Святий Атанасій Афонський: Подяка за болісні, скорботні і знедолені St. Athanasius of Athos: Giving Thanks for the Painful, the Sorrowful and the Disadvantageous

 

Сьогодні ми святкуємо свято преподобного отця нашого Атанасія Афонського, засновника Великої Лаври на північно-східному краю Афонського півострова. Святий Атанасій є для нас взірцем усіляких чеснот, і ми повинні палко молитися йому, щоб ми могли отримати ці чесноти за його заступництвом.

Today we celebrate the feast of Our Venerable Father Athanasius of Athos, the founder of the Great Lavra on the northeastern tip of the Athonite peninsula. St. Athanasius models all kinds of virtues for us, and we should pray very fervently to him, so that we can obtain these virtues through his intercession.

У сьогоднішньому читанні послання святий апостол Павло каже нам: «Нехай ваша надія буде радісною, у скорботах будьте терплячі, у скорботах моліться завжди, діліться своїм майном з нужденними братами й сестрами, які вас потребують, і відчиняйте свої домівки для чужинців, просіть Бога благословити тих, хто вас переслідує, просіть благословити, а не проклинати». Давайте поміркуємо над тим, як ці могутні слова Павла втілюються для нас у житті святого Атанасія.

In the epistle reading today, the Holy Apostle Paul tells us, “Let your hope keep you joyful, be patient in your troubles, and pray at all times. Share your belongings with your needy, fellow Christians, and open your homes to strangers. Ask God to bless those who persecute you—yes, ask Him to bless, not to curse.” Let us meditate on the ways that these powerful words of Paul are modelled for us in the life of St. Athanasius.

Зосередимо нашу увагу на одному відомому епізоді з життя засновника монастиря. Святий Атанасій зазнавав переслідувань через заздрість інших чернечих лідерів на півострові. Ці чернечі лідери писали численні листи, сповнені брехні про поведінку святого, Константинопольському Патріарху та Імператору. Як вінець у своїх зусиллях щодо придушення монастиря святого Атанасія, Великої Лаври, та знищення його життєвої справи, вони вирішили провести загальні збори всіх чернечих настоятелів у Карії, столиці Афону. На цих зборах вони вирішили провести суд над Атанасієм, і, визнавши його винним у різних зл́очинах, у яких його звинувачували, вони вирушать звідти до Константинополя, щоб представити своє рішення Патріарху та Імператору, просячи їх підтвердити свої висновки та винести вирок злочинцю. Суд пройшов точно за планом. Атанасія засуд́или. Тільки Йоан, настоятель монастиря Ксеропотам, виступив на захист святого та відмовився бути частиною їхніх схем. Решта ж спустилися на свій корабель і вирушили до Константинополя. Однак, коли їхній корабель вийшов у відкрите море, знялася величезна буря, яка розбила їхній корабель на шматки. Настоятелі чернечого храму, що зазнали корабельної аварії, чіплялися за уламки зруйнованого корабля і дрейфували багато днів. Зрештою, їх усіх, ледве живих, викинуло на берег на північно-східному краю Афонського півострова, недалеко від Великої Лаври. Атанасій врятував їх від уламків і протягом кількох тижнів доглядав за ними. Потім, коли вони достатньо одужали, щоб подорожувати, він роздобув для них новий корабель і відправив їх до Константинополя.

Let us focus our attention on one particular famous episode in the life of the monastic founder. St. Athanasius was persecuted through the envy of other monastic leaders on the peninsula. These monastic leaders wrote copious letters, filled with lies about the conduct of the saint, to the Patriarch of Constantinople and to the Emperor. As the crowning gesture in their effort to have St. Athanasius’ monastery, the Great Lavra, suppressed and his life’s work destroyed, they determined to have a general meeting of all the monastic superiors in Karyes, the Athonite capital. At this meeting, they determined that they would hold a trial of Athanasius, and, having found him guilty of the various crimes of which he stood accused, they would go from there to Constantinople to place their decision before the Patriarch and the Emperor, asking them to confirm their findings and pass sentence on the evildoer. The trial went exactly as planned. Athanasius was condemned. Only John, the abbot of the Kseropotamou Monastery spoke in the saint’s defense and refused to be a part of their schemes. The rest went down to their ship and set sail for Constantinople. Nevertheless, when their ship reached the open sea, an enormous storm arose that broke their ship into pieces. The shipwrecked monastic superiors clung to pieces of the ruined ship and drifted for many days. Finally, they all drifted ashore, barely alive, on the northeastern tip of the Athonite peninsula, not too far from the Great Lavra. Athanasius saved them from the wreckage and, over the course of several weeks, nursed them back to health. Then, when they were well enough to travel, he obtained a new ship for them and sent them on their way to Constantinople.

Бачачи цей приклад, ми можемо запитати себе: «Як можна благословляти тих, хто нас переслідує, і радіти навіть у найбільших випробуваннях?» Це можливо для нас, коли ми пам’ятаємо, що джерело нашої радості не в цьому світі, а поза цим світом. Святий апостол Петро каже нам: «Будьте готові з підставою до надії, яка у вас». Коли ми усвідомлюємо, що джерело нашої радості знаходиться поза цим світом, можна дякувати Богові за випробування та благословляти наших переслідувачів, бо вірою ми знаємо, що щось відбувається для нашого найбільшого блага.

Seeing this example, we might well ask ourselves, “How is it possible to bless those who persecute us and be joyful even in the greatest trials?” This is possible for us when we remember that the source of our joy is not in this world but beyond this world. The Holy Apostle Peter tells us, “Be ready with a reason for the hope that is in you.” When we recognize that the source of our joy stands beyond this world, it is possible to thank God for trials and bless our persecutors, because by faith we know that something is being accomplished that is to our greatest good.

Нам усім слід розвивати своє внутрішнє життя. Нам слід вбудовувати хвалу та подяку в наше молитовне життя, з особливим акцентом на подяку Богові за те, що ми сприймаємо як болісне, сумне та невигідне. Очима віри ми знаємо, що Бог робить великі справи для нашого блага.

We should all expand our interior life. We should build praise and thanksgiving into our prayer life with a special emphasis upon thanking God for those things that we perceive as painful, sorrowful and disadvantageous. With the eyes of faith, we know that great things are being accomplished by God for our good.