Якість нашої любові до Бога в ближньому The Quality of Our Love For God in Our Neighbor

Отці Церкви написали кі́лька захоплюючих речей про цю притчу. Деякі з них, як-от святий Василій Великий і святий Кирило Олександрійський, наполягають на тому, що, щоб по-справжньому зрозуміти притчу у всій глибині її змісту, ми повинні по-справжньому розуміти та любити таїнство Воплочення. Це так, бо притча насправді про Втілення. Ми можемо знати це напевно, тому що Господь Ісус на самому початку дорікає нечесному законнику за те, що він не розуміє, що Закон Мойсея говорить про Втілення, хоча він присвятив своє життя вивченню та тлумаченню цього Закону.

The Fathers of the Church have written some fascinating things about this parable as well. Some of them, like Saint Basil the Great and Saint Cyril of Alexandria insist that to really understand the parable in all its depth of meaning, we must really understand and love the Mystery of the Incarnation. This is case, because the parable is actually about the Incarnation. We can know this for certainty, because the Lord Jesus, at the very beginning, rebukes the dishonest lawyer because he does not understand that the Law of Moses is talking about the Incarnation, even though he has dedicated his life to studying and interpreting that Law.

Закон про Втілення. Це підготовка до Втілення, і він відкриває Втілення. Якби законник у сьогоднішньому читанні був би більш уважним у своєму вивченні, то побачив би правду про Втілення, Бог стаючи людиною, через життя та роботу Мойсея. Коли Господь Ісус просить його узагальнити весь Закон, чоловік відповідає, що Закон полягає в досконалій любові до Бога та досконалій любові до ближнього. Іншими словами, як зазначає святий Василій, відповідаючи таким чином, він або порушує Закон нарізно (стверджуючи, що обидві половини не мають узгодженості чи зв’язку), або сповідує, що виконання Закону – це Бог, який стає нашим ближнім.

The Law is about the Incarnation. It is a preparation for the Incarnation and it reveals the Incarnation. If the lawyer in the reading today had been more careful in his study, he would have seen the truth of God becoming man in the life and work of Moses. As it is, when the Lord Jesus asks him to summarize the whole of the Law, the man replies that the Law consists in perfect love of God and perfect love of neighbor. In other words, as Saint Basil points out, in answering this way, he either breaks the Law in sunder (claiming that the two halves have no coherence or connection) or he professes that the fulfillment of the Law is God becoming our neighbor.

Це ідеальне читання, щоб почати наш похі́д до свята Різдва, свята Втілення, яке святкує, як Бог стає нашим ближнім. Завтра ми фактично починаємо той похід, бо це початок Різдвяного посту, інакше званого Постом Святого Пилипа (Пилипівкою), тому що він починається наступного дня після свята Святого Апостола Пилипа.

This is the perfect reading to begin our march towards the feast of Christmas, the feast of the Incarnation that celebrates God becoming our neighbor. Tomorrow, we actually begin that march, for it is the beginning of the Christmas Fast, otherwise known as the Fast of Saint Philip, because it begins the day after the feast of the Holy Apostle Philip.

Піст Святого Пилипа набагато менш суворий, ніж Великий Піст, але нам добре послужить, якщо ми зможемо максимально утримуватися від шуму в цей період і намагаємося зосередитися на вихованні почуття духовного очікування. Ми повинні витрачати час на роздуми про смерть і суд протягом цього часу, тому що наш суд – це той час, коли наслідки Господнього Втілення принесуть негайні та незмінні результати в наших окремих випадках.

The Fast of Saint Philip is far less severe than Great Lent, but it would serve us well if we can abstain from noise as much as possible during this period and try to focus ourselves on cultivating a sense of spiritual expectation. We should spend time meditating on death and judgment during this time, because our judgment is that time when the consequences of the Lord's Incarnation bear immediate and irrevocable results in our individual cases.

Існує особливий метод нашого роздумування про «пришестя Господа» в нашому особистому житті, суд, який приведе наше земне життя до кінця. Ми повинні поміркувати над цією притчею, оскільки вона показує істину втілення. Ми повинні замислитися над якістю нашої любові до Бога У ближньому. Зрештою, це не менший авторитет, ніж святий Йоан Богослов, який говорить нам, що ми не можемо стверджувати, що любимо Бога, Якого ми не бачили, якщо ми ненави́димо своїх ближніх, яких ми бачили.

There is a particular method to our meditation on the "coming of the Lord" in our individual lives, the judgment that will bring our earthly life to an end. We should reflect upon this parable as it shows forth the truth of the Incarnation. We should reflect upon the quality of our love of God IN our neighbor. It is, after all, no less an authority than Saint John the Theologian who tells us that we cannot claim to love God, Whom we have not seen, if we hate our neighbors, whom we have seen.

Ніщо у Святому Письмі та писаннях Отців Церкви не говорить про те, що бачити і любити Бога в наших ближніх є легким завданням. Навпаки, це часто є однією з найбільш значущих перешкод у житті святих. Але саме ці перешкоди, за ло́гікою Втілення, є засобом спілкування з Богом і шляхом до освячення та вічного життя. Подібно до того, як стародавні стоїки навчилися сприймати перешкоди у своєму житті як засіб для ро́звитку характеру, так і християни повинні навчитися приймати перешкоди, тому що, якщо їх прийняти в правильному настрої, вони наближають нас до Бога. Вони насправді є часткою Господнього Втілення, бо Він увійшов у людське життя, сповнене перешкод, розчарувань, смутку і навіть насильства. Він зробив усе це засобом спілкування зі Собою.

Nothing in the Holy Scriptures and the writings of the Fathers of the Church suggests that seeing and loving God in our neighbors is an easy task. On the contrary, it often forms one of the most significant obstacles in the lives of the saints. Yet, those very obstacles are, in the logic of the Incarnation, a means of communion with God and the way to sanctification and eternal life. Just as the ancient Stoics learned to embrace obstacles in their lives as means to grow in character, so too Christians must learn to embrace obstacles because, if received in the right disposition, they bring us closer to God. They are actually a share in the Lord's Incarnation, because He entered a human life full of obstacles, frustration, sorrow and even violence. He has made all these things a means of communion with Himself.

Таким чином, коли ми розмірковуємо над своїм судженням у світлі нашого обов’язку бачити Бога в наших ближніх, ми усвідомлюємо, що ми винні через серйозне вчинення та упущення. Ми винні з вчинення, тому що ми зробили так багато речей, які забороняють заповіді Декалогу: ми виховували гнів і ненависть; ми вчинили гріхи несправедливості щодо своїх ближніх, позбавивши їх репутації (та інших, на що вони мають право) своєю промовою та вчинками; ми збрехали і дали неправдиві свідчення проти них; ми більше любили їхнє майно, їхнє становище та ста́тус, ніж їх. Але ми також винні в їхньому відношенні через серйозні упущення, і нас не судитимуть за них менш суворо, ніж за перші. Джерелом наших упущень щодо любові до ближніх є наша нестриманість: наша любов до задоволення. Оскільки ми прагнемо задоволення, ми не прийдемо на допомогу до наших ближніх, яких бачимо у потребі. Коли ми розуміємо, що допомога іншим може бути важкою та неприємною, ми схильні ухилятися від труднощів, які це можуть спричинити.

Thus, as we reflect on our judgment in light of our duty to see God in our neighbors, we realize that we are guilty by serious commission and omission. We are guilty by commission because we have done so many of the things that the commandments of the Decalogue forbid: we have nursed anger and hatred; we have committed sins of injustice against our neighbors, depriving them of their reputation (and other things to which they have a right) through our speech and actions; we have lied and born false witness against them; we have loved their possessions, their positions and their status rather than them. Yet, we are also guilty in their regard because of serious omissions, and we will not be judged less severely for these than for the former. The source of our omissions in regard to the love of our neighbors is our intemperance: our love of pleasure. Because we are pleasure-seeking, we do not come to the help of our neighbors, whom we see in need. When we perceive that assisting others may be difficult and unpleasant, we tend to shrink from the challenges that it may entail.

Ми повинні вийти за межі, які накладають на нас наші шляхи, що люблять задоволення, і прийняти Христа в наших ближніх, тому що Він дійсно там живий. Це призведе до того, що ми будемо терпіти страждання заради Царства Небесного, страждання, яке за своєю природою приєднано до викупних страждань Христа. Добрий самарянин не лише врятував пораненого розбійниками, але й перевіз його до корчми й заплатив за те, щоб поранений залишився там до одужання. Так само Христос закликає нас допомогти Йому, втілившись в інших людей навколо нас. Ми служимо Христу не просто любов’ю, а самопожертвуваною любов’ю.

We must reach out beyond the limits imposed on us by our pleasure-loving ways and embrace Christ in our neighbors, because He is truly alive there. This will entail that we endure suffering for the sake of the Kingdom of Heaven, a suffering that is, by nature, joined to the redemptive suffering of Christ. The Good Samaritan not only rescued the man who had been wounded by the robbers, but he also transported him to the inn and paid the price for the wounded man to remain there through his recuperation. In the same way, Christ summons us to assist him, incarnate in the other human beings around us. We serve Christ not just by love, but by a self-sacrificing love.