Наше прагнення до Бога Our Yearning for God

У багатьох місцях Святого Письма ми зустрічаємо згадку про специфічну тугу до Бога, яку не може задовольнити жодна створена річ. Святий Августин висловив цю тугу у Сповіді наступними словами: "Наші серця створені для Тебе, Господи, і вони неспокійні, поки не спочинуть у Тобі". Цю саму ідею висловив власний предок Господа Ісуса, цар Давид, коли Він сказав, наприклад, "як олень, який прагне текучими потоками, тому моя душа тужить за Тобою, Боже мій", або, в іншому місці, "О Боже, Боже мій, за тобою я прагну, за Тобою душа моя спрагла. Моє тіло спрагле Тобою, як суха, стомлена земля без води".

In many places in the Scriptures, we find mention of a specific yearning for God, which cannot be satisfied by any created things. St. Augustine expressed this yearning in The Confessions in the following terms: "Our hearts are made for You, Lord, and they are restless till they rest in You." This same idea was expressed by the Lord Jesus' own ancestor King David, when He said, for example, "like the deer that yearns for running streams, so my soul is yearning for You, my God," or, in another place, " O God, my God, for You, I long, for You my soul is thirsting. My body pines for You like a dry, weary land without water. "

Дійсно, бажання Бога є найважливішим елементом духовного життя, адже душа людини усвідомлює, що життя в Бозі, а Бог - це реальне життя. Таким чином, душа людини природно тягнеться до Бога, доки вона не перешкоджена турботами цього світу. Опанувавши турботами про земні речі, вона стає обваженою і млявою. Тоді душа повинна звернутися до Бога у вірі, щоб Бог знову притягнув душу до себе за допомогою благодаті. Вона не може піднятися самостійно. Вона сама по собі не може зняти важке лушпиння земних турбот, але, звертаючись до Бога, вона просить Його для спасіння через віру.

Indeed, the yearning for God is an essential element of the spiritual life, because the human soul realizes that life is in God and God is real life. Thus, the human soul naturally stretches toward God, as long as it remains unimpeded by the cares of this world. Once encumbered by the cares of earthly things, it becomes weighed down and sluggish. Then, the soul must turn to God in faith, so that God will draw the soul again to itself by means of grace. It cannot rise on its own. It cannot, by itself, shed the heavy husk of earthly cares, but turning to God, it implores Him for salvation through faith.

Людська душа повинна кликати до Бога, коли має мало помітної любові або її немає. Як і інші чесноти, любов до Бога є даром від Бога, якого ми повинні просити у вірі. Чесноту треба шукати від Бога в молитві, але все ж отримання будь-якого Божого дару не може бути причиною нашої молитви. Бог - щедрий дарувальник. Він хоче викласти свої дари на улюбленному. Однак причиною нашої молитви повинно бути бажання, щоб перебувати з Богом. Далі, це бажання має зростати, незважаючи на будь-які негаразди, адже це міра нашої вірності Богові. Таким чином, ми благаємо Господа для збільшення чеснот не заради них самих, а заради близькості до Нього. Він, у свою чергу, відповість на наші прохання, якщо те, що ми просимо, зробить нас більшими друзями та слугами Його величності.

The human soul must begin to call out to God when it has little or no sensible love. Just like the other virtues, the love of God is a gift from God, which we must ask for in faith. Virtue must be sought from God in prayer, and yet receiving any gift from God cannot be the reason for our prayer. God is a generous giver. He wants to lavish his gifts on His beloved. Yet, the reason for our prayer must be a desire to be with God. Further, that desire must increase despite every adversity, because this is the measure of our faithfulness to God. Thus, we implore the Lord for increase in the virtues, not for their own sake, but for nearness to Him. He, in turn, will respond to our requests if what is asked makes us greater friends and servants of His majesty.

Молитва за збільшення конкретних чеснот завжди в контексті наближення до Бога. Це сенс побожності, вдосконалюючи подобу Бога в нас. Отже, ми щиро молимося за збільшення чеснот, яких нам не вистачає, щоб ми могли стати більш схожими на Бога. У тузі ми тягнемося до Бога, і Бог реагує зі збільшенням.

Praying for an increase in specific virtues is always in the context of growing closer to God. This is the meaning of godliness, perfecting the likeness of God in us. So, we earnestly pray for an increase in the virtues that we lack, so that we can become more like God. In yearning, we stretch out towards God and God responds with the increase. 

Все-таки часто, коли ми пам'ятаємо молитися за підвищення чесноти, ми забуваємо важку працю «моделювати» чесноту. Спочатку наше напруження, розтягнення і тяга до життя в Бозі набуває форми "здійснення" доброчесних дій, які незручні та неприродні. Тільки через звикання вони стануть природними, тобто відповідно до нашої природи. Чеснота - це звичка, і, як і будь-яка звичка, її треба будувати дією за дією, жестом за жестом, відповіддю за відповіддю.

Yet, often as we remember to pray for the increase in virtue, we forget the hard work of "modelling" the virtue. Initially, our straining, stretching and yearning towards life in God takes the form of " performing" virtuous acts, which are halting, awkward and unnatural. Only through habituation will they become natural, that is, according to our nature. Virtue is habit and, like any habit, it must be built act by act, gesture by gesture, response by response. 

Заради зростання подоби Божої ми спочатку стаємо схожими на акторів, імітуючи чесноту до того, як вона стане для нас природною. З часом, коли дія стає звичною, сама чеснота стає все більш природною. Тоді придбання цієї чесноти завершується, хоча завжди є можливість її погли́бити та зміцнити.

For the sake of growth in the likeness of God, we first become like actors, simulating virtue before it becomes natural to us. Over time, as action becomes habitual, the virtue itself becomes more and more natural. Then the acquisition of that virtue is complete, although there is always the opportunity to deepen and strengthen it. 

Оскільки ми «моделюємо» чесноту, практикуючи бути терплячими, коли ми ще не терплячі, наприклад, нам допомагає молитва. Як ми говорили на початку, молитва за збільшення чеснот, які нам потрібні, незамінна на нашому шляху до життя в Бозі. Але, коли ми прагнемо зростати в подобі Бога через більшу чесноту всіх сортів (особливо в тих сферах, де ми бачимо потребу в зростанні), найкращий спосіб, який ми можемо зрозуміти молитву, - це просто стійке рішення бути з Богом . Ми дуже добре розуміємо цю концепцію, тому що ми постійно приймаємо рішучість залишатися в компанії тих, з чиєю компанією нам подобається. Це суть нашої молитви: Просто рішення залишатися з Богом незалежно від того, чим ми зайняті. Цей простий акт молитви - це те, на що ми здатні робити миттєво у всіх своїх діях.

As we are "modelling" the virtue, practicing being patient when we are not yet patient, for example, we are assisted by prayer. As we said at the beginning, prayer for increase in the virtues that we need is indispensable on our path towards life in God. But, when we are committed to growing in the likeness of God through greater virtue of all kinds (especially in those areas where we see the need for growth), the best way that we can understand prayer is simply the sustained decision to be with God. We understand this concept very well, because we continually make the determination to remain in the company of those whose company we enjoy. This is the essence of our prayer: Simply the decision to remain with God no matter what we are occupied with. This simple act of prayer is something that we are capable of doing moment to moment in all our actions.