Несправедливість, через яку ми страждаємо, є частиною нашого боргу перед Богом Injustice We Suffer is Part of Our Debt to God

 

Сьогодні читання Євангелія дає нам дуже важливі надхнення, які мають безпосереднє відношення до сучасної ситуації в нашому світі. У нашому культурному та політичному «ландшафті» постійно говорять про справедливість. Дуже часто культурна та політична ліва зловживає та визначає чесноту справедливості для просування свого антихристиянського порядку денного.

Today the gospel reading gives us very important insights that have direct bearing upon the contemporary situation of our world. There is constant talk of justice in our cultural and political landscape. Very often the cultural and political left is misusing and redefining the virtue of justice to advance its own anti-Christian agenda.

Тим не менш, сьогодні читання Євангелія показує нам, що справжня чеснота справедливості, концепція надання кожній людині того, що належить їй, завжди пом'якшується Богом в силу милосердя. Милосердя визначається як "співчуття в наших серцях до нещастя іншої людини, співчуття, яке змушує нас робити все, що можемо, щоб допомогти їй". З одного боку, Бог ідеально справедливий, завжди і безпомилково надає всім Своїм створінням те, що належить їм у цілому космічному порядку. І все таки Він також милосердний, відкидаючи справедливу вимогу помститися за зло. Таким чином, Він робить прощення гріхів можливим, особливо через спокуту Христової смерти, яка стає основою заповіту, який ефективно відновлює сотворення, пошкоджене гріхом.

Nevertheless, the gospel reading today shows us that the true virtue of justice, the concept of rendering to each individual that which is his or her due, is always mitigated by God through the virtue of mercy. Mercy is defined for as "the compassion in our hearts for another person's misery, a compassion which drives us to do what we can to help him." On the one hand, God is perfectly just, always and infallibly rendering to all His creatures what is their due in the whole cosmic order. Yet, He is also merciful, putting aside the just requirement to avenge evil. Thus, He makes the forgiveness of sins possible, especially through the atoning death of Christ, which becomes the basis of covenant that effectively repairs the creation damaged by sin.

Тому, ми маємо на увазі заповідь Христа бути досконалим, як досконалий Небесний Отець. З термінів самого Євангелія ми розуміємо, що справедливість є богоподібною. Безумовно, щоб бути побожними людьми, ми повинні бути справедливими. Але справедливість не зовсім богоподібна. Тільки справедливість, яка пом’якшується належним співчуттям до грішників, справді подібна до Бога. З цієї причини, як ми бачимо, стати подібним до Небесного Отця - це домагання протягом усього життя, яке за необхідності вимагає ча́стих невдач і частого покаяння. Оскільки Бог терпить нас, коли ми бо́ремося, щоб зростати за Його подобою, так, як говорить нам Євангеліє, ми повинні бути терплячими до тих, хто навколо нас, хто не може не бути нашими "співборцями".

Therefore, we have in view the commandment of Christ to be perfect as the Heavenly Father is perfect. We realize from the terms of the Gospel itself that justice is Godlike. Assuredly, to be godly people we must be just. But justice is not completely Godlike. Only the justice that is mitigated by proper compassion for sinners is truly like God. For this reason, as we can see, becoming like the Heavenly Father is a lifelong pursuit that, by necessity, requires frequent failure and frequent repentance. As God is patient with us as we struggle to grow in His likeness, so, as the Gospel tells us, we should be patient with those around us, who cannot help but be our "fellow strugglers."

Коли ми розглядаємо справедливість і милосердя як чесноти, які потребують рівноваги, ми пропускаємо той факт, що в очах Бога ці чесноти насправді однакові. Зрештою, Бог не володіє всіма чеснотами, Він є всіма чеснотами, і це те саме, що говорити, що Він є. Він є Існування понад усе, що ми охоче і регулярно уявляємо як існуюче. Через те, що зло є такою частиною нашого життя, ми схильні вважати його як існуюче, але воно не існує. Зло - це лише позбавлення добра, яке повинне існувати, або деформація добра.

When we think of justice and mercy as virtues that require balance, we miss the fact that in the sight of God these virtues are, in fact, the same. God, after all, does not possess all the virtues, He is all the virtues, which is the same as saying that He IS. He is Existence above everything that we readily and regularly conceive as existing. Due to the fact that evil is such a part of our lives, we tend to think of it as existing, but it doesn't exist. Evil is only the privation of a good that should exist or the deformation of good.

Отже, як ми виявляємо справедливість і милосердя таким чином, щоб вирости в подобі Небесного Отця? Насамперед слід пам’ятати, що справедливість не відкладається в інтересах милосердя у випадку Бога чи в нашому випадку. Позиви справедливості мають бути задоволені, оскільки позиви справжньої справедливості об'єктивно реальні. Те, що є об'єктивно реальним, не можна ігнорувати і не відкладати, так само як ми не можемо ігнорувати перешкоду на нашому шляху, не стикаючись з ним. Отож, як навчає нас Євангеліє, ми повинні зді́йснювати справедливість і милосердя способом, і лише способом яким, таким Бог нам їх показав. Це означає, що на пра́ктиці, ми повинні "прощати сімдесят сім разів", і що ми повинні "любити ворогів і молитися за тих, хто переслідує нас". Іншими словами, згідно з внутрішньою логікою самого сотворення, суворий облік всього, що "заборгувалося нам у справедливості", був би можливий лише у світі, в якому ми не маємо боргів перед Богом.

So, how do we show justice and mercy in such as way as to grow in the likeness of the Heavenly Father? We should remember, first of all, that justice is not laid aside in the interest of mercy in the case of God or in our case. The claims of justice have to be satisfied because the claims of true justice are objectively real. Whatever is objectively real cannot be ignored or laid aside, just as we cannot ignore an obstacle in our path without tripping over it. So, as the Gospel teaches us, we must practice justice and mercy in the way, and only in the way, that God has shown them to us. This means on the practical level that we must "forgive seventy times seven times," and that we must "love our enemies and pray for those who persecute us." In other words, according to the internal logic of creation itself, a strict accounting of everything that is "owed to us in justice" would only be possible in a world in which we have no debts to God.

Як ми бачимо в читанні Євангелія, саме наші борги́ перед Богом покладають на нас милість і прощення. Ми не відкладаємо вимог справедливості в нашому житті, але цілком реально вважаємо несправедливість, через яку ми страждаємо, як частину нашого боргу перед Богом, Хто нас створив. Адже саме прощення Богом наших боргів робить можливим наше продовження існування.

As we see in the Gospel reading, it is our debts to God that make mercy and forgiveness incumbent on us. We do not lay aside the claims of justice in our regard, but we quite realistically regard the injustice that we suffer as part of our debt to the God, Who made us. It is, after all, God's forgiveness of our debts that makes our continuation in existence possible.

Таким чином, послідовна етика прощення є одночасно справедливою і милосердною. Вислів Господа Ісуса «сімдесят сім разів» - це лише єврейська ідіома, що означає, що ми повинні прощати все. Ми повинні згадати, що ми співаємо з такою любов’ю та відданістю щороку на Святкових святах, Свята Пасха, бо Пасхальна Стіхира підтверджує, що ми «все прощаємо»: «Скажімо: Браття! І тим, що нас ненавидять; простім все з Воскресінням».

Thus, a consistent ethic of forgiveness is both just and merciful at the same time. The "seventy times seven" saying of the Lord Jesus is merely the Hebrew idiom, which means that we should forgive everything. We should recall what we sing with such love and devotion every year at the Feast of Feasts, Holy Pascha, because the Paschal Stichera affirms that we "forgive everything": "Let us call brethren even those who hate us, and in the resurrection forgive everything."

Реалізація цієї етики - це те, що вимагає роботи протягом усього життя, зростаючи на подобу Бога. Однак, одне може нам незмірно допомогти в цій роботі: звичка благословляти. Ми повинні формувати звичку благословляти, хоча і внутрішньо, кожного, кого ми зустрічаємо протягом дня. Благословити когось - це покликати на них Божу благодать. Якщо ця звичка є на місці, то лише невелика річ пам’ятати, щоб благословити тих, хто ображає нас будь-яким чином. Незалежно від того, що нам може сказати культура, нам не потрібне "безпечне місце" з боку тих, хто нас ображає. Нам потрібно створити небесне місце, в якому вони зможуть насолоджуватися разом з нами благодаттю і благословеннями Божими.

Putting this ethic into practice is something that requires a lifetime of work, growing in the likeness of God. Yet, one thing can help us immeasurably in this work: the habit of blessing. We should form the habit of blessing, albeit interiorly, everyone we meet throughout the day. To bless someone is to call down God's grace upon them. With this habit in place, it is only a small thing to remember to bless those who insult and offend us in any way. Regardless of what the culture may tell us, we do not need a "safe space" from those who offend us. We need to create a heavenly place, in which they can enjoy with us the grace and blessings of God.