Здійснити справедливість-- Fulfilling Justice

     Грецький історик Геродот написав, у його Історії Перської Війни, оповідання про Фараона Псаметиха, царя Єгипетського.  Згідно Геродота, архиєрей єгипетського бога, Птага, пророкував Цареві Псаметихові, що після трьох років він би помер.  Фараон Псаметих довгий час жалів над цим виявленням, але, тому, що він був мудрим, задумав розумний план, щоб розтягти його життя.  Він купив багато лямп, якими він наповнив кімнати його палацу, щоб світло світило під час ночі так, як під час дня.  Цим способом, він трансформував три роки до шість років, бо він тільки спав, коли природа потребувала абсолютно. Після цих трьох років, коли він помер, він був наймудрішим й найбільш продуктивним царем єгипетської історії.

     Під час минулого тижня, ми святкували празник Святої Імператриці Теофани, яка була дружиною Імператора Лева Мудрого і померла у 918-ому р. Свята Теофана уникала марности її суспільного становища і вибирала, щоб присвятитися молитві за її чоловіка, Імператора, його державу й цілу Імперію.  Вона молилася через цілу ніч, і як Псаметих, тільки спала, коли природа потребувала безсумнівно.  Через день, вона поповнювала її офіційні обов’язки, хоча рідко з’являлася публічно тому, що відмовляла, щоб носити корону й самоцвіти, але замість цього, завжди люди Констянтинограда бачили її у катедрі, під час богослужіння, носячу монашу мантію й одяг. Її любов до Христа була дуже великою, та її найбільше бажання було «здійснити всяку правду» заради себе, її родини та Імперії.  Це також було бажання Господа нашого Ісуса Христа, коли він зійшов з неба у воплоченні, бо його слухняність до плану Бога Отця була виразом його любови до Отця. Отже, коли Ісус прибув на Йордан до Св. Йоана Хрестителя, щоб христитися від нього, і Йоан спротивлявся йому, кажучи: «Мені самому треба христитися в тебе», Ісус у відповідь сказав до нього: «Залиши це тепер, так бо ли́чить нам здійснити всяку справедливість.» У думці Святої Імператриці Теофани, «здійснити всяку справедливість» означало «відмовляти славу цього світу, для того, щоб дати славу Богові єдиному.» Хоча вона зробила невтомно й постійно офіційніми обов’язками, і виставляла багато шпиталів й інших благодійних інститутів для допомоги бідним, ніколи не приймала честь або визнання тому, що не зробила добре діло, яке було похвальним, але тільки справедливість здійснила. Проте, її найліпше діло було молитвою, бо її витривалість і наполегливість вражали всіх людей, особливо духовенство.  Вкінці, місто Констянтинограда починало пізнавати, що Бог не відмовляв нічого святій імператриці, й городяни більше її поважали.  Але, вона не себе́ поважала, а тільки Бога поважала.

     Сьогодні, Неділя Отців, ми пам’ятаємо всіх святих Старого Завіту, які жили після Виходу. Особливо, ми святкуємо Великого Пророка Даниїла й трьох святих юнаків Ананію, Азарію й Мисаїла.  Всі ці святі страждали через велику турботу за їх віру, отже тепер вони є відомими великим жертвам.  Три юнаки, Ананія, Азарія і Мисаїл терпіли огонь великої пeчi, і Пророк Даниїл був відданий, щоб бути їжею для левів, бо вони відмовляли поклонятися іншим богам-- ідолам, замість єдиного Бога.  Ми маємо лише безкомпромісну віру, яку ми промовляємо, коли ми розповідаємо слова Нікейського Віровчення: «Вірую в єдиного Бога Вседержителя, Творця неба й землі, всього видимого й невидимого...»  Але, ми мусимо бути дбайливими, коли ми відмовляємо поклонятися іншим богам—ідолам язичників, що також себе включаємо, бо дуже часто ми узурпуємо місце, яке Бог заслуговує.  Наприклад, Бог—Творець, і все сотворення Він для себе сотворив, але коли випадки і нагоди не є перфектними, коли справи не продовжують як ми бажаємо, тоді стаємося сердитими, неначе всесвіт було зробленим для нас.  Дуже часто у нашому духовному житті, ми наголошуємо наші добрі діла так, як зводимо наші рахунки: добрі діла—наші дебети, і гріхи—наші кредити.  Але, ми мусимо завжди починати наші добрі діла з пізнання, що не маємо нічого, яке належить вже не Богові.  Хоча ми робимо великою мудрістю, як Псаметих, а ще наша мудрість є дарунком від Нього. Ми не робимо добрі діла, але співпрацюємо у добрих ділах, які Бог зволив.  Коли Бог зволить інші, ніж ці речі, які бажаємо, тоді ми не жаліємо, але радіємо тому, що Божа воля робиться.  Як Свята Теофана, ми приймаємо надхнення від слів Святого Євангелія Луки. Там, Господь нам каже: «Хто з вас, мавши слугу, орача або пастуха́, скаже до нього, коли він прийде з поля: Іди мерщі́й та сідай до столу? А чи не скаже йому радше: Зготуй мені щось на вечерю та підпережись мені служити, поки я буду їсти й пити? Чи буде дякувати слузі за те, що виконав наказане? Отак і ви, як зробите все, що звелено вам, кажіть: Ми слуги непотрібні, виконали те, що повинні були зробити.» Нам треба приймати ці слова, як описування нашої споріднености з Богом.  Царський престол у середині всесвіту нам не належить, але ми—непотрібні слуги.  Коли ми відмовляємо поклонятися іншим богам, так як Святий Пророк Даниїл і Святі Три Юнаки, ми також себе включаємо, бо не маємо нічого, яке Він не дав.   

  The Greek historian Herodotus, in The History of the Persian War, relates the story concerning Pharaoh Psammetichus, King of Egypt.  According to Herodotus, the high priest of the Egyptian god Ptah revealed to Psammetichus that he would die after three years.  King Psammetichus sorrowed over himself for a long time, as if he were already dead, but then, because he was prudent, he conceived a clever plan to extend the period of his life.  He bought enormous numbers of lamps, with which he filled the rooms of his palace, so that the light shined in those rooms during the night, just as it did during the day.  In this way, making night into day, he transformed his three years into six years, since he only slept when nature absolutely demanded it.  After those three years, when he at last died, he was regarded as the most wise and productive king in all Egyptian history. 

     On the sixteenth day of December, we celebrated the feast of St. Theophano of Constantinople, the Roman Empress, who was the wife of the Emperor Leo the Wise, and died in the year 918.  Saint Theophano renounced all the vanity of her high status, and she chose instead to consecrate herself to prayer for her husband, the Emperor, his government and the whole Empire.  She habitually prayed through the whole night, and, like Psammetichus, she only slept, when her human nature forced her to do so.  During the day, she strove to fulfill her official duties well, although she rarely appeared publicly on account of the fact that she generally refused to wear the crown and the jewels that were the insignia of her office.  Instead, the people of Constantinople most often saw her in church, during Divine Service, wearing the simple mantle and black dress of a nun.  Her love for Jesus Christ was very great, and her greatest desire was “to fulfill all justice” in regard to herself, the Emperor, her family and the Empire.  In this way she imitated Christ, who had the selfsame desire when He descended from Heaven in the Incarnation, for His obedience to the plan of the Father was an expression of his love for the Father.  Therefore, when Jesus went to the Jordan to St. John the Baptist in order to be baptized by him, John initially objected, saying “I need to be baptized by You,” but Jesus in reply said to him, “Let it be for now, for in this way it is fitting that we fulfill all justice.” In the opinion of the Empress Theophano, “to fulfill all justice” meant “to refuse the glory of this world, in order to give glory to the one and only God.” Although she worked tirelessly and continuously in her official duties, establishing numerous hospitals and other charitable institutions for the relief of the poor, she never accepted any honour or recognition, because she did not perform a good work, which was praiseworthy, but only fulfilled justice (as if she were paying a debt). Nevertheless, her greatest good work was prayer, for her endurance and perseverance amazed all the people, especially the clergy.  In the end, the city of Constantinople began to recognize that God would not refuse anything to the holy Empress, and the citizens esteemed her greatly.  But, she did not esteem herself. She only held God in reverence.

     Today is the Sunday of the Holy Fathers, and we commemorate all of the saints of the Old Testament, who lived after the Exodus of the people of Israel from Egypt.  Especially, we remember the Great Prophet Daniel and the three holy youths, Ananias, Azarias and Mishael.  All of these saints suffered great trials for their faith, therefore now they are renowned for their great sacrifices.  The three youths, Ananias, Azarias and Mishael suffered the flames of a great furnace, while the Prophet Daniel was thrown as food to the lions, because they refused to worship other gods—idols, instead of the one and only God.  We have the same uncompromising faith, which we profess, when we recite the words of the Nicene Creed: “I believe in One God, the Father, the Almighty, Creator of Heaven and Earth, and of all things visible and invisible…” But, we must be careful that when we refuse to give worship to other gods—the idols of the nations, that we also include ourselves. Very often from day to day, we usurp the place, which God deserves.  For example, God is the Creator, and all Creation He created for Himself, but when circumstances and events are not perfect, when our affairs do not go the way we desire them to go, then we become angry, as if the universe had been made for us.  Very often in our spiritual lives, we emphasize our good works, as if we are balancing our accounts: good works are our debits, while sins are our credits. But, we must always begin our good works with the understanding that we have nothing, which does not already belong to God. Although we perform our deeds with great wisdom, like Psammetichus, yet our wisdom itself is a gift from Him.  We do not so much do good works, as we cooperate in the good works, which God has ordained.  When God wills other things, than those, which we desire, then we are not sad on that account, but we rejoice, because God’s will is done.  Like Saint Theophano, we take inspiration from the words of the Gospel According to Saint Luke. There, the Lord tell us: Which of you, having a servant ploughing or feeding cattle, will say to him, when he is come from the field: Immediately go, sit down to eat.  Will you not rather say to him: Make ready my supper, and gird thyself, and serve me, whilst I eat and drink, and afterwards thou shalt eat and drink? Doth he thank that servant, for doing the things which he commanded him? I think not.  So you also, when you shall have done all these things that are commanded you, say: We are unprofitable servants; we have done that which we ought to do.” We need to take these words to heart, as a true description of our relationship with the Lord.  Indeed, the royal throne in the center of Creation does not belong to us, rather, we are unprofitable servants.  When we refuse to offer worship to other gods, just as the Holy Prophet Daniel and the three holy youths Ananias, Azarias and Mishael, we also include ourselves, since we recognize that we have nothing, which He has not given us.