наш люблячий Бог побажав для нас.

Despite the stresses that everyday life puts upon us, we each need this selfsame commitment. It is the commitment to be “in Christ,” to be conformed to Christ in His virtues, which will never truly be ours, even though they may become habitual in us through the action of His grace and our striving. As we strive to become conformed to Christ in His virtues, we should expect to be the target of special temptations. After all, as we exert ourselves to live prudently, justly, courageously and moderately, impelled by love of Christ our God, we will see our enemies, the enemies of Christ and His Church, doing the opposite. As our enemies seem to grow in might, we may wonder: what is the point of my efforts? But the safety of being in Christ is its own reward, because the grace of Christ lifts us up and sets us down in a renewed world in which the only true misfortune, danger and harm is sin, missing the mark, failing to cooperate with the good that our loving God has willed for us.