Quenching the Desire for Earthly Things Гасіння Прагнення до земних речей

Brothers and sisters in Christ—

The reading today gives us part of the section of the Gospel According to St. Matthew, which is called “the Sermon on the Mount.”  This Sermon is the first recorded speech in the ministry of Jesus, and serves as the inauguration of the work that will culminate in His entry into Jerusalem, His Suffering and Death, and His Resurrection.  The Sermon touches upon the main points of His teaching, especially as regards the rejection of anxiety, the virtue of humility and the way to quench the desire for earthly things.

     The Lord promises that those who quench the desire for earthly things for love and desire for God and the Kingdom of God will be rewarded with sufficiency.  Rejecting anxiety, they will experience the Providence of God in a personal and immediate way.  Stories from the lives of the saints, which illustrate this type of simple faith in the Providence of God, abound.  For example, St. Paul of Thebes, one of the very early Egyptian hermits was fed in his remote location by ravens, which appeared at the same time everyday carrying bread in their beaks.  The message is simple.  The man who rejects the desire for earthly things and the anxiety that that desire produces will be cared for by God. God will look after his needs.  The Lord not only promised this to those who would follow Him, but He also lived this way Himself, as He told one of His followers: “The foxes have holes, and the birds of the air have nests. But the Son of Man has nowhere to lay His head.”  In other words, He was homeless. Most often, He was penniless.  By living this kind of life, He gave us an example.  We are to have the things of this world, as if we did not have them. 

    Many centuries later, and thousands of miles away from the desert where St. Paul of Thebes was fed by ravens, we find a similar message in the teachings of the Polish nun Faustina Kowalska.  The emphases of this teaching are as follows: 1) Ask God for mercy 2) Be merciful 3) Completely trust in the Providence of God.  There is certainly nothing revolutionary or innovative about this teaching.  In fact, there is little in it that warrants being called a new teaching.  Everything in it is taken from the Sermon on the Mount.

Detachment from self

The Sermon does not end with the subject of the rejection of desire for earthly things.  It goes on to describe the kind of detachment from self-love that followers of Christ must have.  Followers of Christ must not only accept the lowest place, they must desire the lowest place.   Followers of Christ must cease to consider their own deserts and prerogatives.  This point is most apparent in what is called “the doctrine of non-resistance,” which means that we do not contend with those who are trying to take away our status, our prerogatives and those things that we rightfully deserve.  In this way, again, we imitate Christ, who is our model in this kind of abnegation.  He always spoke the truth in His earthly life, but He never contended with anyone through violence and a desire for self-promotion.  Yet, because He did not contend with anyone, He could not be overcome, and, in the end, the truth was victorious.  One of the very ancient sages gives us the image of water to describe this kind of life, since water always seeks the lowest place.  Nevertheless, this humble element eventually, through perseverance, triumphs even over the hardest rock, cutting even wide channels through it, in order to reach its goal. 

     The life and ministry of St. John the Baptist is a good example of this kind of rejection of selfishness.  Each of us can profit from making his sentiments our own.  Rather than considering our own rights and prerogatives, we should think of Christ, and especially, Christ in others.  St. John the Baptist thought of himself as the best man at a wedding.  This was a good image, because it reminded him that he ought to be joyful in self-abnegation.  A wedding is a joyful time.  The best man is joyful.  At the same time, however, the best man recognizes that the event is not about him; it is about the bridegroom and the bride. St. John makes a brief summation of this image and this attitude.  He says, “He must increase, while I must decrease.” It is no accident that the Church has placed the feast of the Nativity of St. John the Baptist on 24 June, where it coincides with the summer solstice.  It is at the opposite pole of the year from the Nativity of Christ, 25 December, which coincides with the winter solstice.  The winter solstice, naturally speaking, is the triumph of the light, since the day begins to grow longer.  The summer solstice, on the other hand, signals the impending spread of darkness, since, at that date, the night begins to grow longer.  Historically, St. John is six months older than the Saviour, so the selection of the date of 25 December as the Nativity of the Lord naturally meant the selection of the corresponding date of 24 June as the Nativity of St. John the Baptist.  Thus, in the natural world, the bright light of day represents the Lord, while St. John the Baptist is merely a lamp shining in a dark place, as the Lord says: “He was a bright and shining lamp.” Each of us should take St. John’s attitude in respect to Christ as our model.  It would be good for all of us to tape the words of St. John to the bathroom mirror, so that we can see them and reflect on them every morning, “He must increase, while I must decrease.” In this way, we would be able to remember more easily that our goal is to grow more perfect in Christ, to become less attached to our selfish desires, and freer from anxiety about earthly things.

Браття і сестри у Христі-
Чита́ння сього́дні дає́ нам части́ну Єва́нгелія від Мате́я, яка́ назива́ється "Нагі́рною про́повіддю". Ця про́повідь є пе́ршою запи́саною промо́вою в служі́нні Ісу́са. Ця промо́ва є відкриття́м робо́ти , яка́ заве́ршиться че́рез Його́ вхід в Єрусали́м, Його́ стражда́ння і смерть, і Його́ Воскресі́ння. Про́повідь зачіпа́є основні́ те́ми Його́ вчення́, особли́во в части́ні відмо́ви від неспо́кою, чесно́ти смире́ння і спо́собу вгамува́ти бажа́ння земни́х рече́й.
     Госпо́дь обіця́є, що ті, які́ вгаму́ють бажа́ння земни́х рече́й зара́ди любо́ви до Бо́га і Його́ Ца́рства, бу́дуть нагоро́дженими доста́тком. Відкида́ючи занепоко́єння, вони́ бу́дуть відчува́ти Бо́же Провиді́ння особи́стим і безпосере́днім чи́ном. Бага́то істо́рій з життя́ святи́х ілюстру́ють цю просту́ ві́ру в Провиді́ння Бо́же. Напри́клад, воро́ни підтри́мували Свято́го Павла́ з Фів у його́ відда́леному мі́сці. Він був ра́ннім єги́петським пусте́льником. Пташки́ з'явля́лися в той же час, ко́жного дня з хлі́бом у дзьо́бі. Ви́сновок прости́й. Бог бу́де підтри́мувати люди́ну, яка́ відкида́є пра́гнення до земни́х рече́й і триво́гу, яку́ це бажа́ння виробля́є. Бог бу́де піклува́тися про його́ потре́бу. Госпо́дь не ті́льки це обіця́в тим, які́ бу́дуть наслі́дувати Його́, але́ Він та́кож жив таки́м же чи́ном, як Він сказа́в одно́му зі свої́х послідо́вників: "Лиси́ці ма́ють но́ри, і птахи́ небе́сні ма́ють гні́зда. А Син Людськи́й не ма́є мі́сця, в яко́му прихили́ти го́лову ". І́ншими слова́ми, він був бездо́мним. Часті́ше за все, він був без гроша́. Живучи́ таки́м життя́м, Він дав нам при́клад. Ми пови́нні ма́ти ре́чі цього́ сві́ту, нена́че б ми їх не ма́ли.
    Бага́то столі́ть опі́сля, і тисячі́ кіломе́трів від пусте́лі, в які́й воро́ни годува́ли Свято́го Павла́ з Фів, ми знахо́димо аналогі́чне повідо́млення в навча́ннях по́льської монахи́ні Фаусти́ни Кова́льської. Акце́нти цього́ вчення́ є насту́пні: 1) Попросі́ть Бо́га про ми́лість 2) Бу́дьте милости́ві 3) По́вністю дові́ртесь в Провиді́нню Бо́жому. Безумо́вно, ніщо́ не є революці́йного або́ інноваці́йного в цьо́му вченні́. Наспра́вді, ма́ло в ньо́му, що вимага́є того́, аби́ назива́тися нови́м вчення́м. Все в ньо́му взя́те з Нагі́рної Про́повіді.
Байдужість до себе
Про́повідь не закі́нчується на предме́т відмо́ви від бажа́ння до земни́х рече́й. Вона́ продо́вжує опи́сувати вид відчу́жености від самолю́бства, яку́ послідо́вники Христа́ пови́нні ма́ти. Христо́ві послідо́вники  пови́нні не ті́льки прийня́ти найни́жче мі́сце, вони́ пови́нні бажа́ти низько́го мі́сця. Послідо́вники Христа́ не пови́нні рахува́ти свої́ заслу́ги і прерогати́ви. Це най́більш нао́чно проявля́ється в так зва́ній "доктри́ні про непроти́влення", яка́ означа́є, що ми не бо́ремося з ти́ми, хто намага́ється відібра́ти в нас ста́тус, на́ші прерогати́ви і ті ре́чі, які́ ми по пра́ву заслуго́вуємо. Таки́м чи́ном, зно́ву ж таки́, ми іміту́ємо Христа́, Яки́й є на́шою моде́ллю в самозре́ченні. Він завжди́ говори́в пра́вду в Його́ земно́му житті́, але́ Він ніко́ли не стве́рджував, з будь-ким шля́хом наси́льства і пра́гненням до самопідви́щення. Тим не ме́нше, тому́ що Він не стве́рджував, ні з ким, він не міг бу́ти подо́ланий, і, врешті-решт, пра́вда перемогла́. Оди́н з най́більш дре́вніх мудреці́в дає́ нам о́браз води́ для о́пису тако́го життя́, бо вода́ завжди́ шука́є найни́жче мі́сце. Тим не менш, цей скро́мний елеме́нт зре́штою, завдяки́ наполе́гливости, перемага́є на́віть найтя́жчі ка́мені, ріжучи́ на́віть широ́кі кана́ли через них, щоб досягти́ своє́ї мети́.
     Життя́ і служі́ння Іва́на Хрести́теля є до́брим при́кладом тако́ї відмо́ви від егої́зму. Ко́жен з нас мо́же отри́мати прибу́ток від прове́дення свої́х почутті́в. За́мість то́го, врахо́вуючи на́ші вла́сні права́ і прерогати́ви, ми пови́нні ду́мати про Христа́, і, особли́во, Христа́ в і́нших. Св. Іван Хрести́тель вважа́в себе́ боя́рином на весі́ллі. Це було́ до́брим о́бразом тому́, що це нага́дувало йому́, що він пови́нен бу́ти ра́дісним в самозре́ченні. Весі́лля це ра́дісний час. Боя́рин ра́дісний. У той же час, одна́к, боя́рин визнає́, що поді́я не для се́бе. Весі́лля за́для нарече́ного і нарече́ної. Св. Іва́н дає́ коро́тке підсумо́вування цього́ о́бразу, і це ста́влення. Він гово́рить: "Він ма́є рости́, я ж --малі́ти." Не випадко́во, що Це́рква приділя́є свя́ту Різдва́ Іва́на Хрести́теля 24 че́рвня, де воно́ збіга́ється з лі́тнім сонцестоя́нням. Це свя́то знахо́диться на протиле́жному по́люсі ро́ку від Різдва́ Христо́вого, 25 гру́дня, яке́ збіга́ється із зимо́вим сонцестоя́нням. Зимо́ве сонцестоя́ння, приро́дно кажучи́, торжество́ сві́тла, так як день почина́є бу́ти до́вшим. Лі́тнє сонцестоя́ння, з і́ншого бо́ку, сигналізу́є майбу́тнє розповсю́дження те́мряви, так як на цю да́ту, ніч почина́є бу́ти до́вшою. Істори́чно, Св. Іва́н на шість мі́сяців ста́рший від Спаси́теля, о́тже, ви́бір 25 гру́дня, як Різдво́ Го́спода, приро́дно, вимага́є ви́бору відпові́дної да́ти 24 че́рвня, як Різдво́ Іва́на Хрести́теля. Таки́м чи́ном, в приро́дному сві́ті, яскра́ве де́нне сві́тло представля́є Го́спода, а Іва́н Хрести́тель є лише́ світи́льником, що сві́тить у те́мному мі́сці, так як Госпо́дь гово́рить: "Він був яскра́вою і блиску́чою ла́мпою." Ко́жен з нас пови́нен прийня́ти ста́влення Свято́го Іва́на, що́до Христа́, як на́шої моде́лі. Було́ б до́бре для всіх нас, щоб зв’я́зувати стрі́чкою слова́ Іва́на Хрести́теля на дзе́ркалі у ва́нній, щоб ми могли́ їх ба́чити і розмірко́вувати над ни́ми щора́нку, "Він ма́є рости́, я ж --малі́ти." Таки́м чи́ном, ми мо́жемо згада́ти ле́гше, що на́ша мета́-- рости́ бі́льш доскона́лим у Христі́, щоб подола́ти на́ші егоїсти́чні бажа́ння, і та́кож рости́ вільні́шими від занепоко́єння про земні́ ре́чі.