Хрест Христа проти шляху світу The Cross of Christ vs. the Way of the World

Сьогодні в читанні послання святий апостол Павло скаржиться Коринфській Церкві на те, що вони дозволили розділенням поширитися між ними. Павло, звичайно, коли він висув́ає цю скаргу, усвідомлює, що розділення серед людства загалом є справою сатани та інших злих духів, які з ним. Зрештою, саме тому лукавого називають дияволом, від слова діаволос, що грецькою означає «той, хто розділяє».

Today in the epistle reading, the Holy Apostle Paul directs his complaint to the Corinthian Church that they have allowed divisions to creep in among them. Paul, of course, when he makes this complaint, is aware that division in mankind generally is the work of Satan and the other evil spirits with him. This is, after all, why the evil one is called the devil, from diavolos, which in Greek means “divider.”

Тим не менш, слід зазначити ліки, які апостол призначає для боротьби з різними розбіжностями, що вразили Коринфську Церкву. Ліки від їхніх розбіжностей – це ліки від усіх бід людства. Ці ліки – Хрест Христовий. Ми можемо чітко побачити це за допомогою фігури Хреста, оскільки його горизонтальна частина з'єднує Небо і Землю, тоді як вертикальна частина з'єднує з боку в бік, іншими словами, він з'єднує нас одне з одним.

Nevertheless, we should note the remedy that the Apostle assigns to the various divisions that have infected the Corinthian Church. The remedy for their divisions is the remedy for all the ills of mankind. The remedy is the Cross of Christ. We can see this clearly by means of the Cross’s figura, since its upright portion joins Heaven and Earth, while its horizontal portion joins side to side, it joins us, in other words, one to another.

Шлях до подолання розділення в нас самих та в наших громадах полягає в тому, щоб прийти до Хреста Христового та прийняти його, як закликає нас Господь Ісус: «Хто хоче бути Моїм учнем, нехай зречеться себе, візьме свого хреста та йде за Мною». Якщо ми відчуваємо, що ідея прийняття страждань лякає та є неприступною, то ми, ймовірно, неправильно розуміємо, що говорить Господь, і саме це непорозуміння позбавляє Хрест його сили, як зазначив Святий Апостол, посилаючись на розділення Коринфської Церкви. Прийняття Хреста не означає, що нам потрібно шукати страждань. Це навіть не означає, що ми не повинні шукати полегшення від страждань, які нас обрушують, що ми не повинні прагнути одужати, якщо ми хворі. Ні, прийняття Хреста означає прийняття того, що приходить до нас від Бога мить за миттю. Це означає послух обставинам. Якщо ми хворі, і Бог посилає нам успішне лікування, ми можемо бути в мирі з цим. Але ми також можемо бути в мирі, якщо кожне лікування, яке ми намагаємося зробити, марне. В обох випадках ми несемо свій хрест. Хрест – це мир. Нести Хрест Христовий – це сказати Богові: «Не моя воля, а Твоя нехай буде». Це перетворює життя на акт любові.

The way to overcome division in ourselves and in our communities is to go to the Cross of Christ and embrace it, just as the Lord Jesus exhorts us, “Whoever wants to be my disciple, let him deny himself, take up his cross and follow Me.” If we feel that the idea of embracing suffering is scary and forbidding, then we probably misunderstand what the Lord is saying, and this very misunderstanding empties the Cross of its power, just as the Holy Apostle pointed out in reference to the Corinthian Church’s divisions. Embracing the Cross doesn’t mean that we need to go looking for suffering. It doesn’t even mean that we should not seek relief from the suffering that comes upon us, that we should not seek to get well, if we are sick. No, embracing the Cross means accepting what comes to us from God moment by moment. It means obedience to circumstances. If we are sick and God sends to us a successful treatment, we can be at peace with that. But we can also be at peace if every treatment that is attempted is to no avail. In both circumstances, we are carrying our cross. The Cross is peace. Carrying the Cross of Christ is saying to God, “Not my will, but Yours be done.” It transforms life into an act of love.

Святий Апостол цілком правий, коли каже, що Хрестний шлях Христа — це дурість в очах світу та мирських людей. Бачення людського життя, яке дається нам у Хресті Христовому, дуже відрізняється від того, що представлено у великій історії людства. Те, що ми там бачимо, — це дарвінізм. Часто в людському контексті експерти називають «соціальним дарвінізмом». Суть дарвінізму полягає у вижив́анні найсильніших. Дарвінізм перетворює життя на нескінченну потребу в самовихвалянні. Навіть у релігіях ми знаходимо той самий дух. Не так давно Усама бен Ладен сказав відоме висл́овлювання, що зрештою іслам переможе християнство на всій землі, тому що «Релігії схожі на коней. Ніхто не хоче повільного, хворого коня. Ні, всі хочуть швидќого, сильного коня. Християнство з його акцентом на стражданнях і смерті Ісуса схоже на повільного, хворого коня. В ісламі немає страждань. Є лише тріумф за тріумфом, безперервна боротьба до певної перемоги». Звичайно, проблема очевидна. Навіть найшвидші коні хворіють і вмирають. Коні не вічні. Як і релігії. Де всі прихильники греко-римського язичництва? Де всі віруючі в Одина чи Дажбога? Фактично, те саме відбувається і в наш час із самим ісламом, оскільки в епоху інтернету все більше його прихильників дізнаються про повну відсутність доказів основоположної історії їхньої віри (немає археологічних доказів існування міста Мекки до початку VIII століття, немає доказів існування Пророка ісламу та переважає більшість доказів того, що Коран був складений з існуючих християнських джерел). «Швидкий кінь» Осами бен Ладена хворіє та помирає, оскільки все більше людей щороку залишають іслам.

The Holy Apostle is quite right when he says that the way of the Cross of Christ is foolishness in the eyes of the world and worldly people. The vision of human life that is given to us in the Cross of Christ is so very different from that presented in the great expanse of human history. What we see there is Darwinism. Often in the human context experts refer to “social Darwinism.” The essence of Darwinism is the survival of the fittest. Darwinism transforms life into the endless need for self-promotion. Even in religions we find this same spirit. Not so long ago, Osama bin Laden famously said that ultimately Islam would win out over Christianity over the whole earth, because “Religions are like horses. Nobody wants a slow, sickly horse. No, everybody wants a fast, strong horse. Christianity with its emphasis on the suffering and death of Jesus is like a slow, sickly horse. In Islam, there is no suffering. There is only triumph after triumph, a continuous struggle towards certain victory.” Of course, the problem is obvious. Even the fastest horses get sick and die. Horses are not permanent. Neither are religions. Where are all the adherents of Greco-Roman paganism? Where are all the believers in Odin or Dazhboh? In fact, the same thing is happening in our own time to Islam itself, since, in the age of the internet, more and more of its adherents learn of the total lack of evidence for the foundational story of their faith (no archeological evidence for the existence of the city of Mecca before the early 8^th century, no evidence for the existence of the Prophet of Islam, and a preponderance of evidence that the Quran was cobbled together from existing Christian sources). Osama bin Laden’s “fast horse” is growing sick and dying as a greater and greater number of people leave Islam every year.

Для тих, хто вірить у самовихваляння, шлях Хреста Христового є дурістю, як зазначає апостол. Але для тих, хто приймає Хрест, це Сила Божа і Мудрість Божа, бо ті, хто несе його, мають мир у Волі Бога, Який не може померти, але живе вічно.

To those who believe in self-promotion, the way of the Cross of Christ is foolishness as the Apostle points out. But to those who accept the Cross it is the Power of God and the Wisdom of God, because those who carry it have peace in the Will of God, Who cannot die, but lives forever and ever.