БОГ МАЄ ЧУДОВІ ОБІЦЯНКИ ДЛЯ НАС, КОЛИ МИ ВИКОНУЄМО ЗАВІТ GOD HAS MARVELOUS PROMISES FOR US, IF WE FULFILL THE COVENANT

У Одкровенні Святого Апостола Йоана Богослова, сім уривків починаються словами «Переможному дам...».  Ці уривки є обіцянками Божими для тих, хто показує наполегливість у турботах і стражданнях життя заради правди, тобто Христа і Євангелія.  Така обіцянка є частиною кожного з листів до сімох Церков Асії, які Христос наказує Апостолові, щоб написати. Знову, ми бачимо це число́, «сім», як символ цілісности і досконалости.  Разом, ці викази є описом спасіння, досконалої перемоги над супротивниками людського роду: світом, плоттю і дияволом. Всі ці уривки включають образи ра́ю, як ідеальний і блаженний стан, існуючи як нагорода для тих, хто жили згідно Божого завіту.

In the Apocalypse of the Holy Apostle John the Theologian, there are seven passages that begin with the words: “To the one who conquers, I will give….” These passages are promises of God to those, who show perseverance in the troubles and sufferings of life, on account of the truth, namely Christ and the Gospel.  Such a promise is a part of each letter to the seven Churches of Asia, which Christ commands the Apostle to write.  Again, we see this number “seven” as the symbol of integrity and perfection. Together, these sayings are a description of salvation, the perfect victory over the enemies of mankind: the world, the flesh and the devil.  All these passages include images of paradise as an ideal and blessed state, existing as a reward for those, who lived according to the covenant of God.

«Переможному дам споживати від дерева життя, що в Божому раю.» Перший уривок обіцяє причастя дерева життя. Цей вірш використовує образ, який знаходиться у книзі Буття—опис Едемського саду, дому наших предків перед гріхопадінням. Причастя дерева життя дає безсмертя причасникам. Це дуже важливо, щоб нотувати те, що Святий Йоан тут описує хрест Господній. У Євангелії, написаній тим же самим Апостолом, Господь Ісус Себе називає «життям», «Я – дорога, правда і життя». Тож, дерево, яке несе життя тільки може бути таїнством хреста, тобто вічне життя через спілкування зі стражданням Спасителя. Іншими словами, ця обіцянка говорить про Святе Причастя, яке нам дає участь у воскреслому тілі Господа нашого, конформуючи нас до пасхального таїнства—Господнього страждання, смерті, і воскресіння до вічного життя.

“To the one who conquers, I will grant to eat from the Tree of Life, which is in the paradise of God.” This first passage promises communion of the tree of life. This verse uses an image, which is found in the Book of Genesis—a description of the Garden of Eden, the home of our first parents, before their fall into sin.  The communion of the Tree of Life gives immortality to the communicants.  It is very important that we note that Saint John describes here the Cross of the Lord. In the Gospel written by the same Apostle, the Lord Jesus calls Himself “the Life,” “I am the Way, the Truth and the Life.” So, the tree, which bears the Life can only be the mystery of the Cross, namely eternal life though communion with the suffering of the Savior.  In the same way, this promise speaks about Holy Communion, which gives us participation in the risen Body of our Lord, conforming us to the Paschal Mystery—the Lord’s suffering, death, and resurrection to eternal life.

«Будь вірний до смерти, і дам тобі вінець життя... Переможний не ушкодиться від смерти другої.» Ця обіцянка, яку ми знаходимо в кінці послання до Церкви Смірни, описує спілкування у самому вічному житті через весільний образ. Читачі, оригінально, раптом пам’ятали б подібний уривок у пророцтві Ісаї: «Я веселюся в Господі, душа моя радіє в моїм Бозі, бо він зодягнув мене в шати спасіння, окри́в мене плащем справедливости, немов той молодий, що себе вінцем прикрашає, неначе молода, що дорогоцінностями себе оздоблює.» Той же самий образ є більше ясним у наступному розділі: «Блискучою короною в руці́ Господній будеш, царським вінце́м у руці́ Бога твого. Не зватимуть більше тебе покинутою, не зватимуть твою землю полишеною, а зватимуть тебе: «Моя у ній утіха», а твою землю: «Заміжня́», бо Господь тебе уподо́бав, і земля твоя матиме мужа. І як одружується хлопець з дівчиною, так твій будівничий одружиться з тобою. Як молодий радіє молодою, так Бог твій радітиме тобою.» Іншими словами, наше вічне спілкування з Богом є описаним так, як спорідненість молодого і молодої. Це наше спадкоємство, якщо ми є вірними. Наше життя є боротьбою, і ми мусимо бути переможними, або наше спадкоємство буде другою смертю, яку Святий Йоан описує пізніше, як вогне́нне озеро.

“Be faithful unto death, and I will give to you the crown of life… The one who conquers will not be harmed by the second death.”  This promise, which we find at the end of the letter to the Church of Smyrna, describes communion in the same everlasting life by means of a wedding image.  Readers, originally, would have immediately remembered the similar passage in the prophecy of Isaiah: “I will greatly rejoice in the Lord, my soul shall exult in my God; for he has clothed me with the garments of salvation, he has covered me with the robe of righteousness, as a bridegroom decks himself with a garland, and a bride adorns herself with her jewels.” This very same image is more explicit in the following chapter: “You shall be a crown of beauty in the hand of the Lord, and a royal diadem in the hand of your God. You shall no more be termed Forsaken, and your land will no more be termed Desolate; but you shall be called My delight is in her, and your land Married; for the Lord delights in you, and your land shall be married. For as a young man marries a virgin, so shall your children dwell in you, and as the bridegroom rejoices over the bride, so shall your God rejoice over you.” In other words, our eternal communion with God is described as the relationship of a bridegroom and a bride. This is our inheritance if we are faithful. Our life is a battle, and we must be victorious, or our inheritance will be the second death, which Saint John describes later as a lake of fire.

«Переможному дам манни сокровенної, і дам йому камі́нчик білий і на камінчику—ім’я нове написане, незнане нікому, крім того, хто приймає.» Ця обіцянка знову включає відношення до Євхаристії, яка є дійсним хлібом небесним, але уривок описує цілий процес християнського втаємничення, бо через таїнство хрещення і причастя тіла і крови Господа, ми маємо відпущення наших гріхів. У Христі, ми приймаємо нову тотожність—тотожність Христа Самого. У цьому контексті, відношення до білого камінчика має сенс, тому що, у древньому Близько́му Сході, білий камінчик був знаком виправдання. Христос, живучи у нас, творить нас новою людиною, невинною минулих гріхів. Проте, нова наша тотожність є тільки знаною нам, бо наш зовнішній вигляд не змінюється. Християнське втаємничення стається у певному моменті нашого життя, але плоди цього втаємничення є тільки видимими потім, якщо ми були вірними до Христа через наші випадки.

“To the one who conquers, I will give some of the hidden manna, and I will give to him a white stone and on the stone a new name, known only to him, who receives it.” This promise again contains a reference to the Eucharist, which is the true heavenly bread, but the passage describes the entire process of Christian initiation, since through the mystery of baptism and communion in the body and blood of the Lord, we have the remission of our sins. In Christ, we receive a new identity—the identity of Christ Himself.  In this context, the reference to a white stone makes sense, because, in the ancient Near East, a white stone was a sign of acquittal. Christ, living in us, makes us a new person, innocent of our past sins. Nevertheless, our new identity is only known to us, since our exterior appearance is not changed.  Christian initiation happens at a certain moment of our life, but the fruits of that initiation are only apparent later, if we are faithful to Christ through our circumstances.  

Обіцянки Бога є дійсно чудовими, і через чесноту надії, ми очікуємо приймати їх, коли ми виконуємо завіт. Ми стаємо спадкоємцями цього завіту християнським втаємниченням, але ці таїнства, які несуть нас в Божий завіт, є початком наших обов’язків, щоб бути наполегливими у любові до Бога і ближніх. Ця наполегливість є боротьбою смерти і життя, і Бог дасть його обіцяні добра тільки переможним.

The promises of God are truly marvelous, and, through the virtue of hope, we expect to receive them, if we fulfill the covenant. We become inheritors of this covenant through Christian initiation, but these mysteries, which bring us into God’s covenant, are the beginning of our obligations to persevere in the love of God and neighbor. This perseverance is a battle of death and life, and God will give His promised goods only to those who have conquered.