Афанасій Афонський: терпіння народжене з віри Athanasius of Athos: Patience Born of Faith

Свято святого Афанасія Афонського дає нам можливість розмірковувати над кількома чеснотами, які мають критичне значення для християнського життя.

The feast of Saint Athanasius of Athos gives us an opportunity to meditate on several virtues that are critically important for the Christian life.

Афанасій був засновником монастиря, побудованого на самій верхі́вці Афонського піво́строва, на схилах самої гори Афон, який донині називається Великою Лаврою через свої великі ро́зміри та вік. Велика Лавра була не першим монастирем на півострові, і немає згоди, чи цей був навіть найдавніший ценобій або монастир для спільного життя. Але, Афанасій прибув на Святу Гору в той час, коли монастирське життя там дуже потрібно було відновити. Йому вдалося досягти цього оновлення своїм прикладом лагідності та терпіння. Афанасій був також чудовим прикладом милосердя та єдності серед християн. Він є великим святим, якому ми можемо молитися за відновлення єдності Церкви, настільки сумно розділеної на католицьку та православну спільноту, тому що ми знаємо, що одним з його найбільших друзів і помічників був Лев з Беневенто, ігумен сусіднього, тепер неіснуючого латинського монастиря Амальфіона.

Athanasius was the founder of the monastery built on the very tip of the Athonite Peninsula, on the slopes of Mount Athos itself, which to this day is called The Great Lavra because of its great size and age. The Great Lavra was not the first monastery on the peninsula, and there is no agreement whether it was even the oldest cenobium or monastery for common life. But Athanasius arrived on the Holy Mountain at a time that monastic life there very much needed to be renewed. He succeeded in bringing about that renewal through his example of meekness and patience. Athanasius was also a great example of charity and unity among Christians. He is a great saint to pray to for the restoration of the unity of Church, so sadly divided into Catholic and Orthodox communions, because we know that one of his greatest friends and helpers was Leo of Benevento, the abbot of the neighboring, now defunct Latin monastery of Amalfion.

Те, що ми особливо дізнаємось на прикладі святого Афанасія Афонського, - це завжди розмірковувати над життям нашого Господа як зразком терпіння для нас. Наше життя неодмінно буде наповнене випробуваннями і стражданнями різного роду. Найкраще в нашій вірі - це те, що вона дає сенс тим випробуванням і стражданням. На прикладі Господа Ісуса ми дізнаємось, що страждання та випробування мають мету, і цієї мети бажає милосердниий Бог для того, щоб спастися.

The thing that we especially learn from the example of Saint Athanasius of Athos is to always reflect upon the life of Our Lord as the model for us of patience under trial. Our lives are bound to be filled with trials and sufferings of all kinds. The beautiful thing about our faith is that it gives meaning to those trials and sufferings. Through the example of the Lord Jesus, we learn that suffering and trial have a purpose and that purpose is willed by a compassionate God for our salvation.

Якщо ми подивимось на епізоди з життя святого Афанасія Афонського, то побачимо, що він страждав через природні катаклізми та тілесні обмеження, що не знаходяться під його контролем, він страждав від злих намірів і слабкості інших людей і страждав від злісних змов та інтриг демонів. Ну, це не відрізняється від когось із нас. Ми також страждаємо від цих трьох джерел. Питання в тому, чи ми реагуємо на ці випробування таким же духом, як святий Афанасій? Чи замислюємось ми над цими речами в душі, щоб розкрити їх значення, яке завжди має наше спасіння, як свою мету?

If we look at the episodes in the life of Saint Athanasius of Athos, we see that he suffered on account of natural disasters and bodily limitations beyond his control, he suffered from the evil intentions and weakness of other people and he suffered from the malicious plots and scheming of the demons. Well, that's no different from anyone of us. We also suffer from those three sources. The question is: do we respond to these trials with the same spirit as Saint Athanasius? Do we ponder these things in our hearts to try to discover their meaning, which always has our salvation as it end?

Знаменита цитата Святого апостола Павла говорить нам: "Що не є вірою, то гріх". Ну, що це означає? Як нам це зрозуміти з огляду на власний досвід та перспективу? Ми повинні думати про подібний вірш з Євангелія від святого Івана, який ми чуємо дуже часто. Люди приходять до Господа Ісуса із запитанням. Вони запитують: "Що ми повинні зробити, щоб здійснити діла Божі?" Господь Ісус відповідає: "Це діло Боже: ви вірите в Нього, Кого Він послав". Природно, протестантські християни дивляться на ці уривки та інші подібні до них і бачать посилання на їх помилкове вчення про виправдання лише вірою. Але це об'єктивно не те, про що говорять Павло та Господь Ісус. Ні, швидше, сенс полягає в тому, що ми повинні практикувати інші чесноти, але всі інші чесноти реалізуються вірою. Насправді в цьому світі, чеснота самої любови (найвища і найбільша з усіх чеснот) все ще реалізується вірою, бо лише віра постачає предмет любови, поки ми ще в цьому світі, як знову говорить нам святий Павло , "праведний буде жити вірою".

The famous quote of the Holy Apostle Paul tells us: "Whatever is not of faith, is sin." Well, what does this mean? How are we to understand this in light of our own experience and perspective? We should think of a similar verse from the Gospel According to Saint John, which we hear mentioned very often. The people come to the Lord Jesus with a question. They ask, "What must we do to be accomplishing the works of God?" The Lord Jesus replies, "This is the work of God: that you believe in Him, Whom He has sent." Naturally, Protestant Christians will look at these passages and others like them and see reference to their false doctrine of justification by faith alone. Yet, this is objectively not what what Paul and the Lord Jesus are talking about. No, rather, the meaning is that we have to practice the other virtues, but all the other virtues are actuated by faith. In this world, in fact, the virtue of charity itself (the highest and greatest of all the virtues) is still actuated by faith, because only faith supplies the object of charity while we are still in this world, as Saint Paul again tells us, "the just shall live by faith."

Терпіння, яке ми бачимо у житті святого Афанасія, - це терпіння, яке народжується з віри. Терпіння, як і всі чесноти, корисне для людського життя в будь-якому випадку, але воно цінне лише в очах Бога, якщо воно народжене з віри. З життя Господа Ісуса ми бачимо, як важлива віра була в Божих очах. Коли він відвідав рідне місто, нам кажуть, "він би там не робив жодного могутнього діла, бо їх відсутність віри засмутила Його". Іншими словами, відсутність віри в Назареті заважала Богові діяти у своєму житті. Вони пропустили нагоду взяти великі благодаті, бо вперто відмовлялися вірити.

The patience that we see in Saint Athanasius is a patience that is born of faith. Patience, like all the virtues, is useful to human life in any case, but it is only valuable in the sight of God if it is born of faith. We see from the Lord Jesus' life among us how important faith was in God's eyes. When He visited His hometown, we are told, "he would do no mighty work there, because their lack of faith dismayed Him." In other words, the people of Nazareth's lack of faith prevented God from acting in their lives. They passed up the opportunity to partake of tremendous graces, because they stubbornly refused to believe.

Терпіння - це користь для життя людини в природному розумінні. З цієї причини ми читаємо про те, як ця чеснота практикується надзвичайно в житті язичницьких філо́софів. Римський імператор Марк Аврелій писав про зобов’язання людини бути терплячими до інших людських істот через нашу загальнолюдську природу. Однак, чим відрізняється природна практика цієї чесноти від терпіння, яке збу́джується вірою. Терпіння, яке походить від віри, прагне прийняти страждання за любов до Бога. Воно цілеспрямовано моделює себе на стражданнях Христа і навмисно приє́днується до Його страждань. Свої страждання воно бачить як частку в стражданнях Христа. Воно дивиться на те, що світ вважав би безглуздим, трагічним і навіть пафосним, і бачить шлях до спасіння та життя.

Patience is a benefit to human life in a natural sense. For this reason, we read about this virtue being practiced to an extraordinary degree in the lives of pagan philosophers. The Roman Emperor Marcus Aurelius wrote of the obligation of a human being to be patient with other human beings, because of our common human nature. Yet, how different the natural practice of this virtue is from the patience that is actuated by faith. Patience that comes from faith seeks to accept sufferings for the love of God. It purposely models itself on the suffering of Christ and joins itself intentionally to His sufferings. It sees its own sufferings as a share in Christ's sufferings. It looks at what the world would regard as meaningless, tragic and even pathetic, and sees the way to salvation and life.

Нехай вирішимо практикувати терпіння так, як це практикував святий Афанасій. Нехай наше терпіння мотивується вірою. Коли ми мусимо страждати, незалежно від того, наскільки воно мале чи велике, нехай звернемо свій розум до страждань Христа. Об’єднаймо навмисно свої страждання до страждань Христа за наше спасіння та спасіння інших.

Let's make a resolution to practice patience as Saint Athanasius practiced it. Let our patience be motivated by faith. When we must suffer something, no matter how small or great, let us turn our minds to the suffering of Christ. Let us intentionally join that suffering to Christ's suffering for our salvation and the salvation of others.