Сьогодні, у Євангелії, Господь наш Ісус Христос заохочує нас, щоб бути щедрими до інших, замість того, щоб бути багатими для себе. Щедрість, яку ми показуємо до інших, є щедрістю до Бога, Який є у всіх речах і особливо у Його образі- людині. Щедрість є пізнанням цієї правди, тобто: всі речі є єдиними у Бозі, і наші речі не є дійсно нашими, але вони належать Йому. Ми пізнаємо у собі тільки тлінність пристрастей і порожнечу, яка тільки має значення у Бозі, бо порожнеча не може мати значення, крім значення того, яке може наповнити її. Бог тільки може наповнити нас, і чим Він бажає заповнити нас? Своїм Життям, яке ми також називаємо «Царством Божим» або просто «миром.» З цієї причини, ми починаємо нашу службу Божу словами: «Благословенне Царство Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас і на віки віків,» і тоді, «в мирі Господу помолімся.» Цей мир є нашим спадкоємством у Христі, але ми хочемо бути певними, щоб розуміти значення миру згідно Бога, і не згідно світу, бо ці значення не можуть бути більше різними.
Today in the
Gospel, Our Lord Jesus Christ encourages us to be generous to others, rather
than be rich towards ourselves. The generosity that we show to others is
generosity towards God, Who is in all things and especially His image, the
human being. Generosity is the realization of this truth, namely, that all
things are one in God, and our things are not truly ours, but belong to Him. We
recognize in ourselves only the corruption of the passions and an emptiness,
which only has meaning in God, since emptiness cannot have meaning, except the
meaning of that, which can fill it. Only God can fill us, and with what does He
desire to fill us? With His Life, which we also call “the Kingdom of God” or
simply “peace.” For this reason, we begin our Liturgy with the words: “Blessed
is the Kingdom of the Father, and of the Son, and of the Holy Spirit, now and
forever and ever,” and then, “in peace let us pray to the Lord.” This peace is
our inheritance in Christ, but we want to be certain that we understand the
meaning of peace according to God, and not according to the world, since these
meanings could not be more different.
Мир, згідно світу є просто неприсутністю конфлікту,
турботи і жалю, але мир, згідно Бога може рости у конфлікті, турботі й жалі,
тому що просвічена людська воля знає те, що Бог часто дозволяє конфлікт,
турботу і жаль, щоб ми росли у чеснотах. Мир, згідно Бога є миром у всіх речах,
які Бог бажає і дозволяє для нашого добра. Це мир, який ісходить від віри, тому
що без віри, конфлікт, турбота і жаль не можуть бути позитивними і корисними.
Отже, ми починаємо нашу Службу Божу молитвою за мир з висот. Іншими словами,
молитвою не за мир світу, але мир над світовим розумінням.
Peace
according to the world is simply the absence of conflict, trouble and sorrow,
but peace according to God can grow in conflict, trouble and sorrow, because
the enlightened human will knows that God often allows conflict, trouble and
sorrow, so that we grow in virtue. Peace
according to God is peace in all things that God desires and permits for our
good. This is a peace that comes from faith, because without faith, conflict,
trouble and sorrow cannot be positive and beneficial. Thus, we begin our
Liturgy with a prayer for peace from on high. In other words, we begin with a
prayer not for the peace of the world, but peace above worldly understanding.
Господь наш Ісус Христос описує цей мир у Євангелії від
Йоана: «Мир залишаю вам, мій мир даю вам; не так, як світ дає, даю вам його...
Ось надходить година—і тепер вона, --коли то ви розсієтеся кожен у свій бік, а
мене самого полишите. Та я не сам, бо зо мною—Отець. Сказав я вам це, щоб ви
мали в мені мир. У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо подолав світ.» Тут
це ясно, що Господній мир не залежить від зовнішніх випадків, але він є
внутрішнім звичаєм, який світові випадки не можуть виганяти. Святий Амвросій
Медіоланський нам каже: «Світові речі не легко мають вплив над цими, які є
вдосконаленими, бо вони не є стурбованими через страх, і підозру, або запоклотаними
через біль. Замість цього, неначе на березі абсолютної безпеки, вони повинні угамовувати
їхнього духа, бо їхній дух є нерухомим у пристановищі віри проти хвиль і бур
цього світу. Сам Христос подав цю підтримку духам християнським, коли Він
приніс внутрішній мир до душ, які про́бували себе. Це Він зробив, щоб наші
серця не були б стурбованими... Плід миру є відсутністю турботи у серці.
Коротко, життя праведности –тихе, але життя злого – повне турботи і журби.»
Our Lord
Jesus Christ describes this peace in the Gospel According to St. John: “Peace I
leave you, my peace I give you; not as the world gives, do I give… The hour is
coming, and now is, when each of you will scattered to his own place, and you
will leave me alone. Yet, I am not alone, for the Father is with Me. I told you
this, so that you would have peace in Me. In the world, you will have
suffering. But be of good courage! I have overcome the world.” Here it is clear
that the Lord’s peace does not depend on external circumstances, but is an
interior disposition, which worldly circumstances cannot drive away. St.
Ambrose of Milan tells us: “worldly things do not easily have influence over
those, who are perfected, since they are not troubled through fear and
suspicion, or distressed through pain. No, rather, as if on a shore of absolute
safety, they should calm their spirit, since their spirit is immovable in the
harbor of faith, against the waves and storms of this world. Christ Himself
granted this support to Christian spirits, when He brought interior peace to
the souls, who had proved themselves. He did this, so that our hearts would not be troubled… The
fruit of peace is the absence of disturbance in the heart. In short, the life
of the righteous man is calm, but the life of the evil man is full of
disturbance and worry.”
Нещодавно, у середині листопада, два дні мали те ж і саме
євангельське читання: На
свято святого священномученика Йосафата, і тоді, на свято святого святителя
Йоана Золотоустого, архиєпископа Констянтинограда. Христос нам каже у цьому
євангельському читанні: «Я –ворота. Хто ввійде крізь мене—спасеться. Увійде
він, вийде—і знайде пасовисько!» Ми знаємо від всіх святих писань те, що
«входячи і вихо́дячи» є образом цілого людського життя. У книзі псалмів, ми
знайдемо вірш: «Господь вихід і вхід твій стерегтиме, віднині і повіки.» І
тоді, у книзі діянь святих Апостолів, Святий Петро каже про життя Господа Ісуса,
коли святий апостол пропонував іншим апостолам, щоб вибира́ти нового апостола
Матія: «Отже треба, щоб один із тих мужів, що сходились з нами повсякчас, як
Господь Ісус входив і виходив між нами, щоб той разом із нами був свідком Його
воскресіння.» Отже, якщо ми входимо (тобто зодягнемося) в Христа, ворота, наше
ціле життя буде безпечним. Ми увійдемо, вийдемо і знайдемо пасовисько (Христос
буде харчувати нас з чеснотами, які ведуть нас у життя вічне). Наша частина цього зусилля є наслідуванням
Христа.
Last week,
two days had the same Gospel reading. On Wednesday, it was the feast of the
Holy Hieromartyr Josaphat, and then, on Thursday, was the feast of the Holy
Hierarch John Chrysostom, the Archbishop of Constantinople. Christ tells us in
this Gospel reading: “I am the gate. Whoever enters by Me will be saved. He
will go in and go out, and find pasture!” We know from all the Holy Scriptures
that “coming in and going out” is an image of our entire human life. In the
Book of Psalms, we find this verse: “The Lord will guard your going and your
coming, henceforth and forevermore.” And then, in the Book of the Acts of the
Holy Apostles, St. Peter says concerning the life of the Lord Jesus, when the
Holy Apostle proposed to the other Apostles to elect the new Apostle, Matthias:
“Wherefore of these men which have companied with us all the time that the Lord
Jesus went in and out among us must one be ordained to be a witness with us of
his resurrection.” Therefore,
if we enter (that is “put on”) Christ, the gate, our whole life will safe. We
will go in, go out, and find pasture (Christ will nourish us with the virtues,
which lead us into eternal life). Our part of this effort is the imitation of
Christ.
Багато разів, навіть під час кожного дня, ми страждаємо
через спокуси нетерпіння, досади і розладу. Треба відкидати ці спокуси пам’яттю
Бога. Треба пам’ятати те, як Господь Ісус поводився у Його різних спокусах. Тим
способом, резолюція, щоб імітувати Його у чесній поведінці, стає конкретним
шляхом до духовного росту. Ми повинні також пам’ятати те, що кожного разу ми відкидаємо
спокусу, щоб бути як Він, ми приходимо ближче до Нього. Кожного разу ми
вибираємо шлях миру, наш мир росте. Цей
мир не залежить від світових випадків, але він впливає і змінює світові випадки.
Тож, коли ми відповідаємо на ці спокуси відкиданням, наші ближні також стають
спокі́йнішими, і як ми приходимо ближче до Христа, так інші наближаються до
Нього, мабуть з першого разу.
Many times,
even during each day, we suffer temptations to impatience, annoyance and
frustration. We need to reject these temptations by the remembrance of
God. We need to remember how the Lord
Jesus dealt with His various temptations. In this way, the resolution to imitate
Him in virtuous behaviour, becomes a concrete path to spiritual growth. We
should also remember that each time we reject temptation, in order to be like
Him, we come nearer to Him. Each time we choose the way of peace, our peace
grows. This peace does not depend on worldly circumstances, but it affects and
changes worldly circumstances.
Therefore, when we respond to these temptations with rejection, our
neighbors also become more peaceful, and as we come closer to Christ, so others
approach Him, perhaps for the first time.
No comments:
Post a Comment