Щоб приймати і відповідати на Слово Боже, ми мусимо тримати нашу вічну долю на спомин To receive and respond to the Word of God, we must bear our eternal destiny in mind

 

Г

осподь наш Ісус Христос нам каже те, що насіння у сьогоднішньому Євангелії репрезентує Слово Боже. Це нам дає нагоду, щоб екзаменувати себе про те, як ми приймаємо і відповідаємо на Слово Господнє. Ми можемо бути певними того, що Слово Боже є тим, що ми повинні приймати і відповідати на те, тому що голос Сотворителя покликав всіх нас від небуття до буття, щоб бути свідомими істотами зі силою розмови з Ним. Тож, нам належить, щоб слухати з розумінням і відповідати. Якщо ми приймаємо Слово Боже так, як земля у притчі, це означає те, що ми чуємо слова Євангелія, ми розуміємо ці слова, і наші серця пізнають важливість цієї інструкції Сотворителя до свідомого створіння. Слово Боже завжди створює виклик і вимогу для нас, тому що ми розуміємо і пізнаємо важливість, отже ми мусимо відповідати чи на так, чи на ні. Позитивна відповідь Сотворителю є життям, а негативна є смертю. Так, як Господь каже Мойсеєві і Божому народові у книзі Второзаконня, "Я положу перед вами шлях життя і шлях смерті. Отже, вибирайте життя, щоб пережити." Тому що Бог є духом, наша відповідь не може бути тільки словами або думками, але щирі думки навернення до Бога повинні бути перекладені на діла, які, з'єднані з ділами Христовими, мають правдиву роль у нашому спасінні. Ця відповідь від люблячого серця --всеважлива, фактично, це єдина важлива річ, тому що тільки щира любов до Бога і до ближніх у Бозі вирішує нашу вічну долю. Ніщо не може розділити нас від любови Христової, якщо ми вирішуємо залишитися у ній, але притча нам дає приклади шляхів, в яких прихильність до створених речей може знищувати нашу любов для того, щоб Слово Боже не могло вирости у нас. Отже, нам потрібна стратегія, щоб зосереджуватись на правдивих пріоритетах нашого життя, щоб рухати нашу увагу від наших різних прихильностей до любови. Досвід п'ятьох тисяч років від старої й нової заповідей нам показує одну стратегію у традиціі Святої Церкви, яка успішніша від всіх інших-- пам'ять смерти.

 

O

ur Lord Jesus Christ tells us that the seed in today’s gospel represents the Word of God. This gives us an opportunity to examine ourselves concerning how we accept and respond to the Lord’s Word. We can be certain that the Word of God is something that we must accept and respond to, because the voice of the Creator summoned all of us from nothingness into being, to be conscious beings with the power to converse with Him. Thus, it behooves us to listen with understanding and to respond. If we accept the Word of God, just like the ground in the parable today, this means that we hear the words of the Gospel, we understand these words, and our hearts realize the importance of this instruction on the part of the Creator to His conscious creature. The Word of God always creates a summons and a challenge for us, because we understand and realize its importance, and therefore we must respond either yes or no. A positive response to the Creator is life, but a negative response is death. Just as the Lord says to Moses and God’s people in the Book of Deuteronomy: “I place before you the way of life, and the way of death. Therefore, choose life, so that you may live.” Because God is a spirit, our response cannot be only words and thoughts, but sincere thoughts of conversion to God should be translated into deeds, which, united with the deeds of Christ, have a real role in our salvation. This response from a loving heart is all-important. Actually, this is the only important thing, because only sincere love of God and our neighbors in God determines our eternal destiny. Nothing can separate us from the love of Christ if we decide to remain in it, but the parable gives us examples of ways, in which attachment to created things can destroy our love, so that the Word of God is not able to grow in us. Therefore, we need to have a strategy to focus ourselves on the true priorities of our life, to move our attention from our various attachments to love. The experience of five thousand years under the Old and New Covenants demonstrates to us the one strategy in the Tradition of the Church, which is more successful than all the others: the remembrance of death.

 

Пам'ять смерти у традиціі Церкви найчастіше має форму роздумування над чотирма останніми речами: смертю, судо́м, пеклом і небом. Роздумування над цими речами дуже важливе для духовного життя, та особливо роздумування над судом і пеклом. Духовний автор Силуан Афонський написав те, що Господь наш Ісус Христос йому виявляв цей наказ: "Положи себе у пеклі, і не май відчаю." Користь від цього самоположення дуже велика. Силуан нам каже те, що коли ми положимо себе в пеклі, ми починаємо розуміти те, що ми є винними всіх гріхів, і ми є нездатними допомагати собі. Тоді, ми починаємо молитися зі сльозами. Тож, гріх, який діє як чужа сила на нас згідно думки Святого Апостола Павла, стає неефективним через спогад пекла, якщо ми правдиво зосереджуємось на покарання того. У тому місці, ми розуміємо відмінність між двома сортами покарання̣: "біль чуттів" і "біль втрати," і хоча обидва є вічними бо́лями, біль втрати є гіршою, тому що вона включає втрату Бога Самого, Хто є причиною існування людської істоти і наповнення того існування. Тож, біль втрати є болем людини, котра загубила все, яке бажане і гідне, щоб мати. Додане до цього болю є перекрученням волі, яке веде до вічного гніву і ненависті Бога, Хто судив і засудив справедливо. Це найбільше перекручення-- здатність, щоб ненавидіти кого-небудь задля праведного діяння. Звичайно, цей гнів і ця ненависть є вічно збільшеними болем чуттів. 

 

The remembrance of death in the Tradition of the Church most often has the form of meditation on the Four Last Things: Death, Judgment, Hell and Heaven. Meditation on these things is very important for the spiritual life, and especially meditation on judgment and Hell. The spiritual writer Silouan the Athonite wrote that the Lord Jesus Christ revealed to him this commandment: “Place yourself in Hell, and do not despair.” The benefits of this self-assignment are very great. Silouan tells us that when we place ourselves in Hell, we begin to understand that we are guilty of all the sins, and we are incapable of helping ourselves. Then, we begin to pray with tears. Thus, sin, which acts as a foreign force within us, according to the thinking of the Holy Apostle Paul, becomes ineffective through the remembrance of Hell, if we rightly focus on the punishments of it. In that place, we distinguish two types of punishment: “the pain of sense” and “the pain of loss,” and although both are eternal pains, the pain of loss is worse, because it includes the loss of God Himself, Who is the reason for the existence of the human being and the fulfillment of that existence. Thus, the pain of loss is the pain of a person, who has lost everything that is desirable and worth having. Added to this pain is the perversion of the will, which leads to eternal anger and hatred of God, Who had judged and justly condemned. This is the greatest perversion: the ability to hate someone for acting rightly. Of course, this anger and hatred are everlastingly increased by the pain of sense.

 

Ми повинні роздумувати над усіма цими речами часто, тому що нам треба мати вічну долю на спомин, щоб жити добре, і добре життя має бути нашим наміром назавжди. Як добра земля цієї притчі, ми мусимо приймати Слово Боже і відповідати на нього, і це необхідно означає те, щоб анулювати прихильність до створених речей, які відволікають нас від нашої вічної долі. 

 

We should meditate on all these things often, because we need to be mindful of our eternal destiny, in order to live well, and living well has to be our constant goal. Like the good soil of this parable, we must receive the Word of God and respond to it, and this necessarily means avoiding attachment to created things, which distract us from our eternal destiny.