Життєві Жертви Living Sacrifices

У посланні до Римлян, Святий Апостол Павло нам показує різницю між Божими і людськими звичками.  Бог – довготерпеливий з нашою слабкістю, отже ми мусимо бути довготерпеливими зі слабкістю інших.  Також, Апостол каже, ми мусимо терпіти слабкість інших згідно прикладу Ісуса Христа.

In the Letter to the Romans, the Holy Apostle Paul speaks to us about the radical difference between the behaviour of God and the behaviour of human beings.  Paul holds up God’s habits towards us as an example.  God is patient with our weaknesses, and therefore we must be patient with the weaknesses of others.  Also, the Apostle says that we must bear the weaknesses of others according to the example of Christ.

Святий Апостол Павло уживає слова Святого Письма, щоб показувати глибину нашого заперечування.  Він цитує шістдесят восьмий псалом, який описує спосіб, яким Пророк Давид страждає заради його старанности для Божого храму: «Бо ревність до твого дому мене з’їла, зневаги зневажаючих тебе на мене впали.» Тут пророк каже Богові, але в посланні Святий Апостол Павло змінює значення цього уривку, бо Ісус Христос –промовець. Пророк каже про страждання святого імені Божого ради, але Христос каже слова про страждання заради ізбавління людського роду. Христос не каже Богові Його Отцеві, але Його браттям, нам.  Пророк Давид застосовує його слова згідно одного способу, але Христос згідно іншого.  Проте, ми можемо застосовувати слова пророка до Господа Ісуса також, бо церковні отці завжди вірили, що всі слова Святого Письма застосовують до Христа.  Іншими словами, ми маємо тут дуже гарний приклад побожности Господа Ісуса коли Він каже Богові Отцеві:  «зневаги зневажаючих тебе на мене впали,» бо Він носить всі незнання і злобу людей. І тоді, Він також каже братам Його: «Зневаги тих, що тебе зневажають, упали на мене,» бо нашого ради Він носить страждання і злобу демонів. Але, в Христі ми можемо мати саму побожність. Ми повинні страждати заради Бога і братів наших.  Фактично, якщо ми християни не жертви, тоді, ми знаємо, ми не в Христі, бо Христос стався жертвою для нас тому, що Він терпить провини наші. Ця --правда правд є підсумовуванням Служби Божої, яку Христос наказав, щоб ми служили в Його пам’ять. Есенціяльні слова Служби Божої – слова, якими Господь Ісус встановлював таїнство Євхаристії: Прийміть, їжте, це єсть тіло моє. Що за вас ламається на відпущення гріхів... Пийте з неї всі, це єсть кров моя нового завіту, що за вас і многих проливається на відпущення гріхів.» Коли Господь каже: «це єсть тіло моє» Він нам каже: «Ось даю вам повноту моєї істоти.» В таїнствах, особливо Євхаристії, маємо повноту Божого життя.  Ми повинні відповідати до дарунку Його повноти з нашою повнотою. Коли в Службі Божій ми мистично бачимо, що Господь підноситься на святому престолі, ми повинні відповідати нашою самопожертвою.  Коли ми з’єднаємося з Господом тим способом, стаємося не тільки учасниками Його страждання і смерти, але також Його воскресіння і величання.

 

Saint Paul uses the words of the Divine Scriptures in order to show the depth of our abnegation.  He cites the 68^th Psalm, which describes the way in which the Prophet David suffered on account of his great zeal and love for the House of the Lord.  He says: “Zeal for your House has eaten me up, and the reproaches of those reproaching you fell on me.” Here the Prophet speaks to God, but in the letter, Saint Paul changes the meaning of this passage and makes Jesus Christ the speaker.  The prophet speaks about suffering for the sake of the holy Name of God, but Christ speaks words about suffering for the sake of the redemption of the human race.  In St. Paul’s version, Christ does not speak to His Father, but to us, His brothers.  The Prophet David applies his words in one way, but Christ applies the same words in a different way.  Nevertheless, we are able to think of both formulations as valid and true declarations of Christ Himself, for the Fathers of the Church always believed that every word of Scripture was ultimately about Christ.  In other words, we have here a very beautiful example of the twofold piety of Christ, when He says to His Father: “The reproaches of those reproaching You fell on Me,” for He bears all the ignorance and malice of the human race. Then, secondly, He also says to us, His brothers: “The reproaches of those reproaching you fell on Me,” because for our sake He endured suffering and the malice of the demons.  In Christ we are able to have the same piety.  We should suffer for God and for our brethren.  Actually, it is the case that if we Christians are not victims, then we know for certain that we do not truly follow Christ, for Christ became a victim for us in that He suffered for our transgressions.  This is the Truth of Truths, which is the summation of the Divine Liturgy, which Christ commanded that we celebrate in His memory.  The essential words of the Divine Liturgy are the words by which the Lord institutes the Mystery of the Eucharist: “Take, eat, this is My Body, which is broken for you for the forgiveness of sins… Drink from it, all of you, this is My Blood of the New Covenant, which is shed for you and for many for the forgiveness of sins.” When the Lord says: “This is My Body” he says to us “Behold, I give to you the fullness of My Being.” In the Mysteries, especially the Eucharist, we have the fullness of the Life of God.  We ought to respond to the gift of this fullness with our own fullness. When, in the Divine Liturgy, we mystically see the Lord offer Himself on the Holy Table, we ought to respond with our own self-offering.  When we become united to the Lord in this way, we become not only participants in His suffering and death, but also in His resurrection and exaltation.

 

Як в таїнстві хрещення, так в Євхаристії, ми входимо з Господом у страждання, смерті та воскресіння, коли Царство Боже з’являється освяченням дарів.  Ми входимо у гріб з Господом, але раптом ми стаємося учасниками бенкету Царства Небесного.  Але, ми не можемо дозволяти, що наша вічна доля стається тільки нагородою тимчасовою і короткочасною.  Нагорода цього моменту повинна статися значенням цілого нашого життя.  Безконечно ми повинні показувати важливість освячення дарів звичками нашого життя.  Жертва завжди включає присвячення і страждання. Отже, з духом покаяння, ми приносимо до Господа наші гріхи, щоб Він знищував їх у Його всепаленні, але приносимося цілою істотою, щоб статися гіднішими жертвами, які беруть участь у Його благословенні й житті.  В євангельській історії про встановлення таїнства Євхаристії, Господь Ісус нам каже, що Він наш Бог є тільки джерелом життя. Він каже: «Хто бо більший? Той, що за столом, чи той, що служить? Хіба не той, що за столом? Та, проте, я між вами як той, що служить.» Дійсно, якщо Бог не служить, це не є життя. Ми мусимо змінити наші серця і розуми, щоб бути згідно Бога.  Треба статися життєвими жертвами, терплячими зі слабкістю інших так, як Христос терпів наші гріхи на Його Хресті.

Just as in the Sacrament of Baptism, so also in the Eucharist, we enter with the Lord into His suffering, death and resurrection, when the Heavenly Kingdom is revealed in the consecration of the gifts.  We enter into the tomb with the Lord, but immediately we find ourselves partakers in the banquet of the Kingdom of God.  But, we are not able to permit that this, our everlasting destiny, should become merely the reward of a temporary and passing moment.  No, the reward of this moment ought to become for us the meaning of our lives.  Ceaselessly we ought to show the importance of the consecration of the gifts by our actions and habits.  Sacrifice always includes sanctification and suffering.  With a spirit of penance, we offer our sins to the Lord, so that they might be burned up, destroyed, in His offering. But we offer the fullness of our beings to Him so that they can become nobler offerings, which partake of His blessing and life.  In the Gospel story about the institution of the Holy Eucharist, the Lord Jesus tells us that He alone is the Source of All Life.  He says to His Apostles: “Who is greater? The one who sits at table, or the one who serves? Is it not he who sits at table? Yet I am among you as one who serves.” Certainly, if God did not serve, there would be no life whatsoever. We have a solemn invitation to change our hearts to be according to God. It is necessary for us to become “living sacrifices,” bearing the weaknesses of others, just as Christ bore our sins to the Cross.

 

Сьогодні в освячення дарів, коли наш Господь повно приноситься для нас, хай повно приносимося до Нього, служінням братів і сестер наших; хай щиро промовимо цю древну християнську молитву:

Я –ніщо.

Я не маю нічого.

Я не хочу нічого,

Крім бути присутнім з Тобою в Єрусалимі. 

 

Today, in the consecration of the gifts, when our Lord fully offers Himself for us, let us fully offer ourselves to Him, in the service of our brothers and sisters; let us sincerely make the prayers of this ancient Christian prayer our own:

I am nothing.

I have nothing.

I want nothing,

Except to be with You in Jerusalem.