Воскресіння: Перемога над Тлінням Resurrection: Victory over Corruption

 

Браття й сестри у Христі—

     Слово «воскресі́ння» пови́нне бу́ти су́мом на́шої наді́ї і наді́ї ціло́го людсько́го ро́ду, бо у цьо́му сло́ві, ми ма́ємо обіця́нку ві́чного життя́. Але, наш Святі́ший Оте́ць Венеди́кт Шістна́дцятий на́писав у його́ посла́нні «Спе Салві», що бі́льше і бі́льше христия́нська наді́я ві́чного життя́ не до́вго ма́є прихи́льність для багатьо́х люде́й, бо вони́ ма́ють не правди́вий конце́пт про життя́, яке́ Христо́с подає́ нам у Його́ воскресі́нні.  Тим сами́м спо́собом, вони́ ма́ють та́кож не правди́вий конце́пт про смерть, вселе́ньську хворо́бу, яка́ засму́чує ціли́й людськи́й рід. 

     Ми пови́нні бу́ти пе́вними, що розумі́ємо ці те́ми, щоб пода́ти наді́ю і́ншим лю́дям, які́ живу́ть у те́мності й ві́дчаї цього́ сві́ту.  Щоб розумі́ти воскресі́ння, пе́рше ми му́симо розумі́ти смерть тому́, що це сло́во означа́є бі́льше від зна́чення, яке́ світ ча́сто йому́ дає́.  Коли́ ми христия́ни кажемо́ про смерть, це означа́є ціли́й стан, яки́й та́кож назива́ється «тлі́нням». Для нас люде́й, сло́во «тлі́ння» означа́є повноту́ всіх злих, які́ ми тут зазнає́мо.  Тлі́ння є ро́зумом, яки́й не до́вго контролю́є його́ ті́ло, і ті́ло, яке́ припиня́є ді́ючи як норма́льно.  Тлі́ння –не́нависть, яка́ відрізня́є грома́ди і роди́ни, бо тлі́ння є дезинтегра́цією на́ших істо́т.  Тлі́ння пока́зує я́сно у чолові́кові, яки́й –раб руйнівни́х зви́чок.

     Стара́ тибе́тська бай́ка ка́же про пасажи́рський ваго́н, яки́й був тя́гненим п’ятьма́ коня́ми, і по́вний пасажи́рами.  Ку́чер спав ме́ртвим сном, і о́тже пасажи́ри почина́ли свари́тися, і ко́жен ви́пробував, щоб пра́вити ваго́н і коне́й до мі́сця, яке́ він бажа́в, але́ як би́лися між свої́ми, так ко́ні мандру́ють безці́льно.  Накіне́ць, ку́чер проки́нувся.  Він докоря́в гонори́стих пасажи́рів і брав по́води.  Тоді́, він пра́вив ваго́н до місця призна́чення жо́дного пасажи́ра згі́дно організо́ваного і спокій́ного спо́собу.

     Ця ка́зка ілюстру́є людську́ ду́шу, яка́ за́для гріха́ є у ста́ні безла́ддя.  Ко́ні репрезенту́ють п’ять чутті́в, але пасажи́ри репрезенту́ють рі́зні при́страсти (безла́дні бажа́ння), які́ ви́пробують пово́дити ду́шу до ї́хніх змагли́вих доль, в той час як ку́чер спить.  Ку́чер репрезенту́є раціона́льний ро́зум, яки́й пови́нен пра́вити душе́ю завжди́.  За́для грі́шної приро́ди, на́ші ду́ші –безла́дні, і ті́льки наш ро́зум—ді́йсний ку́чер—з’є́днаний з Христо́м мо́же да́ти зно́ву оригіна́льний чин, щоб ма́ти спо́кій. 

     Приро́дно, ми пізнає́мо, що де́які тіле́сні хворо́би спричиня́ють частко́ву смерть людсько́го ті́ла пе́ред повното́ю приро́дної сме́рти.  У п’ятна́дцятому столі́тті, мона́хи чи́ну Свято́го Анто́нія у Альза́ції найма́ли худо́жника Маті́ї Ґрунева́льда, щоб малюва́ти престі́л у капли́ці їх шпиталю́, яки́й спеціалізува́в у терапі́ї прока́зи і хворо́би, яка́ назива́лася «Вогне́м Свято́го Анто́нія,» яку́ моде́рне лі́карство назива́є «ерготи́змом». Коли́ Ґрунева́льд малюва́в сце́ну Голго́ти, він зобража́в плоть Христа́ зі симпто́мами цих страшни́х хворо́б.  Ті́ло Христо́ве є спотво́реним черво́ними ви́разками, від яки́х рясні́ ріди́ни течу́ть, і части́ни Його́ шкі́ри злу́щуються, щоб відкрива́ти ви́димість сиро́го м’я́са.  Ця ілюстра́ція Христа́ спотво́реного хворо́бою є страшно́ю в найви́щій мі́рі, і ця сце́на була́ б несте́рпною без жи́вопису Воскресі́ння, яка́ пока́зує Христа́, Яки́й перемага́є над Його ворога́ми, до́ки вели́ке сві́тло світи́ться від Його́ чи́стої пло́ті.  О́тже, лю́ди, які́ моли́лися пе́ред цим о́бразом, стурбо́вані страшни́ми шкірни́ми хворо́бами, прийма́ли наді́ю від Христа́, Яки́й перені́с все стражда́ння на Се́бе, і особли́во найбі́льшу прока́зу і хворо́бу—гріх.  Це зна́чення то́го, яке́ ми співа́ємо в У́трені: «Пло́ттю засну́вши, як ме́ртвий, Ца́рю і Го́споди, на тре́тій день воскре́с ти, Ада́ма підня́в із тлі́ння і подола́в смерть.» У цій самі́й пое́мі, Христо́с назива́ється «Па́схою нетлі́ння,» і́ншими слова́ми. «же́ртвою, яка́ перено́сить все тлі́ння на ній.»

     Наш ви́клик—жи́ти як ті, які́ є ви́купленими від тлі́ння, щоб не до́вго бу́ти раба́ми при́страстей, але́ Бо́жими слу́гами, бо Він ніс на́ші бо́лі й при́страсті до хреста́.

 

 

 

 

 

 

Brothers and sisters in Christ—

     The word “Resurrection” should be the summation of our hope and the hope of the entire human race, since in this word, we have the promise of everlasting life.  But, Our Holy Father Benedict XVI has written in his encyclical “Spe Salvi” that, more and more, the Christian hope for life everlasting no longer has any attraction for many people, because they have a false concept of the life, which Christ grants to us in His Resurrection.  In the same way, they also have a faulty concept of death, the universal disease, which afflicts the whole human race.

     We should make sure that we understand these themes, if we hope to give encouragement to others, who live in the darkness and despair of this world.  In order to understand the Resurrection, first we must understand death, because this word means more than the definition, which the world often gives to it.  When we Christians speak of death, we mean the entire state, which is otherwise called “corruption.” For us human beings, the word “corruption” is the fullness of all the evils, which we here experience.  Corruption is the mind, which no longer controls its body, and the body, which ceases to function in a normal way.  Corruption is the hatred, which divides communities and families.  In short, corruption is the disintegration of our very beings.  Corruption shows clearly in the man, who is the slave of destructive addictions.

     There is an old Tibetan fable, which speaks about a passenger coach, which was pulled by five horses and full of passengers.  The coachman fell fast asleep, and the passengers began to quarrel among themselves.  Each tried to direct the coach and its horses to the place to which he or she wanted to go, but, as they quarreled, the horses ended up wandering aimlessly.  In the end, the coachman awoke.  He rebuked the haughty passengers and seized the reins.  Then, he directed the coach to the destination of each individual passenger in an organized and peaceful manner.

     This story illustrates the human soul, which, on account of sin, is in a state of disorder.  The horses represent the five senses, but the passengers represent the different passions (disordered desires), which try to lead the soul to their own competing destinations, while the coachman sleeps.  The coachman represents the rational mind, which should always direct the soul.  On account of our sinful nature, our souls are disordered, and only our mind—the true coachman—united with Christ, is able to restore the original order and engender peace.

     Naturally, we recognize that certain bodily diseases involve the partial death of the human body before the onset of the fullness of physical death.  In the fifteenth century, the monks of the Order of St. Anthony in Alsace hired the artist Matthias Grunewald to paint the altar in the chapel of their hospital, which specialized in the treatment of leprosy and the disease, which was then called “St. Anthony’s Fire,” but which now modern medicine refers to as “ergotism.” When Grunewald painted the scene of Calvary, he depicted the flesh of Christ with the symptoms of these terrible diseases.  The Body of Christ is shown disfigured by red sores, from which copious fluids flow, even as parts of the skin peel back, to uncover the appearance of raw meat.  This depiction of Christ, afflicted by disease, is terrible in the extreme, and this presentation would be entirely intolerable without the image of the Resurrection, which shows Christ, having triumphed over His enemies, while a great light shines from His pure flesh.  Thus, the people, who prayed before this image, troubled as they were by terrible skin illnesses, acquired hope from Christ, Who took all suffering on Himself, and especially the greatest leprosy and illness—sin.  This is the meaning of that, which we sing in Matins: “You, O King and Lord, have fallen asleep in the flesh as a mortal man, but on the third day, You arose again.  You have raised Adam from his corruption and made Death powerless.” In this same poem, Christ is called “the Pascha of Incorruption,” in other words, “the sacrifice, which takes all corruption on Himself.”

     Our challenge is to live as people, who have been redeemed from corruption, so that we are no longer slaves in the passions, but servants of God, since He bore our pains and sufferings to the Cross.