Єдність в нас і між нами Unity In Us and Among Us

Молитва Господня за єдність у контексті сьогоднішнього євангельського читання вважається основою прагнення християн до єдності. Ми розуміємо, що роз’єднаність між християнами суперечить волі Христа, і визнаємо брак єдності результатом гріха.

The Lord's prayer for unity in the context of today's gospel reading is regarded as being the foundation for the desire among Christians for unity. We understand the disunity among Christians to be contrary to the will of Christ and we recognize the lack of unity as the result of sin.

Гріх створює глибоку роз’єднаність у нас окремо, у нашому людському роді і, нарешті, навіть у Тілі Христа. Єдиний спосіб відновити єдність на будь-якому з цих рівнів – це піти шляхом покаяння і повністю покластися на Христа.

Sin creates a profound disunity in us individually, in our human race and finally, even in the Body of Christ. The only way to restore unity on any of these levels is to follow the way of repentance and to put all confidence in Christ.

Гріх породжує роз'єднаність насамперед в особистості, і ця роз'єднаність є парадигмою для всіх інших розломів і поділів, які ми бачимо на вищих рівнях. Душа людської істоти глибоко розділена, так що наші нижчі сили більше не підвладні вищій силі розуму. Замість того, щоб нами керував розум, нами керують гнів, хтивість, страх тощо. Христос у Своїй роботі серед нас зцілює цей поділ, але потенційно. Його робота повинна бути застосована до кожного з нас через використання нашої свободи, прийняття шляху покаяння та покладання нашої віри в Нього, Хто переміг смерть, воскреснувши з неї на третій день.

Sin creates disunity in the individual first of all, and this disunity is paradigmatic for all the other fractures and divisions, which we see at higher levels. The soul of the human being is deeply divided, so that our lower powers are no longer subject to the higher power of reason. Rather than being ruled by reason, we are ruled by anger, lust, fear and the like. Christ, in His work among us, heals this division but potentially. His work must be applied to each of us through the exercise of our freedom, embracing the way of repentance and putting our faith in Him, Who conquered death by rising from it on the third day.

Головним таїнством Божественної Літургії є воскресіння, яке завершується нашим сопричастям у воскреслому Тілі та Крові Господа. Іншими словами, через це спілкування ми беремо участь у Його житті. Ми змінюємося внутрішньо, відновлюємося як безсмертні істоти. Однак, щоб досягти цієї кульмінації, Літургія проводить нас через процес спо́гадів. Ми згадуємо всю нашу історію від створення світу. Особливо ми згадуємо працю Христа, яка є центром і значенням усієї тієї історії.

The Divine Liturgy has the resurrection as its central mystery and it culminates in our communion in the risen Body and Blood of the Lord. In other words, through that communion we come to share in His life. We are changed inwardly, restored as immortal beings. In order to reach this culmination, however, the Liturgy brings us through a process of recollection. We recall our whole history from the creation of the world. Especially, we recall the work of Christ, which is the centerpiece and meaning for that entire history.

На початку Божественної і Святої Літургії ми проголошуємо нашу мету і долю. Як ми говоримо в Господній молитві: «Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі», так ми говоримо: «Благословенне Царство Отця, і Сина, і Святого Духа». Царство є нашим призначенням. Царство Небесне – наша мета. Насправді так було завжди. Ще до того, як наш рід впав у гріх, нам судилося розділити життя Бога. Тому Він створив нас. Він хотів поділитися з нами своїм вічним щастям. Однак наш рід через обман диявола зрадив Бога і впав у гріх і смерть.

At the beginning of the Divine and Holy Liturgy, we declare our destination and goal. Just as we say in the Lord's Prayer "Thy Kingdom come, Thy will be done on earth as it is in Heaven," so too we say, "Blessed be the Kingdom of the Father and of the Son and of the Holy Spirit." The Kingdom is our destination. The Kingdom of Heaven is our goal. In fact, it always was. Even before our race fell into sin, we were destined to share the life of God. That's why He created us. He wanted to share His everlasting happiness with us. However, our race, because of the Devil's deception, betrayed God and fell into sin and death.

Важко зрозуміти і навіть уявити жахливі страждання зла, в які впав людський рід до приходу Христа. Насильство, яке панувало у світі, було настільки великим, що Бог одного разу знищив світ по́топом і знову почав його через Ноя та його сім’ю. Однак навіть після потопу ми бачимо світ, який був злим і жалюгідним, у якому, наприклад, люди були змушені воювати один з одним і вбивати один одного заради розваги. Натовп був у за́хваті від бі́йні. У цей сумний період Бог не покинув світ, але послав пророків, головним чином через Свій народ Ізраїль, щоб скерувати людей назад до пізнання Бога. У Божественній Літургії ми згадуємо цей сумний період в історії світу, коли співаємо Єктенію Миру. Наше безперервне благання до Бога в нещасті гріха і смерті: «Господи, помилуй».

It is hard to understand and even visualize the terrible misery of evil into which the race of human beings had fallen before the coming of Christ. The violence that reigned in the world was so great that God once destroyed the world by flood and started it again through Noah and his family. Yet, even after the flood, we see a world that was evil and miserable, in which, for example, people were forced to fight one another and kill one another for entertainment. The crowds were delighted with the carnage. During this sad period, God didn't abandon the world, but sent prophets, mainly through His people Israel, to steer people back towards the knowledge of God. In the Divine Liturgy, we remember this sad period in the history of the world when we sing the Ektenia of Peace. Our continuous cry to God in the misery of sin and death is, "Lord, have mercy."

Коли ми молимось цю Єктенію на початку Божественної Літургії, ми повинні підняти свій розум і серце, щоб згадати той жалюгідний стан і водночас бути вдячними Богові за те, що Він відвідав нас і спас нас у Христі. Подібно до того, як ми думаємо про історію цілого людського роду до пришестя Христа, ми також повинні розмірковувати про наші власні страждання окремо від Нього. Ми повинні визнати, що ми ніщо без Нього і що ми покладаємось на Його любов до нас навіть у самій своїй істоті. Подивіться, як далеко ми впали, і як рід, і як окремі люди, але Христос підхопив нас і повернув нам ще більшу спадщину.

When we pray this Ektenia at the beginning of the Divine Liturgy, we should raise our minds and hearts to recall that miserable state and, at the same time, be thankful to God for the way that He has visited us and saved us in Christ. Just as we think about the history of the whole human race before the coming of Christ, we should also reflect on our own misery apart from Him. We should admit that we are nothing without Him and that we rely on His love for us even for our being itself. Look how far we have fallen, both as a race and as individuals, and yet Christ has picked us up and restored us to an even greater inheritance.

Він відновив єдність у нас і між нами. Єдність усередині нас ми називаємо здоров’ям. Єдність між нами ми називаємо миром. Ми не бачимо миру навколо нас у світі? Христос є мир. Він приходить до нас у відповідь на покаяння і повну довіру до Нього.

He has restored unity in us and among us. The unity within us we call health. The unity among us we call peace. We don't see peace around us in the world? Christ is peace. He comes among us in answer to repentance and total confidence in Him.