Ми повинні вітати вхід Господа в наше внутрішнє життя We need to welcome the entrance of the Lord in our interior life

Вхід Господній у святе місто Єрусалим перед Пасхою є для нас парадигмальним і архетиповим святом. Це так, тому що поняття «вхід» є дуже важливим для візантійського обряду нашої Церкви. Найважливіші для нас служби включають урочисті входи і, часто, не один. Наприклад, Божественні літургії св. Йоана Златоустого і св. Василія Великого, а також Літургія Преосвячених Дарів містять два урочисті входи: Малий і Великий. З іншого боку, найважливіші служби, окрім Божественних Літургій, Вечірні та Утрені, містять один вхід. На Великій Вечірні священик звершує вхід з кадилом, а на Утрені вхід з Євангелієм здійснюється під час Великого Славословія.

The entrance of the Lord into the Holy City of Jerusalem at the time of the Passover is a paradigmatic and archetypal feast for us. This is the case, because the concept of "entrance" is so important for our Church's Byzantine Rite. The most important services for us contain ceremonial entrances and, often, more than one. For example, the Divine Liturgies of Saint John Chrysostom and Saint Basil the Great, as well as the Liturgy of the Presanctified Gifts all contain two ceremonial entrances: the Small Entrance and the Great Entrance. On the other hand, the most important services aside from the Divine Liturgies, Vespers and Matins both contain one entrance. In Great Vespers, the priest performs the entrance with a censer, and in Matins an entrance with the Gospel Book is done at the time of the Great Doxology.

Вхід для нас надзвичайно важливий, бо це образ Боговтілення. Ставши людиною, прийнявши людську природу заради нас, Бог увійшов у Своє Сотворення і став частиною Свого Сотворення. Крім того, у Божественній Євхаристії Він особисто входить у нас, освячуючи і обожнюючи нас. Таким чином, Його входи в наш світ і наш досвід стають для нас викликом, запрошенням увійти в Нього, стати Його невід’ємними членами, учасниками Його Тіла, розділяючи Його Життя. Вхід нашого Бога в нас має на меті закликати нас до входу до Нього, до Його благословенного відпочинку, Його Царства, яке буде нашим вічним домом. Ми ніколи не повинні забувати, що цілі нашої віри є особистими, тому що наш дивовижний триособистий Бог прагне, насправді прагне мати особисті стосунки з кожним із нас. Як гарно це виражено в останній книзі Біблії, в Одкровенні Йоана Богослова. Там ми знаходимо Господа, Творця неба і землі та всього, що в них, як гостя на обіді. Чиїм гостем він хоче бути? Наші. Він каже: «Ось стою перед дверима й стукаю. Коли хто почує мій голос і відчинить двері, увійде до їхнього дому й їстиме з ними, а вони їстимуть зі мною». Відчуття інтимності цієї священної трапези підсилюється, здавалося б, зайвим повторенням у кінці вірша. Тим не менш, уважніше вивчення слів відкриває їх справжнє значення. Христос Бог наш шанує нашу свободу. Він не увійде в нашу спільноту без нашого дозволу, але як тільки ми впустимо Його в дім нашої душі, хоча є сенс, що ми є господарями, насправді Він стає господарем, тому що це Він, Хто може дати від нескінченний достаток.

Entrance is immensely important for us, because it is an image of the Incarnation. By becoming man, taking on human nature for our sake, God entered His own Creation and became a part of His own Creation. Further, in the Divine Eucharist, He enters into us individually, sanctifying and deifying us. Thus, it is that His entrances into our world and our experience become a challenge to us, an invitation, to enter into Him, to become integral members of Him, participants in His Body, sharing His Life. The entry of our God into us is meant to call forth our entry into Him, into His blessed rest, His Kingdom, which will be our eternal home. We must never forget that the aims of our faith are personal, because our astounding Tri-Personal God seeks, in fact yearns, to have a personal relationship with each one of us. How beautifully this is expressed in the last book of the Bible, the Apocalypse of St. John the Theologian. There, we find the Lord, the Creator of heaven and earth and everything in them presenting Himself as a dinner guest. Whose guest does he desire to be? Ours. He says, "Behold, I stand at the door and knock. If any hear my voice and open the door, O will come into their house and eat with them, and they will eat with me." The sense of the intimacy of this sacred meal is heightened by the seemingly superfluous reduplication at the end of the verse. Nevertheless, a closer examination of the words reveals their true meaning. Christ our God respects our freedom. He will not enter into our company without our permission, but once we admit Him to the house of our soul, although there is a sense that we are the hosts, in fact, He becomes the host, because it is He Who can give from an infinite abundance.

Отже, яким основним способом ми запрошуємо нашого Творця пообідати з нами в домі нашої душі? Культивуючи наше внутрішнє життя. Віддаючи пріоритет молитві, ми робимо себе гостинними для цього Божественного Гостя вечері. Ми всі знаємо, які найдрібніші приготування ми виконуємо в очікуванні особливих гостей. У такий час велика увага приділяється деталям, не лише щодо чистоти, але й щодо краси, гармонії та спокою. Приклади цього бачимо в сьогоднішньому Євангельському читанні. Ви бачите, як люди зрізають гарні квітучі гілки з дерев і приносять їх на честь Особливого Гостя, Який щойно прибув до їхнього міста. Є турбота про те, щоб забезпечити Йому відповідну верхову тварину, і вони навіть встеляють його шлях своїм верхнім одягом. Нам потрібно робити подібні речі для Нього у нашому внутрішньому житті. Адже ми дійсно віримо, що Він є нашим Творцем, Який приходить до нас і бажає увійти в нас, насолоджуючись нашим товариством і розмовою. Часто, розвиваючи своє внутрішнє життя, ми зупиняємось на чистоті. Це добре саме по собі, що ми прагнемо очиститися від тяжких гріхів, перш ніж увійти в присутність Бога і, наприклад, причаститися, але цей Гість заслуговує більшого. Цей Гість заслуговує від нас на прекрасну, гармонійну та спокійну душу. Наші квітучі гілки складаються з почуттів, виявів любові, які ми пропонуємо нашому Богові під час нашої молитви. З іншого боку, відповідна верхова тварина, яку ми пропонуємо Йому, є приготуванням, яке ми зробили заздалегідь для молитви. Ми добре прочитали від Святого Письма і вибрали дві-три речі, про які варто поговорити. На додаток до цього, культивуючи наше внутрішнє життя в Його присутності, ми знімаємо свій верхній одяг і розстеляємо його, щоб він міг бути під Його ногами. Іншими словами, ми беремо свої турботи, і повністю довіряємо їх Йому, щоб вони не обтяжували нас і не відволікали під час молитви.

So, what is the primary way that we invite our Creator to dine with us in the house of our soul? By cultivating our interior life. By prioritizing prayer, we make ourselves hospitable to this Divine Dinner Guest. We all know the minute preparations that we accomplish in anticipation of special guests. At such a time, there is great attention to detail, not just in regard to cleanliness, but also in regard to beauty, harmony and peace. We can see examples of this in today's Gospel reading. You see the way the people cut beautiful flowering branches from the trees and bring them in tribute to the Special Guest, Who has just then arrived at their city. There is concern to provide Him with the most fitting steed, and they even carpet his path with their outer garments. We need to do similar things for Him in our interior life. After all, we really believe that He is our Creator, Who is coming to us and desiring to enter us, enjoying our company and conversation. Often, in the cultivation of our interior life, we stop short at the consideration of cleanliness. It is good in itself that we seek to purify ourselves of grave sins, before we enter into the presence of God, and, for example, receive communion, but this Guest deserves more. This Guest deserves from us a soul that is beautified, harmonious and set at peace. Our flowering branches are made of the affections, the expressions of love, which we offer to our God during our time of prayer. On the other hand, the steed, which we offer Him is the preparation, which we have done beforehand for prayer. We have done suitable reading and we have picked out two or three things about which to converse. In addition to this, in cultivating our interior life in His presence, we take off our outer garments and spread them, so that they can be under His feet. In other words, we take our cares and concerns and fully entrust them to Him, so that they do not encumber us and distract us at the time of prayer.