Важливість нашої подяки після причастя The Importance of our thanksgiving after communion

 

Сьогодні, я хотів би роздумувати над повнотою діл Господніх згідно євангельського читання. У цьому оповіданні, яке має фокус на чудовому харчуванні п’ятьох тисяч, ми знаходимо ці чотири елементи у такому порядку: Господь Ісус навчає людей, і тоді, нотуючи пізнішу годину, Він чудово харчує людей, і накінець, Його ученики залишають, щоб бути на самоті, а Він відпускає натовп. Цей простий чин, який тут ми бачимо, повинен бути дуже знайомим для нас, тому що це—чин нашої Служби Божої. У Службі Божій, Господь Ісус навчає нас через читання Святого Письма, і тоді Він харчує нас дійсною їжею, Його Тілом і Кров’ю, подаючи нам Його Життя і Світло, і накінець, Він бажає того, що ми залишимо інших, щоб побути на самоті деякий час.

Today, I would like to meditate on the entire sweep of the actions of the Lord Jesus in the gospel reading. In this story centering on the miraculous feeding of the five thousand, we find the following elements in the following order: The Lord Jesus teaches the people, then, noting that the hour is becoming late, He miraculously feeds the people, and then, finally, His disciples withdraw to be my themselves, while He dismisses the crowd. The basic order that is here given ought to be very familiar to us, because it is the order of our Divine Liturgy. In the Divine Liturgy, the Lord Jesus teaches us through the readings of the Holy Scriptures, then He feeds us with the true food of His Body and Blood, conveying to us His very Life and Light, and then, finally, He bids us withdraw to be by ourselves for a time.

Часто, ми є недбайливими про цей останній елемент, а, проте, він  є дуже важливий для зростання нашої споріднености з Господом. Ми мусимо залишитися на самоті, особливо після Святого Причастя, тому що нам треба використовувати цей час для дуже щирої й теплої молитви, особливо молитов подяки для всіх речей, які Господь зробив, подавши нам великий дарунок, спасіння. Ми мусимо використовувати час у інтимній розмові з нашим Богом, щоб поглибшити нашу спорідненість з Ним, і немає ліпшого часу, щоб це робити, ніж той час, коли Він найближчий до нас, тобто, після того, коли ми причащаємося.

It is this last element that is very often neglected by us, but, nevertheless, it is so essential to the development of our relationship with the Lord. We have to depart to be by ourselves for a time, especially following Holy Communion, for this time is used for very sincere and heartfelt prayer, especially acts of thanksgiving for all the things that our Lord has done in giving us the great gift of salvation. In order for our relationship with our God to deepen, we must spend time in intimate conversation with Him, and there is no better time to do this than when He is nearest to us, when we have just received Him in the Holy Eucharist.

Дійсно, якщо ми є недбайливими про цей звичай, якщо ми не залишимося на самоті через кілька моментів, щоб Богові дякувати і говорити інтимно з Господом, тоді ми будемо знаходити те, що наша спорідненість з Христом нашим Богом страждає і хворіє іншими засобами. Це природно. Якщо ми є недбайливими про подяку, коли Христос найближчий до нас, тоді ми певно будемо недбайливими про Його присутність у інших часах. Нарешті, Таїнство Євхаристії є настільки величезним, воно викликає всю нашу увагу і зосередженість на те, яке дійсно існує, і кожен аспект нашої поведінки змінюється, щоб узгоджуватися з тим, яке дійсно існує. Часами, заради поширюваного впливу культури навколо нас, ми забуваємо те, що правди нашої віри є об’єктивними правдами. Віра—спосіб знання. Інші правди у нашому житті мають базу у інформації, яка приходить від наших чуттів, але наші чуття можуть бути обманеними. Правди нашої віри мають базу у авторитеті Сотворителя, Хто не може брехати і бути обманеним.

Indeed, if we neglect this habit, if we fail to go apart by ourselves for a few moments to give thanks and to speak intimately with the Lord at this time, then we will find that our relationship with Christ our God is languishing in other ways as well. This is only natural. If we neglect to give thanks to Christ when He is nearest to us, then we will certainly be neglectful of His presence at other times. After all, the Mystery of the Eucharist is so tremendous that it demands our attention and concentration on what it really is, and every aspect of our behavior is changed to suit what it really is. Sometimes, because of the pervasive influence of the culture around us, we forget that the truths of faith are objective truths. Faith is a way of knowing. Other truths in our life are based on information that comes from our senses, but our senses can be deceived. The truths of faith are based on the authority of the Creator, Who cannot deceive or be deceived.

Ми не повинні думати те, що нам треба залишитися на самоті на довгий час. Ні, навпаки, коротка і тепла розмова з Господом, виражаючи подяку для всього Його добродійства, є кращим ніж довгий час добровільного збентеження і мрійности. Навіть між важливими персонажами цього світу, довга авдієнція не завжди краща. І довга авдієнція не завжди справляє найкраще враження. Ні, наша подяка після причастя повинна бути короткою як необхідно, і теплою як можливо, наповненою щирої любови. Наша подяка після причастя також може стати моделлю всіх інших молитов у нашому спілкуванні з Христом. Всі інші молитви можуть бути короткими як необхідно і теплими як можливо. Ми повинні пам’ятати те, що ці любов і теплота не є емоційними. Якщо наші емоції співпрацюють з нашими зусиллями, це байдуже. Ні, правдива любов є знайденою у волі. Вона –вирішення. Ми вирішуємо хотіти добра для іншого. Тут, «інший» є Бог.

We should not think that we need to go apart for a long time necessarily. No, on the contrary, a short but fervent conversation with the Lord, expressing thanksgiving to Him for all His benefits is better than a long time, absorbed in willful distraction and reverie. Even with the important personages of the world, a long audience is not always preferable. Nor does a long audience always make the best impression. No, our thanksgiving after Holy Communion should be as short as necessary, but as fervent as possible, filled with sincere love. Our thanksgiving after communion is also capable of becoming the paradigm for the rest of our life of prayer in communion with Christ. All our prayers can be as short as necessary, but as fervent as possible. We should remember that the fervor and love that we are talking about here are not emotional. Whether or not the emotions cooperate with our efforts is a thing of indifference. No, real love is found in the will. It is a decision. We decide to will the good of the other. In this case, the “other” is God.

Але, у наших сучасних випадках, наша подяка після причастя є дуже тяжкою, заради нашої потреби, можливо, щоб допомагати з прибиранням каплички і пакуванням церковних приладів. Але, у цьому контексті, ми повинні робити тверду резолюцію, щоб не анулювати подяку, а дякувати Богові, коли перша нагода прийде, мабуть навіть після нашого приходу додому.

Now, in our current circumstances, our thanksgiving after communion is very difficult, because of our need, perhaps, to assist with cleaning the chapel and packing the church supplies. Yet, in this case, we should make a firm resolution not to omit our thanksgiving, but to do it at our first opportunity, perhaps even after our arrival back home.