Брати й сестри у Христі—
Два тижні тому, коли ми згадували празник Різдва
Христового згідно Нового Календаря, ми розду́мували над першим гімном про
Різдво Святого Єфрема Сирійського, і нотували дуже велику радість Святого
Єфрема про поповнення всіх пророцтв Старого Завіту, які пророкували прихід
Господа нашого Ісуса Христа. Певно,
прихід Месії є річчю, яка викликає радість, і отже, чому ми чули у
євангельському читанні те, що Цар Ірод був занепокоєним словами мудреців і з
ним увесь Єрусалим. Мабуть, ми добре
розуміємо рацію царської стривожености, бо він був тираном, який беззаконно панував
над ізраїльським народом, бо його родина не була юдейською, але ідумейською,
навіть недавно наверненою до поклоніння Дійсного Бога. Він приймав його престіл
тільки через шлюб з Маріямною, дочкою Царя Олександра Янейя, яку Ірод потім
вбив. Так певно ми можемо розуміти це
занепокоєння цього незаконного володаря. Так дійсно страх до нього прийшов би,
коли він чув пророцтво Святого Пророка Міхея, яке книжники цитували. А чому увесь
Єрусалим занепокоївся цим несправедливим царем? Чого так святе місто страшилося?
Two weeks
ago, when we commemorated the feast of the Nativity of Christ according to the
New Calendar, we meditated on the first hymn On the Nativity by St. Ephrem the
Syrian, and we noted the very great joy of St. Ephrem concerning the
fulfillment of all the prophecies of the Old Testament, which foretold the
coming of our Lord Jesus Christ. Certainly, the coming of the Messiah is a
thing, which calls forth joy, and therefore, why do we hear in the Gospel
reading that King Herod was troubled by the words of the Magi, and all Jerusalem with him. Perhaps, we
well understand the reason for the king’s disquiet, since he was a tyrant, who
lawlessly ruled over the people of Israel, for his family was not even Jewish,
but Idumaean, even recently converted to the worship of the True God. He acquired his throne only through marriage
to Mariamne, the daughter of King Alexander Jannaeus, whom Herod later
murdered. So certainly, we can
understand the anxiety of this illegitimate ruler. Truly, fear would come upon
him, when he heard the prophecy of the Holy Prophet Micah, which the scribes
quoted. But why was all Jerusalem troubled with this unjust king? What did the holy
city have to fear?
Дійсно, чого так святе місто боялося? Багато речей і
всіма способами, бо пророцтво про месіянський прихід не тільки про радість.
Пророцтво Старого Завіту закликає святе місто до радости, коли древній пророк
промовляє: «Скажіте Сіонській доньці: Ось до тебе йде Цар твій! Він покірливий,
і всів на осла, -- на осла, під’яремного сина.» Але там, Бог також закликає
його до страху і тремтінні: «Хай захолять удень та вночі мої очі слізьми, і
нехай не затихнуть, бо дівчина, доня народу мого, буде побита великим нещастям,
дуже болючим ударом!»
What indeed
does the holy city have to fear? Many things, and in every way, for the
prophecy concerning the coming of the Messiah is not only about joy. The
prophecy of the Old Testament summons the holy city to joy, when the ancient
prophet proclaims: “Say to daughter Zion: Behold, your King comes to you! He is
meek, and seated on an ass, --on an ass, the foal of a donkey.” But there, God
also summons them to fear and trembling: “Let my eyes stream with tears night
and day, without rest, over the great destruction which overwhelms the virgin
daughter of my people, over her incurable wound.”
Подібним способом, побожні християни повинні мати
здоровий страх про прихід Господа. Другий прихід Господа Ісуса буде дуже
славною нагодою, а ніхто між нами не вважає його без певного тремтіння, бо,
навіть якщо ми себе називаємо «святими» (боронь Боже!), Бог є Всесвятий. Що
пропорція між святим і Всесвятим? І навіть якщо ми живемо згідно заповідей
Христових, а ще такими способами ми менші й гірші від того, що Він хотів, коли
нас сотворив. Ніхто з нас не може відповідати на ці запитання, і отже ми
очікуємо приходу Господа з радістю задля нашої любови до Нього, але ми також
боїмося того ж самого приходу задля наших гріхів, бо Святе Письмо нам каже:
«Початок мудрости є страхом Божим,» і також, у нашій Службі Божій перед
Причастям, ми промовляємо: «Зі страхом Божим і з вірою приступіть!» Греки
відповідно додають: «Зі страхом Божим, вірою і любов’ю приступіть!» щоб
нагадувати нам про одну есенціяльну річ, яка відноситься до Євангелія від
Святого Луки. Ми чуємо це у євангельському читанні на всякі свята Пресвятої Богородиці.
Господь каже Святій Марті: «Марто, Марто, турбуєшся й журишся ти про багато
чого, а потрібне одне.» Ми вже здійснемо те, що так потрібне? Одна потрібна річ
є любов’ю до Бога. Дійсна любов до Бога має основу у вірі і страсі Божому.
In a similar
way, pious Christians should have a healthy fear concerning the coming of the
Lord. The second coming of the Lord Jesus will be a very glorious event, but no
one among us regards it without a certain trepidation, since, even if we should
call ourselves “holy” (which God forbid!), God is “All-Holy.” What
correspondence is there between holy and All-Holy? Even if we live according to
the commandments of Christ, in what ways are we still less and worse than God
wanted us to be, when He created us. No
one among us is able to answer these questions, and therefore we await the
coming of the Lord with joy on account of our love for Him, but we also fear
that same coming on account of our sins, for the Holy Scriptures tell us: “The
beginning of wisdom is the fear of the Lord,” and also, in our Divine Liturgy
before communion, we proclaim: “Approach with the fear of God and with faith!”
The Greeks appropriately add: “Approach with the fear of God, with faith and
love!” in order to remind us about the one essential thing, to which the Lord
refers in the Gospel of St. Luke. We hear this gospel reading on all the feasts
of the Mother of God. The Lord says to Saint Martha: “Martha, Martha, you are
troubled and worried about many things, but only one is necessary.” Have we already
realized what sort of necessary thing that is? The one necessary thing is the
love of God. True love for God has its foundation in faith and the fear of God.
Наша радість про прихід Господа Ісуса не повинна знищити
страх Божий у нас, бо ці речі не є протилежними, але комплементарними так, як
Господь нам каже, тобто, ми мусимо бути як слуги, які очікують прихід їхнього
пана. Навіть якщо він буде приходити під час ночі, слуги повинні бути готовими,
щоб привітати Його і служити Йому. У
драмі, ми знаємо, це корисне, щоб мати багато репетицій перед часом дійсної
вистави. Тим самим способом, Господь знає, це корисне для нас, тобто, мати
постійну і плодоносну репетицію, коли Господь може дійсно приходити до нас, щоб
виправляти і вдосконалювати нас, перед Його останнім приходом, коли Він буде
приходити, щоб судити нас. Отже, Господь дійсно приходить до нас у таїнстві
Євхаристії заради тих причин, виправляючи і вдосконалюючи нас. Проте, репетиція
тільки ефективна, якщо актори вважають її такою, як дійсна вистава, бо
репетиція без зусилля акторів не буде вдосконалювати кінцеву виставу. З цією
причиною, ми мусимо завжди причащатися зі страхом Божим, не дозволяючи
звичайности цієї нагоди, щоб знищити наше благоговіння та інші чесноти, які нам
потрібні для корисного причастя, бо причастя є маленьким різдвом Христовим у
нас і так, як ми підготуємося до цього свята, нам треба також підготувати наші
серця до причастя не тільки сповіддю, а також правилом молитви перед причастям,
яке знаходиться у багатьох молитовниках.
Правило дуже довге, але ми в змозі вибирати одну молитву або дві
молитви, кожен раз ми підготуємося до причастя. Коли ми молимось цими молитвами
з увагою, ми зберігаємо страх Божий у нас, простягаючи обіцянку і благодать
цього свята в решту нашого життя і нашого року.
No comments:
Post a Comment