ТРИ ПРОВАЛИ НАШОЇ ВЕЛИКОПОСНОЇ ПОДОРОЖІ/ THREE PITFALLS OF OUR LENTEN JOURNEY

«Просив я учнів Твоїх, щоб його вигнали, та не змогли,»каже чоловік до Господа, коли він пояснює випадки про його німого сина.  Чоловік прийшов до Христових учнів, шукаючи оздоровлення його сина, але вони не змогли зцілити його. Оздоровлення, які записані в Євангелії є твором Господа Ісуса Христа, але Господь раніше дав учням силу, щоб зціляти хворих і вигнати бісів. Отже, учні здивовані тим, що вони пробують вигнати біса без успіху.  Можливо, учні, мавши багато успіху у вигнанні цих злих духів, починають  відчуватися сильними і достатніми у своїх персонажах так, що навіть не потребують Господа. Мабуть, вони стають гордими у їхній новій здатності.  Господь нагадує їм про те, що вони потребують смиренности—їм треба пізнати їхню слабкість і незначимість, бо вони є творіннями, які не існують тим самим сенсом, яким Бог існує. Перед буттям Бога, їхнє буття є подібним до небуття.  Їх нездатність зцілити біснуватого, доказує те, що вони є залежними від Бога. Тим самим способом, ми дійшли до середини посту. Цими тижнями, ми починали боротьбу проти пристрастей, і мабуть ми мали успіх заради наших робіт, але ми мусимо пізнати, що наш успіх у цій боротьбі приходить до нас через Господню благодать і енергію. Якщо ми думаємо, що наш прогрес є нашим звершенням, загубимо цілу користь посту. Це перший провал посту, який ворог положить на нашому шляху, щоб загуби́ти пожиток цього періоду. Подібним шляхом, це ключ, який дозволить нам пізнання наших інших звершень. Наші звершення у цьому світі є Божим дарунком так, як Він нам сказав: 

«Без мене ж ви нічого чинити не можете.»

“I asked your disciples to cast it out, but they were not able,” so the man says to the Lord, when he explains the circumstances concerning his mute son.  The man came to the disciples of Christ, seeking the cure of his son, but they were not able to heal him.  The cures, which are recorded in the Gospel are the work of the Lord Jesus Christ, but the Lord earlier gave the disciples the power to heal the sick and drive out demons.  Therefore, the disciples are surprised, because they try to cast out the demon without success.  Perhaps, the disciples, having had great success in casting out these evil spirits, began to feel powerful and sufficient in their own persons, as if they did not need the Lord. Perhaps they began to be proud in their new ability.  The Lord reminds them that they need humility. They need to recognize their weakness and nothingness, since they are creatures, who do not exist in the same sense that God exists.  Before the Being of God, their being is like nonbeing.  Their inability to heal the demoniac proves to them that they are dependent on God.  In the same way, we have come to the middle of the Fast.  In these weeks, we have begun the battle against our passions, and perhaps we have had success on account of our efforts, but we must recognize that our success in this battle comes to us through the Lord’s grace and energy.  If we think that our progress is our accomplishment, we lose the entire profit of the Fast.  This is the first pitfall of the Fast, which the Enemy has placed in our path, so that we lose the benefit of this time. In a similar way, this is a key, which allows us to understand our other accomplishments.  Our accomplishments in this world are God’s gift, just as He Himself told us: “Apart from Me, you can do nothing.”

Коли Господь чує, що «учні не змогли,» Він каже: «О роде невірний! Доки я буду з вами? Доки вас терпітиму?» Господь явно розстроюється, але чому? Він розстроюється тому, що учні пробували вигнати біса без успіху? Ні, Він розстроюється тим, що учні не мали довір’я у Бозі.  Вони мали повну упевненість у собі самих, але ніякої упевнености у Господі. Протилежно, ми мусимо мати глибоку упевненість у Бозі, щоб мати успіх під час цієї боротьби.  Тут, Господь каже з великим розчаруванням тому, що Його серце засмучене заради невірства Його учнів.  Але, ми мусимо пізнати, що Його серце засмучене тим, що Він глибоко полюбив Його учнів. Ніколи б Він не залишив їх, незважаючи на те, що вони залишили Його в день Його розп’яття. Тим самим способом, Господь не буде залишати нас також, незважаючи на наші недоліки і невірство, хоча Його серце засмучене тому, що Він пізнає те, що ним ми можемо стати через єднання з Богом. Другий провал Великого Посту є спокусою, щоб вірити в те, що Бог буде залишати нас у періоді нашого страждання і нашої турботи. Це спокуса ворога, який творить сумнів у нас.  Боротьба проти пристрастей є повною страждання тому, що ми мусимо постійно вибирати те, що наша природа ненавидить, але наш Бог з нами під час цієї турботи, і Він підсилює нас.  Як під час посту, так під час цілого світового життя. Бог не буде залишати нас у нашому стражданні, але протилежно, кожне страждання прецінне тому, що це може бути з’єднаним зі стражданням Христовим і стати шляхом до більшої досконалости, допомагаючи нам, щоб поповнити заповідь Христа: «Будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий.»

When the Lord hears that “the disciples were not able,” He says: “O faithless generation! How long will be with you? How long must I endure you?” The Lord is clearly upset, but why? Is He upset because the disciples tried without success to cast out the demon? No, He is upset, because the disciples do not have confidence in God. They have full confidence in themselves, but no confidence in the Lord. Contrariwise, we must have deep confidence in God in order to have success in this battle. Here, the Lord speaks with great frustration, because His Heart is grieved on account of His disciples faithlessness. But we must recognize that His Heart is grieved, because He loved the disciples so deeply. Never would He have abandoned them, despite the fact that they would abandon Him on the day of His crucifixion.  In the same way, the Lord will not abandon us also, despite our failings and faithlessness, although His Heart is grieved, because He knows what we are able to become through communion with God. The second pitfall of the Great Fast is the temptation to believe that God will abandon us in the time of our suffering and our trial.  This is a temptation of the Enemy, who tries to create doubt in us. The battle against the passions is full of suffering, because we must continuously choose what our nature hates, but our God is with us during this trial, and He strengthens us. Just as it is in Lent, so is it also in our whole earthly life. God will not abandon us in our suffering, but, on the contrary, each suffering is most precious, because it is able to be joined to the suffering of Christ and become a way to greater perfection, helping us to fulfill the command of Christ: “Be perfect, as your Father in heaven is perfect.”

Господь Христос каже чоловікові: «все можливо то́му, хто вірує.» Цей вираз Господа є мабуть найбільшим викликом нашого духовного життя, бо ми потребуємо щирої віри, щоб приймати відповідь наших молитов у знищенні наших пристрастей так, як у інших випадках. Не є більшим ділом, яке людина потребує звершити, і треба починати це діло з віри. Ми мусимо бути дбайливими, щоб не приймати меншу віру від тієї, яка вірить «ВСЕ можливо тому, хто вірує.» Це постійна спокуса, і третій провал нашої великопосної подорожі. Різні сходи віри. Наприклад, віра, яка вірить в кілька можливих речей, або віра, яка вірить в багато можливих речей, або більшість речей можлива.  Ці недосконалі віри, але досконала віра тримає те, що ВСЕ можливо то́му, хто вірує. Нам треба заохочувати зростання цієї віри і у нас і у інших людях.

The Lord Christ says to the man: “everything is possible to one who believes.” This expression of the Lord is perhaps the greatest challenge of our spiritual life, since we need a sincere faith in order to receive the answer to our prayers, in the destruction of our passion, just as in other circumstances.  There is no greater work, which the human needs to accomplish, and we need to begin this work with faith. We must careful so that we do not accept a faith that is less than that, which believes, “everything is possible to him, who believes.” This is a constant temptation, and it is the third pitfall of our Lenten journey. There are different degrees of faith. For example, there is the faith, which believes that a few things are possible. Then there is the faith, which believes that many things are possible, and most things are possible. These are imperfect faiths, but perfect faith believes that ALL things are possible to one, who believes. We need to encourage the growth of this faith in us and in other people.