Брати й сестри у Христі—
Сьогодні, Євангеліє нам каже, що ми мусимо любити наших
ворогів. Але ми повинні пізнати те, що це проти-інтуїтивне для нашого людського
сенсу, тому що наша природа є паде́нною і повною пристрастей та моральної
сліпоти. Проте, щоб любити ворогів, ми мусимо розуміти раціональну причину цієї
любови. Отже, чому ми мусимо любити наших ворогів? Тому що, вони є служителями
Божої волі. Це дуже не простий факт для того, щоб розуміти, але ми потребуємо
розуміти те і приймати те, щоб мати мир. Божа воля є єдиним притулком миру у
нашому людському житті дуже повному страждання і жалю. Наші вороги є служителями Божої волі, бо ми
пізнаємо те, що вони ділять Божу волю у нашому житті. Ми пізнаємо це, тому що ми маємо всесильного
Бога, і ніщо не стається без Його до́зволу. Незважаючи на поганий намір наших
ворогів, коли вони роблять їхні діла, всесильний Бог має Його намір для цих
діл, і Його намір завжди має мотив співчуття.
Today, the
Gospel tells us that we must love our enemies. But we should recognize that how
counterintuitive this is to our human sense, because our nature is fallen and
full of passions and moral blindness. Nevertheless, to love our enemies we must
understand the rational reason for this love. Therefore, why do we love our
enemies? Because they are the ministers of the will of God. This is a very
difficult fact for us to understand, but we need to understand and accept it,
in order to have peace. The
will of God is the only harbor of peace in our human life, so full of suffering
and sorrow. Our enemies are the
ministers of God’s will, because we recognize that they do the will of God in
our lives. We recognize this, because we have an almighty God, and nothing
happens without His permission. Despite the wicked intention of our enemies,
when they perform their deeds, the almighty God has His own intention for those
deeds, and His intention is always motivated by compassion.
Ми повинні дивитися на приклад Господа нашого Ісуса
Христа. Незважаючи на злі наміри Його ворогів, Він (Бог) перетворив результат
цих злих намірів (Його страждання і смерть) до цілої перемоги над смертю і
гріхом. Тим самим способом, всесильний Бог
замінює результати злих і жахливих діл наших ворогів за Його співчуттєві й
корисні дії, коли ми приймаємо ці діла вірою і покірністю, які приходять від
любови. Життя Святого преподобного нашого отця Харитона, ісповідника є
досконалим прикладом цієї правди. Коли розбійники атакували його під час
паломництва до Єрусалиму, і він був ув’язненим один рік, приймав його долю як
Божу волю, і він ніколи не ненавидів його розбійників—його ворогів. Фактично,
коли розбійники були помилково отруєними зміє́ю, Харитон залишався у печері
розбійників, щоб поховати померлих і молитися за них. Накінець, Святий Харитон
узнав Господній співчуттевий намір його ув’язнення, Бог подав йому монаше життя
і, через те, спасіння. Цей святий дуже важливий для візантійського обряду, тому
що, Харитон є дідусе́м монастирі́в Святої Землі. Без Харитона, немає Євтимія, і
без Євтимія, немає Сави, і без Сави, немає візантійського обряду, бо наше
богослужіння приходить від духовних вправ монастиря Святого Сави. Злі люди
мають їх наміри, але Бог має Його наміри, і Його намір є наповненим у нас, коли
ми приймаємо нашу долю вірою і любов’ю.
Інші люди є інструментами Божої волі у нашому житті, і більше від
інструментів, вони є нашими добродійниками.
We should look upon the example of
our Lord Jesus Christ. Despite the evil intentions of His enemies, He (God)
changed the result of those evil intentions (His suffering and death) into the
complete victory over death and sin. In the same way, almighty God exchanges
the results of the evil and cruel deeds of our enemies for His compassionate and
beneficial deeds, when we accept these deeds with faith and resignation born of
love. The life of our venerable Father Chariton the Confessor is a perfect
example of this truth. When robbers attacked him during a pilgrimage to
Jerusalem, and he was taken captive for a year, he accepted his fate as the
will of God, and he never hated the robbers—his enemies. In fact, when the
robbers were accidentally poisoned by a serpent, Chariton stayed in the cave of
the robbers to bury the dead and to pray for them. Finally, St. Chariton discovered the Lord’s
compassionate intention for his captivity. God had granted him the monastic
life, and, through it, salvation. This saint is very important to the Byzantine
Rite, because Chariton was the grandfather of the monasteries of the Holy Land.
Without Chariton, there would be no Euthymius, and without Euthymius, there
would be no Sava, and without Sava, there would be no Byzantine Rite, because
our services come from the spiritual exercises of the monastery of St. Sava. Evil
people have their intentions, but God has His own intentions, and His
intentions are fulfilled when we accept our fate with faith and love. Other
people are instruments of God’s will in our life, and, more than instruments,
they are our benefactors.
Тож, чому любов і прощення ворогів настільки важливі до
нашого християнського життя? Вони є настільки важливими, тому що оберігають
наше зосередження на внутрішнє життя. День у день, ми мусимо пам’ятати те, що
наші внутрішні діла є важливішими від того, що стається навколо нас у світі.
Наше дійсне багатство є у наших внутрішніх ділах, а не у різних матеріальних
речах, які ми часто помилково оцінюємо. Ми повинні згадати це дуже ясно і
постійно, тому що день приходить, коли внутрішні діла будуть всім, що
залишається для нас. На той день, якщо ми не будемо мати багате внутрішнє
життя, ми будемо впадати в гіркість і гнів. Дружина Святого Йова була людиною
такого сорту. Коли вона бачила дуже великі страждання Святого Йова, вона пора́дила
йому, «Іще тримаєшся твоєї досконалости? Лихосло́ви Бога і умри!»[1]
Але, Святий Йов, тому що він мав глибоке внутрішнє життя у молитві й
роздумуванні, відповідав їй: «Неначе б говорила яка дурна, отаке́ й ти говориш.
Приймали ми добро від Бога, а лиха то й не приймати?»[2]
Господь наш Ісус Христос і Його Тіло, Церква, попереджають нас, що майбутнє
страждання буде настільки гірше від страждання періоду Ноя, або якого-небудь
іншого періоду світу. Ми мусимо бути готовими, щоб терпіти цей період
наполегливістю, або, Господь попереджає нас, ми будемо загубленими. Господь
каже: «Тоді видадуть вас на муки й уб’ють вас; вас будуть ненавидіти всі народи
імени мого ради. Багато тоді спокусяться і видаватимуть один одного й будуть
ненавидіти один одного. Чимало лжепророків устане і зведуть багато людей. Через
те, що розбуяє беззаконня, любов багатьох охолоне. Але хто ви́тримає до
останку, той спасеться.»[3]
So, why are
love and forgiveness so important to our Christian life? They are so important,
because they protect our focus on the interior life. Day by day, we must
remember that our interior acts are more important than what happens around us
in the world. Our true wealth is in our interior acts, and not in the various
material things, which we often mistakenly value. We should remember this very
clearly and constantly, because the day is coming, when interior acts will be
all that remains for us. On that day, if we do not have a rich interior life,
we will fall into bitterness and anger. The wife of St. Job was a person of
such a sort. When she saw the very great sufferings of St. Job, she advised
him: “Are you still maintaining your innocence? Curse God and die!” But St.
Job, because he had a deep interior life in prayer and meditation, replied to
her: “You have spoken like one of the foolish women. If we have received good
things from the hand of the Lord, shall we not endure evil things?” Our Lord
Jesus Christ and His Body, the Church, both warn us that the future sufferings
will be much worse than the suffering in the time of Noah or any other period
of the world. We must be ready to endure this time with perseverance, or, the
Lord warns us, we will be lost. The Lord says: “They shall deliver you up to be
afflicted, and shall kill you: and you shall be hated by all nations for My Name’s
sake. And then shall many be offended, and shall betray one another, and shall
hate one another. And many false prophets shall rise, and shall deceive many.
Because iniquity shall abound, the love of many shall grow cold. But he that
shall endure unto the end, the same shall be saved.”
Ми мусимо практикувати, щоб приготовлятися до цього часу,
жертвою, молитвою, добрими ділами, прощенням і любов’ю до ворогів. Якщо ми не
можемо любити наших ворогів тепер, у релативній вигідності, чому ми віримо в те,
що ми будемо любити їх під час найбільшого страждання від сотворення світу? Ні,
наша любов охолоне, і ми будемо загубленими, тому що тільки хто ви́тримає до
останку, той спасеться.
We must
practice, in order to prepare for that time, through sacrifice, prayer, good
works, forgiveness and love of enemies. If we cannot love our enemies now, in
relative comfort, why do we believe that we will love them during the greatest
suffering since the creation of the world? No, our love will grow cold, and we
will be lost, because only the one who endures to the end will be saved.
No comments:
Post a Comment