ЄДИНИЙ ДІЙСНИЙ СКАРБ: ПАМ’ЯТЬ ПРО БОГА ПРОТИ ЖИТЕЙСЬКОЇ ПЕЧАЛІ THE ONLY REAL TREASURE: REMEMBRANCE OF GOD VS. THE CARES OF LIFE

Брати й сестри у Христі—

Розслаблений у сьогоднішньому Євангелії є символом кожного з нас, бо кожен з нас є паралізованим у нашій природі гріхом і смертю. Проте, навертаючись до Христа, ми приймаємо свободу і дійсне життя.  Кожного дня, від ранку до вечора, ми маємо контакт зі злом, бо зло є випадками нашого індивідуального життя, речами, які ізолю́ють нас, роблячи нас, щоб бути індивідами, замість цього, щоб бути особами. Що є різницею? Так, як назва визначає, індивід є розділеним від інших гордістю та ілюзією незалежности, але особа живе у спорідненості з іншими. У Святій Тройці, наприклад, три Особи мають одну, єдину природу, але вони є різними між Собою заради їх спорідненостей. Їхнє життя є моделлю для нас, бо ми також всі маємо одну, єдину природу, але Бог привів нас в буття, щоб бути особами, тобто, жити у спорідненості. 

The invalid in today’s Gospel is a symbol of each one of us, since each of us is paralyzed in our nature by sin and death. Nevertheless, turning to Christ, we receive freedom and true life. Each day, from morning until night, we come into contact with evil, because evil is the circumstances of our individual life, the things, which isolate us, making us individuals instead of persons. What is the difference? Just as the word suggests, the individual is divided off from others by pride and the illusion of self-sufficiency, but the person lives in relationship with others. In the Holy Trinity, for example, the three Persons have one and the same nature, but they are different from one another on account of their relationships. Their life is a model for us, since we also have one and the same nature, but God brought us into being to be persons, that is, to live in relationship.

Покликання Господа є двосічним, тому що Він кличе нас, щоб бути у спорідненості з іншими людьми, а також з Ним.  Отже, мета християнського життя є досконалою любов’ю до Бога й до інших, бо запрошення Господа до нас, сотворених, безсмертних осіб є тим, щоб брати участь у Його житті через спілкування у Особі Господа нашого Ісуса. Природно, запрошення жити у спорідненості з Богом є найпершим, тому що наша спорідненість з іншими людьми приймає значення зі споріднености з Ним, точно з пізнання присутности Бога. Наша воля є здатністю, яка шукає добро. Проблема паде́нної людської волі є тим, що вона має тяжкість у рішучості між різними добрими, між зміненими, непостійними добрими і незмінним, вічним Добром. Для нашої волі, кожне добро є скарбом, але присутність Бога є останнім скарбом і єдиним дійсним скарбом. Цей факт стає дуже ясним у часі нашої смерти, бо тоді всі інші добрі речі, наші скарби, зникають, тільки один, єдиний скарб залишиться—присутність Бога. Це дуже важливий уро́к і важливе розважання для нашої сучасної культури—присутність Бога, що є єдиним скарбом.

The call of God is twofold, because He calls us to be in relationship with others, but also with Him. Therefore, the goal of the Christian life is perfect love of God and others, since the invitation of the Lord to us, created, immortal persons is to share in His life through communion in the Person of our Lord Jesus. Naturally, the invitation to live in relationship with God is primary, because our relationship with other people acquires its meaning from relationship with Him, specifically from realization of the presence of God. Our will is a faculty that seeks good. The problem with the fallen human will is that it has difficulty discerning between mutable, impermanent goods and the unchanging, eternal Good. For our will, each good is a treasure, but the presence of God is the ultimate treasure and the only true treasure. This fact becomes very clear in the time of our death, since then all other good things, our treasures, vanish, and only the one, unique treasure remains—the presence of God. This is a very important lesson and meditation for our contemporary culture—the presence of God is the only treasure.

Відчувати присутність Бога є дуже легко і дуже тяжко одночасно, бо Бог є завжди ближній до нас, але ми є здатними, щоб бути дуже далеко від Бога через забуття, і тоді те, що наслідує забуття, гріх. Щоб відчувати присутність Бога, ми мусимо відкладати зло з нашого життя, всі ці випадки, які ізолюють нас. Ці речі Божественна Літургія називає «житейською печаллю.» Коли ми відкладаємо житейську печаль, тоді присутність Бога стає явною. Концепт подібний до ідеї про відлиття лузги. Житейська печаль формує лузгу навколо нас, але ми покидаємо цю лузгу через пам’ять Бога.  Отже, єдиний шлях кожної людини, щоб скінчити ізоляцію у забутті й грісі—свідомість присутности нашого Бога. Нічого не може бути легшим, а також тяжчим одночасно, тому що ми тільки потребуємо пам’ятати Бога, щоб бути у Його присутності, але ми мусимо пам’ятати, щоб пам’ятати про присутність Бога під час періодів, коли житейська печаль пробує знищити цю пам’ять.

Perceiving the presence of God is, at the same time, very easy and very difficult, since God is always near to us, but we are capable of being very far from God through forgetfulness, and then, that which follows forgetfulness, sin. To perceive the presence of God, we must lay aside evil from our lives, all those circumstances, which isolate us. These things the Divine Liturgy calls “the cares of life.” When we lay aside the “cares of life,” then the presence of God becomes clear. The concept is similar to the idea of shedding a husk. The cares of life forms a husk around us, but we cast off this husk through the remembrance of God. Therefore, the only way for each human being to end his isolation in forgetfulness and sin is consciousness of the presence of our God. Nothing could be easier, but also harder at the same time, because we only need to remember God, in order to be in His presence, but we must remember to remember this presence during periods when the cares of life try to destroy this remembrance.

Наші предки уживали Ісусову Молитву, щоб завжди пам’ятати про Бога, і ми можемо використовувати цю древну молитву для тієї самої причини. Ми будемо бачити те, що всі наші діла, і ніби наші страждання і спокуси стають спокійні́шими, коли ми є свідомими присутности Бога.  Ми повинні починати, щоб розуміти те, що час, який проходить без свідомости присутности Бога є даремним часом, бо як може, річ мати цінність, коли бракує найбільшого скарбу? Вкінці, звичай свідомости Бога є єдиним ефективним приготуванням до жахливих страждань, які є майбутніми. Господь наш Ісус Христос нам каже, що страждання того періоду буде настільки велике, що «любов багатьох людей стане холодною.» Тільки ті, які є приготованими, будуть продовжувати до кінця. Ми мусимо бути приготованими, щоб залишитися у присутності Бога, незважаючи на жахливе страждання.

Our fathers used the Jesus Prayer to remember God constantly, and we are able to use this ancient prayer for just the same purpose. We will see that all our deeds, and even our sufferings and temptations become more peaceful, when we are conscious of the presence of God. We should begin to understand that time, which passes without awareness of the presence of God is wasted time, for how is it possible for a thing to have value when it lacks the greatest treasure?  Finally, the habit of the awareness of God is the only effective preparation for the horrible sufferings, which are to come. Our Lord Jesus Christ tells us that the suffering of that time will be so great that “the love of many will grow cold.” Only those, who are prepared will persevere to the end. We must be prepared in order to remain in the presence of God despite horrible suffering.