НАША ВІДПОВІДЬ ДО ПОТРЕБИ УБОГИХ: НЕ ФАЛЬШИВА МУДРІСТЬ, АЛЕ НЕГАЙНА ДОПОМОГА OUR RESPONSE TO THE POOR AMONG US: NOT FALSE PRUDENCE, BUT IMMEDIATE HELP

Сьогодні, ми чули Господню притчу про Доброго Самарянина. Це оповідання дуже рідне, але мабуть ми можемо збільшувати наше розуміння певних дета́лей через зосередження на них.  Наприклад, коли ієрей і левит прийшли до раненого чоловіка, притча каже, що вони проминули. Чому вони проминули коли бачили чоловіка, який потребував їхньої допомоги? Раціональне пояснення—вони боялися, що чоловік вже помер, бо якщо він вже помер, не тільки ієрей і левит не могли б допомогти йому, а також вони не могли б завершити їхню службу в Господньому Храмі, бо закон Мойсея забороняє ієрею і левиту доторкнутися мертвого тіла. Фактично, якщо чоловік був живим, коли вони вперше бачили його, але він потім помер, тоді цей іерей і цей левит були б не придатними для хра́мового богослужіння через довгий період очищення. Отже, вони зробили мудру річ, вони залишили те, яке здалося їм мертвим тілом при дорозі.  Ось у чому суть—завжди будуть добрі причини, щоб пропустити діла благодійности, бо вони є рідко безпечними і вигідними згідно світових думок. Навпаки, наші діла добродійности є більш часто безглузддям перед стандартами цього світу. 

Today, we heard the Lord’s parable concerning the Good Samaritan. This is a familiar story, but perhaps we can increase our understanding of certain details through focusing upon them.  For example, when the priest and the Levite came upon the wounded man, the parable says, they passed by. Why did they pass by when they saw the man, who needed their help? There is a rational answer. They feared that the man was already dead, for if he was already dead, not only would the priest and the Levite not be able to help him, but also they themselves would not be able to fulfill their service in the Lord’s Temple, since the Law of Moses forbids the priest and the Levite to touch a dead body. Actually, if the man was alive when they first saw him, but died later, the priest and the Levite would be unfit for service of the Temple during a prolonged period of purification.  Therefore, they did the wise thing; they left what looked like a dead body beside the road.  This is the point: there will always be good reasons to omit our acts of kindness, since our acts of kindness are rarely safe and comfortable according to worldly thinking.  On the contrary, our deeds of compassion are more often foolishness before the standards of this world.

Так, дійсно ми пропускаємо багато добрих діл, тому що ми сповідаємо фальшиву мудрість.  Наприклад, у Старому Завіті, Господь завжди обіцяв Його народу те, що вони мали б достатньо їжі і дощу́ для їхніх полі́в, якщо вони піклувалися б про вбогих, які мешкали між ними.  Згідно слів Пророка Ісаї, Божий народ не піклувався про бідних, і отже Він покарав його не тільки заради ідолопоклоніння, а також зловживання вбогими і слабкими. У Євангелії від Святого Луки, ми знайдемо притчу Господню про багатого господаря.  Багатий господар має забагато пшениці та інших фруктів від його полів, тому, він вирі́шує будувати нові й більші сараї́, щоб збирати ці продукти. Тоді, з упевненістю, він каже собі: можна спочивати на багато років, тому що я маю багато добра.  Звичайно, тієї ночі, господар вмирає, і Господь Ісус нам каже, «так буває і з тим, хто збирає для себе, та не багатіє в Бога.» Гріхом господаря не було його збирання його продуктів, але збирання цих продуктів для себе. Його гріх був гріхом недо́гляду: він не багатіє в Бога, тому що фальшива мудрість навчала його, щоб ігнорувати надхненням Святого Духа, керуючи ним до обділення його багатства.

Yes, truly, we omit many good works, because we profess a false prudence. For example, in the Old Testament, the Lord always promised his People that they would have enough food and rain for their fields, if they cared for the poor, who lived among them.  According to the words of the Prophet Isaiah, God’s People did not care for the poor, therefore He punished them not only for their idolatry, but also for their abuse of the poor and the weak.  In the Gospel of St. Luke, we find a parable of the Lord about the rich landowner.  The rich landowner has a lot of wheat and other fruits from his fields, and therefore, he decides to build new and bigger barns to collect all these products.  Then, confidently, he says to himself: I can rest for many years, because I have a lot of goods.  Of course, that very night, the landowner dies, and the Lord Jesus says to us: “so it is with that one who collects things for himself, and does not grow rich towards God.” The sin of the landowner was not his collection of his produce, but his gathering of that produce for himself. His sin was a sin of omission: he was not rich toward God, therefore a false prudence taught him to ignore the prompting of the Holy Spirit, leading him to share his wealth.

Вчення Біблії є проти-інтуїтивним, бо вона навчає того, що якщо ми піклуємося про бідних, тоді наше багатство буде великим, а якщо ми ігнору́ємо і зловживаємо їх, тоді будемо успадковувати їхню бідність.  В Бозі, найліпший шлях, щоб вирости в багатстві є тим, щоб віддати його, але найефективніший шлях, щоб зменшувати багатство є тим, щоб збирати його для себе. Проте, звичайно, вчення сьогоднішньої притчі не прямо про багатство, але генерально про піклування за інших. Дійсно, милосердний самарянин віддав відплату двох днів господареві гостинниці, але коли самарянин показав добросердечність пораненому чоловікові, це було ще не передбаченим. Ні, самарянин просто дозволив собі бути скерованим натхненням Святого Духа і звичайним співчуттям людської природи. 

The teaching of the Bible is counterintuitive, since it teaches that if we care for the poor, our wealth will be great, but if we ignore and abuse them, then we will inherit their poverty.  In God, the best way to grow in wealth is to give it away, but the most effective way to diminish wealth is to collect it for ourselves.  Nevertheless, of course, the teaching of today’s parable is not directly about wealth, but generally about the care of others. Truly, the compassionate Samaritan gave up two days wages to the innkeeper, but when the Samaritan showed compassion to the wounded man, this was as yet unforeseen. No, the Samaritan simply allowed himself to be guided by the inspiration of the Holy Spirit and the natural compassion of human nature.

Ми повинні дозволяти собі бути скерованими натхненням Святого Духа у нашому піклуванні про бідних між нами.  Але, для цього, ми потребуємо відкинути всю фальшиву мудрість, щоб дати тим, які потребують нашої допомоги без коливання, бо їхня потреба не має коливання, коли воно турбує їх. Отже, чому ми коливаємося, коли ми допомагаємо іншим? Наша відповідь повинна бути негайною і такою, як їхня потреба. 

We should allow ourselves to be guided by the inspiration of the Holy Spirit in our care for the poor among us. But, for this, we need to cast out all false prudence, in order to give to those, who need our help without hesitation, since their need has no hesitation when it troubles them. Thus, why do we hesitate when we help others? Our response should be as immediate as their need.