ПРОПОВІДУВАННЯ ХРИСТА: РАДІСТЬ І ПЕРЕСЛІДУВАННЯ PREACHING CHRIST: JOY AND PERSECUTION

 

Сьогодні, ми чули оповідання про зцілення герасинського біснуватого, і ця євангельська історія закінчується з виразом вдячности зціленого чоловіка і розказом: «Пішов той, сповіщаючи по всьому місті, що Ісус зробив йому.» Фактично, інші євангельські уривки про те саме зцілення нам кажуть те, що цей чоловік проповідував про Ісуса через цілий район Декаполя.  Іншими словами, цей чоловік став проповідником Господа Ісуса, навіть між язичеськими людьми свого району. Але, про що він проповідував? Певно, про його особисте дослідження, а ще більше.  Після його зцілення, чоловік хотів слідувати за Христом, але Господь Ісус відпустив його, тому що він не був євреєм, і його присутність між учнями стала б скандалом для юдейської громади галилейських міст. Проте, Господь Ісус відпустив цього вірного чоловіка з метою. Він йому сказав, «Вернися додому й розкажи все те, що Бог зробив тобі.» І тоді слідує ця розповідь про його службу: «Пішов той, сповіщаючи по всьому місті, що ІСУС зробив йому. Іншими словами, це ясно, тобто, цей чоловік проповідував про Божество Ісуса у містах району Декаполя. Він став апостолом для цього району так, як самарянка, Свята Фотіна стала апостолкою для її міста.

Today, we heard the story about the healing of the Gerasene demoniac. This Gospel story ends with the healed man’s expression of gratitude and the account: “He went, proclaiming in all that city what Jesus had done for him.” Actually, other gospel passages about this same healing tell us that this man preached about Jesus throughout the whole region of the Decapolis. In other words, this man became a preacher of the Lord Jesus, even among the pagan people of his region. But, about what did he preach? Certainly, he preached about his own experience, and yet more. After his healing, the man wanted to follow Christ, but the Lord Jesus sent him away, because he was not a Jew, and his presence among the disciples would have been a scandal to the Jewish population of the Galilean cities. Nevertheless, the Lord Jesus sent this faithful man away with a mission. He said to him, “Go home and proclaim all that God has done for you.” Then follows this account of his ministry: “He went and proclaimed in all that city what Jesus had done for him. In other words, it is clear that this man preached the Divinity of Jesus in the cities of the region of Decapolis. He became an apostle to this region, just as the Samaritan woman, Saint Photina became an apostle to her city.

Нехай роздумаємо про випадки у житті цього чоловіка після того, коли він захоплював його мету, щоб проповідувати про Божество Господа Ісуса у своєму районі. Хоча ми не маємо певних деталей про цю службу, ми знаємо багато речей, тому що ті самі випадки сталися знову і знову через століття від приходу Господа Ісуса. Перше, ця мета включала глибоку радість, бо проповідування про Господа Ісуса і про те, що Господь Ісус зробив для цього чоловіка, було дуже великим джерелом радости у його житті. Ми можемо знати те від життя Святого Апостола Павла, якому проповідування було подібним джерелом радости. Для нього, євангеліє було як вогонь, що погасив у собі. Він мав звільнити його через розмову з іншими про благодать, яку він прийняв у його наверненні до Господа. І, звільняючи його, його радість виросла більше і більше.

Let us think about the circumstances in the life of this man after he embraced his mission to preach about the Divinity of the Lord Jesus in his home region. Although we do not have certain details about his ministry, we know a lot things, because these same circumstances have happened again and again through the centuries since the coming of the Lord Jesus. First, this mission included deep joy, since preaching about the Lord Jesus and about what the Lord Jesus did for this man was a very great source of joy in his life. We can know this from the life of the Holy Apostle Paul, to whom preaching was a similar source of joy. For him, the Gospel was like a fire that burned inside him. He had to free it through conversing with others about the grace that he had received in his conversion to the Lord. Freeing it, his joy grew more and more.

Проте, завжди парадокс у християнському житті, бо навіть з цією глибокою внутрішньою радістю, часами, там є дуже суворим зовнішнім стражданням, тому що світ (сили гріха і смерти всюди навколо нас) не може приймати добрі новини про спасіння, але цьому протистоїть євангеліє і переслідує тих, хто проповідує у імені Ісуса. Отже, дійсне християнське життя завжди має обидві ці речі. Коли ми не маємо радости заради того, що Господь зробив для нас, ми не живемо правдиво як християни, а також, коли світ не протистоїть нам заради нашої віри у Христі, наша ідентичність як християн є проблематичною.

Nevertheless, there is always a paradox in the Christian life, since even with this deep interior joy, sometimes there is a very severe exterior suffering, because the world (the forces of sin and death all around us) cannot accept the good news of salvation, but opposes the gospel and persecutes those, who preach in the name of Jesus. Therefore, the true Christian life always includes both these things. If we do not have joy on account of what the Lord has done for us, we are not living authentically as Christians, but, if the world does not oppose us on account of our faith in Christ, our identity as Christian is problematic as well.

Я думаю те, що, мабуть, ми маємо настільки маленьку радість, тому що не часто роздумуємо над великими ділами, які Бог зробив у житті кожного з нас. Наближаючись до нашого національного дня подяки, ми повинні пізнати глибоку невдячність, яка наповнює ціле середовище. Ми не є невдячними заради того, що ми є поганими, але заради того, що ми не роздумуємо. День наслідує день у нашому житті без думки або іспиту про те, що Бог робить для нас. Подяка стає порожнім жестом, положеним у порядку одного дня в році, хоча вона повинна бути аспектом кожного дня.

I think that, perhaps, we have so little joy, because we do not often think about the great things that God has done in our lives. Approaching our National Day of Thanksgiving, we should realize the deep ingratitude that fills our whole environment. We are not ungrateful because we are evil, but because we do not think. Day follows day in our life without thought or examination about what God does for us. Thanksgiving becomes an empty gesture, consigned to the schedule of one day a year, although it ought to be a feature of every day.

Біснуватий чоловік у сьогоднішньому євангелії навчає нас того, щоб бути вдячними для цих речей, які Бог Господь зробив задля нас, і не тільки це, але також, щоб розділити ці добрі новини з іншими. Ми мусимо бути зацікавленими у історіях інших людей, але ми не повинні думати те, що вони не будуть зацікавленими у нашій, коли це виявляє піклування люблячого і співчуттєвого Бога.

The demonized man in today’s gospel teaches us that we should be grateful for the things that God has done for us, but not only this. We should also share this good news with others. We must be interested in the stories of other people, but we should not think that they will not be interested in ours, when it reveals the care of a loving and compassionate God.