ПОДОРОЖ ДО СВЯТОСТИ: ВІД СТРАХУ ДО ЛЮБОВИ THE JOURNEY TO HOLINESS: FROM FEAR TO LOVE

Brothers and sisters in Christ—

Today is the Sunday of All Saints. Last Sunday, we celebrated the feast of the Descent of the Holy Spirit upon the Apostles and the Mother of God, the birth of the Church.  But today, we celebrate the holiness, which the Holy Spirit engenders in the Church in every age.  We give thanks to God for all of His saints, who lived according to the commandments of God, enlightened by grace.  There is no greater thanks that we can give to God than to live our lives joyfully and peacefully, full of the knowledge of God’s love for us; and there is no better way for us to honour all the saints than to become united with them in perfect love of God and of neighbour, and thus to take our place at the table in the Kingdom of God.

     The Ukrainian poet Gregory Skovoroda, at the beginning of his work entitled the Garden of Sacred Songs, wrote:

People fear to descend to death,

To fall into a fate unfortunate,

Where fire unquenchable will welcome them.

But death is holy—putting an end to our evils.

O holy death, you bring even wars to an end.

When your conscience is clean, do not fear the fiery Perun, no!

For the righteous man is not burned by the fire of hell,

But He inherits glory and the life of Paradise.

Here, Skovoroda describes the saints of the Church, who realized the defilement of their consciences. They ran to Christ, Who healed them, and gave them a share in the everlasting life of the Holy Trinity. Through His marvelous Mysteries, He made it possible for them to live in obedience to the Father. Their journey in Christ to the house of the Father began with fear, just as Skovoroda describes, but later, that fear was transformed into love. As Saint John says: “Perfect love casts out fear.” As Skovoroda says, in Christ the saints welcomed the restoration of their minds, so that they came to know and understand the world in a different way, according to opinions and ideas often contrary to the wisdom of this world.  The Holy Apostle Paul gives us an example of this, when he says: “For me, life is Christ, and death is gain. Only, as I remain in the body of this death, I am still able work profitably.”

     Our journey to the house of the Father ought also to begin with a healthy fear before our all-holy God, Who does not endure impurity, but punishes sin and evil deeds with justice. We ought to remember that it is necessary for each of us to make an account before Him not only of all the deeds we have done, but also all those that we should have done, but failed to do. We must begin by recognizing the defilement of our consciences. Then, we must implore Christ for His mercy and the forgiveness of our sins through His life-giving suffering and death.  Our journey continues as our fear becomes transformed into love –as we feel the love that the Father has for us, which seeks the perfection of His image in us. Our love for the Father grows, as we experience the Father’s loving care in our behalf, as He purifies us of our defilement, and, in its place, gives us peace—the peace, which the world does not understand, as the Son of God told His apostles: “I leave you peace, my peace I give to you; not as the world gives, do I give to you.” His peace is not like the world’s peace, because it brings with it the restoration of our minds, just as Skovoroda describes. In this restoration, we begin to understand that the only misfortune is sin, and that suffering and even death are servants of God’s loving plan for our salvation.

Браття і сестри у Христі—

Сьогодні Неділя Всіх Святих. Минулої неділі, ми святкували Зіслання Святого Духа над святими апостолами і Богородицею, або народження Святої Церкви, але сьогодні ми святкуємо святість, яку Святий Дух створив у Церкві; ми віддає́мо Богові честь заради всіх святих, які жили заповідями Божими і благодаттю. Найбільша честь, яку ми можемо Богові віддати—радісне і спокійне життя повне знанням Його любови до нас, і найліпший спосіб для нас, яким шанувати Всіх Святих—статися з’єднаними з ними у їхній перфектній любові до Бога й ближніх, і отже прийняти місце за столом у Небесному Царстві.   

     Український поет Григорій Сковорода, на початку Його твору Сад Божественних Пісень, написав:

Боїться народ зійти гнить у гроб,

Впасти в жереб нещасний,

В якому вогонь незгасний.

А смерть є свята—зло наше стопта́.

Зведе навіть вій́ни в спокій.

О смерть свята!

Коли совість в тебе чиста, не страшний Перун огнистий, ні!

Пекла вогнем він не палить,

А має життя райське й хвалить.

Тут Сковорода описує церковних святих, які пізнали брудність наших совістей. Вони прибігли до Христа, Який їх оздоровляв, дав їм участь вічного життя Святої Тройці через Його чудові таїнства, і дозволяв їм жити в слухня́ності до Отця.  Їх подорож у Христі до дому Отця починалася зі страхом, так як Сковорода описує, але пізніше, вона була перетворена в любов. Як Сковорода каже, в Христі вони вітають реставрованість їхніх розумів, щоб знати всесвіт новим засобом, згідно думок та ідей часто протилежних до знання цього світу, так як Святий Апостол Павло сказав: «Для мене бо життя—Христос, а смерть—прибуток. Однак, як я живу в цім смертнім тілі, я можу ще корисно працювати.»

     Наша подорож до дому Отця повинна також починатися зі здоровим страхом перед нашим всесвятим Богом, Який нечисто́ту не терпить, але покарає гріх і злі діла зі справедливости, і перед Яким нам треба давати звіт діл, які не тільки ми зробили, але які ми повинні зробити.  Нам треба пізнавати брудність наших совістей, і просити Христа за милість і відпущення гріхів через Його животворящі страждання і смерть. Але ця подорож проводить до любови, яку ми чуємо від Отця до нас, яка шукає перфектність Божого образу у нас, і тоді наша любов росте, коли ми також чуємося, що Отець пересуває від нас все зотління, і замість цього дає мир, який цей світ не розуміє, як Син Божий сказав апостолам: «Мир залишаю вам, мій мир даю вам; не так, як світ дає, даю вам його.» Його мир не подібний світовому миру, бо він носить до нас реставрованість наших розумів так, як Григорій Сковорода описує.  Цією реставрованістю, ми починаємо розуміти, що гріх є тільки нещастям, і страждання і смерть служать Божому планові для нашого спасіння.