Джерело справжнього авторитету: готовність віддати своє життя The source of true authority: Willingness to lay down one's life

 

Слово Господа, яке ми почули в сьогоднішньому Євангелії, створює новий стандарт керівництва та влади для християн, а відтак і для всього людського роду. Творець всесвіту і, особливо, людського роду, бере на себе зобов’язання виправити всю структуру керівництва серед людей і націй. Творець постановив, що новим стандартом лідерства та влади є служіння. Хто є найбільшим у людській організації та культурі? Це той, хто є слугою всіх інших. Отже, Господь Ісус підсумовує цей стандарт у короткій, але потужній заяві: «Хто більший, той, хто сидить за столом, чи той, хто прислуговує? Хіба не той, хто сидить за столом? Але я серед вас як Той, Хто служить».

The saying of the Lord, which we heard in today's Gospel creates a new standard of leadership and authority for Christians and, thus, for the whole human race. The Creator of the universe and, most particularly, the human race, takes it in hand to correct the whole leadership structure among human peoples and nations. What the Creator has decreed is that the new standard for leadership and authority is service. Who is the greatest in human organization and culture? It is the one who is the servant of all others. Thus, the Lord Jesus sums up this standard in a short but powerful statement: "Who is greater, the one who sits at table or the one who serves? Is it not the one who sits at table? Yet, I am among you as the One Who serves."

Основною людською структурою (створеною Богом, а не людьми) є сім’я. У сім’ї, як Бог Отець є Головою всього Сотворення, видимого і невидимого, батько є Головою сім’ї. Ніхто не обирав його на цю роль; він лідер за своєю природою. Водночас для вас, батьки, голови домів, не є великим відкриттям те, що ви теж слуги. Насправді ви, насамперед, слуги, оскільки ви служите, забезпечуючи свою сім’ю та захищаючи її.

The most basic human structure (that created by God and not by men) is the family. In the family, just as God the Father is the Head of the entire Creation, visible and invisible, the father is the head of the family. No one elected him to this role; he is the leader by nature. At the same time, it is no great revelation to you, fathers, heads of households, that you are also servants. In fact, you are servants primarily, since you serve by providing for your family and protecting them.

У минулі часи більші людські структури та інституції частково базувалися на сім’ї. Таким чином, подібно до того, як батько є головою своєї сім'ї, сформувалося суспільство, в якому чоловік керував більш ніж однією сім'єю, спочатку через кровну спорідненість, а потім через союзи. Іншими словами, імовірно, Адам користувався владою над своїми синами та їхніми родинами, поки він був ще живий, і після його смерті старший, ймовірно, успадкував його владу. Таким чином виникли серед нас вожді та царі. Проте чим далі верховна влада віддалялася від глави окремої родини, тим легше ставало лідерам зловживати своєю владою.

In times past, larger human structures and institutions were based loosely on the family. Thus, just as the father is the head of his family, a society was formed in which a man presided over more than one family, at first on account of blood relations and then, because of alliances. In other words, presumably, Adam exercised authority over his sons and their families while he still lived, and, after his death, the eldest probably inherited his authority. In this way, chieftains and kings arose among us. Yet, the further the supreme authority moved away from the head of the individual family, the easier it became for leaders to abuse their power.

Така система, як демократія, покликана стати коригувальною мірою для вищезгаданої тенденції шляхом повернення влади та повноважень главам сімей. Представницька демократія є обмеженою формою цього, за якої люди обирають своїх представників, які здійснюють владу від їх імені. В ідеалі, однак, виборцями цих представників були б лише глави сімей, оскільки природа і Сам Бог дали їм законну владу приймати рішення на благо своїх сімей.

A system like democracy is meant to be a corrective measure to the abovementioned tendency by returning power and authority to the heads of families. Representative democracy is a limited form of this, in which the people choose their representatives to exercise authority in their name. Ideally, however, the electors of these representatives would only be the heads of families, since nature and God Himself have given to them the legitimate authority to make decisions for the good of their families.

Окрім авторитету, який належить головам сімей, є також авторитет Церкви. Церква – це Христос, а тому її авторитет – це служіння. Христос має владу над усім людським родом, тому що Він є Новим Адамом, а глави родин є його синами, так само як і всі члени людського роду є потенційно Його дітьми. Як ми знаємо, Його любляче служіння людському роду спрямоване на спасіння. Таким чином, ми можемо говорити про дві законні влади у світі: Христа, Який промовляє до нас через Свою Церкву, і глав сімей, які повинні мати владу в справедливому суспільстві приймати рішення на благо своїх сімей. Христос через Церкву тримає президентство над усіма, і Він заслужив це право, оскільки показав Свою готовність померти заради людського роду. Таким же чином ми не можемо законно користуватися владою в цьому світі, принаймні в очах Бога, якщо не продемонструємо готовність віддати своє життя. Саме так Господь Ісус сказав Якову та Івану в сьогоднішньому Євангелії: щоб мати особливе місце в Царстві Небесному, ви повинні бути готові прийняти хрещення стражданнями і смертю. Як каже нам святий Августин, «лише той, хто упокорюється, може прийти до слави Божої». У цьому святі мученики є нашими зразками і попередниками. Усі вони були досконало уподібнені до Христа через страждання та смерть, і ми покликані до такої ж люблячої трансформації через нашу готовність страждати аж до смерті. Чому такий наголос на стражданнях? Тому що це свідчення любові. Коли «любов» нам подобається, це цілком може бути кілька інших речей замість любови. Лише тоді, коли це страждання, це безперечно любов. Як каже нам св. Іван Богослов: «Ось так ми прийшли до розуміння любові: коли ми ще були ворогами Бога, Христос помер за нас».

Besides the authority that resides in the heads of families, there is also the authority of the Church. The Church is Christ and, therefore, its authority is service. Christ exercises authority over the whole human race, because He is the New Adam and the heads of families are his sons, just as all members of the human race are potentially His children. As we know, His loving service to the human race is aimed at salvation. Thus, we can speak concerning the two legitimate authorities in the world: Christ, Who speaks to us through His Church, and the heads of families, who must have the power in a just society to make decisions for the good of their families. Christ, through the Church, holds the presidency over all, and He has earned that right, because He has shown His willingness to die for the sake of the human race. In the same way, we cannot legitimately exercise authority in this world, at least in God's eyes, unless we demonstrate willingness to lay down our lives. Just so did the Lord Jesus tell James and John in the Gospel today: to have a special place in the Kingdom of Heaven, you have to be willing to receive the baptism of suffering and death. As St. Augustine tells us, "Only one who humbles himself can come into the glory of God." In this, the holy martyrs are our models and precursors. They were all perfectly conformed to Christ through suffering and death, and we are called to the same loving transformation through our willingness to suffer unto death. Why so much emphasis on suffering? Because it is the evidence of love. When "love" is pleasant to us, it could well be several other things instead of love. Only when it is suffering, is it certainly love. As St. John the Theologian tells us, "This is the way that we came to understand love: when we were still God's enemies, Christ died for us."