Візьміть, ваші ноші: Ми мусимо носити наш тягар і тягар один одного Take up your bed: We must bear our burden and one another’s

Брати й сестри у Христі—

Коли ми чуємо Господні слова у сьогоднішньому Євангелії, ми мусимо нотувати те, що Він не тільки наказав паралітику, «Встань й іди до свого дому,» але Він також наказав, «візьми твої ноші.» Природно, цей уривок має глибше значення тільки від того, що Господь є стурбованим про якість середовища, і хоче перешкодити засміченню. Ні, Господь Ісус, коли Він наказує, «візьми твої ноші,» виражає дуже глибоку правду.  У цьому світі, ми будемо завжди мати тягар страждання і болі, але наш тягар наповнює мету у плані Господньому.  Через ношення нашого тягару, ми стаємо конформованими до Христа практикою чесноти.  У кількох місцях, Господь Ісус нам каже те, що ми мусимо носити хрест, і Святий Апостол Павло нам каже у посланні до Галатів те, що ми мусимо носити тягарі один за одного, щоб виконати закон Христа.

When we hear the Lord’s words in today’s Gospel, we should notice that He not only commands the paralytic, “Get up and go home,” but He also commanded, “take up your pallet.” Naturally, this passage has deeper meaning than merely the Lord’s concern about the quality of the environment  and His desire to discourage littering. No, the Lord Jesus, when He commands, “take up your bed,” expresses a very profound truth. In this world, we will always have a burden of suffering and pain, but our burden fulfills a purpose in the plan of the Lord.  By bearing our burden, we become conformed to Christ through the practice of virtue.  In several places, the Lord Jesus tells us that we must bear the cross, and the Holy Apostle Paul tells us in his Letter to the Galatians that we must bear one another’s burdens, in order to fulfill the law of Christ. 

Тепер, у Році Милосердя, ми зосереджуємось на шляхах, на яких ми можемо нести тягарі один одного.  Ці шляхи ми називаємо «милосердними ділами,» і ми пізнаємо сім тілесних діл і сім духовних діл.  Сім тілесних діл є: Голодного нагодувати, Спрагненого напоїти, нагого зодягнути, Подорожнього в дім прийняти, недужому послужити, в’язня відвідати, померлого похоронити. І сім духовних діл є: грішника навернути, неві́гласа навчити, у сумніві порадити, сумного потішити, кривду терпеливо зносити, образу з серця прощати, за живих і померлих молитися. Коли ми робимо ці речі, ми несемо тягарі один одного.

Now, in the Year of Mercy, we focus on the ways, in which we can bear one another’s burdens. These ways are what we call “the works of mercy,” and we recognize seven corporal and seven spiritual works of mercy. The seven corporal works are: to feed the hungry, to give drink to the thirsty, to clothe the naked, to shelter the traveler, to care for the sick, to visit the imprisoned, and to bury the dead. And the seven spiritual works are: to convert the sinner, to instruct the ignorant, to encourage the doubtful, to console the sorrowful, to bear injury patiently, to forgive offense from the heart, and to pray for the living and the dead. 

Моральне життя є перфектно розробленим, бо ми наповнюємо тілесні діла милосердя, коли можливість існує, але коли ні, ми практикуємо духовні діла, і, коли не можна практикувати навіть ці, ми спираємося на останнє з цих духовних діл, тому що молитва є завжди доступною.  Не треба бути сумни́ми, тому що ми не маємо можливости робити діла милосердні, бо Господь знає наші серця, і Він буде нагороджувати нас, заради нашого бажання, бо це бажання виражає любов до Бога і до ближніх.

The moral life is perfectly designed, since we fulfill the corporal works of mercy, when the opportunity exists, but when it does not, we practice the spiritual works, and, when it is not possible to practice even these, we rely on the last of these spiritual works, because prayer is always available. We should not be sad, because we do not have the opportunity to do works of mercy, since the Lord knows our hearts, and He will reward us according to our desire, since this desire expresses love for God and neighbor.

Дійсно, у християнському житті, ми мусимо завжди взяти наші ноші (хрест, який Бог нам дає), і частина цього хреста буде завжди піклуванням за інших. Наші ноші мають дві мети: очищення від наших гріхів і ріст у подобі Бога. Коли наші розуми є просвіченими через віру, ми можемо пізнати роль всіх наших випадків у очищенні гріхів.  Ми не загубимо нічого, коли ми приймаємо випадки спокійно, заради слухняности Богові.  Замість цього, навіть чисто у природному сенсі, ми приймаємо багато користей, бо наш кровотиск зменшує, і наше тіло не продукує його стресові гормони. Духовно, ми маємо користь від цієї пратики навіть більш глибоко, бо, коли ми приймаємо всі наші випадки спокійно і слухняно, ці випадки не мають сили, щоб розділити нас від Бога. Замість того, ми наближаємося ближче до Бога, Який нагороджує наше зусилля, щоб вирости у Його подобі.

 

Truly, in the Christian life, we must always “take up our bed” (the cross, which God gives us), and a part of that cross is always concern for others.  Our bed has two purposes: expiation of our sins and growth in the likeness of God.  When our minds are enlightened through faith, we can recognize the role of all of our circumstances in the expiation of our sins. We do not lose anything, when we accept circumstances peacefully, on account obedience to God.  Instead, even in a purely natural sense, we receive a lot of benefits, since our blood pressure declines, and our body does not produce its stress hormones. Spiritually, we benefit spiritually from this practice even more profoundly, since, when we accept all our circumstances peacefully and obediently, these circumstances do not have the power to separate us from God. Instead, we approach nearer to God, Who rewards our effort to grow in His likeness.

Практично кажучи, ми повинні добровільно приймати деяке маленьке страждання на себе, як символ всіх наших випадків, які ми мусимо приймати недобровільно, але скокійно і слухняно.  Я пропоную, наприклад, те, щоб молитися один «Отче наш,» і один «Богородице Діво,» кожного дня, за молодших членів нашої громади, які страждають через спокуси від світу, плоті і диявола, і залишають нашу Церкву у великій кількості. Тоді, ми мусимо просвітити наше серце через віру, навчаючись про навчання Церкви. Ми повинні навчатися чому-небудь з нашої віри кожного тижня, і мабуть написати те, щоб пам’ятати і навчити цього кого-небудь. І останнє, ми можемо діяти згідно цього, як ми навчалися, чинячи деяке милосердне діло.

Practically speaking, we should voluntarily accept some small suffering on ourselves, as a symbol of all our circumstances, which we must accept involuntarily, but peacefully and obediently.  I suggest, for example, we pray one “Our Father,” and one “Hail, Mary,” each day, for the young members of our community, who suffer such temptation from the world, the flesh and the Devil, and who abandon our Church in great numbers.  Then, we must enlighten our hearts through faith, learning about the teachings of the Church. We should learn something new about our faith each week, and perhaps write it down, so that we can remember it and teach it to someone else. Lastly, we can act on what we have learned, performing some work of mercy.