Бачення Бога: входження в Присутність Бога через молитву The Vision of God: Entering Into the Presence of God through Prayer

Великий контраст у сьогоднішньому читанні євангелії полягає між темами сліпоти та зору. У символічному значенні цих тем сліпота прирівнюється до гріха і смерті через гріх, тоді як зір прирівнюється до присутності Бога і завершується фактичним досвідом бачення Бога обличчям до обличчя. Обидві теми повністю біблійні. На сторінках Старого Завіту ми бачимо тему сліпоти як наслідок гріха, зціленого Богом через Його милосердя. З іншого боку, тема бачення ще більш повсюдна і завжди асоціюється зі світлом, миром і надією. Зокрема, у псалмах різні автори гімнів Ізраїлю постійно прагнуть подивитися на обличчя Бога і щоб сяюче обличчя Бога сяяло на них благословенням і благодаттю.

The great contrast in today's gospel reading is between the themes of blindness and vision. In the symbolic meaning of these themes, blindness equates to sin and the death that is due to sin, while vision equates to the presence of God and culminates in the actual experience of seeing God face to face. Both themes are thoroughly biblical. Throughout the pages of the Old Testament, we see theme of blindness as a consequence of sin that is healed by God on account of His mercy. On the other hand, the theme of vision is even more ubiquitous and is everywhere associated with light, peace and hope. Particularly, in the Psalms, the various authors of the hymns of Israel continuously long to look upon the face of God and to have the radiant face of God shine on them in blessing and grace.

Для бачення в біблійному контексті необхідні дві речі: по-перше, Бог повинен пролити світло Свого обличчя на людину з благословенням і благодаттю; по-друге, людина повинна бути звернена до Бога, відвернена від випадкових благ, які відволікають її і служать спокусою. Таким чином, у Старому Завіті існує абсолютна тотожність між баченням Бога, з одного боку, і Храмом, з іншого, як умовою та реалізацією цього бачення. Так, псалмоспівець співає в Псалмі 41: «Коли я зможу увійти й побачити обличчя Боже?». Саме Храм робить можливим бачення Бога, а Храм є унікальним місцем, де це бачення досягається.

Two things are necessary for vision in the biblical context: first, God must shed the light of His countenance upon a human being with blessing and grace; second, the human being must be turned towards God, turned away from the contingent goods that distract him and serve as his temptations. Thus, in the Old Testament, there is absolute identity between vision of God, on the one hand, and the Temple, on the other, as the condition and realization of that vision. Thus, the psalmist sings in Psalm 41, "When can I enter and see the face of God." It is the Temple, which makes vision of God possible, and the Temple is the unique place where that vision is attained.

Все це не означає, що лише священики були в змозі досягти бачення Бога за біблійною схемою речей. Навпаки, у всій Біблії ми маємо приклади «храмових видінь», які трапляються звичайним людям за межами Храму. Такі люди містично входять до Храму через молитву та роздум. Хоча це правда, що згідно з Законом Мойсея тільки священики могли входити до Святилища, і лише Первосвященик міг увійти до Святая Святих раз на рік, устаткування цих місць було добре відоме, і є багато доказів, що вони були предметом щоденних роздумів для всіх ізраїльтян. Саме в цьому контексті ми розуміємо богоявління, описане в Псалмі 17, як бачення Святая Святих, унікального місця Божої присутності і, таким чином, визволення, безпеки та захисту Ізраїлю.

None of this is to suggest that only the priests were in a position to attain to the vision of God in the biblical scheme of things. On the contrary, we have examples throughout the Bible of "temple visions" occurring to ordinary people outside the Temple. Such people noetically enter the Temple through prayer and meditation. While it is true that, according to the Law of Moses, only the priests could enter the Holy Place, and only the High Priest could enter the Holy of Holies once per year, the furnishings of these places were well known and there is much evidence that they were the subject of daily meditation for all Israelites. It is in this context that we understand the theophany described in Psalm 17 as a vision of the Holy of Holies, the unique place of God's presence and, thus, the deliverance, safety and protection of Israel.

Крім того, є багато доказів того, що біблійна мова сяйва щодо обличчя Бога («Нехай твоє обличчя сяє над нами, і ми будемо врятовані!») спочатку була дуже практичним і відчутним досвідом. Стародавні ізраїльтяни, які пішли до Єрусалиму на свята, які вважалися Первосвящеником живим представником Ягве. У різних часах під час богослужінь великих свят, світло сонця відбивалося від полірованої поверхні митри заради години дня, в яку проводилися церемонії, і орієнтацію Храму на схід.Таким чином, обличчя Первосвященика сяяло б як практичний символ Божої прихильності, коли він звертався до людей, щоб дати благословення.

Further, there is much evidence that the Bible's language of radiance in reference to the face of God ("Let your face shine upon us and we shall be saved!) was at first a very practical and tangible experience. The ancient Israelites who went up to Jerusalem for the feasts thought of the High Priest as the living representative of Yahweh. At various different times during the services of the great feasts, the light of the sun would reflect off the polished surface of the miter, on account of the hour of the day at which the ceremonies were set and the Temple's eastward orientation. Thus, the face of the High Priest would shine as a practical symbol of God's favor whenever the he would turn to the people to give the blessings. 

Для нас Господь Ісус є Первосвящеником, але Його людська природа також є Храмом, тим унікальним «місцем», де ми можемо побачити Бога у виконанні прагнення Старого Завіту (коли я зможу увійти і побачити обличчя Бога?). Коли ми молимося, ми входимо в присутність Бога і насолоджуємось таким баченням у духовному сенсі. Ми повинні прагнути, щоб наша молитва була від серця, не відволікалася й була особистою, так само, як ми читаємо про Мойсея, що він говорив би з Богом віч-на́-віч, як один друг говорить з іншим. У контексті цієї особистої молитви ми повинні просити, щоб Бог наблизив нас до Нього, дарував нам бачення і дозволив, щоб Його обличчя сяяло на нас у благодаті та благословенні. Ми віримо, що все, що на нас сяє, відображатиметься від нас як безліч чеснот, яких ми шукаємо для власного освячення та освячення тих, хто нас оточує.

For us, the Lord Jesus is the High Priest, but His human nature is also the Temple, that unique "place" where we are able to see God in fulfillment of the Old Testament's longings (when can I enter and see the face of God?). When we pray, we enter the presence of God and enjoy this kind of vision in a spiritual sense. We must strive for our prayer to be from the heart, undistracted and personal, just as we read of Moses that he would speak to God face to face like one friend speaks to another. In the context of this personal prayer, we should ask that God draw us closer to Him, grant us vision and permit that His face shine on us in grace and blessing. We trust that whatever is shined upon us will reflect from us as the multitude of virtues that we seek for our own sanctification and the sanctification of those around us.