Сього́дні Єва́нгеліє зосере́джується на те́мі сліпоти́ в порівня́нні з
те́мою сві́тла. Сліпота́ в умо́вах Єва́нгелія, є небажа́нням прийня́ти до́лю, яка́ пропону́ється нам у Христі́. Це
небажа́ння прийня́ти запро́шення Бо́га, щоб бра́ти у́часть у Його́ житті́, і рости́ в Його́ Боже́ственній приро́ді. Сліпота́ є відмо́вою від покли́кання Бо́жого,
щоб ста́ти Бо́гом по благода́ті. Че́рез це визна́чення сліпоти́, Госпо́дь Ісу́с ви́гукнув, що Він прийшо́в у світ, щоб да́ти зір тим, хто був сліпи́й, але́ забра́ти зір від тих, хто міг ба́чити. Коли́ фарисе́ї протиста́вили зая́ву: "Отже, ми сліпі́?" Госпо́дь роз'я́снює його́ то́чку зору: ". Якби́ ви були́ сліпи́ми, то не ма́ли б гріха́, а тому́, що ти ка́жеш:" Ми ба́чимо," ваш
гріх залиша́ється"
І́ншими
слова́ми,
сліпота́, що
відкида́є
життя́ у Бо́зі --уми́сна сліпота́. Бог доброві́льно пропону́є себе́ в дру́жбу з люди́ною, а люди́на гово́рить "ні".
Today
the Gospel centers on the theme of blindness versus the theme of light.
Blindness in the terms of the Gospel, is the unwillingness to accept the
destiny that is offered to us in Christ.
It is the unwillingness to accept the God’s invitation to share His
Life, and grow into His Divine Nature.
Blindness is the rejection of the vocation of God to each human being to
become God by grace. On account of this
definition of blindness, the Lord Jesus exclaimed that He came into the world
to give sight to those who were blind, but to take away the sight of those who
could see. When the Pharisees countered
with the statement: “So then, we are blind?” The Lord clarifies His point: “If
you were blind, you would have no sin, but because you say ‘We see,’ your sin
remains.” In others words, the blindness that rejects the life of God is a
willful blindness. God freely offers
Himself in friendship to the human being, and the human being says “no.”
Сві́тло і зір, з і́ншого бо́ку, зобра́ження Христа́, Яке́ ко́жна люди́на ма́є, яка́ прийма́є за́клик до спасі́ння. Люди́на, яка́ прийма́є запро́шення Бо́га в Христі́, перетво́рюється, таким чином, що ма́є ро́зум і розумі́ння Бо́га. Вона́ мо́же ба́чити все́світ і, особли́во, і́нших люде́й згі́дно спо́собу, яки́м Бог ба́чить їх. Таки́м чи́ном, за допомо́гою його́ вклю́чення до Христа́ че́рез Та́їнства, вона́ стає́ зда́тною до співчуття́ і любо́ви. Церко́вні Отці́ пості́йно використо́вують приро́дний о́браз де́рева у во́гні. Будь-хто, який́ сиді́в бі́ля вогни́ща, вага́ття, або́ камі́на, зазна́чив моме́нт, коли́ де́рево в поже́жі стає́ по́вністю напо́вненим вогне́м, в тій мі́рі, що неможли́во розрізни́ти, де де́рево закі́нчується і вого́нь почина́ється, але́ все, здає́ться, одне́ і те ж. Таки́м чи́ном, люди́на, яка́ відповіда́є Христу́, яки́й став Бо́гом по благода́ті, по́вністю напо́внена Бо́гом, що стає́ все більш ва́жко розрізни́ти, які́ з її́ ді́й --свої́ і які́-- Бо́жі. Бага́то святи́х ма́ли вла́ду, щоб роби́ти вража́ючі чудеса́, та все ж ми зна́ємо, що інтуїти́вно чудоді́йна си́ла вихо́дить не від них, але́ від Го́спода. Серафи́м Саро́вський, в дев'ятна́дцятому столі́тті, опи́сує мету́ христия́нського життя́ "нажиття́ Свято́го Ду́ха." Ді́йсно, в де́яких ви́падках, людська́ душа́ ста́ла насті́льки прося́кнутою благода́ттю Свято́го Ду́ха, що на́віть ті́ло отри́мало чудо́ве сяй́во. Напри́клад, коли́ Св. Анто́ній Вели́кий вий́шов з форте́ці в єги́петській пусте́лі, де він присвяти́в два́дцять ро́ків моли́тві, його́ плоть ся́яла неземни́м сві́тлом.
Light
and sight, on the other hand, are images of Christ Himself, as He is possessed
in His identity by each and every human being that accepts the call to
salvation. The person who accepts the
invitation of God in Christ, is transformed within, so that he has a mind and
insight no longer merely his own, but God’s.
He is able to see the universe and especially his fellow human beings in
the way that God sees them. Thus, by
means of his incorporation into Christ through the Mysteries, he becomes
capable of compassion and love. The
Fathers of the Church continuously use the natural image of a log in the
fire. Any who have sat by a campfire, a
bonfire, or even their fireplace, has observed the moment at which a certain log
in the fire becomes completely imbued with fire, to the extent that it is
impossible to discern where the log ends and the fire begins, but all seem to
one and the same. In the same way, the
person who is conformed to Christ, who has become God by grace, is so
completely imbued with God that it becomes increasingly difficult to discern
which of his actions are his own and which are God’s. Many of the saints have been gifted with the
power to work astounding miracles, and yet we know intuitively that the
miraculous power does not come from them, but from the Lord. Seraphim of Sarov,
in the nineteenth century, describes the goal of the Christian life as “the
acquisition of the Holy Spirit.” In fact, in certain cases, the human soul has
become so imbued with the grace of the Holy Spirit, that even the body has
gained a remarkable radiance. For
example, when St. Antony the Great emerged from the fortress in the Egyptian
desert, where he has dedicated twenty years to prayer, his flesh shone with an
unearthly light.
В ури́вку Єва́нгелія, який́ схо́жий на чита́ння, що у цю неді́лю, Госпо́дь оздоро́влює сліпо́го. Коли́ чолові́к зціли́вся, одна́к, він ба́чить недоскона́ло людей, що ру́хаються навко́ло ньо́го, але́ вони́ вигляда́ють як дере́ва. Госпо́дь Ісу́с відно́сить Його́ благода́ть зці́люючи вдру́ге, щоб люди́на, і на цей раз віднови́ла зір і ба́чила чудо́во. Ця істо́рія пока́зує пра́вду, що на́ше зроста́ння в Христі́ не єди́на поді́я, але́ проце́с, яки́й вимага́є багаторазо́вих ді́й Го́спода, в поє́днанні з пості́йною зго́дою на́шої до́брої во́лі. Наближа́тися до Го́спода в моли́тві та в Його Животворя́щих Та́їнствах, це-- не одна́ поді́я, але́ дру́жба, яка́ погли́блюється, зроста́є і розши́рюється че́рез на́ше земне́ життя́.
In
a Gospel passage similar to the reading that we have for this Sunday, we find
the Lord healing a blind man. When the
man is healed, however, he sees imperfectly, he sees men moving around him, but
they look like trees. The Lord Jesus
applies His healing grace a second time to the man, and this time he recovers
his sight and sees perfectly. This
Gospel story shows forth the truth that our growth into Christ is not a one
time event, but a process that requires the repeated action of the Lord,
combined with a continuous commitment of our good will. Drawing near to the Lord in prayer and in His
Life-Giving Sacraments is not a single event, but a friendship that deepens,
grows and expands throughout our earthly life.
Прийма́ти зір і сві́тло від Го́спода, бу́ти зва́женими на Бо́жий ро́зум в Христі́, дає́ нам приро́дну оги́ду всіє́ї те́мряви. У цьо́му випа́дку, за́повіді Го́спода, а не зо́внішні пра́вила, але́ є приро́дним спо́собом життя́. Люди́на, яка́ наближа́ється до Го́спода в молито́вному житті́ почина́є ді́яти і ду́мати, як Госпо́дь ді́є і ду́має. Чим бли́жче вона́ прихо́дить до Го́спода в моли́тві, тим бі́льше вона́ стає́ як Го́сподом в її́ думки́ і ді́ї, тому́ що її́ ро́зум, і на́віть її́ ті́ло, які́ поступо́во стаю́ть обо́жненими під ді́єю сві́тла, яке́ ми назива́ємо благода́ттю. Само́ собо́ю зрозумі́ло, що чим бли́жче вона́ прихо́дить до Го́спода, тим бі́льше її́ відра́за до зла, неві́гластва і мора́льної те́мряви. У той же час, що її́ не́нависть до гріха́ збі́льшується, її́ любо́в і співчуття́ до свої́х істо́т збі́льшується у тій мі́рі, що їх спасі́ння стає́ як дорогоці́нне, від свого́ вла́сного.
Receiving
sight and light from the Lord, being conformed to the mind of God in Christ,
gives us a natural abhorrence of all darkness.
In this case, the precepts of the Lord are not external rules, but a
natural way of life. The human being who
draws near to the Lord in a life of prayer begins to act and think as the Lord
acts and thinks. The closer he comes to
the Lord in prayer, the more like the Lord he becomes in his thoughts and
actions, because his mind, and even his body, are by degrees becoming deified
by the action of the light that we call grace.
It goes without saying that the closer he comes to the Lord, the greater
his abhorrence for evil, ignorance and moral darkness. At the same time that his hatred for sin
increases, his love and compassion for his fellow creatures increases to the
extent that their salvation becomes as precious as his own.
Прихи́льність до сві́тла і зо́ру означа́є прихи́льність до моли́тви і зроста́ння в на́ших відно́синах з Го́сподом че́рез Боже́ственні Та́їнства. Ми пови́нні моли́тися якомо́га бі́льше, і бі́льше моли́тися, бо моли́тва стає́ все більш і більш приро́дною для нас (з використа́нням слів Єва́нгелія як джерела́ і натхне́ння для на́шої моли́тви).
No comments:
Post a Comment