Жити в волі Божій Living in the Will of God

 

Притча, що зображує Царство Небесне як бенкет, є гарною нагодою для роздумів про реальність Церкви, оскільки вона славно існує на Небі, але також, вона подорожує цим світом. Церква водночас тріумфу́є на небі, з’єднана зі своїм Главою, Господом нашим Ісусом Христом, але водночас мандрує до Царства Небесного в його повноті через страждання і скорботи земного життя. Завдання, яке ставить перед нами притча, полягає в тому, щоб прийняти волю Бога, Царя Небесного, її повноту, навіть приймаючи святкову атмосферу бенкету ще в цьому світі.

The parable depicting the Kingdom of Heaven as a banquet is a good opportunity to meditate on the reality of the Church, as it exists gloriously in Heaven, but also as it is travelling in this world. The Church is at the same time triumphant in Heaven, united to its Head, Our Lord Jesus Christ, but, at the same time, is sojourning towards the Kingdom of Heaven in its fullness through the sufferings and tribulations of earthly life. The challenge that is presented to us by the parable is to embrace the will of God, the King of Heaven, its fullness, even while embracing the celebratory atmosphere of the banquet while still in this world.

Ми часто забуваємо, що Царство Небесне вже присутнє серед нас тут і зараз. Нам не потрібно шукати його присутності далі, ніж наші повсякденні обставини. Ми можемо заперечити, що принаймні інколи наше життя не схоже на святковий весільний бенкет, але це часи, коли ми забуваємо, що Царство Небесне керується Волею Небесною. Царство Небесне є місцем, де виконується воля Божа, а не наша. Якщо ми вважаємо за краще йти за своїм власним царством, а не за Божим Царством, цей шлях відкритий для нас, але Господь Ісус попереджає нас: «Яка користь людині, якщо вона здобуде весь світ, але втратить свою власну душу?» Відповідь на це риторичне запитання, звісно, нічого. Життя, вкладене в спроби встановити свій власний контроль над життям, є марним життям. Життя, проведене з любов’ю конформуючи себе до волі Божої, — це життя, яке здобуває Бога, а Бог — це все, що варто мати.

We often forget that the Kingdom of Heaven is already present among us here and now. We do not need to seek its presence out any further than our everyday circumstances. We might object that, at least at times, our life does not feel like a celebratory wedding banquet, but those are the times in which we forget that the Kingdom of Heaven is governed by the Will of Heaven. The Kingdom of Heaven is where the will of God is done, not ours. If we prefer to pursue our own kingdom rather than God’s Kingdom, that avenue lies open to us, but the Lord Jesus warns us, “what does it profit a man if he gains the whole world but loses his own soul?” The answer to this rhetorical question is, of course, nothing. A life invested in trying to establish our own control over life is a wasted life. A life spent in lovingly conforming ourselves to the will of God is a life that gains God, and God is everything worth having.

В єврейських літературних образах все Сотворіння представлено як весільний бенкет. Весілля – це весілля Бога з Його народом. За своєю природою він святковий, і це факт, який ми повинні щодня пам’ятати, виконуючи свої щоденні завдання. Приймаючи волю Божу в своєму житті, одружуючись з Його волею, ми стаємо учасниками Його бенкету, Його Царства. Таке просте прийняття Його волі є дуже дорогим Богу, але це також та річ, яка безмежно сприяє процвітанню людини, щастю. Справді, Бог дає постійну радість тим, хто живе по Його волі.

In Jewish literary imagery, the whole Creation is presented as a wedding banquet. The wedding is that of God with His people. By nature it is celebratory, and that is a fact that we should daily keep in mind as we go about our daily tasks. By accepting the will of God in our lives, by marrying His will, we become partakers of His banquet, His Kingdom. This kind of simple acceptance of His will is very dear to God, but it is also the thing that contributes beyond all measure to human flourishing, the happiness. Indeed, God gives enduring joy to those who live in His will.

Це підводить нас до важливої відмінності. Одна справа виконувати волю Божу. Це щось зовсім інше — жити за Його волею. Природно, ми всі хочемо виконувати волю Божу. Ніхто з нас не хоче діяти проти Його волі, чинячи серйозний гріх. Сподіваємося, той факт, що ми іноді все ще вчиняємо серйозний гріх, є причиною нашої людської слабкості, а не злоби, яка навмисно спрямована проти волі нашого Бога. Але виконання волі Божої обов’язково робить акцент на наших діях і досягненні. Життя по волі Бога має іншу природу. Побудувати будинок, навіть за допомогою набагато сильнішої людини, — це одне; просто вирішити жити в будинку - це щось інше. Коли ми вирішуємо жити по волі Бога, ми бажаємо, щоб кожна думка і дія були згідно з Його волею, Бог бере на себе ініціативу, покладаючись на Божу дію, щоб освятити нас.

This brings us to an important distinction. It is one thing to do the will of God. It is something entirely different to live in His will. Naturally, we all want to do will of God. None of us wants to act against His will, committing serious sin. Hopefully, the fact that we sometimes still commit serious sin is do to our human weakness rather than the malice that intentionally aims at defying the will of our God. But doing the will of God necessarily puts the emphasis on our action and our accomplishment. Living in the will of God is of a different nature. Building a house, even with the help of a much stronger man, is one thing; simply deciding to live in the house is something of a different order. When we decide to live in the will of God, we desire that every thought and action be according to His will, God taking the initiative, relying on God’s action to sanctify us.

У нас не повинно складатися враження, що легко вирішити жити по волі Бога. Ні, потрібна певна впертість, за допомогою Бога, щоб залишатися в присутності Бога, незважаючи на світ, який хоче відтягну́ти нас у даремні відволікання. Подивіться на гостей вечері в сьогоднішній притчі. Дивіться, різні способи, якими вони відриваються від волі Божої через протилежні турботи. Так само ми повинні бути насторожі, щоб не відірвати нас від життя у Божій волі через подібні речі. Простий, важливий інструмент виживання — пам’ятати, що речі цього світу не такі, якими вони здаються. Вони реальні, але ілюзорні. Все в створеному порядку є лише запрошенням для нас піднести свій розум до Того, Хто його створив. Тільки там ми можемо знайти його справжній зміст. Отже, ми формуємо звичку з часом безперервно відступати від того, що є земним і тимчасовим, до того, що є реальним і вічним. Це те, що ми маємо на увазі, коли проголошуємо Бога як Того, Хто створив усе в мудрості. Мудрість — це те, над чим ми повинні замислитись, а роздуми — це засіб, за допомогою якого ми можемо зрозуміти все більше й більше, оскільки ми ростемо у волі Божій.

We should not get the impression that it is easy to decide to live in the will of God. No, it takes a certain stubbornness, aided by God, to remain in the presence of God despite a world that wants to pull us away into vain distractions. Look at the dinner guests in today’s parable. See, the various ways that they are pulled away from the will of God by contrary concerns. In the same way, we should be on our guard lest we are pulled away from living in the will of God by similar things. The simple, essential survival tool is to remember that the things of this world are not what they seem. They are real, but illusory. Everything in the created order is merely an invitation for us to raise our minds to the One Who created it. It is only there that we can find its true meaning. So, we form the habit over time of continuously prescinding from what is earthly and temporary to what is real and eternal. This is what we mean when we acclaim God as the One Who has created all things in wisdom. Wisdom is something we should ponder, and pondering is the means by which we can understand, and understand more and more as we grow in the will of God.